Справа № 127/16869/17 Провадження № 22-ц/772/2552/2017 Головуючий в суді першої інстанції Сичук М. М.
Категорія 43Доповідач Рибчинський В. П.
25 жовтня 2017 року м. Вінниця
щодо ухвали Апеляційного суду Вінницької області від 25 жовтня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про вселення в квартиру.
За наслідками розгляду апеляційної скарги сторони на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 18 серпня 2017 року про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про вселення в квартиру.
Вважаю, що ухвала Вінницького міського суду Вінницької області від 18 серпня 2017 року не відповідає вимогам закону.
Як вбачається з матеріалів справи, в 2009 році ОСОБА_2 став власником ? частки квартири за адресою: АДРЕСА_1, інша ? частки даної квартири була зареєстрована на його дружину ОСОБА_3
Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 14 липня 2017 року скасовано рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 травня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про припинення права власності на частку у спільному майні, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, стягнення вартості ? частки квартири.
В частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про припинення права на частку у спільному майні та ухвалено нове рішення, яким припинено право спільної часткової власності ОСОБА_2 на ? частки квартири АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_1. Зобов'язано ОСОБА_3 компенсувати ОСОБА_2 вартість ? частки квартири АДРЕСА_1, в розмір 516088 грн.
Згідно довідки Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради від 18 липня 2017 року, ОСОБА_2 було знято з реєстрації за вказаною адресою у зв'язку з вибуттям до нового місця проживання.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомості, єдиним власником вищевказаної квартири являється ОСОБА_4, дата державної реєстрації 24 липня 2017 року.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 28 липня 2017 року зупинено виконання рішення Апеляційного суду Вінницької області від 14 липня 2017 року до закінчення касаційного провадження у справі.
В зв'язку з тим, що ОСОБА_3 чинить перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1, шляхом самовільного виселення ОСОБА_2, 07 серпня 2017 року останній звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 про вселення.
Разом з позовною заявою подав заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 18 серпня 2017 року, заяву ОСОБА_2 було задоволено та накладено арешт на вищевказане нерухоме майно.
Задовольняючи заяву ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами виник спір, предметом якого є квартира, власником якої є ОСОБА_3, яка може вжити заходів пов'язаних з переходом права власності на квартиру третім особам, що може утруднити виконання рішення суду у випадку його задоволення.
Однак, з таким висновком повністю погодитися не можна з таких підстав.
Відповідно до ч.1 та ч.3 ст. 151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити передбачені цим Кодексом заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Згідно з п.1 ч.1 ст.152 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб.
Відповідно до ч.6 ст.153 ЦПК України, залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.
Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді справ про забезпечення позову" № 9 від 22 лютого 2006 року розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції вказаного не врахував, не пересвідчився в тому, чи дійсно в даній справі між сторонами виник спір щодо нерухомого майна.
В даному цивільному провадженні позовна вимога стоїть саме про вселення, а тому суд необґрунтовано виходив з того, що предметом спору в даній справі є квартира.
Європейський суд з прав людини у справі "Суомінен проти Фінляндії" вказує, що хоча національний суд користується певним правом розсуду, обираючи аргументи і приймаючи докази, він зобов'язаний обґрунтувати свої дії підставами для винесення рішень.
Суд першої інстанції не звернув уваги, що у справі про розподіл майна, яка знаходиться в провадженні Вищого Спеціалізованого Суду України, саме ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічними позовними вимогами про стягнення вартості 1/2 частини квартири, що свідчить про втрату ним інтересу до квартири як об'єкту нерухомого майна.
Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснила, що вона бажає використовувати дану квартиру для свого проживання і проживання її сина, у неї було достатньо часу для того, щоб відчужити квартиру на користь третіх осіб, однак вона цього не зробила.
Крім того, позивачем не надано жодного доказу (оголошення в газеті про продаж тощо), який свідчив би про те, що відповідач бажає відчужити дану квартиру.
З огляду на викладене, вважаю, що ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з постановленням нової ухвали про відмову у задоволенні заяви.
Суддя Апеляційного суду
Вінницької області Рибчинський В.П.
Згідно з оригіналом.
Суддя Рибчинський В.П.