79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
09.10.2017р. Справа № 914/837/17
Господарський суд Львівської області в складі колегії суддів: Гоменюк З.П. (головуючий), ОСОБА_1, ОСОБА_2 розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Приватного підприємства “Акрілат-Хімконтракт”, м.Київ
до відповідача ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю “Агролайф Корми”, Львівська область, Пустомитівський район, с.Давидів
про стягнення 73075,20 грн.
за участю представників:
від позивача ОСОБА_4 - представник;
від відповідача ОСОБА_5 - представник.
Права та обов'язки сторін передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України роз'яснено, заяви про відвід судді не поступали, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходили. В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суть спору: Позов заявлено Приватним підприємством “Акрілат-Хімконтракт” до відповідача ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю “Агролайф Корми” про стягнення штрафу в розмірі 73075,20 грн.
Хід розгляду справи викладено в ухвалах та протоколах судового засідання.
Представник позивача подав клопотання (вх.№34024/17 від 09.10.2017р.) про долучення доказів до матеріалів справи, позовні вимоги підтримав повністю, просив позов задоволити з підстав, що викладені у позовній заяві.
Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, що викладені у запереченні (22555/17 від 26.06.2017р.) на позовну заяву. Також представник відповідача подав заяву (вх.№33982/17 від 09.10.2017р.) про зменшення розміру штрафних санкцій та клопотання (вх.№33982/17 від 09.10.2017р.) про долучення до матеріалів справи документів, що перелічені у ньому.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши представників сторін, суд, -
встановив:
09.02.2016р. між Приватним підприємством “Акрілат-Хімконтракт” (постачальник) та ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю “Агролайф Корми” (покупець) укладено договір поставки №09/02/16, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити у власність покупця амінокислоти та/або інший товар, асортимент та ціна якого визначені у рахунку-фактурі та/або специфікації, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити замовлений товар.
Відповідно до п.2.3. договору, момент підписання накладної є моментом поставки відповідної партії товару.
Пунктом 5.2. договору передбачено, що оплата вартості товару здійснюється шляхом 100% післяоплати, протягом 21 (двадцяти одного) календарного дня після отримання товару покупцем, якщо інше не встановлене у специфікації до договору.
Згідно із п.7.3. договору, у разі невиконання або неналежного виконання даного договору винна сторона сплачує на користь іншої сторони штраф у розмірі 10% від невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Як зазначає позивач, він належним чином виконав умови договору, поставивши відповідачу товар відповідно до накладних, що вказані у позовній заяві, копії яких містяться в матеріалах справи.
Однак, позивач стверджує, що відповідачем було прострочено оплату товару відповідно до видаткової накладної №72504 від 01.04.2016р. на суму 315552,00 грн. та відповідно до видаткової накладної №73373 від 12.05.2016р. на суму 415200,00 грн., що згідно із п.7.3. договору є підставою для нарахування штрафу в розмірі 10% від невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Таким чином позивач звернувся до Господарського суду Львівської області та просить стягнути з відповідача 73075,20 грн. штрафу відповідно до п.7.3. договору у зв'язку із простроченням оплати накладної №72504 від 01.04.2016р. на суму 315552,00 грн. та накладної №73373 від 12.05.2016р. на суму 415200,00 грн.
Відповідач проти позову заперечив, подавши заперечення на позовну заяву, в якому ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю “Агролайф Корми” проти позову заперечує з тих підстав, що позивач раніше звертався до суду про стягнення штрафу на підставі договору поставки №09/02/16 від 09.02.2016р.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши представникін сторін, суд дійшов висновку, що позов слід задоволити частково з наступних підстав.
Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини. Згідно ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.
Згідно ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За умовами ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст.712 ЦК України).
Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Як вбачається із матеріалів справи, 09.02.2016р. між сторонами укладено договір поставки №09/02/16, відповідно до умов якого позивач зобов'язується поставити у власність покупця товар, а відповідач зобов'язується прийняти та оплатити замовлений товар.
Факт поставки товару підтверджується накладною №72504 від 01.04.2016р. на суму 315552,00 грн. та накладною №73373 від 12.05.2016р. на суму 415200,00 грн.
Як стверджує позивач, та як вбачається із матеріалів справи, відповідачем не було оплачено вартість товару протягом 21 (двадцяти одного) календарного дня після отримання ним товару, як це передбачено пунктом 5.2. договору.
У відповідності із ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
За умовами ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондують приписами, встановленими Господарським кодексом України. Так, у відповідності із ст.230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно п.6 ст.231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, які визначаються обліковою ставкою НБУ за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Як зазначалось вище, згідно із п.7.3. договору, у разі невиконання або неналежного виконання даного договору винна сторона сплачує на користь іншої сторони штраф у розмірі 10% від невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Враховуючи вищенаведені норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача про стягнення з відповідача штрафу відповідно до п.7.3. договору є обґрунтована.
Твердження відповідача про те, що у задоволенні позову слід відмовити у зв'язку з тим, що позивач раніше звертався до суду про стягнення штрафу на підставі договору поставки №09/02/16 від 09.02.2016р. є помилковим з тих підстав, що в матеріалах справи відсутні докази про те, що підставою подання інших позовів було невиконання умов договору щодо оплати товару саме по накладних №72504 від 01.04.2016р. на суму 315552,00 грн. та №73373 від 12.05.2016р. на суму 415200,00 грн.
Суд звертає увагу відповідача на те, що обов'язок здійснення оплати по кожній накладній є окремим зобов'язанням та не може ставитися в залежність від виконання чи невиконання зобов'язання щодо здійснення оплати по інших накладних.
Враховуючи наведене, відповідач відповідно до п.7.3. договору несе
відповідальність у вигляді штрафу окремо по кожній неоплаченій накладній.
Щодо заяви відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій суд зазначає наступне.
Пунктом 3 статті 83 ГПК України надано право господарському суду, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Крім того, відповідно до ст.233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Законодавство України не містить переліку випадків, що дають право господарському суду зменшувати розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
У частині третій статті 551 Цивільного кодексу України йдеться про право суду зменшувати належну до сплати кредиторові неустойку, зазначено, що розмір такої неустойки може бути зменшений судом, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Таким чином, враховуючи те, що відповідач сплатив суму основного боргу в повному обсязі, враховуючи майнові інтереси як позивача, так і відповідача, суд вважає за доцільне зменшити розмір штрафу на 50 відсотків, стягнувши з відповідача на користь позивача штраф в розмірі 36537,60 грн.
В порядку ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
В порядку ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до абзацу 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
З огляду на вищенаведені норми процесуального закону та як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, не надано суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судових засідань.
Відповідно до ч.1 ст.49 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Пунктом 4.4. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 21.02.2013 року №7 “Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України” встановлено, що у разі коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
Сплата позивачем судового збору підтверджується платіжним дорученням №34 від 19.04.2017р. на суму 1600,00 грн.
Як передбачено частиною 6 статті 84 ГПК України, в резолютивній частині рішення вказується про розподіл судових витрат між сторонами, про повернення судового збору з бюджету.
Суд вважає, що відповідно до вимог ст.49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору слід покласти на відповідача.
Керуючись ст.ст. 43, 33, 34, 43, 49, 82-85, 115, 116 ГПК України, суд -
1. Позов задоволити частково.
2. Стягнути з ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю “Агролайф Корми” (81151, Львівська область, Путомитівський район, с.Давидів, вул.Львівська, 2а, ідентифікаційний код 36874925) на користь Приватного підприємства “Акрілат-Хімконтракт” (04212, м.Київ, вул.Богатирська, 3Г, ідентифікаційний код 24744461) штраф в розмірі 36537,60 грн. та судовий збір в розмірі 1600,00 грн.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили, в порядку ст.116 ГПК України.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст.85 ГПК України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст.91-93 ГПК України.
В судовому засіданні 09.10.2017 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повне рішення складено 13.10.2017 р.
Головуючий суддя Гоменюк З.П.
Cуддя Ділай У.І.
Cуддя Мороз Н.В.