Номер провадження: 22-ц/785/304/17
Номер справи місцевого суду: 495/5404/14-ц
Головуючий у першій інстанції Чебан Н. В.
Доповідач Колесніков Г. Я.
24.10.2017 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого - Колеснікова Г.Я.,
суддів - Ващенко Л.Г., Погорєлової С.О.,
за участю секретаря Ярахмедова Є.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 10 грудня 2015 року,
У липні 2014 року ОСОБА_2 звернулась до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що з жовтня 1999 року до квітня 2014 року перебувала з ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі, від якого мають трьох неповнолітніх дітей.
Під час шлюбу ними придбано нерухоме майно, однак у добровільному порядку вони не можуть дійти згоди про його поділ.
Зокрема, зазначала, що у 2004 році ними за спільні кошти був придбаний у ОСОБА_5. незакінчений будівництвом житловий будинок.
На підставі рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28 квітня 2004 року договір купівлі-продажу нерухомого майна, укладений 08 квітня 2004 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, визнаний дійсним та визнано за останнім право власності на домоволодіння, розташоване по АДРЕСА_1, яке складається з літньої кухні літ. «Б», житлового будинку (незавершене будівництво готовністю 26%) літ. «Г», яке знаходиться на земельній ділянці площею 0,06 га.
За час спільного проживання колишнім подружжям спільною працею та за спільні кошти здійснена реконструкція вказаного будинку, який не добудований до теперішнього часу та ні за ким не зареєстрований.
Посилаючись на те, що з січня 2014 року вона та три неповнолітні дитини позбавлені можливості проживати у спірному будинку, уточнивши та доповнивши позовні вимоги, ОСОБА_2 просила суд:
- поділити незакінчений будівництвом житловий будинок та земельну ділянку площею 0,06 га, виділивши кожному по 1\2 частині;
- визнати за нею право власності на 1\2 частину об'єкта незавершеного будівництва та на 1\2 частину земельної ділянки (т.1а.с.2-3,159-162,201-203).
Відповідач та його представник в судове засідання не з'явилися, від представника ОСОБА_3 надійшла заява про відмову у задоволенні позову, яка не містила будь-яких заперечень на позовні вимоги та доводів на обґрунтування підстав для відмови у позові (т.1а.с.246).
Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 10 грудня 2015 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено (т.1а.с.249-250).
В апеляційній скарзі ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Неправильність судового рішення обгрунтовано порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права (т.2а.с.9-13).
Відповідач та його представник ОСОБА_6, який мав повноваження представляти інтереси ОСОБА_3 до квітня 2017 року, свого ставлення до апеляційної скарги не висловили, в жодне судове засідання, яке призначалося в апеляційному суді з 05 квітня 2016 року не з'являлись та не повідомляли суд про причини неявки. (т.1а.с.138,т.2а.с.29,30,33,36-37,38-39,52,79,100,101,102-103,110,112,135,136,143-144,154 тощо).
24 жовтня 2017 року відповідач ОСОБА_3 в черговий раз в судове засідання не з'явився, належним чином повідомлявся судом про час і місце розгляду справи, що відповідно до ч.2ст.305 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи у його відсутність (т.2а.с.160-161).
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивачки, дослідивши матеріали справи, матеріали витребуваних цивільних справ Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області №2-964/04 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання угоди дійсною та визнання права на домоволодіння, № 495/2018/14-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
За правилами п.п.3,4 ч.1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення або неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 суд першої інстанції керувався тим, що:
-подружжя ОСОБА_2 здійснило реконструкцію спірного житлового будинка
самочинно, без дозвільних документів, на земельній ділянці, яка не відведена для цієї мети, а тому у них не виникло право власності на житловий будинок, як на об'єкт нерухомості;
-матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, що спірна земельна
ділянка належить на праві спільної сумісної власності подружжю.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується.
Так, відповідно до ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності.
Згідно зі ст.63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 23 постанови №11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст.ст. 60,69 СК України, ч. 3 ст.368 ЦК України), відповідно до ч.ч. 2, 3 ст.325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Зазначені норми права припускають існування факту права спільної сумісної власності подружжя щодо кожної речі, набутої у шлюбі, незалежно від тієї обставини, хто є набувачем за договором, забудовником будівлі, та на чиє ім'я було зареєстровано право власності на таку річ.
Звичайно, поширення цього правового режиму на кожну набуту у шлюбі річ (презумпція права спільної сумісної власності) існує доти, доки у суді не доведено інше кимось із подружжя.
Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Згідно ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Апеляційним судом встановлено, що 23 жовтня 1999 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали шлюб, який рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 10 квітня 2014 року розірвано. При цьому суд встановив, що подружжя припинило шлюбні відносини з січня 2014 року (т.2 а.с.185-186)
У шлюбі сторін народилося троє синів, які є неповнолітніми, та у даний час проживають разом з матір'ю (т.1 а.с.140-142).
Під час перебування у шлюбі подружжя за договором купівлі-продажу від 08 квітня 2004 року придбало незакінчений будівництвом житловий будинок у ОСОБА_5, який був його власником на підставі договору-купівлі продажу від 23 серпня 1995 року (т.1 а.с.157-158).
Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28 квітня 2004 року, договір купівлі-продажу нерухомого майна, укладений 08 квітня 2004 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 визнано дійсним на підставі ч.2 ст.220 ЦК України та визнано за останнім право власності на домоволодіння, розташоване по АДРЕСА_1, яке складається з літньої кухні (літ. «Б»), житлового будинку (незавершене будівництво готовністю 26%) (літ. «Г»), яке знаходиться на земельній ділянці площею 0,06 га (т.1 а.с.163).
За змістом ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.
Таким чином, враховуючи наведене та положення ст.ст.60 СК України подружжя ОСОБА_3 набуло право власності на спірний житловий будинок на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
В рішенні Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28 квітня 2004 року також зазначено, що земельна ділянка площею 0,06га по АДРЕСА_1, на якій розташовано домоволодіння, придбана ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу від 08 квітня 2004 року(т.1 а.с.163).
До особи, яка придбавала житловий будинок, будівлю або споруду з 1 січня 2004 р. (з моменту введення в дію ЦК), згідно зі ст. 377 ЦК, а з часу внесення змін до ст. 120 ЗК Законом від 27 квітня 2007 р. № 997-V «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Цивільного кодексу України» - і згідно зі ст. 120 ЗК, переходило право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором; а якщо договором цього не було визначено, до набувача переходило право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для її обслуговування.
Таким чином, до подружжя ОСОБА_3 (набувачів) з травня 2004 року перейшло право й власності на земельну ділянку площею 0,06га.
В той же час рішенням Білгород-Дністровської міської ради № 514-V від 19 червня 2008 року, передано у власність ОСОБА_3 саме цю земельну ділянку площею 0,0724 га за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (т.2 а.с.58-60).
Щодо доведеності вимог позивачки про поділ незакінченого будівництвом житлового будинку та земельної ділянки.
Використовуючи практику Європейського суду з прав людини як джерело права в національній правовій системі, в тому числі щодо критеріїв Європейського Суду про виконання сторонами покладеного на них обов'язку (тягара) доведення, колегія суддів звертає увагу на наступне.
У своїх рішеннях (кримінальних та і некримінальних, що стосуються цивільних прав і обов'язків) Європейський Суд неодноразово підкреслював, що при оцінці доказів Європейський Суд застосовує стандарт доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із співіснування досить сильних, ясних і взаємоузгоджених висновків з наявних фактів або схожих неспростованих фактичних презумцій (рішення у справах Зубайраєв проти Росії від 10.01.2008 року, п.71; Гриненко проти України від 15.02.2012 року, п.55; Плахтєєв та Плахтєєва проти України від 12.03.2009 року, п.62).
Оцінюючи факт реконструкції незавершеного будівництвом житлового будинку готовністю 26 відсотків, на який рішенням суду першої інстанції від 28 квітня 2004 року, визнано право власності, суд має бути впевнений «поза розумним сумнівом» в його достовірності. Якщо факт викликав сумнів щодо достовірності, він не може вважатися встановленим і покладеним в основу рішення.
В цьому контексті, суд приймає до уваги поведінку сторін при отриманні доказів, враховуючи відверте зловживання відповідачем ОСОБА_3 своїми процесуальними правами та обов'язками.
Так, незважаючи на численні ухвали судів першої та апеляційної інстанцій про призначення судових будівельно-технічної та земельно-технічної експертиз, ухвалу апеляційного суду про надання дозволу державному виконавцю на примусовий вхід до об'єктів дослідження, відповідач ОСОБА_3 відмовився надавати будь-які документи щодо спірних об'єктів нерухомості та перешкоджав доступу експертам і державному виконавцю до житлового будинку та земельної ділянки, внаслідок чого державним виконавцем його неодноразово підвергнуто штрафу та направлено у Білгород-Дністровський відділ поліції ГУНП в Одеській області відповідне повідомлення про вчинення кримінального правопорушення (т.1а.с.178-179,182,216,219-221, т.2 а.с.67,73-74,87-89,93,95-96,116-118,121-123,126,127,128,129,130)
Тому презумція (припущення) позивачки щодо реконструкції незавершеного будівництвом житлового будинку у передбаченому законом порядку, без належного підтвердження цієї презумпції, колегією суддів до уваги не приймається.
Матеріали справи не дають колегії суддів «поза розумним сумнівом» зробити висновок, що відповідач належним чином виконав вимоги закону щодо реконструкції будинку, тобто отримав належні дозволи.
Факт надання у власність відповідачу ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,0724 га за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, підтверджений рішенням Білгород-Дністровської міської ради № 514-V від 19 червня 2008 року. Цей факт не визиває у суду сумнів.
Однак, відповідач зловживаючи своїми зобов'язаннями, до теперішнього часу не посвідчив державним актом та не оформив відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності на спірну земельну ділянку (площею 0,0724 га).
Оскільки суд є органом, який має вирішити даний спір на підставі наявних доказів, колегія суддів вважає, що спірний жилий будинок та земельна ділянка підлягають поділу між колишнім подружжям у рівних частках у тому стані, як вони зазначені у правовстановлюючому документі-рішенні Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28 квітня 2004 року та рішенні Білгород-Дністровської міської ради № 514-V від 19 червня 2008 року.
Тому рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про поділ жилого будинку та земельної ділянки підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення заявлених вимог.
Оцінюючи тривалість провадження у справі, в тому числі у суді апеляційної інстанції, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на наступне.
Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у пункті 3 своєї постанови «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» від 17.10.2014 роз'яснив судам, що розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02 вересня 2010 року, "Смірнова проти України" від 08 листопада 2005 року, "Матіка проти Румунії" від 02 листопада 2006 року, "Літоселітіс проти Греції" від 05 лютого 2004 року та інші).
Оцінивши поведінку сторін у суді апеляційної інстанції, колегія суддів звертає увагу на те, що тривалість провадження у суді апеляційної інстанції пов'язана з причин, незалежних від суду, а саме : у зв'язку із зловживання відповідачем ОСОБА_3 своїми процесуальними правами та обов'язками та задоволенням низки клопотань позивачки ОСОБА_2 про забезпечення доказів шляхом призначення експертиз, вирішення питання про примусове проникнення до житла тощо.
Керуючись ст.ст.303, 304,п.2ч.1ст.307, п.п.3,4ч.1ст.309,ст.ст.313,314,316,317,319 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 10 грудня 2015 року скасувати.
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину незавершеного будівництвом житлового будинку, готовністю 26 відсотків літ. «Г», з літньою кухнею літ. «Б», розташованого за адресою: АДРЕСА_1.
Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину незавершеного будівництвом житлового будинку, готовністю 26 відсотків літ. «Г», з літньою кухнею літ. «Б», розташованого за адресою: АДРЕСА_1.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, загальною площею 0,0724 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1,
Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, загальною площею 0,0724 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1,
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.
Рішення апеляційного суду може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий /підпис/ Судді: /підписи/
З оригіналом згідно,
Суддя апеляційного суду
Одеської області Г.Я. Колесніков