621/2401/17
2-о/621/88/17
іменем України
26 жовтня 2017 року м. Зміїв
Зміївський районний суд Харківської області в складі:
головуючого судді Овдієнка В.В.
з участю секретаря Єрмоленко О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту смерті особи у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті, заінтересована особа - Зміївський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління у Харківській області,
25.10.2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, в якій просив: встановити факт смерті його батька ОСОБА_2, який народився 01 лютого 1937 року в с. Петропавлівка Городищенського району Черкаської області, що настала 27 серпня 2016 року, місце смерті м. Шахтарськ Донецької області; зобов'язати Зміївський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління у Харківській області зареєструвати факт смерті ОСОБА_2, який народився 01 лютого 1937 року в с. Петропавлівка Городищенського району Черкаської області, що настала 27 серпня 2016 року, місце смерті м. Шахтарськ Донецької області, та видати відповідне свідоцтво про смерть.
В обґрунтування заяви зазначив, що 27 серпня 2016 року його батько ОСОБА_2 помер за адресою: АДРЕСА_1, де мешкав до початку проведення антитерористичної операції.
В силу подій, що відбулись в Україні, його батько змушений був переїхати та зареєструвати своє місце проживання в ІНФОРМАЦІЯ_1, віл. ЦіолковськогоАДРЕСА_2. Відчуваючи настання смерті, його батько виявив бажання поїхати до Шахтарську, де і помер.
Факт смерті його батька підтверджується свідоцтвом про смерть, серія ДНР №036939, виданого відділом запису актів цивільного стану 30.08.2016 року, та лікарським свідоцтвом про смерть №92 від 29.08.2016 року, виданого медичним закладом, які перебувають на тимчасово окупованій території України.
Звернувшись до Зміївського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану, з заявою про отримання свідоцтва про смерть його батька, померлого 27 серпня 2016 року, то отримав відмову у проведенні державної реєстрації смерті від 25.10.2017 року, відповідно якої для підтвердження факту смерті ОСОБА_2 було пред'явлено документ виданий на території, де органи державної влади України, тимчасово не здійснюють свої повноваження.
Оскільки відповідно до ч. 2 ст. 259 ЦПК України рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів, він просив окрім встановлення факту смерті зобов'язати Зміївський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління у Харківській області зареєструвати смерть ОСОБА_2 та видати свідоцтво про смерть.
Належним чином повідомлені особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явилися.
Заявник ОСОБА_1 подав заяву про розгляд справи за його відсутністю, наполягав на задоволенні своєї заяви з підстав, викладених у ній.
Представник заінтересованої особи - в.о. начальника Зміївського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління у Харківській області ОСОБА_3 надіслала до суду клопотання про судовий розгляд справи за відсутністю представника відділу.
Зважаючи на те, що всі особи, які беруть участь у справі в судове засідання не з'явилися, відповідно до ч. 2 ст. 197 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши письмові докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд дійшов наступного:
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 256 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Постановою Верховної Ради України "Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями" від 17 березня 2015 року № 254-VIII визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей" запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.
Відповідно до ст. 1, ч. ч. 2-4 ст. 9, ч. 1 ст. 10, ч. 1 ст. 17 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України. Ст. 4 цього ж Закону передбачає, що на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим … реалізації прав і свобод людини і громадянина.
Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законодавством України. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків. Встановлення зв'язків та взаємодія органів державної влади України, їх посадових осіб, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з незаконними органами (посадовими особами), створеними на тимчасово окупованій території, допускається виключно з метою забезпечення національних інтересів України, захисту прав і свобод громадян України.
Громадяни України мають право на вільний та безперешкодний в'їзд на тимчасово окуповану територію і виїзд з неї.
У разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.
Частинами 1, 3 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою. Державна реєстрація смерті …. проводиться за останнім місцем проживання померлого, за місцем настання смерті чи виявлення трупа або за місцем поховання.
Відповідно до абз. 2 ч. 1, ч. ч. 2, 4, 5 ст. 257-1 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України.
Справи про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, розглядаються невідкладно з моменту надходження відповідної заяви до суду.
Ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, підлягає негайному виконанню.
Рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути оскаржено в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. Оскарження рішення не зупиняє його виконання.
Копія судового рішення видається особам, які брали участь у справі, негайно після проголошення такого рішення або невідкладно надсилається судом до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для державної реєстрації народження або смерті особи.
Відповідно до ст. ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).
Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів смерті особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо.
До заяви про встановлення факту смерті свого батька заявник ОСОБА_1 додав копію лікарського свідоцтва про смерть №92 від 29.08.2016 року виданого Муніципальною установою "Шахтарська центральна лікарня" ДНР, та копію свідоцтва про смерть серії ДНР №036939, виданого Шахтерським міськрайонним відділом запису актів цивільного стану ДНР, з яких вбачається, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, 27.08.2016 року помер в м. Шахтарськ. (а. с. 8, 13).
Заявник ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2, що підтверджується даними його свідоцтва про народження. (а. с. 9).
Згідно довідки управління соціального захисту населення Зміївської районної державної адміністрації Харківської області №6309000528 від 19.16.2014 року про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, є громадянином України, постійно проживав у ІНФОРМАЦІЯ_4, б. 33, кв. 1, та перемістився з тимчасово окупованої території за адресою: вул. Ціолковського, б. 19АДРЕСА_3. (а. с. 12).
Зі змісту відмови ОСОБА_1 у проведенні державної реєстрації смерті від 25.10.2017 року №2181/15.23-04-05 вбачається, що Зміївським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління у Харківській області відмовлено у державній реєстрації смерті ОСОБА_2, який помер 27.08.2016 року згідно до свідоцтва про смерть серії ДНР №036939, виданого 30.08.2016 року Шахтарським міськрайонним відділом ЗАГС ОСОБА_4 Міністерства юстиції Донецької Народної Республіки, оскільки заявником для підтвердження факту смерті ОСОБА_2 пред'явлено документ, виданий на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження. (а. с. 11).
Оскільки заявник ОСОБА_1, який є громадянином України, має зареєстроване постійне місце проживання на території України (а. с. 12); його батько ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, також був громадянином України, але помер 27.08.2016 року на території, яку визнано тимчасово окупованою територією, про що було видано свідоцтво про смерть, яке не є дійсним в Україні; вказана обставина унеможливлює отримання сином померлого свідоцтва про смерть в органах державної реєстрації актів цивільного стану України; з метою захисту законних прав та інтересів громадянина України ОСОБА_1 належить встановити факт смерті його батька, що необхідно для реєстрації смерті ОСОБА_2 в органах реєстрації актів цивільного стану.
Оскільки відсутній спір про право, під час розгляду справи про встановлення факту смерті у порядку окремого провадження судом не вирішується питання про зобов'язання органу реєстрації актів цивільного стану здійснити відповідну реєстрацію та видати свідоцтво про смерть.
Крім того, судового рішення про встановлення факту смерті особи достатньо для звернення за державною реєстрацією цього факту та отримання свідоцтва про смерть.
За таких обставин, заява ОСОБА_1 є обґрунтованою і підлягає частковому задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 11, 15, 60, 169, ч. 2 ст. 197, 209, 212-215, 234, 235, п. 8 ч. 1 ст. 256, 257-1, 259, п. 8 ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд,
Заяву задовольнити частково.
Встановити факт смерті ОСОБА_2, який народився 01 лютого 1937 року в с. Петропалівка Городищенського району Черкаської області, що настала 27 серпня 2016 року, місце смерті м. Шахтарськ Донецької області.
В іншій частині заяви - відмовити.
Рішення підлягає негайному виконанню.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через Зміївський районний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Оскарження рішення не зупиняє його виконання.
Головуючий: