ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
0,2
про відмову у прийнятті позовної заяви
23.10.2017 Справа № 910/18267/17
Суддя Літвінова М.Є., розглянувши скаргу Комунального підприємства « Житлово-експлуатаційна організація 107 Голосіївського району»
на дії Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ
Головного територіального управління юстиції у місті Києві,
19.10.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва від Комунального підприємства « Житлово-експлуатаційна організація 107 Голосіївського району» (далі - скаржник) надійшла скарга на дії Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві (далі - ВДВС), відповідно до змісту якої скаржник просить суд:
- поновити пропущений процесуальний строк на звернення до господарського суду з даною скаргою;
- прийняти скаргу Комунального підприємства « Житлово-експлуатаційна організація 107 Голосіївського району» на дії Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві до розгляду;
- визнати дії державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Лазаревої А.І. неправомірними в частині накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться на розрахункових рахунках Комунального підприємства « Житлово-експлуатаційна організація 107 Голосіївського району», які необхідні та призначені для оплати праці та здійснення нарахувань на заробітну плату працівників Комунального підприємства « Житлово-експлуатаційна організація 107 Голосіївського району»;
- визнати недійсною постанову державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Лазаревої А.І. про арешт коштів боржника від 13.02.2017, винесену в межах виконавчого провадження ВП № 53088905 в частині накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться на розрахункових рахунках Комунального підприємства « Житлово-експлуатаційна організація 107 Голосіївського району», відкритому в ПАТ «Кристалбанк», р/р 26002001045806, МФО 339050, код ЄДРПОУ 35509619, які необхідні та призначені для оплати праці та здійснення нарахувань на заробітну плату працівників Комунального підприємства « Житлово-експлуатаційна організація 107 Голосіївського району».
Дослідивши матеріали переданої на розгляд суду скарги на дії Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві на предмет наявності правових підстав для прийняття її до розгляду, суд звертає увагу на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".
Положеннями частини 1 статті 116 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.
Законом України «Про виконавче провадження» регламентовано порядок та особливості проведення кожної стадії (дії) виконавчого провадження і відповідних дій державних виконавців.
В силу приписів статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Зазначене право на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також встановленими ним передумовами для звернення до суду.
Конституційний Суд України у рішенні від 12.06.2007 № 2-рп/2007 вказав, що необхідно відрізняти поняття «обмеження основоположних прав і свобод» від прийнятого у законотворчій практиці поняття «фіксація меж самої сутності прав і свобод» шляхом застосування юридичних способів (прийомів), визнаючи таку практику допустимою (абзац другий пункту 10 мотивувальної частини).
При цьому, як слідує зі змісту Рішення Конституційного Суду України від 25.12.1997 № 9-зп, не є порушенням права на судовий захист відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених не у відповідності до чинного законодавства.
Статтею 121-2 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що скарга на рішення, дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби, приватних виконавців щодо виконання судових рішень господарських судів може бути подана стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод і законних інтересів, крім рішень виконавця про відкладення проведення виконавчих дій, які можуть бути оскаржені протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод і законних інтересів. Скарги на рішення, дії та бездіяльність органів державної виконавчої служби, приватних виконавців розглядаються господарським судом, про час і місце якого повідомляються ухвалою стягувач, боржник, прокурор та орган державної виконавчої служби, приватний виконавець. Неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу державної виконавчої служби, приватного виконавця в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги. За результатами розгляду скарги виноситься ухвала, яка надсилається стягувачу, боржнику, прокурору та органу державної виконавчої служби, приватному виконавцю. Ухвала може бути оскаржена у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно з пунктом 2 постанови Пленуму Верховного суду України № 14 від 26.12.2003 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження», стягувач, боржник або прокурор мають право оскаржити дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів тільки до господарського суду, який розглянув відповідну справу по першій інстанції.
Пунктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 26.12.2003 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» визначено, що у справах за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи інших посадових осіб державної виконавчої служби предметом судового розгляду можуть бути рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень господарських судів.
Так, акт державного органу - це юридична форма рішень цього органу, які спрямовані на регулювання тих чи інших суспільних відносин, породжують певні правові наслідки і мають обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
Згідно з положеннями Закону України «Про виконавче провадження», юридичним оформленням сукупності дій уповноваженої особи, направлених на виконання рішення суду є постанова державного виконавця.
З огляду на вищевикладене, скарги на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів розглядає виключно місцевий господарський суд, яким відповідну справу розглянуто у першій інстанції, тобто той господарський суд, що видав виконавчий документ.
Виконання рішення, ухвали, постанови господарського суду є невід'ємною частиною судового процесу, тому господарські суди не повинні порушувати нове провадження за скаргою на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби.
Положення статті 121-2 Господарського процесуального кодексу України кореспондуються з приписами частини 1 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до змісту якої рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Водночас, частина 2 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Тобто, положення частини 2 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» стосуються виконання рішень інших органів, в той час, як частина 1 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» визначає порядок оскарження рішень дій чи бездіяльності виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення.
За змістом пункту 5 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору є виконавчими документами.
З наведеного вбачається, що постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору є самостійним виконавчим документом.
Отже, визначаючи поширення юрисдикції адміністративного суду на правовідносини щодо оскарження рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), законодавець визначив включив до таких рішень, зокрема, постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору.
При цьому, визначивши юрисдикцію суду, який уповноважений розглядати відповідні спори, законодавець зазначив, що адміністративний суд визначається у порядку, передбаченому законом.
У рішенні від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії» Комісія висловила думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (...)».
З доданих до скарги документів вбачається, що постановою Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 09.12.2016 було відкрито виконавче провадження № 53088905 з примусового виконання постанови Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві № 50323647 від 07.12.2016 про стягнення зі скаржника на користь Держави виконавчого збору у розмірі 11 204, 96 грн.
Під час примусового виконання вищезазначеної постанови, яка є самостійним виконавчим документом в розумінні пункту 5 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження», державним виконавцем було винесено постанову від 13.02.2017 про арешт коштів скаржника відповідно до статті 56 Закону України «Про виконавче провадження».
Проте, скаржник вищевказані дії державного виконавця вважає неправомірними, та просить суд визнати недійсною постанову державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Лазаревої А.І. про арешт коштів боржника від 13.02.2017, винесену в межах виконавчого провадження ВП № 53088905 в частині накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться на розрахункових рахунках КП «Житлово-експлуатаційна організація 107 Голосіївського району», відкритому в ПАТ «Кристалбанк», р/р 26002001045806, МФО 339050, код ЄДРПОУ 35509619, які необхідні та призначені для оплати праці та здійснення нарахувань на заробітну плату працівників КП «Житлово-експлуатаційна організація-107 Голосіївського району».
Тобто, в даному випадку оскаржуються дії державної виконавчої служби щодо накладення арешту на рахунки скаржника, вчинені не під час виконання рішення господарського суду, а під час виконання постанови про стягнення виконавчого збору.
У зв'язку з цим, враховуючи положення частини 2 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», викладені у скарзі вимоги повинні бути передані на розгляд відповідного адміністративного суду.
Згідно з ч. 1 ст. 181 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Виходячи з вищевикладеного, господарський суд дійшов висновку, що подана скарга на дії Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві не підлягає розгляду господарським судом в порядку ст. 121-2 Господарського процесуального кодексу України.
При цьому, суд зазначає, що норми Господарського процесуального кодексу України не врегульовано як має діяти суд у випадку подання скарги на дії державної виконавчої служби з порушенням встановленого законодавством порядку.
Водночас, пунктом 9.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" передбачено, що у вирішенні питань, які виникають у розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність посадових осіб Державної виконавчої служби, до заяв учасників виконавчого провадження (заявників) мають застосовуватися положення ГПК, якими врегульовано аналогічні питання, зокрема, статей 2, 18, 21, 22, 26, 29, 31, 41, 42, 62, пунктів 1 - 3, 5, 6, 9 частини першої статті 63, статті 64, розділів XI, XII, XII1 ГПК тощо.
Пунктом 1 частини 1 статті 62 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суддя відмовляє у прийнятті позовної заяви, якщо заява не підлягає розгляду в господарських судах України.
Оскільки, як зазначалось вище, подана заявником скарга на дії Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві не підлягає розгляду в господарських судах в порядку ст. 121-2 Господарського процесуального кодексу України, суд відмовляє заявнику у прийнятті означеної скарги до розгляду.
Керуючись ст. ст. 62, 86, 121-2 Господарського процесуального кодексу України, господарським суд міста Києва,-
1. У прийнятті скарги Комунального підприємства « Житлово-експлуатаційна організація 107 Голосіївського району» на дії Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві відмовити.
2. Копію ухвали направити учасникам судового процесу.
Суддя М.Є. Літвінова