Номер провадження: 22-ц/785/6795/17
Номер справи місцевого суду: 496/339/17
Головуючий у першій інстанції Драніков С. М.
Доповідач Заїкін А. П.
19.10.2017 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Одеської області в складі:
- головуючого судді - Заїкіна А.П.,
- суддів: - Калараш А.А., Погорєлової С.О.,
за участю секретаря - Гарбуз В.О,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про усунення від спадкування, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 06 липня 2017 року,
встановила:
У лютому 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в якому просив визнати ОСОБА_5 таким, що не прийняв спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_6, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року, яка до дня смерті мешкала за адресою: АДРЕСА_1.
Позовні вимоги ОСОБА_4 обґрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла їх мати - ОСОБА_6, яка до дня смерті проживала за адресою - АДРЕСА_1. Спадкоємцями першої черги після смерті матері є - він та його брат - ОСОБА_5.
Він проживав разом з матір'ю та батьком ОСОБА_7, померлим ІНФОРМАЦІЯ_2 року, на день їх смерті, поховав їх та продовжує жити по теперішній час у вищевказаному будинку, через що вважає себе таким, що фактично прийняв спадщину.
ОСОБА_5 не проживав разом з матір'ю ані на день її смерті, ані станом на теперішній час. Звернувся із заявою про прийняття спадщини лише - 23.09.2013 року, тобто більше через 15 років з дня смерті матері. Підставою для відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом державний нотаріус зазначив не пропуск строку для подання відповідної заяви, а відсутність правовстановлюючих документів на спадкове майно. Вважає, що його брата необхідно усунути від права на спадкування, оскільки за життя матері, він ухилявся від надання їй допомоги та належного догляду, не здійснив витрат на її поховання.
Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 06.07.2017 р. у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
ОСОБА_4 в апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції змінити, задовольнивши його позовні вимоги. Посилається на те, що рішення ухвалено при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Апелянт у судовому засіданні підтримав викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги.
ОСОБА_5 письмових заперечень на апеляційну скаргу на надав. У судовому засіданні вважав необхідним скаргу відхилити. Рішення суду першої інстанції залишити без змін. Посилався на законність та обґрунтованість рішення, оскільки на час смерті матері він проходив строкову військову службу.
Відповідно до ст. 303 ЦПК України колегія суддів перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення осіб, які прийняли участь у судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. ст. 3, 4, 10, 11, 60 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.
Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 3) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з недоведеності ухилення відповідача від виконання обов'язків по утриманню матері. На час її смерті відповідач проходив строкову військову службу (а. с. 60 - 61).
Колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції, на підставі наданих сторонами і досліджених судом доказів, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову. Висновки суду відповідають обставинам справи, вимогам норм матеріального (ст. ст. 524, 528, 529, 548, 549, 560, 561ЦК УРСР) та процесуального (ст. ст. 11, 60, 61, 179, 213 ЦПК України) права. Доводи апеляційної скарги не спростовують вказаних висновків суду.
Висновки суду першої інстанції зроблені, відповідні правовідносини між сторонами встановлені на підставі наявних у справі і наданих сторонами доказів.
Встановлено, що сторони є синами ОСОБА_6 (а. с. 8), яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1, виданого відділом реєстрації актів громадського стану Біляївського району Одеської області, актовий запис №100 (а. с. 7). Після її смерті залишилася спадщина, яка складається з житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 (а. с. 12, 40).
ОСОБА_4 проживав разом з матір'ю - ОСОБА_6 та батьком - ОСОБА_7, померлим ІНФОРМАЦІЯ_2 року, на день їх смерті, та продовжує проживати по теперішній час у вищевказаному будинку.
ОСОБА_5 у вересні 2013 року звернувся до державної нотаріальної контори з приводу прийняття спадщини після смерті матері. Листом №2501/02-11 від 23.09.2013 року (а. с. 9 - 11) йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів та рекомендовано звернутися до суду з позовом про визнання за собою права власності на вищевказаний житловий будинок.
Рішенням Біляївського районного суду від 14.12.2016 року (а. с. 46 - 47) за ОСОБА_5 визнано право власності на - ? частину житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_1. В мотивувальній частині рішення вказано, що ОСОБА_5 фактично прийняв спадщину після смерті матері, оскільки проживав з нею по день смерті та вступив в управління майном. Вказане підтверджується відміткою у паспорті про реєстрацію ОСОБА_5, серія НОМЕР_2, виданого Біляївським РВ УМВС України в Одеській області 15.01.2002 року (а. с. 35 - 35 зворотня сторона).
Згідно ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Між сторонами виникли спадкові правовідносини.
Згідно роз'яснень, які містяться в п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», спадкові відносини регулюються ЦК, Законами України «Про нотаріат» від 02.09.1993 року, «Про міжнародне приватне право» від 23.06.2005 року, іншими законами, а також прийнятими відповідно до них підзаконними нормативно-правовими актами.
Відносини спадкування регулюються правилами ЦК, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року.
У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом.
Враховуючи час відкриття спадщини, на правовідносини сторін розповсюджуються положення ЦК Української РСР (в редакції 1963 року).
За правилами, передбаченими ст. ст. 524, 529, 548, 549, 560, 561 ЦК УРСР, спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.
При спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.
Для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв.
Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він протягом шести місяців з дня відкриття спадщини фактично вступив в управління або володіння спадковим майном.
Спадкоємці, закликані до спадкоємства, можуть одержати в державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини свідоцтво про право на спадщину.
Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям за законом після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини.
Статтею528 ЦК України (в редакції 1963 року) передбачено, що не мають права стати спадкоємцями ні за законом, ні за заповітом особи, які навмисно позбавили життя спадкодавця або кого-небудь із спадкоємців та зробили замах на їх життя.
Не мають права стати спадкоємцями за законом батьки після дітей, у відношенні яких вони позбавлені батьківських прав і не були поновлені в цих правах на момент відкриття спадщини, а також батьки і повнолітні діти, що злісно ухилялися від виконання покладених на них в силу закону обов'язків по утриманню спадкодавця, якщо ці обставини підтверджені у судовому порядку.
Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребував допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.
Оскільки у суді першої інстанції беззаперечно не знайшов свого підтвердження факт умисного ухилення ОСОБА_5 від надання допомоги своїй матері, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову.
Доводи апелянта про не проживання відповідача разом з матір'ю на час смерті останньої, звернення до нотаріуса через 15 років, колегія суддів не приймає до уваги, виходячи з преюдиції обставин, встановлених попереднім рішенням Біляївського районного суду від 14.12.2016 року.
Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_4 є безпідставною, а тому її треба відхилити.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. 308 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін. Апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим. Судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Підстави для скасування, зміни рішення суду першої інстанції в межах доводів ОСОБА_4, а також для прийняття доводів апеляційної скарги останнього у суду апеляційної інстанції відсутні.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 315, 317, 319 ЦПК України колегія суддів,
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - відхилити.
Рішення ОСОБА_4 Біляївського районного суду Одеської області від 06 липня 2017 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена до касаційного суду протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий суддя: А. П. Заїкін
Судді: А. А. Калараш
С. О. Погорєлова