36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
24.10.2017р. Справа № 917/1699/17
за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській області, 36014, м.Полтава, вул.Небесної Сотні, 1/23
до Відкритого акціонерного товариства "Насінневе", 37233, Полтавська область, Лохвицький район, с.Пески, вул.Радянська, 114
про стягнення 30 800,00 грн.
Суддя Киричук О.А.
Представники :
від позивача: ОСОБА_1, дов. № 2 від 03.01.17р.
від відповідача: не з"явився
Розглядається позов про стягнення 30 800,00 грн. збитків.
В обґрунтування заявлених вимог позивач вказав, що на балансі відповідача перебуває державне майно, а саме: магазин, що розташований за адресою: с Яремівщина Лохвицького району Полтавської області та їдальня на 50 місць, розташована в с Піски Лохвицького району Полтавської області, які не увійшли до статутного капіталу у процесі приватизації та за яке відповідач, відповідно до пункту 4 наказу Фонду державного майна України "Про управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі" від 19.05.1996 № 908/68, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24.06.1996 за № 414/3707 та відповідно до Цивільного кодексу України несе відповідальність за його збереження.
Ухвалою господарського суду Полтавської області від 13.10.2017р. справу прийнято до розгляду, порушено провадження у справі, призначено до розгляду в судове засідання на 24.10.2017р., зобов'язано позивача надати оригінали документів, які додані до позовної заяви, докази передачі відповідачеві майна на зберігання та вчинення дій в результаті яких спричиненні збитки; розрахунок стягуваної суми, запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву.
В судове засідання 24.10.2017р. позивачем надано до матеріалів справи копію договору схову державного майна - магазину, що розташований за адресою: с Яремівщина Лохвицького району Полтавської області.
В судовому засіданні 24.10.2017р. представник позивача наполягав на задоволенні позову за обгрунтуванням, що наведене у ньому, повідомив суд, що оригінали документів, які додані до позовної заяви, знаходяться в архіві, а також про відсутність доказів, що витребовувалися судом в ухвалі від 13.10.2017р. та відсутність розрахунку складових заявлених до стягнення збитків.
При обговоренні обставин справи та дослідженні доказів представник позивача заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи для надання йому часу з"ясувати питання про наявність додаткових доказів в обгрунтування позовних вимог.
Судом дане клопотання відхилене з огляду на наступне.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Позивач не був позбавлений права та можливості (в матеріалах справи відсутні докази протилежного) надати, якщо вважав за потрібне, витребувані судом докази та/або будь-які додаткові пояснення та/або докази заздалегідь до судового засідання в письмовому вигляді через канцелярію суду, направити поштою, кур'єром тощо, чи надати безпосередньо в судове засідання.
Проте, як зазначалося вище, позивач надав лише копію договору схову державного майна - магазину, що розташований за адресою: с Яремівщина Лохвицького району Полтавської області, а його представник в судовому засіданні 24.10.2017р. повідомив суд про відсутність доказів, що витребовувалися судом в ухвалі від 13.10.2017р. та відсутність розрахунку складових заявлених до стягнення збитків.
З огляду на вказане, з урахуванням визначених представником позивача підстав для відкладення розгляду справи, суд клопотання представника відповідача відхилив.
Відповідач відзив на позов не надав, явку представника не забезпечив.
Ухвала, що направлялася відповідачу за вказаною у позові адресою, повернулася до суду з відміткою пошти "не існує".
За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відомості про перебування юридичної особи у процесі припинення чи провадження про банкрунство відсутні, відповідач значиться в реєстрі за адресою, що вказана позивачем у позові.
Відповідно до ст. 64 ГПК України у разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про порушення провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місце проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.
За даних обставин, відповідач належно повідомлений про час та місце розгляду даної справи.
У п.3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на те, що суд не викликав представників сторін у судове засідання, не визнавав їх явку обов'язковою, неявка представника відповідача не перешкоджає вирішенню спору в даному судовому засіданні.
За даних обставин, враховуючи достатність у матеріалах справи доказів для розгляду спору по суті, приписи ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікована Законом України від 17.07.1997 р. № 475/97-ВР) щодо права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку, суд не оцінює вказану обставину як підставу для подальшого відкладення розгляду справи.
Справа розглядається за наявними в ній матеріалами відповідно до ст.75 ГПК України.
Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.
В судовому засіданні оголошені вступна та резолютивна частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши надані докази, заслухавши представника позивача, суд встановив:
Ст.З Закону України «Про управління об'єктами державної власності» визначено, що об'єктами управління державної власності є державне майно, що перебуває на балансі Господарських організацій, яке не увійшли до їх статутних капіталів.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» та п. 1.З. Положення про управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, затвердженого наказом ФДМ України та Мінекономіки України від 19.05.1999 № 908/68 та зареєстрованого в Мін'юсті України органом (надалі - Положення), уповноваженим управляти державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, є державні органи приватизації.
Так, Позивач, відповідно до покладених на нього завдань та в межах своїх повноважень, визначених Положенням та Законом України «Про управління об'єктами державної власності», є органом управління державного майна, яке не увійшло до статутного капіталу господарських товариств у процесі приватизації.
Обгрунтовуючи позов позивач вказує, що в його управлінні знаходяться об'єкти державної власності, які обліковуються на балансі ВАТ «Насіннєве» (створене під час приватизації майна державного підприємства бурякорадгоспу Лохвицького цукрокомбінату, надалі - Відповідач), а саме: магазин, що розташований за адресою: с Яремівщина Лохвицького району Полтавської області та їдальня на 50 місць, розташована в с Піски Лохвицького району Полтавської області.
Згідно з планом приватизації майна державного підприємства, затвердженого начальником регіонального відділення 09.08.1996 року та актом оцінки вартості ЦМК, затвердженого начальником регіонального відділення 24.04.1996 року, зазначені об'єкти державної власності під час приватизації не увійшли до статутного капіталу ВАТ «Насіннєве» (надане в матеріали справи).
Позивач зазначає, що ним неодноразово були проведена перевірка вказаних об'єктів державної власності. Факт проведення перевірки позивачем підтверджується актами перевірки стану утримання, зберігання та використання державного майна, що обліковується на балансі ВАТ «Насіннєве» від 08.07.2011, 26.12.2012, 12.11.2013, 20.10.2016.
Під час перевірок в 2011-2013 роки було виявлено, що вказаний магазин має задовільний стан, а їдальня на 50 місць морально застаріла, фізично зношена та потребує ремонту.
З метою збереження державного майна, позивач листом № 05-03-2471 від 10.06.2015 звертався до Пісківської сільської ради з проханням порекомендувати підприємство, яке перебуває на території сільської ради та могло б виступити Зберігачем державного майна або здійснити відповідні дії для прийняти його до комунальної власності, на що Пісківська сільська рада листом від 14.08.2015 № 378 повідомила, що їдальня на 50 місць в с Піски Лохвицького району та магазин у с Яремівщина Лохвицького району експлуатації та ремонту не підлягають, потреби у її відновленні територіальна громада не має.
07.10.2015 року регіональним відділенням, як органом управління об'єктами державної власності, на комісії з питань управління державним майном, яке під час приватизації не увійшло до статутних капіталів господарських товариств, прийнято рішення про нарахування збитків завданих державі внаслідок знищення (псування, об'єктів державної власності, а саме магазину, що розташований за адресою: с Яремівщина Лохвицького району Полтавське ї області та їдальні на 50 місць, розташованої в с Піски Лохвицького району Полтавської області.
Позивач вказує, що ним проведено роботу по визначенню розміру збитків шляхом проведення незалежної оцінки суб'єктом оціночної діяльності (Товарна Біржа «Полтавська регіональна біржа нерухомості»), відібраного на конкурентних засадах, рецензування звіту з незалежної оцінки майна, затвердження висновку про вартість державного майна. Згідно з затвердженим висновком про вартість майна, станом на 30.11.2015 року, вартість для відшкодування збитків, завданих державі внаслідок знищення (псування) об'єктів державної власності по магазину в с Яремівщина Лохвицького району становить 11900,00 грн. (без урахування ПДВ), по їдальні на 50 місць в с Піски Лохвицького району - 18900,00 грн. (без урахування ПДВ).
Регіональне відділення листом № 11-104-1407 від 06.04.2016 ВАТ «Насіннєве» було повідомлено про розмір сум відшкодування збитків та банківські реквізити щодо перерахування коштів, проте лист залишився без реагування.
В Акті перевірки стану утримання, зберігання та використання державного майна, що обліковується на балансі ВАТ «Насіннєве» від 20.10.2016 комісією зазначено пропозиції: збитки в розмірі 30 800,00 грн. підлягають стягненню в судовому порядку.
З метою відшкодування завданих державі збитків позивач звернувся до господарського суду за захистом порушеного права та законного інтересу з даним позовом.
Предметом даного судового розгляду є матеріально правова вимога позивача про стягнення збитків у сумі 30 800,00 грн. завданих державі внаслідок незбереження майна, яке не увійшло до статутного фонду товариства в процесі приватизації.
Приписами пункту 1.4 Положення про управління державним майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 19.05.1996 № 908/68 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24.06.1996 за № 414/3707 (далі Положення № 908/68) відповідальність за збереження та ефективне використання державного майна, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, визначається главою 29 розділу І Книги третьої Цивільного кодексу України щодо захисту прав власності та главою 51 розділу І Книги 5 Цивільного кодексу України щодо правових наслідків порушення зобовязання.
Відповідно до статті 386 ЦК України власник, права якого порушені має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Частиною 1 статті 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Для визначення підстав застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідно з'ясувати наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, розміру збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника і збитками, вину боржника.
Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов"язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб"єкту, права або законні інтереси якого порушені. Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
За приписами ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим субєктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов"язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов"язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадах, передбачених законом.
Складовими правопорушення, необхідними для відповідальності у вигляді відшкодування збитків, є суб"єкт та об"єкт правопорушення, а також суб"єктивна та обєктивна сторони. Субєктом цивільного правопорушення є боржник. Об"єктом правопорушення зобовязальні правовідносини кредитора та боржника. Суб"єктивну сторону становить вина боржника, а об"єктивну протиправна поведінка боржника (невиконання або неналежне виконання обов"язку), наявність збитків у майновій сфері кредитора, причинний зв"язок між протиправною поведінкою боржника та збитками. При цьому розмір збитків має довести кредитор. Відсутність хоча б одного з вищевказаних елементів звільняє боржника від відповідальності.
Отже, при розгляді цієї справи суд враховує, що умовами цивільно-правової відповідальності по відшкодуванню збитків за загальними правилами є:
1) протиправність поведінки;
2) збитки, як результат протиправної дії;
3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою і завданими збитками;
4) вина особи, що заподіяла збитки.
На ряду з зазначеним, цивільно-правова відповідальність по відшкодуванню збитків настає при наявності зазначених умов у сукупності. Відсутність хоча б однієї з умов є підставою для відмови щодо відшкодування збитків.
Виходячи із зазначених норм права вбачається, що складовою збитків є наявність збитків, противоправна поведінка боржника, причинний зв"язок між протиправною поведінкою та збитками, та вина особи, що спричинила збитки.
Так, згідно позовної заяви, позов заявлено з посиланням на п.4 наказу ФДМУ та Мінекономіки України від 19.05.99р. №908/68, "Положення про управління державним майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі", 1166 КЦ України, ст.224 Господарського кодексу України, Порядок визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, затвердженого Постановою КМУ від 22.01.1996 № 116.
При цьому, в обгрунтування позовних вимог позивачем надані план приватизації майна державного підприємства, затвердженого начальником регіонального відділення 09.08.1996 року та акт оцінки вартості ЦМК, затвердженого начальником регіонального відділення 24.04.1996 року.
В судове засідання 24.10.2017р. позивачем надано до матеріалів справи копію договору схову державного майна - магазину, що розташований за адресою: с Яремівщина Лохвицького району Полтавської області.
Докази передачі відповідачеві приміщення їдальні на 50 місць, що розташована в с Піски Лохвицького району Полтавської області позивачем не надані.
Також, позивач не надав розрахунок стягуваної суми.
Суд зазначає, що збитки мають реальний характер та у разі, якщо сторона, яка вважає, що її права були порушені та нею понесені збитки, повинна довести як розмір збитків, так і факт їх понесення.
Посилання позивача на положення Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, затвердженого Постановою КМУ від 22.01.1996 № 116 при нарахуванні збитків за пошкодження державного майна не підтверджується відповідними доказами.
Так, згідно п.2 вказаного Порядку розмір збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей визначається шляхом проведення незалежної оцінки відповідно до національних стандартів оцінки. У разі визначення розміру збитків, що призвели до завдання майнової шкоди державі, територіальній громаді або суб'єкту господарювання з державною (комунальною) часткою в статутному (складеному) капіталі, розмір збитків визначається відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України.
В наданих позивачем висновках мова йде про вартість майна, визначену станом на 30.11.2015 року, вид вартості - ринкова, використані підходи - порівняльний.
Згідно вказаних висновків величина збитків завданих державі, отримана в результаті оцінки по магазину в с Яремівщина Лохвицького району становить 11900,00 грн. (без урахування ПДВ), по їдальні на 50 місць в с Піски Лохвицького району - 18900,00 грн. (без урахування ПДВ).
Проте, суд критично оцінює вказані висновки про оцінку майна як докази підтвердження понесення позивачем збитків у визначеному ним до стягнення розмірі, оскільки, фіксуючи суму збитку, оцінювач не вказує на використання Методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України, відсутні у висновку посилання на формулу розрахунку, вихідні дані, які використані при розрахунку (наприклад, початкову та залишкову вартість майна).
Матеріали справи також не містять необхідних даних для перевірки судом здійсненого оцінювачем розрахунку збитків.
Так, у договорі схову державного майна - магазину, що розташований за адресою: с Яремівщина Лохвицького району Полтавської області, немає посилання на вартість майна, що передається.
Також, позивачем не надані відомості про вартість їдальні на 50 місць в с Піски Лохвицького району чи будь-які інші належні та допустимі докази в обгрунтування розміру заявлених до стягнення збитків.
В судовому засіданні 24.10.2017р. представник позивача повідомив суд про відсутність розрахунку складових заявлених до стягнення збитків.
Таким чином, позивач не довів наявність збитків, у заявленому розмірі, а також вини і неправомірність поведінки відповідача, як заподіювача шкоди, причинного звязку між вказаними двома складовими.
Будь яких інших доказів, у т.ч., насамперед належних доказів в підтвердження наявності всіх умов у сукупності для настання цивільно-правова відповідальність по відшкодуванню збитків, позивачем не надано. Умови у їх сукупності для настання цивільно-правова відповідальність по відшкодуванню збитків не доведено.
Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобовязані вживати заходів до всебічного, повного та обєктивного дослідження всіх обставин справи.
Згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України, статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Пунктом 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" роз'яснено, що господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 ГПК України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Статтями 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський судовий процес здійснюється на засадах змагальності та рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. При цьому принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони, покладання на них відповідальності за доведеність їхніх вимог чи заперечень; вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.
Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Вказані докази повинні містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.
Оцінивши у сукупності зібрані у справі письмові докази, пояснення представників сторін та встановлені обставини, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог оскільки позивачем не доведено належними доказами обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог.
Відповідно до чинного законодавства України, позовні заяви повинні подаватись до суду в разі порушення відповідачем законних прав та інтересів позивача. Тобто подання позовної заяви є способом захисту порушених прав та законних інтересів правомірної сторони.
З урахуванням вищевикладеного, позовні вимоги є не обґрунтованими, не підтверджені належними доказами та є такими, що не підлягають задоволенню з вищевикладених підстав.
Згідно з вимогами статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на позивача.
Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,
В позові відмовити повністю.
Повне рішення складено 26.10.17 р.
Суддя Киричук О. А.