Україна
Донецький окружний адміністративний суд
25 жовтня 2017 р. Справа № 805/2722/17-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Галатіної О.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -
Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Донецькій області (з урахуванням заяви про зміну позовних вимог) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Донецькій області від 02.06.2017 року №9141-13.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 02 червня 2017 року відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення №9141-13, яке містить зобов'язання щодо сплати орендної плати з фізичних осіб на суму 127399,05 грн. за податковий період 2016-2017 роки, відповідно до якого нараховано орендну плату за податкові періоди: 2016 рік - 61844,2 грн.; 2017 рік - 65554,85 грн.
Позивач вважає, що відповідачем перевищено свої повноваження в частині прийняття податкового-повідомлення рішення щодо визначення грошового зобов'язання за 2016-2017 роки, оскільки Податковим кодексом України не передбачено такого податкового періоду, як два роки (періодом для плати за землю є календарний рік).
Крім того, позивач зазначає, що позивачу на праві оренди належить 1/5 земельної ділянки, щодо якої відповідачем визначено грошове зобов'язання. У той же час, на праві власності йому належить 1/4 частки нежитлового приміщення, яке знаходиться на вказаній земельній ділянці. З урахуванням п. 286.6 ст. 286 Податкового кодексу України контролюючим органом мало бути визначено грошове зобов'язання пропорційно належній частці у будинку, тобто, виходячи з 1/4, а не 1/5.
Також позивач вказує, що відповідно до положень Закону України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” від 2 вересня 2014 року № 1669-VII під час проведення антитерористичної операції звільняються суб'єкти господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності.
Відповідачем до суду надано письмові заперечення на позовну заяву, які вмотивовані тим, що спірне рішення прийнято відповідно до вимог законів України. Відповідач зазначає, що сума грошового зобов'язання визначена контролюючим органом вірно. Таким чином, просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Позивач до судового засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Через відділ документообігу та архівної роботи суду надав клопотання про розгляд справи без його участі, просив позов задовольнити.
Представник відповідача до суду з'явився, через відділ документообігу та архівної роботи суду надав клопотання про розгляд справи у письмовому провадженні.
Відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України суд має право розглянути справу у письмовому провадженні, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду та за відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи вищевикладені приписи Кодексу адміністративного судочинства України, не прибуття в судове засідання позивача, представника відповідача, відсутність клопотань про допит свідків, експертів, суд прийшов до висновку про можливість продовження розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановлено наступне.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 10 жовтня 2007 року визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частку двоповерхового нежитлового приміщення (магазин) літера А-2, загальною площею 3905,7 кв.м, розташованого за адресою м. Маріуполь, вул. Енгельса, 28.
02 лютого 2010 року укладено договір оренди земельної ділянки між орендодавцем - Маріупольською міською радою та орендарями - ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, відповідно до якого орендодавець передає, а орендарі приймають в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться по вулиці Енгельса, 28 в Жовтневому районі міста Маріуполя площею 0,3735 га.
Договір укладено терміном на 10 років. Орендна плата за землю (платіж) згідно вищезазначеного договору сплачується орендарями пропорційно у грошовій формі у розмірі 4 % від грошової оцінки земельної ділянки (за рік).
Зазначений договір зареєстрований у Маріупольському міському відділ Донецької регіональної філії Державного підприємства “Центр Державного земельного кадастр”, про що у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 15 лютого 2010 року № 041019600017.
15 лютого 2010 року сторонами укладено Договір про внесення змін до договору оренди земельної ділянки № 04/10/196/00017, в якому внесено зміни до п. 4.3 договору оренди та викладеного його у наступній редакції:
“Орендна плата за землю (платіж) сплачується орендарем у грошовій формі в розмірі 4 % від грошової оцінки земельної ділянки (на рік) до 29 березня 2011 року.
З 29 березня 2011 року орендна плата за землю (платіж) сплачується орендарем у грошовій формі в розмірі 3% від грошової оцінки земельної ділянки на рік”.
Вказаний договір зареєстрований в Управлінні Держкомзему у м. Маріуполі Донецької області, про що у книзі записів про державну реєстрацію вчинено запис від 02 червня 2010 року № 141233634000093.
02 червня 2017 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у Донецькій області прийнято податкове повідомлення - рішення №9141-13, яке містить зобов'язання щодо сплати позивачем орендної плати з фізичних осіб на суму 127399,05 грн. за податковий період 2016-2017 роки, відповідно до якого нараховано орендну плату за податкові періоди: 2016 рік - 61844,2 грн.; 2017 рік - 65554,85 грн.
Не погодившись зі спірними податковими повідомленням-рішенням від 2 червня 2017 року позивач звернувся до суду з даним позовом.
При прийняття рішенні у справі суд виходить з наступного.
Положеннями ст. 67 Конституції України та п.п. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України (далі - ПК України) передбачено, що платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Підпунктом 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України передбачено, що плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Відповідно до п. 269.1 ст. 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв).
Відповідно до п. 269.1 ст. 269 ПК України платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі. Об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні (пп. 270.1.1 п. 270.1 ст. 270 ПК України).
Відповідно до п.п. 288.2, 288.3 ч.ч. 2-3 ст. 288 ПК України платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.
Пунктами 287.1, 287.5 ст. 287 цього Кодексу визначено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. Податок фізичними особами сплачується протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.
Згідно з п. 286.5 ПК України нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають (вручають) платникові за місцем його реєстрації до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.
Як вбачається з наявних в матеріалах справи розрахунків, позивачу розраховано орендну плату з фізичних осіб за період 2016-2017 роки за 1/5 частину від загальної площі земельної ділянки:
1) 2016 рік 3735 кв.м. (загальна площа земельної ділянки) x 2759,67 грн./кв.м. (грошова оцінка) x 3% = 309 221,02 грн. (орендна плата за всю земельну ділянку за рік);
309 221,02 грн. (орендна плата за всю земельну ділянку за рік) : 5 (орендарі земельної ділянки) = 61 844,20 грн. за 1/5 частку земельної ділянки за рік;
2) 2017 рік 3735 кв.м.(загальна площа земельної ділянки) x 2925,25 грн./кв.м. (грошова оцінка) x 3% = 327 774,26 грн. (орендна плата за всю земельну ділянку за рік);
327 773,26 грн. (орендна плата за всю земельну ділянку за рік) : 5 (орендарі земельної ділянки) = 65 554,85 грн. за 1/5 частку земельної ділянки за рік;
3) загалом за період 2016-2017 роки - 127 399,05 грн.
Позивачем у письмових поясненнях зазначено, що йому на праві оренди належить 1/5 земельної ділянки, щодо якої відповідачем визначено грошове зобов'язання. У той же час, на праві власності йому належить 1/4 частки нежитлового приміщення, яке знаходиться на вказаній земельній ділянці. З урахуванням п. 286.6 ст. 286 Податкового кодексу України контролюючим органом, за твердженнями позивача, мало бути визначено грошове зобов'язання пропорційно належній частці у будинку, тобто, виходячи з 1/4, а не 1/5.
Так, положеннями п. 286.6 ст. 286 ПК України закріплено, що за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності.
Суд зазначає, що відповідно до п.п. 288.1, 288.4 ст. 288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.
Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.
Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.
Положеннями статті 286 ПК України передбачено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Як вбачається з матеріалів справи, у електронній базі контролюючого органу містяться відомості про перебування в оренді у позивача земельної ділянки площею 0,0747 га (1/5 від 0,3735 га).
Суд звертає увагу, що ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 10 жовтня 2007 року визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частку двоповерхового нежитлового приміщення (магазин) літера А-2, загальною площею 3905,7 кв.м, розташованого за адресою м. Маріуполь, вул. Енгельса, 28. Після цього, 02 лютого 2010 року укладено договір оренди земельної ділянки між орендодавцем - Маріупольською міською радою та орендарями - ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, відповідно до якого орендодавець передає, а орендарі приймають в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться по вулиці Енгельса, 28 в Жовтневому районі міста Маріуполя площею 0,3735 га.
Тобто, договір оренди укладено після набуття права власності на частку будівлі, у той же час, у вказаному договорі не визначено яка саме частка земельної ділянки перебуває в оренді у ОСОБА_1
Положеннями статті 357 Цивільного кодексу України передбачено, що частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.
Тобто, є підстави вважати, що відповідно до цього договору позивачу належить на праві оренди на 1/5 земельної ділянки, доказів існування іншої домовленості сторін з цього привиду суду не надано.
Крім того суду не надані докази державної реєстрації права власності на нежитлового приміщення (магазин) літера А-2, загальною площею 3905,7 кв.м, розташованого за адресою м. Маріуполь, вул. Енгельса, 28.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” (в редакції, що діяла на час набуття позивач права власності на частку будівлі) речові права на нерухоме майно, їх обмеження та правочини
щодо нерухомого майна підлягають обов'язковій державній реєстрації в порядку, встановленому цим Законом.
До цього ж, відповідно до ч. 6 ст. 120 Земельного кодексу України укладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов'язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера.
На підставі наведеного, суд дійшов висновку про правомірність дій відповідача при визначенні частки земельної ділянки, що належить позивачу на праві оренди, при розрахунку грошового зобов'язання з орендної плати з фізичних осіб.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Щодо незгоди позивача із визначенням податковим органом податкового зобов'язання за 2016-2017 роки суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 102.1 ст. 102 ПК України, контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
З огляду на зазначене вбачається, що податковим законодавством не обмежено контролюючий орган при здійсненні нарахування податкового зобов'язання лише календарним роком, та визначено, що контролюючий орган має право визначити суму грошового зобов'язання не пізніше 1095 дня за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов'язання.
Тобто, в даному випадку не вбачається порушень з боку відповідача при визначені суми податкового зобов'язання з орендної плати за 2016-2017 року, крім того, податковим законодавством не визначено, що податкове повідомлення-рішення формується окремо за кожним податковим періодом.
Щодо посилань позивача на відсутність обов'язку сплати за користування земельними ділянками у зв'язку з проведення АТО у регіоні суд зазначає наступне.
Положеннями статті 6 Закону України № 1669-VII “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” (далі - Закон № 1669-VII) (у редакції, що діяла до 08 червня 2016 року) передбачалось, що під час проведення антитерористичної операції звільняються суб'єкти господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця 20 листопада 2007 року, номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 2 274 000 0000 017856.
Однак договір від 02 лютого 2010 року оренди земельної ділянки за адресою у м. Маріуполі по вул. Енгельса, 28 укладено з ОСОБА_1 як з фізичною особою, а не фізичною особою-підприємцем.
Крім цього, вказане підтверджуються тим, що позивач не подає декларації щодо спірного податку, грошове зобов'язання з його плати визначається йому контролюючим органом як фізичній особі.
До цього ж, з 08 червня 2016 року Закон № 1669-VII містить редакцію статті 6, в якій визначено, що звільнено суб'єкти господарювання від плати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності в населених пунктах згідно з переліками, передбаченими частиною четвертою статті 4 цього Закону.
Статтею 4 Закону № 1669-VII закріплено, що перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та перелік населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, затверджуються Кабінетом Міністрів України, який забезпечує своєчасну їх актуалізацію.
Суд зауважує, що до такого переліку не належить м. Маріуполь (Розпорядження КМУ від 7 листопада 2014 р. № 1085-р).
Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 86 КАС України, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
За наслідком розгляду справи, судовий збір відшкодуванню позивачеві не підлягає.
Керуючись ст.ст. 2, 7-11, 17-20, 69-72, 86, 94, 158-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області про скасування податкового повідомлення-рішення від 02.06.2017 року № 9141-13 - відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд в порядку, визначеному ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя Галатіна О.О.