Справа №127/17117/17
Провадження № 2/127/5046/17
(заочне)
24.10.2017 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі: головуючого судді Жмудя О.О., при секретарі: Бедрак М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно він є власником будинку АДРЕСА_1. Окрім позивача в будинку зареєстрований і відповідач, однак за місцем реєстрації не проживає з лютого 2014 року. Відповідач не цікавиться станом будинку, не надає ні фізичної, ні матеріальної допомоги на його утримання та ремонт, комунальні послуги не сплачує, а тому позивач вважає, що відповідач втратив право користування вказаним спірним жилим приміщенням і повинний бути знятий з реєстрації.
На підставі викладеного позивач просить визнати відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням.
В судове засідання позивач не з'явився, однак подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся судом у встановленому законом порядку. Про причини неявки суд не повідомив.
За таких обставин, на підставі ст. 224 ЦПК України, суд, розглядає справу у відсутність відповідача, оскільки наявних в справі доказів достатньо для встановлення прав та взаємовідносин сторін.
Відповідно до ст. 197 ЦПК України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, оскільки сторони не з'явилися у судове засідання.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить будинок АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житловий будинок з господарськими будівлями серії НОМЕР_1, виданого 23.02.2009 року за № 3041 виконкомом ВМР та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 28.03.2009 року (а.с. 4-5).
З матеріалів цивільної справи вбачається, що ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2, що підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання особи за відомостями Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради № 24449 від 22.08.2017 року, довідкою № 585, виданою 08.08.2017 року комітетом мікрорайону «Сабарів». (а.с. 7, 11)
Також, з довідки № 585, виданої 08.08.2017 року комітетом мікрорайону «Сабарів» вбачається, що ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 не проживає з лютого 2014 року і місце його проживання невідомо, що також підтверджується актом № 2 від 08.08.2017 року, складеного мешканцями мікрорайону «Сабарів» та затвердженого головою комітету. (а.с. 6, 7)
Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч.ч. 1,2 ст. 319 ЦК України).
Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Разом з тим, виселення є категорією житлового законодавства, тому при розгляді цивільних справ за позовом про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення предметом доказування є втрата права на житло, або взагалі його відсутність, або інші передбачені ЖК УРСР підстави для позбавлення права на житло.
Відповідно до ст. 150 ЖК УРСР, громадянин, який має у приватній власності будинок (квартиру), має право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд та має право звернутися в суд про виселення.
Згідно із ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ст. 71 ЖК УРСР, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
Згідно із ст. 72 ЖК УРСР, суд визнає особу такою, що втратила право користування житловим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені терміни.
Відповідно до ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Статтею 157 ЖК УРСР передбачено, що членів сім'ї власника житлового будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених ч.1 ст. 116 ЖК України. Виселення проводиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.
Таким чином, якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Приймаючи до уваги, що в судовому засіданні знайшов підтвердження факт відсутності відповідача за адресою: АДРЕСА_1, понад 3 роки, суд приходить до переконливого висновку, що вимоги позовної заяви про визнання відповідача таким, що втратив право користування зазначеним вище жилим приміщенням, підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею документально підтверджені судові витрати, а тому з відповідача на користь позивача слід стягнути 640, 00 гривень.
На підставі викладеного та керуючись ст. 41 Конституції України, ст.ст. 71, 72, 150, 157 ЖК УРСР, ст.ст. 15, 319, 321, 383, 386, 391, 405 ЦК України, ст.ст. 10, 57-60, 88, 197, 212-215, 224-226 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме за адресою: АДРЕСА_1.
Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, 640 гривень судового збору на користь ОСОБА_1.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України. Апеляційна скарга на рішення суду позивачем може бути подана до апеляційного суду Вінницької області через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя О.О. Жмудь