03.10.2017
Справа № 431/3975/17
Провадження № 2-а/431/131/17
(повний текст)
03 жовтня 2017 року Старобільський районний суд Луганської області у складі:
головуючого судді Пелиха О.О.,
за участю секретаря Чесалової О.Є.,
представника відповідача ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Старобільську Луганської області у залі судових засідань у приміщенні Старобільського районного суду Луганської області адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання рішення протиправним та його скасування, зобов'язання вчинення дій,
ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (далі УПФ) про визнання рішення протиправним та його скасування, зобов'язання вчинення дій, у якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області від 14 липня 2017 року про відмову йому у призначенні пенсії, як державному службовцю на підставі ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 р. № 3723-ХІІ; зобов'язати Старобільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області призначити йому з 11 липня 2017 року пенсію, як державному службовцю на підставі ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 р. № 3723-ХІІ з врахуванням у стаж державної служби періодів його роботи з 08.06.2011 р. в державних податкових органах.
В обґрунтування позову позивач посилався на те, що він з 1974 року розпочав свою трудову діяльність, на теперішній час має загальний трудовий стаж більше 40 років, з яких більше 36 років на посадах державної служби, та має право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993р. №3723-ХІІ та на підставі пунктів 10 і 12 розділу XI Закону України «Про державну службу» №889-VIII від 10.12.2015р. 11.07.2017р. він звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком як державному службовцю, але рішенням відповідача від 14.07.2017р. відмовлено у призначенні такої пенсії. Підставою для відмови стало те, що відповідач не врахував до стажу державної служби періоди його роботи з 08.06.2011р. до теперішнього часу на посадах начальника, заступника начальника податкових інспекцій. Вважає рішення відповідача протиправним. З 01.05.2016р. набув чинності новий ОСОБА_3 України «Про державну службу» №889-VІІІ від 10.12.2015р., згідно ст.3 якого він є державним службовцем. Крім того, згідно додатку 24 до Постанови Кабінету Міністрів України від 14 серпня 2013 р. №703 «Про віднесення деяких посад працівників органів державної влади, інших державних органів, установ до відповідних категорій посад державних службовців та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України», Додатку 3 до Постанови Кабінету Міністрів України від 6 квітня 2016 р. № 292 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 5 травня 2016 р. №322), та Переліку посад державної служби, що прирівнюються до відповідних груп оплати праці, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 р. №15, його посада заступника начальника, а потім начальника головного управління ДФС у Донецькій області є посадами державної служби. Згідно п.4 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого Постановою КМУ №229 від 25.03.2016р., його посада заступника начальника, а потім начальника головного управління ДФС у Донецькій області має враховуватись до стажу державної служби. На дату набуття чинності Законом №889-VІІ1 від 10.12.2015р., а саме на 01.05.2016р.він мав вік повних 62 роки, загальний стаж роботи більше 40 років, з яких більше 36 років стажу державної служби, працював на посаді державного службовця та є інвалідом II групи, тому має право на отримання пенсії як державний службовець відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993р. №3723-ХІІ, подав заяву про переведення з одного виду пенсії на інший та усі необхідні документи відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління ПФУ від 25.11.2005р. №22-1, але відповідач безпідставно відмовив йому у такому переведенні. Крім того, відповідач безпідставно послався у рішенні на начебто порушення ним ст.10 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки ця стаття встановлює його право вибору виду пенсії і він звернувся до відповідача з заявою про переведення з одного виду пенсії на інший. Відповідно до ст.45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", пенсії призначаються з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсії призначаються з більш раннього строку. Оскільки він звернувся за перерахунком пенсії 11.07.2017р., то пенсія йому має бути призначена з цього дня.
У судове засідання позивач не з'явився, надав суду заяву про розгляд справи без його участі у порядку письмового провадження, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити.
Відповідач - представник Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області позов не визнала. Надала заперечення проти позову та просила відмовити ОСОБА_2 у задоволені його позовних вимог посилаючись на те, що оскільки станом на 01.05.2016 року ОСОБА_2 мав спеціальне звання радника податкової та митної служби І рангу та періоди роботи в державних податкових органах не відносяться до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993 року «Про державну службу», право на пенсію за віком відповідно до пунктів 10.12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 10.12.2015 № 889-VІІІ «Про державну службу» відсутнє. Також ОСОБА_2 на теперішній час отримує пенсію за вислугою років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», що суперечить п. 1 ст. 10 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» так як особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши письмові докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 перебуває на обліку в УПФ та отримує пенсію за вислугою років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
11.07.2017 року ОСОБА_2 звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком як державному службовцю на підставі ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 р. № 3723-ХІІ з врахуванням у стаж державної служби періодів його роботи з 08.06.2011 р. в державних податкових органах.
Рішенням від 14.07.2017 року УПФ відмовило позивачу у перерахунку пенсії з тих підстав, що оскільки станом на 01.05.2016 року ОСОБА_2 мав спеціальне звання радника податкової та митної служби І рангу та періоди роботи в державних податкових органах не відносяться до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993 року «Про державну службу», право на пенсію за віком відповідно до пунктів 10.12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 10.12.2015 № 889-VІІІ «Про державну службу» відсутнє. Крім того, ОСОБА_2 на теперішній час отримує пенсію за вислугою років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», що суперечить п. 1 ст. 10 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» так як особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
У рішенні відповідач посилається на те, що згідно Розпорядженням КМУ №503-р від 12.09.1997р. «Про віднесення посад працівників місцевих державних податкових адміністрацій до відповідних категорій посад державних службовців» до посад державної служби відносяться посади працівників державних податкових адміністрацій, які не мають спеціальних звань, а оскільки ОСОБА_2 присвоєно спеціальне звання радника податкової та митної служби І рангу, тому відповідач не врахував періоди роботи з 08.06.2011р. до теперішнього часу до стажу державної служби.
Таке тлумачення поняття державної служби та самого Розпорядження КМУ №503-р від 12.09.1997р. є неправильним у зв'язку з наступним:
Для визначення статусу позивача ОСОБА_2 як державного службовця за період його роботи з 08.06.2011р. до теперішнього часу, слід застосовувати ОСОБА_3 України «Про державну службу» від 16.12.1993р. №3723-ХІІ, який був чинний до 01.05.2016 року та ОСОБА_3 України «Про державну службу» № 889-VІІІ від 10.12.2015р., який набув чинності з 01.05.2016р. і є чинним до теперішнього часу, а також прийняті на їх реалізацію інші Закони та нормативно-правові акти.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993р. №3723-ХІІ, який діяв на час спірних правовідносин, державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.
Відповідно до частини другої ст.2 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993р. №3723-ХІІ, який діяв на час спірних правовідносин, посадовими особами відповідно до цього Закону вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно- дорадчих функцій.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993р. №3723-ХІІ, який діяв на час спірних правовідносин, регулювання правового становища державних службовців, що працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України.
Спеціальним законом, що визначає статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності, є ОСОБА_3 України від 04.12.1990 року № 509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні», який діяв на час спірних правовідносин.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону України від 04.12.1990 року № 509- ХІІ «Про державну податкову службу в Україні», який діяв на час спірних правовідносин, державна податкова адміністрація України, якій за змістом частин другої, третьої цієї статті підпорядковані державні податкові адміністрації в областях, а їм, у свою чергу, - відповідні державні податкові інспекції, є центральним органом виконавчої влади.
Відповідно пункту першого Положення Про Державну податкову службу України, затвердженого Указом Президента України від 12 травня 2011 року №584/2011, який діяв на час спірних правовідносин, до системи органів Державної податкової служби України (ДПС України) належать центральний апарат та територіальні органи - державні податкові служби в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, округах (на два і більше регіони), державні податкові інспекції у районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах, міжрайонні, об'єднані та спеціалізовані державні податкові інспекції. ДПС України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України. ДПС України входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію єдиної державної податкової політики, а також державної політики у сфері контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів, здійснює міжгалузеву координацію у цій сфері.
ОСОБА_3 Положення втратило чинність з 19.03.2013 р. на підставі Указу Президента України від 18.03.2013 № 141/2013, яким затверджено Положення про Міністерство доходів і зборів України та встановлено, що Міністерство доходів і зборів України є правонаступником Державної податкової служби України та Державної митної служби України, що реорганізуються, та встановлено, що до прийняття законодавчих та інших нормативно-правових актів за посадовими особами органів державної податкової та митної служб та особами рядового і начальницького складу податкової міліції, які переходять на службу до Міністерства доходів і зборів України та його територіальних органів, членами їх сімей зберігаються умови оплати праці та матеріального забезпечення, пільги та інші соціальні гарантії (у тому числі медичне обслуговування, санаторно-курортне та пенсійне забезпечення), встановлені відповідно до законодавства для посадових осіб органів державної податкової та митної служб та осіб рядового і начальницького складу податкової міліції та членів їх сімей.
Відповідно до пункту 1 Положення Про Міністерство доходів і зборів України, затвердженого Указом Президента України від 18.03.2013 №141/2013, Міністерство доходів і зборів України (Міндоходів України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Міндоходів України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань: забезпечення формування єдиної державної податкової, державної митної політики в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів та реалізації єдиної державної податкової, державної митної політики; забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок); забезпечення формування та реалізації державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями при застосуванні податкового та митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску.
Посадовою особою органу державної податкової служби за правилами частини першої статті 15 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», №509-ХІІ може бути особа, яка має освіту за фахом та відповідає кваліфікаційним вимогам, установленим Державною податковою адміністрацією України. Посадові особи органів державної податкової служби підлягають атестації, після якої таким особам присвоюються спеціальні звання (частини п'ята, шоста статті 15 цього Закону). Зазначеною статтею Закону № 509-ХІІ також установлено умови, за яких особи не можуть бути службовцями податкових органів, які кореспондуються із вимогами статей 5, 12 Закону № 3723-ХІІ щодо обмежень, пов'язаних із прийняттям на державну службу та її проходженням.
Статтею 6 цього Закону визначено, що видатки на утримання органів державної податкової служби визначаються Кабінетом Міністрів України і фінансуються з державного бюджету.
Таким чином, виходячи з сукупної оцінки вищезазначених Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 р. №3723-ХІІ, Закону України від 04.12.1990 року № 509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні», Положення Про Державну податкову службу України, затвердженого Указом Президента України від 12 травня 2011 року N584/2011, та Положення Про Міністерство доходів і зборів України, затвердженого Указом Президента України від 18.03.2013 №141/2013, слід дійти висновку, що посадові особи державної податкової служби, яким за наслідками атестації присвоєно спеціальні звання, займають посади в державних органах щодо практичного виконання завдань і функцій держави (зокрема у сфері податкової політики), одержують заробітну плату за рахунок державного бюджету, а отже, перебувають на державній службі та є державними службовцями.
Саме такий висновок викладено у Постанові Верховного Суду України №21- 340а13 від 22.10.2013 р.
Законом України «Про державну податкову службу в Україні» №509-ХІІ не врегульовано питання пенсійного забезпечення посадових осіб державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, тому при вирішенні таких питань підлягають застосуванню положення Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 р. №3723-ХІІ., зокрема стаття 37, за правилами якої на одержання пенсії державних службовців мають право особи, які досягли встановленого законодавством пенсійного віку, за наявності страхового стажу для чоловіків - не менше 25 років, для жінок - не менше 20 років, у тому числі стажу державної служби - не менше 10 років, та які на час досягнення пенсійного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менше 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, - незалежно від місця роботи на час досягнення пенсійного віку.
Крім того, ОСОБА_3 України від 04.12.1990 року № 509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні» втратив чинність з 19.11.2012 р. на підставі Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо державної податкової служби та у зв'язку з проведенням адміністративної реформи в Україні» від 05.07.2012 №5083-VІ, яким Податковий кодекс України доповнено у т.ч. розділом Х/ІІІ-1 та згідно пункту 342.4. статті 342 розділу ХVIII-1 Податкового кодексу України, посадові особи органів державної податкової служби є державними службовцями, а згідно ст.344 ПК України, пенсійне забезпечення посадових осіб органів державної податкової служби України здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України "Про державну службу". При цьому період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) в органах державної податкової служби зараховується до стажу державної служби та до стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу" незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого Законом України "Про державну службу".
ОСОБА_3 №5083-VI набув чинності з 12.08.2012 р. та в такій редакції діє до теперішнього часу.
Розпорядження КМУ №503-р від 12.09.1997р. «Про віднесення посад працівників місцевих державних податкових адміністрацій до відповідних категорій посад державних службовців», на яке відповідач посилається як на підставу для відмови у зарахуванні до стажу державної служби періоду служби позивача ОСОБА_2 у податкових органах, не може застосовуватись до правовідносин які виникли у зв'язку з проходженням служби саме ним, оскільки це Розпорядження видано для врегулювання правового статусу працівників цих органів, що не мають спеціальних звань, та не змінює правового статусу посадових осіб податкових органів, які такі звання мають.
Такий же висновок викладено і у Постанові Верховного Суду України №21- 340а13 від 22.10.2013р.
Закон України «Про державну службу» від 16.12.1993р. №3723-ХІІ, втратив чинність з 01.05.2016 р. на підставі нового Закону України «Про державну службу» №889-VIII від 10.12.2015 р., крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 розділу XI Закону №889-VIII від 10.12.2015 р.
Згідно пункту 10 розділу XI Закону України «Про державну службу» №889-VIII від 10.12.2015р., державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р.. № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Згідно пункту 12 розділу XI Закону України «Про державну службу» №889-VIII від 10.12.2015р., для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Відповідно до частини першої ст.37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993р. №3723-ХІІ, на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Згідно частини 18 ст.37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 р. №3723-ХІІ, період роботи посадових осіб в органах державної податкової та митної служб на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні та/або персональні звання, зараховується до стажу державної служби, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Відповідно до ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. У разі виплати застрахованій особі довічної пенсії, передбаченої цим Законом, мінімальний розмір пенсії за віком у солідарній системі зменшується на розмір зазначеної пенсії.
Абзацами другим та третім пункту другого Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1994 року № 283, передбачено, що до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті державної податкової та контрольно-ревізійної служби, а також на посадах суддів, слідчих, прокурорів, інших службових осіб, яким присвоєно персональні звання.
З 01.05.2016р. набув чинності новий ОСОБА_3 України «Про державну службу» №889-VIII від 10.12.2015р., згідно ст.3 якого позивач ОСОБА_2 є державним службовцем.
Крім того, згідно додатку 24 до Постанови Кабінету Міністрів України від 14 серпня 2013 р. №703 «Про віднесення деяких посад працівників органів державної влади, інших державних органів, установ до відповідних категорій посад державних службовців та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України», Додатку 3 до Постанови Кабінету Міністрів України від 6 квітня 2016 р. № 292 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 5 травня 2016 р. №322), та Переліку посад державної служби, що прирівнюються до відповідних груп оплати праці, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 р. №15, посада, на якій перебуває позивач ОСОБА_2- заступника начальника, а потім начальника головного управління ДФС у Донецькій області є посадами державної служби.
Згідно з роз'ясненням Міжрегіонального управління національного агентства України з питань державної служби у Донецькій та Луганській областях Національного агентства України з питань державної служби від 17.08.2017 року, працівники ГУ ДФС, які мають спеціальні звання податкової та митної справи, є державними службовцями та період роботи зазначених осіб у контролюючих органах зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Згідно п.4 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого Постановою КМУ №229 від 25.03.2016р., посада заступника начальника, а потім начальника головного управління ДФС у Донецькій області має враховуватись до стажу державної служби.
На дату набуття чинності Законом №889-VIII від 10.12.2015р., а саме на 01.05.2016р. позивач мав вік повних 62 роки, загальний стаж роботи більше 40 років, з яких більше 36 років стажу державної служби, працював на посаді державного службовця та є інвалідом II групи, тому має право на отримання пенсії як державний службовець відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993р. №3723-ХІІ, подав заяву про переведення з одного виду пенсії на інший та усі необхідні документи відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління ПФУ від 25.11.2005р. №22-1, але відповідач безпідставно відмовив позивачу у такому переведенні.
Відповідно до ст.45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", пенсії призначаються з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсії призначаються з більш раннього строку.
Оскільки позивач ОСОБА_2 звернувся за перерахунком пенсії 11.07.2017р., то пенсія йому має бути призначена з цього дня.
У зв'язку з наведеним суд вважає, що позивач має право на призначення пенсії, як державному службовцю на підставі ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 р. № 3723-ХІІ з врахуванням у стаж державної служби періодів його роботи з 08.06.2011 р. в державних податкових органах, а тому дії відповідача щодо відмови у призначенні позивачу пенсії згідно статті 37 Закону №3723-XII, є протиправними.
Згідно із статтею 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Крім того, відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності.
Згідно рішення «Велікода проти України» ЄСПЛ вказує на право держави регулювати соціальні виплати з метою необхідності дотримання балансу інтересів особи і суспільства. Однак при цьому зазначається про неможливість встановлення такого розміру соціальних виплат, який нівелює саме поняття соціальний захист та порушує людську гідність.
За правовою позицією Європейського суду з прав людини, викладеною в рішенні по справі «Суханов та Ільченко проти України» (2014 рік), за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування.
За таких обставин, заявлений позов підлягає задоволенню.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 159-163, 167, 254 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_2 до Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання рішення протиправним та його скасування, зобов'язання вчинення дій - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області від 14 липня 2017 року про відмову ОСОБА_2 у призначенні пенсії, як державному службовцю на підставі ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 р. № 3723-ХІІ.
Зобов'язати Старобільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області призначити з 11 липня 2017 року ОСОБА_2 пенсію, як державному службовцю на підставі ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 р. № 3723-ХІІ з врахуванням у стаж державної служби періодів його роботи з 08.06.2011 р. в державних податкових органах.
Постанову може бути оскаржено в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення, з подачею її копії до суду апеляційної інстанції.
Суддя О.О. Пелих