ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
25.10.2017Справа №910/27026/14
За позовомЗаступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Фонду державного майна України
доФедерації професійних спілок України
пропро визнання права власності та витребування майна
Головуючий суддя Головатюк Л.Д.
Суддя Чинчин О.В.
Суддя Морозов С.М.
Представники сторін:
від прокуратури Вакулюк Д.С - прокурор
від позивача Зубарєва Н.В - представник
від відповідача Багатченко Ю.В. - представник
Заступник прокурора міста Києва звернувся в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Федерації професійних спілок України про визнання права власності та витребування нерухомого майна, а саме учбово-спортивної базу "Спартак", що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 105, а саме: готель (літера "А") площею 921,6 кв.м, гаражі (літера "Д") площею 476,4 кв.м, філію готелю (літера "Б") площею 182,3 кв.м, басейн (літера "В") площею 922,0 кв.м, побутове приміщення (літера "К") площею 107,5 кв.м, спортивний комплекс з трибунами та адмінкорпусом (літера "Г") площею 4 095,9 кв.м, прохідну (літера "Е") площею 27,2 кв.м, будівлю (білетні каси) (літера "Л") площею 138,2 кв.м, склад (роздягальня, душові) (літера "Ж") площею 117,6 кв.м, сауну (літера "З") площею 125,4 кв.м, дворовий туалет (літера "И") площею 106,7 кв.м, трансформаторну підстанцію (літера "М") площею 34,8 кв.м.
Позов мотивовано тим, що спірне майно є державною власністю та у визначеному законодавством порядку Федерації не передавалося, проте відповідач неправомірно володіє державним майном та оспорює право власності держави на нього, що є підставою для визнання права державної власності на спірне майно та витребування його у державну власність.
Рішенням господарського суду міста Києва від 02.02.2015 зі справи № 910/27026/14 (суддя Босий В.П.) позов задоволено повністю.
Вказане рішення мотивовано тим, що власником спірного майна є держава в особі органу уповноваженого управляти державним майном - Фонду державного майна України, спірне майно вибуло з володіння держави поза її волею, прокурором не було порушено строків позовної давності у зверненні з даним позовом до суду, оскільки прокуратурі стало відомо про порушення прав і законних інтересів держави у 2014 році при проведенні перевірки за зверненням Міністерства молоді та спорту України від 24.10.2014 № 7519/91.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2015 рішення місцевого господарського суду у справі № 910/27026/14 скасовано та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову внаслідок спливу строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом.
Постановою Вищого господарського суду України від 22.12.2015 постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2015 скасовано, а справу № 910/27026/14 передано на новий розгляд до Київського апеляційного господарського суду.
За результатами нового розгляду постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2017 (судді Чорногуз М.Г. - головуючий, Агрикова О.В., Ткаченко Б.О.) рішення господарського суду міста Києва від 02.02.2015 у справі №910/27026/14 залишено без змін. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що власником спірного майна є держава в особі органу, уповноваженого управляти державним майном - Фонд державного майна України, спірне майно вибуло із власності держави поза її волею, прокурором не було порушено строків позовної давності для звернення із даним позовом до суду, оскільки порушення прав держави об'єктивно не могло відбутися раніше дня державної реєстрації права власності на спірне майно за відповідачем (13.02.2014) на підставі рішення Подільського районного суду м. Києва від 21.03.2008 у цивільній справі № 2-1882/2008, так як до цього часу майно де-юре не вибувало з державної власності.
Постановою Вищого господарського суду України від 11.07.2017 рішення господарського суду міста Києва від 02.02.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2017 зі справи № 910/27026/14 скасовано, а справу №910/27026/14 передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
При цьому, Вищий господарський суд України зазначив про те, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що будь-яке майно (в тому числі і спірне), яке за час існування Союзу РСР було передано, зокрема профспілковим організаціям, належало до державної власності і не могло бути відчужено без згоди його власника - держави в особі Фонду державного майна України, а будь - які зміни власника такого майна суперечать державному суверенітету і економічним інтересам держави. Щодо клопотання відповідача про застосування строків позовної давності до позовних вимог суд касаційної інстанції зазначив про те, що судом першої інстанції не враховано, що у випадку звернення з позовом до господарського суду прокурора, який не є позивачем, позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач у справі - Фонд державного майна України, а апеляційним господарським судом у вирішенні питання позовної давності у даній справі залишено поза увагою те, що для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти, а отже необхідно надати їм належної оцінки з урахуванням презумпції можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а також з урахуванням покладеного на Фонд державного майна України обов'язку з управління державним майном. Суд касаційної інстанції також вказав на необхідність доведення позивачем того факту, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, а відповідач, в свою чергу, повинен довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу № 910/27026/14 передано для розгляду судді Головатюку Л.Д.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.07.2017 справу № 910/27026/14 прийняти суддею Головатюком Л.Д. до свого провадження, розгляд справи призначено на 08.08.2017.
В судовому засіданні 08.08.2017 було оголошено перерву до 14.09.2017.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.09.2017 за клопотанням позивача призначено колегіальний розгляд справи №910/27026/14.
Відповідно до протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 14.09.2017 для здійснення колегіального розгляду справи №910/27026/14 визначеного колегіальний склад суддів: Головатюк Л.Д. (головуючий), суддя Чинчин О.В., суддя Морозов С.М.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.09.2017 зазначеною колегією суддів прийнято справу № 910/27026/14 до свого провадження та призначено її розгляд на 10.10.2017.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.10.2017 у зв'язку із нез'явленням у судове засідання представника відповідача та неподанням відповідачем витребуваних доказів розгляд справи відкладено на 25.10.2017.
Прокурор та представник позивача у судове засідання 25.10.2017 з'явились, надали суду пояснення по суті спору з урахуванням мотивувальної частини постанови Вищого господарського суду України від 11.07.2017 в тому числі і щодо строків позовної давності, позовні вимоги підтримали, просили суд позов задовольнити.
Крім цього, позивач просив суд визнати причини пропуску строку позовної давності поважними та захистити порушене право, про що надав суду відповідне клопотання.
Представник відповідача в судове засідання 25.10.2017 з'явився, проти заявлених позовних вимог заперечив з підстав пропуску позивачем строку позовної давності. Також, відповідач надав суду письмові заперечення на клопотання позивача про визнання причин пропуску строку позовної давності поважними, в яких зазначив, що у позивача при новому розгляді справи відсутні правові підстави для звернення до суду із зазначеним клопотанням, оскільки на думку відповідача його подання можливе лише при первинному зверненні до суду з позовом. Крім цього, відповідач вважає, що в матеріалах справи містяться належні та допустимі докази пропуску позивачем строку позовної давності, а тому є всі підстави для його застосування і як наслідок, для відмови в позові.
В судовому засіданні 25.10.2017 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, господарський суд міста Києва, -
Із наявних в матеріалах справи документів вбачається, що спірне нерухоме майно - учбово-спортивну базу "Спартак", що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 105 створено та введено в експлуатацію 30.05.1980, що підтверджується актом приймання в експлуатацію державною приймальною комісією закінченого реконструкцією комплексу УСБ ДСО "Спартак".
18.11.1990 між Загальною конфедерацією профспілок СРСР та Федерацією незалежних профспілок України підписано договір, яким за останньою закріплено на праві власності учбово-спортивну базу "Спартак", що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 105.
За змістом Постанови ХІХ З'їзду профспілок СРСР "Про власність профспілок СРСР" від 27.10.1990 профспілкові об'єкти є єдиною власністю профспілок СРСР. Правонаступником власності є Загальна конфедерація профспілок СРСР.
Отже, профспілки були єдиною загальносоюзною громадською організацією з єдиною власністю без розмежування на республіканські та інші профспілкові організації та діяли за загальним статутом профспілок СРСР.
Спірний об'єкт належить до майнових комплексів громадської організації колишнього СРСР, розташованих на території України.
Постановою Верховної Ради УРСР "Про захист суверенних прав власності Української РСР" від 10.11.1990 №506-XII введено мораторій на території республіки щодо будь-яких змін форми власності та власника державного майна до введення в дію Закону України Української РСР про роздержавлення майна.
Постановою Верховної Ради УРСР "Про управління державним майном Української РСР" від 15.10.1990, до прийняття Закону Української РСР про Раду Міністрів Української РСР здійснення функцій по управлінню державним майном Української РСР, що є у загальнореспубліканській власності покладено на Раду Міністрів УРСР.
Указом Президії Верховної ради України "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави" від 30.08.1991 встановлено, що підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України, з прийняттям цього Указу переходять у державну власність України.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України.
На виконання Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №227 від 24.09.1991, відповідно до якої організацію роботи по переходу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, що розташовані на території України, у відання органів державного управління України покладено на Урядову комісію, створену розпорядженням №237 від 11.09.1991 Кабінету Міністрів України, Фонд державного майна України та органи державного управління України, у відання яких переходять зазначені підприємства.
Крім того, постановою Верховної Ради України від 10.04.1992 №2268-XII "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України" передано Фонду державного майна України тимчасово, до визначення правонаступників, майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів загальносоюзних громадських організацій.
Згідно з п.1 Тимчасового положення про Фонд державного майна України, затвердженого постановою Верховної ради України від 07.07.1992, Фонд державного майна України здійснює державну політику у сфері приватизації державного майна та виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю.
Постановою Верховної Ради України від 04.02.1994 №3943-XII "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" встановлено, що до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю. До законодавчого визначення правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР Фонд державного майна України здійснює право розпорядження цим майном в процесі приватизації та повноваження орендодавця майнових комплексів підприємств та організацій.
Отже на законодавчому рівні передбачено, що внаслідок передачі майнових комплексів у відання Української республіканської ради профспілок, правонаступником якої після розпаду СРСР стала Федерація незалежних профспілок України, а у подальшому Федерація професійних спілок України, форма їх власності не змінюється і передане майно залишається у власності держави.
Відповідно до ст. 4 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" рішення державних органів, органів громадських, політичних, кооперативних, інших організацій і підприємств, посадових осіб, а також договори та інші угоди, прийняті чи здійснені на основі законодавства СРСР щодо зміни власника і форм власності, а також створення акціонерних та спільних підприємств за участю органів влади та управління СРСР після прийняття постанови Верховної Ради України від 24.08.1991 "Про проголошення незалежності України" без узгодження з відповідними органами управління, визначеними Кабінетом Міністрів України, вважаються недійсними.
Пунктом 1 постанови Верховної Ради УРСР від 03.08.1990 № 143-ХІІ «Про реалізацію Закону "Про економічну самостійність Української PCP" встановлено, що всі дії суб'єктів господарських відносин, які суперечать державному суверенітету та економічним інтересам Української PCP, визнаються недійсними і забороняються.
Отже, з аналізу вказаних законодавчих актів вбачається, що майно профспілкових організацій на теперішній час залишається державною власністю, а тому правові підстави для розпорядження відповідачем майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу PCP відсутні.
Таким чином, спірне майно належить до державної власності і не могло бути відчужено без згоди його власника - держави в особі Фонду державного майна України. Будь-які зміни власника такого майна суперечать державному суверенітету і економічним інтересам держави.
Правову позицію щодо того, що майно, яке перебувало у віданні Федерації професійних спілок України є державним, викладено у постановах Верховного суду України від 28.10.2014 у справі № 62/84, від 04.02.2015 у справі № 48/340, від 04.02.2015 у справі № 52/250-45/540-2012.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, незважаючи на те, що позивач рішення про відчуження спірного майна не приймав, право власності на спірну учбово-спортивну базу 13.02.2014 зареєстровано за відповідачем, що свідчить про невизнання ним права власності держави на це майно.
За доводами відповідача, останній набув право власності на спірне майно на підставі рішення Подільського районного суду м.Києва від 21.03.2008 у справі № 2-1882/2008, яким задоволено позов Федерації професійних спілок України до ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні майном та визнання права власності на учбово-спортивну базу "Спартак", розташовану по вул. Фрунзе, 105 в м.Києві.
Як вбачається з вказаного судового рішення, між Закладом Федерацій професійних спілок України Учбово-спортивна база "Спартак" (орендодавцем) та ОСОБА_7 (орендарем) укладено попередній договір оренди спірних об'єктів нерухомості, який передбачав подальше укладення основного договору, якого сторонами укладено не було. Однак, оскільки ОСОБА_7 було самовільно зайнято спірне майно та відмовлено Федерації професійних спілок України від його звільнення з посиланням на те, що останній не є власником цих об'єктів нерухомого майна та відповідно не має права вимагати від ОСОБА_7 звільнити зайняті приміщення Федерація професійних спілок України звернулась зі вказаним позовом.
Тобто, рішення Подільського районного суду м.Києва від 21.03.2008 у справі № 2-1882/2008 ґрунтується на тому, що спірні об'єкти нерухомого майна знаходяться на окремому самостійному балансі Закладу Федерацій професійних спілок України Учбово-спортивна база "Спартак".
Однак, відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 25.02.2015 у справі № 6-14цс15, перебування майна на балансі підприємства не може вважатись підтвердженням права власності на це майно, оскільки баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна і не свідчить про знаходження майна у власності (володінні) підприємства (організації).
Поряд з цим у абз. 3 п. 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом,у зв'язку з чим вищезазначені висновки Подільського районного суду не мають преюдиціального значення під час вирішення даної справи.
В той же час як було зазначено вище, з проголошенням незалежності 24.08.1991 право власності на спірний об'єкт набула держава Україна в особі органу Фонду державного майна України.
Отже, вказане рішення постановлено за наслідками розгляду справи між особами, які не уповноважені здійснювати управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР, а Фонд державного майна України, або Міністерство молоді та спорту України (його правопопередник) не залучалися до участі у справі №2-1882/2008, а відповідно не могли відстоювати інтереси держави під час її розгляду та не могли знати про зазначені обставини.
Крім цього, як зазначив Вищий господарський суд України у постанові від 11.07.2017 № 910/27026/14, у межах судового процесу у цивільній справі № 2-1882/2008 не відбувалось вилучення державного майна з подальшим його продажем у порядку виконання судового рішення та не приймалось рішення про припинення права власності держави на підставах, передбачених ст. 346 Цивільного кодексу України, а тому рішення Подільського районного суду Києва від 21.03.2008 не може бути підставою для відмови у задоволенні позову у даній справі.
При цьому, суд звертає увагу, що саме це рішення стало підставою для реєстрації права власності за відповідачем.
У відповідності до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові, відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Виходячи з того, що право власності держави не визнається та оспорюється відповідачем, позов в частині визнання за державою в особі позивача права власності на учбово-спортивну базу "Спартак" (м. Київ, вул. Фрунзе, 105), є правомірним.
Щодо позовної вимоги про витребування спірного майна у державну власність в особі Фонду державного майна України суд зазначає наступне.
У постанові від 25.01.2017 у справі № 3-153гс16 Верховний Суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову про витребування майна від добросовісного володільця з огляду на те, що: "Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ч.1 ст. 387 Цивільного кодексу України).
Одним із основних способів захисту права власності є віндикаційний позов, який визначають як позов про повернення свого майна з чужого незаконного володіння. По суті, це вимога власника, який не володіє майном, повернути майно в натурі.
Для пред'явлення віндикаційного позову є необхідними наступні умови:
1) власник чи титульний володілець не повинен мати можливості здійснювати фактичне володіння над річчю;
2) майно, яке хоче повернути колишній власник чи титульний володілець, збереглося в натурі та перебувало у фактичному володінні іншої особи;
3) майно, яке підлягає віндикації, має бути індивідуально визначеним.
4) віндикаційний позов має недоговірний характер та спрямований на захист речових прав.
Оскільки власником спірного майна є держава в особі органу уповноваженого управляти державним майном - Фонду державного майна України, а фактичне володіння станом на момент звернення до суду із даним позовом здійснює відповідач, позовні вимоги про витребування спірного майна у державну власність в особі Фонду державного майна України на підставі ст. 387 Цивільного кодексу України є обґрунтованими.
Щодо заявленого Федерацією професійних спілок України клопотання про застосування позовної давності до заявлених позовних вимог суд зазначає наступне.
Положеннями ст. 15 Цивільного кодексу України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Частиною 2 ст. 2 Цивільного кодексу України передбачено, що одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі ст.ст. 167, 170 Цивільного кодексу України набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
Одним із зазначених органів є прокуратура, на яку покладено функції представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.
За змістом положень ст. 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор у позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Відповідно до положень частин 2, 4 ст. 29 ГПК України (у редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом) у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.
Строк, у межах якого пред'являється позов як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу) Цивільним кодексу України визначено як позовна давність (ст. 256 Цивільного кодексу України).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України), перебіг якої, відповідно до частини першої статті 261 Цивільного кодексу України, починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Аналогічні за змістом норми матеріального права містилися і в Цивільному кодексі Української РСР (ст.ст. 71, 76), за винятком положення, закріпленого у статті 267 Цивільного кодексу України, про застосування позовної давності лише за заявою сторони.
Статтею 83 Цивільного кодексу Української РСР було передбачено, що на вимоги державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння громадських організацій позовна давність не поширюється. Проте, такого положення стаття 268 Цивільного кодексу України не містить.
Відповідно до пункту 6 Прикінцевих і Перехідних положень Цивільного кодексу України правила цього кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
Отже, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушено, так і в разі пред'явлення позову в інтересах зазначеної особи іншою уповноваженою на це особою відлік позовної давності обчислюється однаково - з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Отже, позовна давність пов'язується із судовим захистом суб'єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб'єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов'язаної особи.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду, на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу строку позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із позовом про захист інтересів держави, у справі, що розглядається, в особі Фонду державного майна України, але не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності відповідного клопотання з боку самої особи, в інтересах якої він звертається до суду. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного суду України ( від 27.05.2014 у справі № 3-23гс14, від 25.03.2015 у справі № 3-21гс15, від 22.03.2017 у справі № 3-1486гс16).
В постанові Вищого господарського суду України від 11.07.2017, якою рішення господарського суду міста Києва від 02.02.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2017 у справі № 910/27026/14 скасовано, а справу №910/27026/14 передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва судом касаційної інстанції зазначено про те, що у вирішенні питання позовної давності у даній справі судами залишено поза увагою те, що для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти; порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 33 ГПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше (аналогічна позиція викладена у постанові ВСУ від 16.11.2016 у справі № 6-2469цс16).
Також, суд касаційної інстанції вказав на те, що судами не надано належної оцінки (з урахуванням презумпції можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а також з урахуванням покладеного на Фонд державного майна України обов'язку з управління державним майном) встановленим обставинам про те, що на виконання вимог постанови Верховної Ради України від 11.11.1996 № 461/96-ВР "Про проект Постанови Верховної Ради України про тлумачення Постанови ВРУ "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" у 1996 році Фондом державного майна України був складений Перелік організацій, установ і підприємств, які станом на 24 серпня 1991 року перебували у віданні Української Республіканської Ради Всесоюзного добровільного фізкультурно-спортивного товариства профспілок Загальної конфедерації профспілок СРСР (колишнього ВЦРПС), до якого за порядковим номером 76 (м. Київ) було включено учбово-спортивну базу "Спартак".
Статтею 111-12 ГПК України встановлено, що вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи. Постанова касаційної інстанції не може містити вказівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.
Отже, з урахуванням вказівок, які містяться в постанові Вищого господарського суду України від 11.07.2017 суд зазначає наступне.
Постановою Верховної Ради України від 01.11.1996 № 461/96-ВР "Про проект Постанови Верховної Ради України про тлумачення Постанови Верховної Ради України "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу PCP" Фонду державного майна України разом із відповідними громадськими організаціями України доручено до 01.04.1997 провести інвентаризацію майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу PCP станом на 24.08.1991 і подати Верховній Раді України перелік суб'єктів у володінні яких знаходиться це майно.
На виконання вимог зазначених нормативно-правових актів Фондом державного майна України було складено Перелік лікувально-оздоровчих організацій установ та підприємств, які станом на 24.08.1991 знаходились у віданні Федерації незалежних профспілок України (колишньої Укрпрофради), який підписаний в.о. Голови Фонду державного майна України та наданий Верховній раді України 01.04.1997.
При цьому, як вбачається із тексту Постанови Верховної Ради України від 01.11.1996 № 461/96-ВР та супровідного листа за підписом в.о. Голови Фонду державного майна України у вищенаведеному переліку зазначені об'єкти, які знаходились у володінні (віданні) загальносоюзних громадських організацій. При проведенні інвентаризації об'єктів Федерації профспілок України, остання заборонила підвідомчим організаціям приймати участь у її проведенні.
В контексті вищенаведеного суд зазначає, що володіння - це первинний компонент власності, фізичний контроль над об'єктом, можливість фактичного володіння річчю, можливість мати її у себе, утримувати в своєму господарстві, на балансі.
Всі три складові суб'єктивного права власності - правомочності володіння, користування і розпорядження речами одночасно наявні лише у власника майна, в даному випадку - держави в особі Фонду державного майна України. Тобто право володіння (відання) не наділяє особу, якій передано у володіння спірне державне майно, правом власності на це майно.
З наведеного вбачається, що обставини щодо перебування майна у володінні Федерації професійних спілок України не свідчать про те, що Фонд державного майна України знав або міг дізнатись саме про порушення права власності держави з наведеного Переліку, тобто ще у 1996 році.
При цьому відповідачем, належними та допустимими доказами не було доведено, що інформацію про порушення своїх прав позивач міг отримати раніше.
22 лютого 2007 року з метою усунення порушень при відчуженні майна санаторно-курортного, туристичного та фізкультурно - спортивного призначення, що утворилося протягом багатьох років за рахунок коштів держави, підприємств та трудящих і яке на даний час перебуває у володінні зокрема Федерації професійних спілок України прийнятий Закон України "Про мораторій на відчуження майна, яке перебуває у володінні Федерації професійних спілок України".
На виконання цього Закону розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26.04.2007 № 236-р було утворено міжвідомчу робочу комісію, якій було доручено: скласти перелік майна, яке забороняється відчужувати; провести інвентаризацію відповідного майна; стосовно кожного об'єкта документально визначити законність його перебування у володінні Федерації професійних спілок України та встановити частку держави, Федерації профспілок України, інших спілок та суб'єктів господарювання; перевірити законність відчуження майна, проведеного ПрАТ "Укрпрофоздоровниця", ПрАТ "Укрпрофтур", Федерацією професійних спілок України протягом 1994 - 2006 років, і в разі порушення законодавства України вжити заходів щодо повернення цих об'єктів законному власнику.
Крім того, з метою виконання завдань, передбачених ч. 2 ст. 4 Закону України "Про мораторій на відчуження майна, яке перебуває у володінні Федерації професійних спілок України", відповідно до наказу Фонду від 11.06.2007 № 910 були створені регіональні робочі комісії, яким було доручено: провести інвентаризацію нерухомого майна санаторно-курортного, туристичного та фізкультурно-спортивного призначення (санаторіїв, готелів, туристичних та спортивних баз, майнових комплексів відповідних підприємств, їх структурних підрозділів, окремих будівель, споруд, приміщень, тощо) та основних засобів виробництва, які перебувають у володінні Федерації професійних спілок України, господарських товариств та інших суб'єктів господарювання, учасником (акціонером) чи засновником яких є Федерація професійних спілок України, а також акцій (часток, паїв) господарських товариств, які здійснюють відповідну діяльність, що перебувають у володінні Федерації професійних спілок України.
Базовим питанням при проведенні інвентаризації майна та основою для ефективної роботи зазначених комісій було складання переліку нерухомого майна санаторно-курортного, туристичного та фізкультурно-спортивного призначення, яке перебуває у володінні Федерації професійних спілок України, господарських товариств та інших суб'єктів господарювання учасником (акціонером) чи засновником яких є Федерація професійних спілок України.
Проте, Президією Федерації профспілок України було прийнято постанову від 19.07.2007 № П-13-17 "Про загострення ситуації навколо профспілкового майна", згідно з п. 4 якої було заборонено керівництву Федерації профспілок України, всеукраїнським профспілкам, територіальним об'єднанням організацій профспілок, підприємствам, заснованим Федерацією профспілок України, а також ПрАТ "Укрпрофоздоровниця", ПрАТ "Укрпрофтур" та іншим суб'єктам господарювання надавати будь-яку інформацію щодо об'єктів профспілкової власності на запити державних органів.
Таким чином, суд приходить до висновку про те, що Фонд державного майна України, як орган уповноважений державою на управління державним майном міг довідатися про можливість порушення своїх прав з моменту прийняття Президією Федерації профспілок України вищезазначеної постанови, у зв'язку з чим подання розглядуваного позову в інтересах держави прокуратурою міста Києва у листопаді 2014 року після встановлення обставин незаконного вибуття спірного майна із державної власності, про які стало відомо під час перевірки за зверненням Міністерства молоді та спорту України від 24.10.2014 відбулось із пропуском строку позовної давності.
При новому розгляді справи позивач надав суду клопотання, в якому просив суд визнати причини пропуску строку позовної давності поважними та захистити порушене право.
Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Згідно з п. 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013 № 10 за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Щодо фізичної особи (громадянина) останніми можуть бути документально підтверджені тяжке захворювання, тривале перебування поза місцем свого постійного проживання (наприклад, за кордоном) тощо. Стосовно підприємства (установи, організації) зазначені обставини не можуть братися судом до уваги, оскільки за відсутності (в тому числі й з поважних причин) особи, яка представляє його в судовому процесі, відповідне підприємство (установа, організація) не позбавлене права і можливості забезпечити залучення до участі у такому процесі іншої особи; відсутність зазначеної можливості підлягає доведенню на загальних підставах. Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити й від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора, який не є стороною у справі.
Відповідно до п. 2.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013 № 10 якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-кому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).
У справі Delcourt v. Belgium Європейський суд зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення. У справі Bellet v. Fгаnсе суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".
Отже, як свідчить позиція суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. Як випливає з рішення Європейського суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини", правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.
Таким чином, за висновками суду такі обставини як неможливість проведення Фондом державного майна України інвентаризації майна, яке перебувало у віданні профспілкових організацій, внаслідок створення перепон з боку Федерації професійних спілок України, прийняття Подільським районним судом м. Києва рішення від 21.03.2008 у справі № 2-1882/2008, учасником якої ні прокурор, ні Фонд державного майна України не були, реєстрація права власності на спірний об'єкт за відповідачем 13.02.2014 заслуговують на увагу суду і свідчать про наявність об'єктивних перешкод, які дійсно заважали прокурору та Фонду державного майна України звернутись з відповідним позовом в межах строку позовної давності.
Враховуючи наведене, розглянувши матеріали справи у їх сукупності та оцінивши наявні в матеріалах справи документи, з огляду на те, що право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника і власник може звернутись з позовом про витребування майна із незаконного володіння у будь - який час незалежно від того, коли почалось порушення його прав, наявність потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - повернення у державну власність учбово-спортивної бази "Спартак" площею понад 7000 кв.м, яка використовувалась як тренувальна база спеціалізованими дитячо-юнацькими спортивними школами та є важливим об'єктом спортивної інфраструктури столиці, суд вважає доводи позивача про наявність поважних причин пропуску строку позовної давності законними та обґрунтованими, у зв'язку з чим порушене право держави підлягає захисту.
При цьому, суд не приймає посилання відповідача на висновки, які викладені у постановах Верховного Суду України від 22.03.2017 у справі №3-148гс16 та від 07.06.2017 у справі №3-455гс17 про те, що прокурора не наділено повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку особи в інтересах якої він звертається до суду, у зв'язку з тим, що в матеріалах справи наявне клопотання про визнання причин пропуску позовної давності поважними та захист прав держави, яке подано саме позивачем у справі - Фондом державного майна України.
Крім цього, з підстав наведених у вищезазначених постановах Верховного Суду України та п. 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013 № 10 суд залишає без задоволення клопотання прокурора про поновлення строку на звернення до суду з даним позовом та зокрема зазначає, що строк позовної давності не є процесуальним та не може бути відновленим в разі його спливу.
Твердження відповідача про те, що у позивача при новому розгляді справи відсутні правові підстави для звернення до суду із клопотанням про визнання причин пропуску позовної давності поважними та захист прав держави, оскільки на думку відповідача подання такого клопотання можливе лише при первинному зверненні до суду з позовом відхиляється судом як юридично неспроможне з огляду на те, що процесуальним законодавством не визначено стадію подання такого клопотання та у відповідності до ст. 22 ГПК України права можуть бути використані позивачем під час нового розгляду справи в першій інстанції після скасування рішення і передачі у встановленому порядку справи на новий розгляд до суду першої інстанції, у зв'язку з тим, що розгляд справи здійснюється спочатку.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про визнання причин пропуску строку позовної давності позивачем поважними та про необхідність захисту порушеного права держави, у зв'язку з чим позов прокурора підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за розгляд даного спору підлягаю стягненню в дохід Державного бюджету України з відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Клопотання позивача про визнання причин пропуску строку позовної давності поважними - задовольнити. Визнати причини пропуску позивачем строку позовної давності поважними.
2 Позов Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Фонду державного майна України задовольнити повністю.
3. Визнати право власності держави України в особі Фонду державного майна України (01133, м. Київ, вул. Кутузова, 18/9, ідентифікаційний код 00032945) на учбово-спортивну базу "Спартак", що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 105, а саме: готель (літера "А") площею 921,6 кв.м, гаражі (літера "Д") площею 476,4 кв.м, філію готелю (літера "Б") площею 182,3 кв.м, басейн (літера "В") площею 922,0 кв.м, побутове приміщення (літера "К") площею 107,5 кв.м, спортивний комплекс з трибунами та адмінкорпусом (літера "Г") площею 4 095,9 кв.м, прохідну (літера "Е") площею 27,2 кв.м, будівлю (білетні каси) (літера "Л") площею 138,2 кв.м, склад (роздягальня, душові) (літера "Ж") площею 117,6 кв.м, сауну (літера "З") площею 125,4 кв.м, дворовий туалет (літера "И") площею 106,7 кв.м, трансформаторну підстанцію (літера "М») площею 34,8 кв.м.
4. Витребувати від Федерації професійних спілок України (01012, м. Київ, Майдан Незалежності, 2, ідентифікаційний код 00014479) у державну власність України в особі Фонду державного майна України (01133, м. Київ, вул. Кутузова, 18/9; ідентифікаційний код 00032945) учбово-спортивну базу "Спартак", що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 105, а саме: готель (літера "А") площею 921,6 кв.м, гаражі (літера "Д") площею 476,4 кв.м, філію готелю (літера "Б") площею 182,3 кв.м, басейн (літера "В") площею 922,0 кв.м, побутове приміщення (літера «К») площею 107,5 кв.м, спортивний комплекс з трибунами та адмінкорпусом (літера "Г") площею 4 095,9 кв.м, прохідну (літера "Е") площею 27,2 кв.м, будівлю (білетні каси) (літера "Л") площею 138,2 кв.м, склад (роздягальня, душові) (літера "Ж") площею 117,6 кв.м, сауну (літера "З") площею 125,4 кв.м, дворовий туалет (літера "И") площею 106,7 кв.м, трансформаторну підстанцію (літера "М") площею 34,8 кв.м.
5. Стягнути з Федерації професійних спілок України (01012, м. Київ, Майдан Незалежності, 2, ідентифікаційний код 00014479) в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 73080 (сімдесят три тисячі вісімдесят) грн 00 коп.
6. Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 27.10.2017
Головуючий суддя Головатюк Л.Д.
Суддя Чинчин О.В.
Суддя Морозов С.М.