20.10.2017 року Провадження №2/425/214/17
Справа №425/503/17
місто Рубіжне Луганської області
Рубіжанський міський суд Луганської області, у складі головуючого - судді Коваленка Д.С., секретар - Гайворонська І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні, у приміщенні залу судових засідань Рубіжанського міського суду Луганської області, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, про позбавлення батьківських прав,
ОСОБА_1 звернулась до Рубіжанського міського суду Луганської області з позовною заявою до ОСОБА_2, ОСОБА_3, де заінтересованою особою вказала: Службу у справах дітей Рубіжанської міської ради Луганської області, та просила позбавити ОСОБА_2 і ОСОБА_3 батьківських прав щодо неповнолітньої дитини ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1.
Про місце, день та час розгляду справи по суті, сторони повідомлялись належним чином, але у судове засідання не з'явились.
Позивач, її представник та представник Служби у справах дітей подали заяви, якими просили розглянути справу без їх участі. Відповідач ОСОБА_2 причини неявки у судове засідання не повідомила, і правом на подачу заперечень та доказів, якими вони обґрунтовуються не скористалась. Відповідач ОСОБА_3 подав письмові заперечення проти позову та документи, що їх підтверджують, а також просив розглядати справу за його участю, але не з'явився.
У зв'язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, в силу положень частини другої статті 197 Цивільного процесуального кодексу України (надалі за текстом - ЦПК України) фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
В силу положень частини 1 статті 224 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи. Проте, у разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів (часттина 2 статті 224 ЦПК України).
Відповідач: ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилась, була належним чином повідомлена, заяви про розгляд справи за її відсутності не подавала.
Відповідач: ОСОБА_3 у судове засідання не з'явився, був належним чином повідомлений, заяви про розгляд справи за його відсутності не подавав, повідомив про причину своєї неявки, яка полягає у тому, що Україна не допускає громадян Російської Федерації на свою територію. Але суд вважає таку причину неявки неповажною, оскільки це спростовується положеннями Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про безвізові поїздки громадян України і Російської Федерації, яка діє.
Також суд відзначає, що позивач не заперечив проти розгляду справи у заочному порядку та ухвалення заочного рішення щодо обох відповідачів.
Тому, розгляд справи здійснювався за відсутності позивача, його представника, відповідачів та представника третьої особи, на підставі наявних у справі доказів (у заочному порядку), про що судом була постановлена ухвала без виходу до нарадчої кімнати, та у порядку частини п'ятої статті 209 Цивільного процесуального кодексу України занесена до журналу судового засідання.
Позиція позивача полягала у тому, що її донька ОСОБА_2 перебувала у цивільному шлюбі з ОСОБА_3, і від цих відносин народився її онук ОСОБА_4, який перебуває на її утриманні та проживає разом з нею. У 2006 році донька та її чоловік припинили відносини. Батько онука проживає в Російській Федерації, а мати поїхала до Італії. Оскільки відповідачі не цікавляться дитиною, не піклуються про неї вже тривалий час та ухиляються від виховання та утримання своєї дитини, їх слід позбавити батьківських прав.
Позиція відповідача ОСОБА_3, з огляду на зміст поданих ним пояснень полягала у тому, що він ніколи не відмовлявся від свого сина, бажає приймати участь у його вихованні. Син проживає на території іншої держави, тому без дозволу матері він не може вивести його до Російської Федерації, де постійно проживає, що власне і є перешкодою для належного виконання батьківських обов'язків. Також, звертав увагу суду, що на підставі виконавчого листа з нього щомісячно стягуються аліменти, заборгованість відсутня. Тому, належним чином виконує свої батьківські обов'язки, і як наслідок, просив у задоволенні позову щодо позбавлення його батьківських прав, відмовити.
Позиція відповідача: ОСОБА_2 суду не відома, оскільки правом подати заперечення проти позову та докази, що їх підтверджують, вона не скористалась.
А суд на основі всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження, кожного наявного у матеріалах справи доказу окремо, а також у їх сукупності, встановив наступні обставини:
ОСОБА_6 згідно свідоцтва про народження є матір'ю ОСОБА_2 (а.с.27).
Згідно свідоцтва про розірвання шлюбу від 02 серпня 1994 року, після розірвання шлюбу ОСОБА_6 присвоєно прізвище «ОСОБА_6» (а.с.27).
У ОСОБА_7, та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2, які у зареєстрованому шлюбі не перебували, ІНФОРМАЦІЯ_6 року народився син ОСОБА_4, про що 07 травня 2002 року Рубіжанським відділом реєстрації актів громадянського стану Луганської області було видано свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 (а.с.10).
Згідно інформації наданої Комунальною установою охорони здоров'я «Центр медико-санітарної допомоги» Рубіжанської міської ради Луганської області від 17 січня 2017 року, ОСОБА_4 проживає за адресою: АДРЕСА_3. Вихованням, лікуванням, диспансерізацією дитини займається баба - ОСОБА_1. Батьки дитини: ОСОБА_7 та ОСОБА_8 за даною адресою не проживають, знаходяться за межами України. Вихованням дитини не займаються (а.с. 13).
За інформацією Рубіжанської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 9 від 12 січня 2017 року, ОСОБА_4 проживає за адресою: АДРЕСА_3. Вихованням онука займається баба - ОСОБА_1, яка регулярно відвідує школу, цікавиться успіхами, досягненнями та шкільним життям ОСОБА_4. Батьки: ОСОБА_7 та ОСОБА_8 зв'язок зі школою не підтримують взагалі (а.с.14).
Згідно довідки Центру надання адміністративних послуг загального відділу Рубіжанської міської ради від 16 січня 2017 року №201729435, за адресою:АДРЕСА_1, тобто там де проживає дитина, зареєстровані: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4 (а.с.15).
Відповідно до акту від 12 січня 2017 року, завіреного Головою правління об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Ювілейний - 34", за адресою: АДРЕСА_1, ні ОСОБА_2, ні ОСОБА_3 не проживають (а.с.12).
З акту обстеження житлово-побутових умовза адресою: Рубіжне, АДРЕСА_2, від 01 лютого 2017 року, затвердженого начальником Служби у справах дітей Рубіжанської міської ради Луганської області вбачається, що ОСОБА_4 проживає у двокімнатній квартирі з усіма зручностями, де баба, ОСОБА_1, створила всі необхідні умови для повноцінного проживання, виховання та розвитку свого онука. Приймає активну участь у його житті, вирішує усі питання здоров'я та освіти дитини (а.с. 16).
ОСОБА_2, починаючи з 2010 року, постійно проживає в Італії, будь-які контакти з дитиною чи бабусею дитини, а також з вихователями та вчителями дитини, не підтримує (а.с.4-7,13).
ОСОБА_3, починаючи з 2007 року проживає на території Російської Федерації на постійній основі, одружився, отримав громадянство Російської Федерації, має нову сім'ю, але на утримання сина ОСОБА_9 з нього стягуються аліменти (а.с.52-53,54,55,58).
Також суд враховує, що ОСОБА_8 виявив бажання приймати участь у вихованні сина, але чомусь пов'язує таку можливість тільки при спільному проживанні на території Російської Федерації, що, на його думку, неможливо без згоди матері дитини на виїзд ОСОБА_4 з України до Російської Федерації (а.с.52-55).
Отже, із встановлених обставин вбачається, що між ОСОБА_1, як бабою, та ОСОБА_2 і ОСОБА_3, як батьками дитини: ОСОБА_4, виник цивільно-правовий спір щодо не виконання батьками своїх батьківських обов'язків, що порушує право дитини на отримання належного батьківського піклування та виховання.
Для вирішення спору, враховуючи визначені судом правовідносини, суд застосовує такі норми матеріального права, виходячи при цьому з наступних мотивів:
Відповідно до положень частини другої статті 51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати своїх дітей до їх повноліття.
При цьому, виходячи з положень частини першої статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (яка набула чинності для України 27 вересня 1991 року), батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
А з огляду на положеннями пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи охорони дитинства і виховання визначаються виключно законами України.
Зокрема, статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року №2402-ІІІ передбачено, що кожна дитина має право на піклування батьків. Предметом основної турботи і основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
При цьому, статтею 12 цього ж закону встановлено, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини; батьки зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток і навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Таким чином, праву дитини на належне батьківське піклування та виховання кореспондує певне коло обов'язків, невиконання яких свідчить про порушення вказаного права дитини, за що батьки можуть нести відповідальність встановлену законом.
В силу положень частини 1 статті 164 Сімейного кодексу України, мірою відповідальності для батьків може бути позбавлення їх батьківських прав, на підставі рішення суду, за наявності будь-якої підстави, що передбачена пунктами 1-6 частини 1 статті 164 цього кодексу.
Виходячи з положень пункту 2 частини 1 статті 164 Сімейного кодексу України, на яку посилається позивач для задоволення свого позову, підставою для позбавлення батьківських прав, є ухилення матері та/або батька від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
А тут суд враховує, що основні обов'язки, які беззаперечно входять до кола обов'язків з виховання дитини, як складової частини батьківського піклування, передбачені статтею 150 Сімейного кодексу України та статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року №2402-ІІІ. Зокрема, батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей. Батьки зобов'язані поважати дитину.
Разом з цим суд враховує, що відповідно до пунктів 15 та 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 Сімейного кодексу України. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
У цій справі, суд констатує, що як мінімум з квітня 2014 року вихованням неповнолітньої дитини ОСОБА_4 у всіх його формах, на постійній основі, займається лише його баба, ОСОБА_1, з якою дитина і проживає. Зокрема, ОСОБА_10 забезпечує дитиною отримання належного рівня освіти, дбає про отримання нею належної медичної допомоги, створює всі умови для проживання дитини, її розвитку та пізнання світу (а.с.13,14,15,16).
А батьки дитини: ОСОБА_2 та ОСОБА_3, зв'язок із школою не підтримують, рівнем успішності та досягненнями свого сина не цікавляться (а.с.14), вихованням, лікуванням та диспансерізацією дитини, навіть у заочному порядку, не займаються (а.с.13), хоча ОСОБА_8 і сплачує аліменти на користь ОСОБА_7 на утримання дитини, проте це відбувається на підставі рішення суду (а.с.58).
Суд враховує, що обидва батьки знаходяться на серйозній відстані від дитини, яка постійно з ними не проживає, оскільки батьки проживають у різних державах. Але суд не може вважати це виправданням наїх користь, позаяк у XXI столітті, рівень наукового розвитку та технологій вироблених людством, у тому числі і у таких державах, як Італія, Російська Федерація та Україна, забезпечують можливість як аудіо, так і відео спілкування людей, які можуть знаходитись і у різних куточках світу. До того ж спілкування поштовим зв'язком, хоча воно буде не таким ефективним та оперативним, також можливе.
Аргументи відповідача ОСОБА_3 щодо неможливості виїзду дитини до нього без згоди на це матері суд приймає, але не може погодитись із тим, що таку ситуацію не можна вирішити у судовому порядку. Тим більше, як вже вказувалось, навіть на відстані, відповідач, як батько, міг би виконувати переважну більшість батьківських обов'язків щодо своєї дитини ОСОБА_4, який вже досяг 15 років, і вочевидь має потребу у спілкуванні з батьком та може це роботи без будь-якої сторонньої допомоги.
Доводи ОСОБА_3 про те, що він намагався потрапити на територію України, але його не пустили, будь-якими доказами не підтверджуються.
Водночас, суд може з упевненістю констатувати, що хоча ОСОБА_8 і невиконує батьківські обов'язки досить тривалий час, говорити про наявність глибокого ступеня ухилення від цього процесу, зарано. Тут суд враховує і наявність неоднозначних стосунків у нього з позивачем, що пов'язано з конфліктом, який стався у квітні 2014 року, через те, що по поверненню від батька, хірург виявив у хлопчика закриту черепно-мозкову травму, і наявність у ОСОБА_8 нової родини (а.с.4-7).
Що стосується поведінки відповідача ОСОБА_2, то оскільки у суду не має жодних доказів, які могли би допомогти з'ясувати причини невиконання нею свої батьківських обов'язків, суд не може погодитись з позицією позивача про те, що вона теж свідомо та усвідомлено ухиляється від виконання батьківських обов'язків по відношенню до свого сина. Суд не може не відзначити, що з часу переїзду до Італії, на відміну від батька дитини, який вчиняв хоча б деякі дії для виконання батьківських обов'язків, ОСОБА_7 жодних дій не вчинила. Але суд не може допускати припущення та на цій підставі констатувати наявність того факту, що вона ухиляється від виконання батьківських обов'язків у такій формі, яка би свідчила про абсолютне нехтування батьківськими обов'язками. У цьому аспекті, суд дивує поведінка самого позивача, яка являється ОСОБА_12, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що вона хоча б намагалась встановити місцезнаходження своєї доньки через компетентні органи України та Італії, тим більше, що останні відомості про неї були досить давно, невідомо чи є вона взагалі живою.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права.
Тому суд використовує рішення Європейського суду з прав людини (справа «Савіни проти України») від 18 грудня 2008 року в якому цей суд зазначив, що розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (див., наприклад, справу «Ньяоре проти Франції» (Gnahore v. France), № 40031/98, п. 59, ECHR 2000 -IX). Також, суд враховує рішення цього ж суду від 07 грудня 2006 року ("Хант" проти України, п.58), в якому було звернуто увагу на те, що факт оскарження заявником заяви про позбавлення його батьківських прав може свідчити про його інтерес до сина, що повинно враховуватись.
Тож, з огляду на все вище викладене, суд не має сумнів у тому, що обидва відповідача своїх батьківських обов'язків по вихованню дитини: ОСОБА_4 не виконують, і, певною мірою, навіть ухиляються від цього, але суд не може погодитись із тим, що таке ухилення має глибокий та невідворотний характер.
І зважаючи на те, що ситуація, на думку суду, ще може бути ними виправлена (суд має на це великі сподівання, бо обставини спору вказують саме на це), позбавлення відповідачів батьківських прав щодо ОСОБА_4 є передчасним, оскільки підстави для цього позивачем не доведені. А тому у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, слід відмовити.
Проте, встановлена судом обставина, зокрема те, що обидва відповідача, як батьки ОСОБА_9, своїх батьківських обов'язків не виконують, тобто вочевидь порушують право дитини на належне батьківське піклування, це не може бути залишено судом без належного реагування.
І тому тут, суд враховує положення частини 1 статті 170 Сімейного кодексу України якими передбачено, що суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав у тому числі у випадку, передбаченому пунктом 2 частини 1 статті 164 цього кодесу, тобто як і у спорі, який розглядає суд, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини. У цьому разі, дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування.
Тому зважаючи на це, та встановлений судом факт того, що обидва відповідачі, як батьки, свої батьківські обов'язки щодо виховання ОСОБА_4 належним чином не виконують, а цим питанням вже тривалий час займається позивач, яка є бабусею дитини, і саме з нею дитина проживає останні два роки, а також з метою надання можливості обом батькам змінити своє ставлення і до дитини, і до виконання ними своїх обов'язків по відношенню до неї, суд вважає за доцільне вжити, як мінімально допустимий у цій ситуації, але необхідний державний захід - відібрання від відповідачів їх дитини ОСОБА_4, без позбавлення їх батьківських прав, але із передачею дитини бабусі - позивачу, яка виявила на це бажання.
До речі, і суд узяв це до своєї уваги, що 18 жовтня 2017 року Служба у справах дітей Рубіжанської міської ради, як орган опіки та піклування, змінила свій висновок щодо розв'язання спору і також дійшла висновку, що в інтересах дитини, на теперішній час, буде відібрати ОСОБА_4 без позбавлення відповідачів їх батьківських прав, але із залишенням хлопчика для подальшого проживання і виховання з бабою ОСОБА_1, тобто позивачем (а.с.69).
Разом з цим, суд враховує роз'яснення надані Пленумом Верховного Суду України в абзаці 2 пункту 18 постанови № 3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав». Зокрема у тій частині, що суд, при відмові у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, попередити відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини і покласти на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Тому оскільки у цій справі, з огляду на встановлені судом обставини, суд бачить можливим виправлення батьками ситуації, яку вони допустили, з власної вини, обох відповідачів слід попередити про необхідність зміни ставлення до виховання їх дитини: ОСОБА_4 та до виконання ними своїх батьківських обов'язків, в принципі.
А на третю особу, як орган опіки та піклування, слід покласти контроль за виконанням відповідачами їх батьківських обов'язків.
Підстави для розподілу судових витрат - відсутні.
Отже, керуючись статтями 1-11,15,18,57-64,157-196,208,209,212-215,227 Цивільного процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_4) до ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_5), ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_2), про позбавлення їх батьківських прав на сина ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_1) - відмовити.
Відібрати дитину: ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_1) від її батьків: ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_5) та ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_2), без позбавлення їх батьківських прав на цю дитину.
Попередити ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_5) та ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_2) про необхідність змінити ставлення до виховання їх дитини: ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_1) та до виконання ними своїх батьківських обов'язків.
Покласти на орган опіки та піклування Рубіжанської міської ради Луганської області контроль за виконанням ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_5) та ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_2) батьківських обов'язків щодо своєї дитини: ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_1).
Передати дитину: ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_1) бабі: ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_4).
Заочне рішення може бути оскаржено позивачем шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду Луганської області через Рубіжанський міський суд Луганської області протягом десяти днів з дня отримання копії рішення. Заочне рішення може бути переглянуто Рубіжанським міським судом Луганської області шляхом подання відповідачами заяви про перегляд заочного рішення до цього суду протягом десяти днів з дня отримання копії заочного рішення.
Заочне рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання позивачем апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, та після закінчення строку для подання відповідачами письмової заяви про перегляд заочного рішення, якщо таку заяву не було подано. У разі подання позивачем апеляційної скарги заочне рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. У разі подання відповідачем заяви про перегляд заочного рішення, якщо його не скасовано, воно набирає законної сили після закінчення строку на подання ним апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. А у разі подання ним апеляційної скарги заочне рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя - Д.С. Коваленко