33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26А
24 жовтня 2017 р. Справа № 918/582/17
Господарський суд Рівненської області у складі судді Марач В.В. розглянувши справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Азофос"
до відповідача ОСОБА_1 акціонерного товариства "Рівнеазот"
про усунення перешкод у користуванні майном
За участю представників сторін:
від позивача: представник ОСОБА_2;
від відповідача: представник ОСОБА_3
В судовому засіданні оголошувалась перерва з 17.10.2017 р. по 24.10.2017 р.
Статті 20, 22 Господарського процесуального кодексу України сторонам роз'яснені.
Відводи з підстав визначених статтею 20 ГПК України відсутні.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Азофос" (надалі - Позивач або ТОВ "Азофос") звернулося в господарський суд Рівненської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Рівнеазот" (надалі - Відповідач або ПрАТ "Рівнеазот") в якому просить зобов'язати останнє усунути перешкоди у користуванні будівлею насосної станції, що розташована с. Городок, Рівненського району по вул. Барона Штейнгеля №140а, шляхом видачі постійних перепусток та надання постійного безперешкодного доступу працівникам Товариства з обмеженою відповідальністю "Азофос" та автотранспорту до зазначеної будівлі насосної станції.
Свої вимоги Позивач мотивує тим, що Відповідач своєю неправомірною діяльністю створює перешкоди ТОВ "Азофос" у здійсненні останнім права користування та розпорядження належного на праві приватної власності будівлею насосної станції в с. Городок, Рівненського району по вул. Барона Штейнгеля № 140а та фактично перешкоджає здійсненню ТОВ "Азофос" господарської діяльності, а саме не допускає працівників останнього до зазначеної будівлі насосної станції.
11.09.2017 року від Відповідача до суду надійшло клопотання, в якому останній зазначає, що 26.05.2017 року рішенням загальних зборів акціонерів ПАТ "Рівнеазот" змінено тип та найменування товариства з Публічного акціонерного товариства "Рівнеазот" на Приватне акціонерне товариство "Рівнеазот", та оскільки Товариство не припиняло свою діяльність та не перетворювалось, то ОСОБА_1 акціонерному товариству "Рівнеазот" належать в повному обсязі майно, права та обов'язки Публічного акціонерного товариства.
Відповідно до абз. 3 ч. 2 ст. 5 Закону України "Про акціонерні товариства" зміна типу товариства з приватного на публічне або з публічного на приватне не є його перетворенням.
Відтак, враховуючи подане відповідачем клопотання щодо зміни назви відповідача, суд вважає за можливе змінити назву відповідача з Публічного акціонерного товариства "Рівнеазот" на Приватне акціонерне товариство "Рівнеазот".
Відповідач надав суду письмовий відзив на позов, в якому зазначає про те, що ПрАТ "Рівнеазот" як власник джерела підвищеної небезпеки, зобов'язане вживати заходів, направлених на запобігання аваріям, виникнення надзвичайних ситуацій техногенного характеру та захисту людей від їх впливу, шляхом здійснення охороняти об'єкта підвищеної небезпеки та запровадження спеціального пропускного режиму. Допущення на територію об'єкта підвищеної небезпеки, сторонніх осіб, які не мають відповідної кваліфікації та з якими не проведено належний інструктаж щодо правил поведінки на такому об'єкті створює загрозу виникнення непередбачуваних ситуацій та несе ризик заподіяння шкоди здоров'ю та життю людей. За таких обставин заявлена ТОВ "Азофос" вимога щодо видачі постійних перепусток та надання постійного безперешкодного доступу працівників ТОВ "Азофос" та його автотранспорту на територію ПрАТ "Рівнеазот" є незаконною.
Позивачем до суду подано заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої останній просить суд зобов'язати ПрАТ "Рівнеазот" усунути перешкоди ТОВ "Азофос" у користування будівлею насосної станції, що розташована с. Городок, Рівненського району по вул. Барона Штейнгеля №140а, шляхом надання постійного безперешкодного доступу працівникам ТОВ "Азофос" та автотранспорту до зазначеної будівлі насосної станції за адресою с. Городок, Рівненського району по вул. Барона Штейнгеля №140а.
Представник Позивача в судовому засіданні 24.10.2017 р. підтримав позовні вимоги з підстав зазначених у позовній заяві та з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог.
Представник Відповідача в судовому засіданні 24.10.2017 р. заперечив проти позовних вимог, з підстав зазначених у відзиві.
Розглянувши документи і матеріали, які подані учасниками судового процесу, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, давши належну оцінку доказам, які мають значення для справи, господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню. При цьому господарський суд керувався наступним.
Згідно положень ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (ст. 16 ЦК України).
Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів ( ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України - далі - ГК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Частиною 1 ст. 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
За змістом ч. 2 ст. 386 ЦК України, власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
У відповідності до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Обґрунтовуючи позовні вимоги Позивач посилається на те, що Відповідач чинить йому перешкоди у користуванні та розпорядженні майном, а саме будівлею насосної станції в с. Городок, Рівненського району по вул. Барона Штейнгеля № 140 а, яка належить ТОВ "Азофос" на праві приватної власності на підставі договору купівлі - продажу від 11.09.2002 року та акту прийому - передачі майна майна від 20.09.2002 р., та фактично перешкоджає здійсненню останнім господарської діяльності.
В підтвердження наявності у Позивача права власності на майно, останнім надано суду витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно КП "Рівненського ОБТІ" № 1109913 від 29.07.2003 р. та довідку КП "Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації" № 6273 від 15.06.2017 р.
Як вбачається з матеріалів справи, Позивач листами від 15.07.2017 року звертався до Відповідача з проханням надати дозвіл на користування належною останньому земельною ділянкою для доступу до приміщення - насосної станції, в тому числі проїзду транспортними засобами, а також надати постійний доступ до вказаної насосної станції працівника ТОВ "Азофос", виготовивши відповідні перепустки. Однак жодної відповіді на них не отримав.
Відповідно до ст. 395 ЦК України визначено, що речовими правами на чуже майно є: право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій). Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.
Частиною 1 статті 401 ЦК України передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
За змістом ст. 402 ЦК України та ст. 100 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.
У відповідності до ст. 404 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту. Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).
Згідно із статтею 98 ЗК України, право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.
Статтею 99 ЗК України передбачено види права земельного сервітуту. Власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів: право проходу та проїзду на велосипеді; право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм); право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку; право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку; право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми; право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми; право прогону худоби по наявному шляху; право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд; інші земельні сервітути.
Ініціатором встановлення земельного сервітуту може бути власник або користувач земельної ділянки, що потребує використання суміжної (сусідньої) земельної ділянки, щоб усунути недоліки своєї ділянки, обумовлені місцем розташування або природним станом. Він повинен звернутися до власника (користувача) суміжної ділянки за дозволом на обмежене постійне або тимчасове користування цією ділянкою в рамках конкретного земельного сервітуту.
Отже, зі змісту наведених норм випливає, що сервітут може бути встановлений в інтересах особи, яка його вимагає, лише за умов, якщо її потреби у користуванні чужим майном не можуть бути задоволені іншим законним способом.
Тобто, встановлення земельного сервітуту допустимо тільки у випадку неможливості чи значного утруднення користування своєю земельною ділянкою без встановлення земельного сервітуту.
Як встановлено під час судового розгляду справи, позивач звертався до відповідача щодо надання дозволу на користування земельної ділянки для доступу до будівлі насосної станції. Однак, доказів відносно правового оформлення відносин щодо користування майном, яке розміщене на території відповідача, між ТОВ "Азофос" та ПрАТ "Рівнеазот" суду не надано.
Разом з тим, жодних належних та допустимих доказів порушення чи не визнання прав Позивача з боку Відповідача, суду не подано.
Відтак, способом захисту в даному випадку прав та інтересів позивача є встановлення земельного сервітуту щодо земельної ділянки, що належить відповідачу, шляхом укладення договору сервітуту.
Крім того, відповідно до Свідоцтва про державну реєстрацію об'єкта підвищеної небезпеки від 27.10.2015 р. та Паспорту потенційно небезпечного об'єкта ПАТ "РІВНЕАЗОТ" від 02.09.2013 р. на території ПрАТ "РІВНЕАЗОТ" знаходяться об'єкти підвищеної небезпеки.
Згідно ст. 13 ЦК України, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
Стаття 13 Конституції України встановлено, що власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.
Згідно абз. 1 ч. 1 статті 8 Закону України "Про об'єкти підвищеної небезпеки", суб'єкт господарської діяльності зобов'язаний, зокрема вживати заходів, направлених на запобігання аваріям, обмеження і ліквідацію їх наслідків та захист людей і довкілля від їх впливу.
Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 50 Кодексу цивільного захисту України, джерелами небезпеки виникнення надзвичайних ситуацій техногенного характеру є, зокрема, потенційно небезпечні об'єкти та об'єкти підвищеної небезпеки.
До завдань і обов'язків суб'єктів господарювання у сфері цивільного захисту належить: забезпечення виконання заходів у сфері цивільного захисту на об'єктах суб'єкта господарювання; забезпечення відповідно до законодавства своїх працівників засобами колективного та індивідуального захисту; розміщення інформації про заходи безпеки та відповідну поведінку населення у разі виникнення аварії; організація та здійснення під час виникнення надзвичайних ситуацій евакуаційних заходів щодо працівників та майна суб'єкта господарювання; створення об'єктових формувань цивільного захисту відповідно до цього Кодексу та інших законодавчих актів, необхідної для їх функціонування матеріально-технічної бази і забезпечення готовності таких формувань до дій за призначенням; створення диспетчерських служб відповідно до цього Кодексу та інших законів, необхідних для забезпечення безпеки об'єктів підвищеної небезпеки; проведення оцінки ризиків виникнення надзвичайних ситуацій на об'єктах суб'єкта господарювання, здійснення заходів щодо неперевищення прийнятних рівнів таких ризиків; здійснення навчання працівників з питань цивільного захисту, у тому числі правилам техногенної та пожежної безпеки; декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки; розроблення планів локалізації та ліквідації наслідків аварій на об'єктах підвищеної небезпеки; проведення об'єктових тренувань і навчань з питань цивільного захисту; забезпечення аварійно-рятувального обслуговування суб'єктів господарювання відповідно до вимог статті 133 цього Кодексу; здійснення за власні кошти заходів цивільного захисту, що зменшують рівень ризику виникнення надзвичайних ситуацій; забезпечення безперешкодного доступу посадових осіб органів державного нагляду, працівників аварійно-рятувальних служб, з якими укладені угоди про аварійно-рятувальне обслуговування суб'єктів господарювання, для проведення обстежень на відповідність протиаварійних заходів планам локалізації і ліквідації наслідків аварій на об'єктах підвищеної небезпеки та потенційно небезпечних об'єктах, сил цивільного захисту - для проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт у разі виникнення надзвичайних ситуацій; забезпечення дотримання вимог законодавства щодо створення, зберігання, утримання, використання та реконструкції захисних споруд цивільного захисту; здійснення обліку захисних споруд цивільного захисту, які перебувають на балансі (утриманні); дотримання протиепідемічного, протиепізоотичного та протиепіфітотичного режиму; створення і використання матеріальних резервів для запобігання та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій; розроблення заходів щодо забезпечення пожежної безпеки, впровадження досягнень науки і техніки, позитивного досвіду із зазначеного питання; розроблення і затвердження інструкцій та видання наказів з питань пожежної безпеки, здійснення постійного контролю за їх виконанням; забезпечення виконання вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки, а також виконання вимог приписів, постанов та розпоряджень центрального органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сферах техногенної та пожежної безпеки; утримання у справному стані засобів цивільного та протипожежного захисту, недопущення їх використання не за призначенням; здійснення заходів щодо впровадження автоматичних засобів виявлення та гасіння пожеж і використання для цієї мети виробничої автоматики; своєчасне інформування відповідних органів та підрозділів цивільного захисту про несправність протипожежної техніки, систем протипожежного захисту, водопостачання, а також про закриття доріг і проїздів на відповідній території; виконання інших завдань і заходів у сфері цивільного захисту, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами.
Таким чином, ПрАТ "Рівнеазот", як власник джерела підвищеної небезпеки, зобов'язане вживати заходів, направлених на запобігання аваріям, виникнення надзвичайних ситуацій техногенного характеру та захисту людей від їх впливу, і відповідно користування земельною ділянкою відповідача можливе тільки на підставі договору про встановлення земельного сервітуту в якому буде визначено порядок користування об'єктом підвищеної небезпеки.
Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Відповідно до статті 4-7 цього ж Кодексу судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.
Відповідно до ст. 82 ГПК України рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом.
Статтею 32 ГПК України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі.
Згідно із ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно ж до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
З огляду на зазначені правові положення та встановлені обставини справи господарський суд приходить до висновку, що доводи, викладені Товариством з обмеженою відповідальністю "Азофос" в позовній заяві, є не обґрунтованими, безпідставними, не доведеними належними доказами, спосіб захисту цивільних прав та інтересів, обраних позивачем, не відповідає способам захисту, встановленим нормам чинного законодавства України, а відтак позов останнього не підлягає задоволенню.
На підставі статті 49 ГПК України судові витрати покладаються на Позивача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Азофос" відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення складено та підписано "30" жовтня 2017 року.
Суддя Марач В.В.