ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
17.10.2017Справа №910/16459/17
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнеспром Інвест»
до 1. Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк»
2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Гардера»
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1 1) Національний банк України
2) Міністерство фінансів України
про визнання права та визнання відсутності права вимоги
Суддя Сівакова В.В.
Представники сторін:
від позивача Піхотний М.Д., довіреність № б/н від 21.08.2017
від відповідача-1 Діденко І.В., довіреність № 7590-К-О від 27.12.2016
від відповідача-2 не з'явився
від третьої особи-1 Кузьменко Ю.С., довіреність № 18-0009/60158 від 19.07.2016
від третьої особи-2 Іваницька Т.Б., довіреність № 13030-08/2 від 22.05.2017
На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнеспром Інвест» до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Гардера» (відповідач -2) про
- визнання права ТОВ «Бізнеспром Інвест» вимагати від ТОВ «Гардера» сплати боргу за кредитними договорами № 4Г13382И від 18.06.2013, № 4Г14178И від 19.02.2014, № 4Г14177И від 20.02.2014, № 4Г15023И від 22.01.2015, № 4Г15024И від 23.01.2015, укладених між ПАТ «КБ «Приватбанк» та ТОВ «Гардера», зобов'язання боржника за якими перед банком були виконані поручителем - ТОВ «Бізнеспром Інвест».
- визнання відсутності у ПАТ «КБ «Приватбанк» права вимагати від ТОВ «Гардера» сплати боргу за кредитними договорами № 4Г13382И від 18.06.2013, № 4Г14178И від 19.02.2014, № 4Г14177И від 20.02.2014, № 4Г15023И від 22.01.2015, № 4Г15024И від 23.01.2015, укладених між ПАТ «КБ «Приватбанк» та ТОВ «Гардера», зобов'язання боржника за якими перед банком були виконані поручителем - ТОВ «Бізнеспром Інвест».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 10.11.2016 між ПАТ «Комерційний банк «Приватбанк», як кредитором, та ТОВ «Бізнеспром Інвест», як поручителем, укладений договір поруки № 4Г13382И/П за яким позивач поручився перед відповідачем-1 за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Гардера» зобов'язань за кредитними договорами № 4Г13382И від 18.06.2013, № 4Г14178И від 19.02.2014, № 4Г14177И від 20.02.2014, № 4Г15023И від 22.01.2015, № 4Г15024И від 23.01.2015, а саме з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитних договорів. Позивач 11.11.2016 повністю сплатив відповідачу-1 суму боргу за кредитними договорами в загальному розмірі 355.566.607,10 грн. у відповідності з умовами укладеного договору поруки. Позивач вважає, що відповідачі не визнають факт погашення позивачем боргу за кредитними договорами та факт переходу прав вимоги за кредитними договорами.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.09.2017 порушено провадження у справі № 910/16459/17; залучено до участі у справі третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Національний банк України та Міністерство фінансів України; призначено справу до розгляду на 17.10.2017.
Третя особа-1 у поданих 13.10.2017 до відділу діловодства суду поясненнях проти задоволення позовних вимог заперечує, оскільки захисту в судовому порядку підлягає вже порушене право, а не те, яке може бути порушено у майбутньому і щодо якого невідомо буде воно порушено чи ні. Позивач не подав жодного належного та допустимого доказу, який підтверджував би ту обставину, що ТОВ «Гардера» не визнає тієї обставини/факту, що позивачем було сплачено кошти в рахунок виконання зобов'язань за кредитними договорами. Не підтверджено наявність обставин, з якими чинне законодавство пов'язує момент переходу прав та обов'язків кредитора за зобов'язанням, забезпеченим порукою, до поручителя.
Відповідач-1 у поданому в судовому засіданні 17.10.2017 відзиві на позовну заяву проти задоволення позовних вимог заперечує. Відповідач підтверджує укладення кредитних договорів. Зазначає, що станом на день подання даного відзиву, ТОВ «Гардера» має перед ПАТ «КБ «Приватбанк» кредитну заборгованість, яка ним не погашена. Таким чином правовідносини станом на день подачі відзиву, які виникли на підставі кредитних договорів не погашені. З огляду на викладене, зобов'язання не припинилося за кредитними договорами, а отже ПАТ «КБ «Приватбанк» є кредитором, а ТОВ «Гардера» є боржником за зобов'язанням яке не виконане і не припинене. Зазначає, що часткове погашення позивачем зобов'язань за кредитним договором відповідача-2 перед ПАТ «КБ «Приватбанк» не змінило припинення зобов'язань і зміна кредитора не відбулась, а тому позовні вимоги є безпідставними. Зазначає, що факт виконання обов'язку поручителем породжує автоматичний перехід до нього прав кредитора в силу прямої вказівки закону, а тому жодних інших дій для переходу прав від кредитора до поручителя, який виконав зобов'язання за боржника, вчиняти не потрібно.
Відповідач-2 в судове засідання 17.10.2017 не з'явився, письмовий відзив на позовну заяву не подав.
Відповідач-2 належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, оскільки
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. (п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).
Згідно ст. 64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала направляється за адресою місцезнаходження сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України ухвалу від 27.09.2017 було надіслано відповідачу-2 рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу, що зазначена в позовній заяві, а саме: 49000, м. Дніпро, вул. Набережна Леніна, 29-А.
Відповідач-2 ухвалу суду від 27.09.2017, надіслану за вказаною вище адресою, отримав 05.10.2017, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення за № 0103043664380.
Про поважні причини неявки в судове засідання повноважного представника відповідача-2 суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача-2 не надходило.
У відповідності до п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського сулу України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Суд приходить до висновку, що наявних в матеріалах справи документів достатньо для вирішення справи по суті без участі представника відповідача-2.
В судовому засіданні 17.10.2017, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача, відповідача-1 та третіх осіб-1, -2, Господарський суд міста Києва
10.11.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнеспром Інвест» (далі - позивач, поручитель) та Публічним акціонерним товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (далі - відповідач-1, кредитор) укладено договір поруки № 4Г13382И/П (далі - договір поруки).
Відповідно до п. 1 договору поруки його предметом є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Гардера» (код за ЄДРПОУ 37070534) (далі - боржник) своїх зобов'язань за:
кредитним договором № 4Г13382И від 18.06.2013 (далі - кредитний договір 1), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору-1;
кредитним договором № 4Г14178И від 19.02.2014 (далі - кредитний договір 2), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору-2;
кредитним договором № 4Г14177И від 20.02.2014 (далі - кредитний договір 3), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору-3;
кредитним договором № 4Г15023И від 22.01.2015 (далі - кредитний договір 4), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору-4;
кредитним договором № 4Г15024И від 23.01.2015 (далі - кредитний договір 5), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору-5.
Надалі за текстом: кредитний договір 1, 2, 3, 4, 5 - кредитний договір/кредитні договори.
Спір виник внаслідок того, що позивач як поручитель виконав обов'язок боржника за кредитними договорами, а саме погасив борг в сумі 355.566.607,10 грн., та став новим кредитором за кредитними договорами, проте відповідачі не визнають факт виконання основного зобов'язання та факт переходу прав кредитора.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За приписами ч.ч. 1,2 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.
Статтею 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до п. 8 договору поруки до поручителя, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором переходять усі права кредитора за кредитним договором і договору (ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення зобов'язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.
Згідно платіжних доручень № 28 від 11.11.2016, № 29 від 11.11.2016, 30 від 11.11.2016, № 31 від 11.11.2016, № 32 від 11.11.2016 через Інтернет-банк Приват 24 позивачем перераховано відповідачу кошти в сумі 355.566.607,10 грн. В рядку «призначення платежу» зазначено: виконання зобов'язань по кредитних договорів № 4Г13382И від 18.06.2013, № 4Г14178И від 19.02.2014, № 4Г14177И від 20.02.2014, № 4Г15023И від 22.01.2015, № 4Г15024И від 23.01.2015 згідно договору поруки № 4Г13382И/П від 10.11.2016.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» помилковий переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб'єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі.
Стаття 469 Цивільного кодексу України встановлює, що особа, яка одержала майно за рахунок іншої особи без достатньої підстави, встановленої законом або договором, зобов'язана повернути безпідставно придбане майно цій особі.
Відповідачем-1 не заперечується факт отримання коштів від позивача в сумі 355.566.607,10 грн. та не подано доказів повернення цих коштів як помилково перерахованих, у зв'язку з відсутністю укладеного з ним договору поруки № 4Г13382И/П від 10.11.2016.
Посилання позивача на те, що відповідачі не визнають факт переходу до позивача прав кредитора жодними належними та допустимими доказами не підтверджується.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Отже, виходячи із наведеного, на момент звернення із тим чи іншим позовом, права та інтереси, на захист яких поданий позов вже мають бути порушені особою, до якої пред'явлений позов, тобто, законодавець пов'язує факт звернення до суду із наявністю вже порушених прав та інтересів позивач. Метою ж позову є розгляд спору і захист вже порушених суб'єктивних прав або законних інтересів позивача.
Що стосується обґрунтувань щодо заявлених позовних вимог по відношенню до відповідача-1, то позивачем не надано пояснень, якими саме діями чи бездіяльністю ПАТ «КБ «Приватбанк» порушує його права та інтереси.
Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За таких обставин, приймаючи до уваги викладені вище норми чинного законодавства, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.
У рішенні Конституційного суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.
Суд зазначає, що до господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб'єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб'єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи. Саме тому суд не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви з тих лише підстав, що не вбачається порушення матеріального права чи законного інтересу позивача, або заявник без належних підстав звернувся до суду в інтересах іншої особи.
Разом з тим, на позивача покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.
Однак, позивачем не доведено суду, в чому саме та з яких підстав його права та законні інтереси є порушеними з боку визначених ним відповідачів.
Згідно зі ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).
Відповідно до ч. 2 ст. 556 Цивільного кодексу України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.
Отже, перехід до поручителя прав кредитора у зобов'язані після виконання ним обов'язку боржника відбувається в силу прямої вказівки в законі, будь-яких інших дій для переходу такого права вчиняти не потрібно.
Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права, які визначені у ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.
Одним із способів захисту прав та охоронюваних інтересів згідно зі ст. 20 Господарського кодексу України є визнання наявності або відсутності прав.
Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.
Крім цього, суд вважає, що заявлені позивачем вимоги про визнання права вимоги у позивача та визнання відсутнім права вимоги у відповідача-1 можуть бути предметом дослідження та доказування в разі виникнення спору між кредитором та боржником про стягнення заборгованості за кредитними договорами.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.
Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнеспром Інвест» є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню повністю.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись ст. 49, ст.ст. 82-85 ГПК України,-
В позові відмовити повністю.
Повне рішення складено 24.10.2017.
СуддяВ.В. Сівакова