33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26А
24 жовтня 2017 р. Справа № 918/652/17
Господарський суд Рівненської області у складі судді Марач В.В. розглянувши справу
за позовом ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Райз-Захід"
до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "ВЕГАС-АГРО"
про стягнення заборгованості за суборенду земельних ділянок в сумі 364 484,45 грн.
За участю представників сторін:
від позивача: представник ОСОБА_2;
від відповідача: представник не з'явився.
Статті 20,22 Господарського процесуального кодексу України сторонам роз'яснені.
Відводи з підстав визначених статтею 20 ГПК України відсутні.
ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Райз-Захід" (далі - Позивач або ТОВ "Райз-Захід") звернулось в господарський суд Рівненської області з позовом до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "ВЕГАС-АГРО" (далі - Відповідач або ТОВ "Вегас-Агро") про стягнення 364 484,45 грн., з яких: 276 432,56 грн. основного боргу, 45 929,22 грн. пені, 7 725,28 грн. 3% річних та 34 397,39 грн. інфляційних.
В обґрунтування заявлених вимог Позивач зазначив, що Відповідачу на підставі Договору суборенди земельних ділянок від 05.05.2016р. надано в суборенду земельні ділянки, плату за суборенду яких останній сплатив лише частково.
Представник Позивача в судовому засіданні 24.10.2017 року підтримав позовні вимоги, з підстав зазначених у позовній заяві.
Представник відповідача в судове засідання 24.10.2017 повторно не з'явився, відзиву на позов не надав.
Відповідно до п. 1 ст. 92 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 28 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище.
Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Стаття 77 ГПК України передбачає перелік обставин, які можуть бути підставою для відкладення розгляду справи, зокрема якщо спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Зазначений перелік не є вичерпним, а отже, й інші обставини, які перешкоджатимуть розгляду справи в даному судовому засіданні, можуть бути підставою для відкладення розгляду справи. Питання про те, що наявні певні перешкоди для розгляду справи, вирішується судом залежно від конкретних обставин справи. Так, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті.
Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).
Нез'явлення Відповідача у судове засідання (повторно) свідчить про не добросовісне користування ним наданими законом процесуальними правами.
Керуючись ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу без відповідача та відзиву з його боку, за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши документи і матеріали, які подані учасниками судового процесу, заслухавши пояснення представника позивача, давши належну оцінку доказам, які мають значення для справи, господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. При цьому господарський суд керувався наступним.
05 травня 2016 року між ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Райз - Захід" (Орендар) та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Вегас - Агро" (суборендар) було укладено Договір суборенди земельних ділянок (далі - Договір) за умовами якого, Орендар передає, а Суборендар приймає в строкове платне користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які Орендар орендує на підставі договорів оренди з орендодавцями, котрі перелічені в додатку № 1 до даного Договору (п.1.1 Договору).
Відповідно до п. 2.1. Договору, в суборенду передаються земельні ділянки, що розташовані на території Семидубської сільської ради Дубенського району Рівненської області, загальною площею 180 гектарів. Номер поля та площа земельних ділянок, котрі передаються в суборенду, вказані в Додатку № 1 до даного Договору.
Згідно з п. 3.1. Договору, строк дії даного Договору - до збору урожаю, але не пізніше ніж до 31.12.2016 року.
Плата за суборенду земельних ділянок за весь строк дії даного договору сплачується суборендарем в грошовій формі у сумі 431553,81 гривень. Плата за суборенду земельних ділянок має бути сплачена частинами а саме 40000,00 грн. шляхом попередньої оплати до моменту передачі в суборенду земельних ділянок за Актом приймання - передачі, решта суми в строк до початку збору урожаю, але не пізніше 05 листопада 2016 року (п. 4.1. Договору).
Пунктом 5.1. Договору передбачено, що земельні ділянки, котрі перелічені в Додатку № 1 до даного Договору, передаються в суборенду для вирощування сільськогосподарських культур.
У відповідності до п. 7.1. Договору, передача земельних ділянок в суборенду Суборендарю здійснюється за Актом приймання - пердачі в триденний строк після часткової попередньої оплати Суборендарем плати за суборенду земельних ділянок в сумі, вказаній в п. 4.1. даного Договору.
Договір підписаний повноважними представниками сторін, скріплено відбитками печаток останніх.
На виконання умов вищезазначеного договору між сторонами було підписано акт приймання - передачі від 05.05.2016 р. до Договору суборенди земельних ділянок від 05.05.2016 р., відповідно до якого Орендар передав, а Суборендар прийняв в строкове платне користування наступні земельні ділянки: Семидубської сільської ради, № поля - 114-5340, масив - 47, 54, 51, 48, 53, 52, 50, 49, площею 180,00 га.
05.05.2016 року ТОВ "Вегас-Агро" на рахунок ТОВ "Райз-Захід" перераховано грошові кошти в сумі 40 000,00 грн., призначення платежу - оплата за суборенду землі згідно договору, що підтверджується випискою з банку від 05.05.2016 р.
Рекомендованими листами № 20/11/16 від 29.11.2016 р. та № 28/12/16 від 28.12.2016 р. Позивач направив ТОВ "Вегас - Агро" претензії з вимогою сплатити заборгованість за суборенду, які залишились без відповіді та задоволення.
Разом з тим, 01.02.2017 року між ТОВ "Вегас - Агро" (Постачальник) та ТОВ "Райз - Захід" (Покупець) було укладено договір поставки № 93 (далі - Договір поставки), за умовами якого Постачальник зобов'язується поставляти та передати у власність Покупця сільськогосподарську продукцію, визначену в п. 2.1. цього Договору, а Покупець прийняти та оплатити Продукцію в асортименті, кількості та за цінами, викладеним у Додатках до цього Договору, які є невід'ємною частиною даного Договору (п. 1.1. Договору поставки).
Під Додатками до цього договору маються на увазі додаткові угоди, специфікації, додатки, узнгоджені Постачальником замовлення Покупця, рахунки та видаткові накладні, які видаються Постачальником. Всі Додатки до даного Договору становлять невід'ємну частину Договору (п. 1.2. Договору поставки).
Згідно з п. 2.1. та п. 2.2. Договору поставки, найменування, одиниці виміру та загальна кількість продукції, що є предметом поставки за цим Договором, її часткове співвідношення (асортимент, номенклатура) визначаються у відповідному замовлені Покупця або узгоджується Сторонами у відповідних додатках. Фактична кількість, асортимент та розфасування продукції, що підлягає поставці покупцеві, вважається узгодженим сторонами в момент отримання постачальником попередньої оплати згідно умов договору або в момент підписанння відповідних додатків до договору.
Відповідно до п. 7.4., п. 7.6., п. 7.8. та п. 7.9. Договору поставки, загальна вартість договору складається з вартості всіх партій продукції, поставлених покупцю за цим договором. Датою оплати продукції вважається дата зарахування коштів, сплачених покупцем за поставлену партію продукції, на розрахунковий рахунок постачальника. Оплата за партію продукції, яка підлягає поставці відповідно до прийнятого постачальником до виконання замовлення покупця, здійснюється наступним чином: 100 % вартості партії продукції сплачується покупцем в якості попередньої оплати на підставі наданого постачальником рахунку протягом трьох банківських днів з дати отримання покупцем відповідного рахунку постачальника.
Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими на це представниками і скріплення печатками сторін і діє до "31" грудня 2017 року (п. 14.1. Договору поставки).
Договір підписаний повноважними представниками сторін, скріплено відбитками печаток останніх.
На виконання Договору поставки ТОВ "Вегас - Агро" поставив, а ТОВ "Райз - захід" отримав продукцію (кукурудзу - урожай 2016 року) згідно видаткової накладної № 9 від 01.02.2017 р. вартістю 115 121 грн. 25 коп..
Крім того, 01.02.2017 р. між ТОВ СП Нива (Елеватор), ТОВ "Вегас - Агро" (Продавець) та ТОВ "Райз - Захід" (Покупець) складено трьохсторонній акт прийому - передачі сільськогосподарської продукції, відповідно до якого сторони провели приймання - передачу зерна сільськогосподарської культури, а саме: продавець переоформляє, а покупець приймає у власність зерно - кукурудза 3клас в кількості 28 тон 425 кг, яке знаходиться на зберіганні на елеваторі. Даним актом сторони підтверджують факт передачі права власності на вище вказану продукцію від ТОВ "Вегас - Агро" у власність ТОВ "Райз - Захід" з показниками якості, вказаними в складській квитанції АЦ№598591 від 01.02.2017 р.
У той же час судом встановлено, що 01 лютого 2017 року між сторонами була підписана угода № 1 про зарахування зустрічних однорідних вимог, за змістом якої сторони дійшли згоди про припинення взаємних зобов'язань вказаних в п. 1.1. даної угоди на суму 115 121,25 грн.
Рекомендованим листом № 25/04/17 від 25.04.2017 р. Позивач направив Відповідачу претензію з вимогою сплатити заборгованість за суборенду в сумі 276 432,56 грн. та з урахуванням пені, інфляційних, 3 % річних, яка залишилася без відповіді та задоволення.
Відтак, сума заборгованості Відповідача, з урахуванням попередньої оплати та зарахування зустрічних вимог, складає 276 432 грн. 56 коп. (431 553,81 - 40 000,00 - 115 121,25 = 276 432,56).
Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.
Частиною 1 ст. 179 ГК України визначено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 173 ГК України).
Згідно ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (ч.ч. 1, 5 ст. 762 ЦК України).
У відповідності до ст. 13 Закону України "Про оренду землі" (далі - ЗУ "Про оренду землі") договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі (ч. 1 ст. 21 ЗУ "Про оренду землі").
Положеннями ст. ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
На час розгляду справи доказів сплати Відповідачем заборгованості по сплаті за суборенду земельних ділянок Позивачу в сумі 276 432 грн. 56 коп. матеріали справи не містять.
На підставі наведеного, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення з Відповідача 276 432 грн. 56 коп. заборгованості обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.
Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача 45 929,22 грн. пені, 7 725,28 грн. 3% річних та 34 397,39 грн. інфляційних, судом враховується наступне.
Пунктом 13.2. Договору сторони погодили, що у випадку прострочення оплати суборендарем плати за суборенду земельних ділянок, суборендар сплачує орендарю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення оплати.
В зв'язку з простроченням Відповідача Позивачем нарахована пеня у розмірі 45 929 грн. 22 коп. за період з 06.11.2016 року по 06.05.2017 рік.
Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до частини 2 статті 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).
Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.
Приписами ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності. Дія цього Закону не поширюється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних та фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством України, а також на відносини, що стосуються відповідальності суб'єктів переказу грошей через платіжні системи.
Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Перевіривши подані розрахунки та період нарахування пені, судом встановлено, що відповідні розрахунки здійснено позивачем з порушенням порядку нарахування.
Так зокрема, судом встановлено, що з вказаних нижче сум та періодів, розрахунок пені є таким:
Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення
391553.0006.11.2016 - 08.12.20163314.0000 %0.077 %*9885.11
391553.0009.12.2016 - 26.01.20174914.0000 %0.077 %*14677.89
391553.0027.01.2017 - 31.01.2017514.0000 %0.077 %*1501.85
В решті нарахування пені, розрахунок Позивача є вірним.
Таким чином, у визначеному позивачем періоді (з 06.11.2016 року по 06.05.2017 рік.) пеня складає 45 861 грн. 91 коп., а отже обґрунтованою судом визнається саме ця сума.
Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а відповідно до частини 1 та частини 2 статті 612 цього ж Кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
На підставі вищенаведеної норми закону Позивач нарахував Відповідачу 3% річних в сумі 7 725,28 грн. за період з 06.11.2016 р. по 05.09.2017 р. та 34 397,39 грн. інфляційних за період з листопада 2016 р. по липень 2017 р.
Суд, здійснивши перерахунок нарахованих позивачем сум 3 % річних за період з 06.11.2016 р по 05.09.2017 р. прийшов до висновку, що наданий позивачем розрахунок є вірним, відтак позовні вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 7 725,28 грн. є законними, обґрунтованими, відповідачем не спростованими, а відповідно такими що підлягають до задоволення.
Разом з тим, перевіривши подані розрахунки та період нарахування інфляційних, судом встановлено, що відповідні розрахунки здійснено позивачем з порушенням порядку нарахування.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Аналогічна правова позиція викладена у п. 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".
Так зокрема, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції інфляційних визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. Проте, Позивачем було неправомірно нараховано інфляційні за період 06.11.2016 р. по 30.11.2016 р. (за місяць в якому мав бути здійснений платіж).
Перевіривши подані розрахунки та період нарахування інфляційних, судом встановлено, що відповідні розрахунки здійснено позивачем з порушенням порядку нарахування.
Так зокрема, судом встановлено, що з вказаних нижче сум та періодів, розрахунок інфляційних є таким:
Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за період№Інфляційне збільшення суми боргуІСума боргу з врахуванням індексу інфляціїі
01.12.2016 - 31.01.2017391553.001.0207869.82399422.82
Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за період№Інфляційне збільшення суми боргуІСума боргу з врахуванням індексу інфляціїі
01.02.2017 - 31.07.2017276432.001.07019314.43295746.43
Таким чином, здійснивши перерахунок порядок та періоди нарахованих позивачем сум інфляційних, суд дійшов висновку про правомірність нарахування інфляційних за період з грудня 2016 року по липень 2017 рік включно у розмірі 27 184,25 грн., а отже обґрунтованою судом визнається саме ця сума.
На підставі викладеного, враховуючи, що позивач довів наявність заборгованості по оплаті за суборенду земельних ділянок, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
У відповідності до пункту 4 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Відтак, з огляду на вищенаведене позовні вимоги ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Райз - Захід" до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Вегас - Агро" підлягають частковому задоволенню, а саме 276 432,56 грн. основного боргу, 45 861,91 грн. пені, 7 725,28 грн. 3% річних та 27 184,25 грн. інфляційних.
На підставі статті 49 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Райз-Захід" задоволити частково.
2. Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "ВЕГАС - АГРО" (35000, Рівненська обл., м. Костопіль, вул. Бурова, 17, код ЄДРПОУ 39102358) на користь ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Райз - Захід" (35622, Рівненська обл., Дубенський р-н, с. Привільне, вул. Грушевського, 6, код ЄДРПОУ 33246716) 276 432,56 (двісті сімдесят шість тисяч чотириста тридцять дві гривні 56 коп.) грн. основного боргу, 45 861,91 (сорок п'ять тисяч вісімсот шістдесят одну гривню 91 коп.) грн. пені, 7 725,28 (сім тисяч сімсот двадцять п'ять гривень 28 коп.) грн. 3% річних, 27 184,25 (двадцять сім тисяч сто вісімдесят чотири гривні 25 коп.) грн. інфляційних та 5 358,06 (п'ять тисяч триста п'ятдесят вісім гривень 06 коп.) грн. витрат по сплаті судового збору.
3. В решті позову відмовити в задоволенні.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення складено та підписано "26" жовтня 2017 року.
Суддя Марач В.В.