Справа № 415/5246/16-ц
Провадження № 2/415/86/17
18.10.17 року м. Лисичанськ
Лисичанський міський суд Луганської області у складі:
головуючого судді Коваленко Н.В.,
за участю: секретаря судового засідання Данько Л.С.,
представника позивача ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Лисичанську цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «СОУЛ-УКРАЇНА» про встановлення правочину нікчемним та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, -
До Лисичанського міського суду Луганської області звернувся позивач, ОСОБА_2, із позовною заявою до ТОВ «Соул-Україна» про встановлення правочину нікчемним та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 05 серпня 2016 року між ним та ТОВ «Соул-Україна» було укладено договір фінансового лізингу № 00590. За умовами укладеного договору відповідач взяв на себе зобов'язання придбати у власність предмет лізингу - транспортний засіб ЗA3 Vida Comfort, 1/5 МТ та передати його позивачу в користування на умовах цього договору і згідно з чинним законодавством. В цей же день позивач сплатив авансом, що є платежем за складання договору, 30000 грн., що складає 10% від ціни транспортного засобу. Після здійснення платежу позивачу було надано на підпис договір, в якому предметом лізингу був транспортний засіб ЗАЗ Vida Comfort, 1/5 МТ, який, коштує значно більше, а саме 300000,00 грн. та плюс інші платежі. Після укладення договору представник відповідача пояснив, що на день укладення договору предмет договору транспортний засіб ЗАЗ Vida Comfort, 4/5 МТ, відсутній, але позивач зможе його отримати 09 серпня 2016 року. Не отримавши у зазначений договором строк транспортний засіб, позивач 11.08.2016 року звернувся з письмовою заявою до відповідача, з вимогою про відмову від договору та повернення сплаченого авансу. Але представник відповідача повідомив, що зазначений договір лізингу розірваний за моєю заявою, але сплачені кошти не підлягають поверненню відповідно до п.12.1 договору, оскільки є коштами за оформлення договору. До теперішнього часу позивач кошти не отримав. Вважає що укладений договір є нікчемним, тому що не відповідає вимогам законодавства України та укладений із порушенням Закону України «Про захист прав споживачів». На підставі викладеного просив встановити нікчемність договору фінансового лізингу № 00590 від 05.08.2016 року, укладений між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «СОУЛ-УКРАЇНА"; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СОУЛ-УКРАЇНА», на користь ОСОБА_2 сплачений платіж за оформлення договору в сумі 30000 гривень 00 коп.
Від представника відповідача надійшли письмові заперечення в яких він посилався на те, що діяльність ТОВ "СОУЛ-УКРАЇНА" базується на ряді норм Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та іншого законодавства України щодо надання послуг з фінансового лізингу, що гарантує Товариству його існування на ринку України. Договори, які укладаються з клієнтами ТОВ «СОУЛ-УКРАЇНА» повністю відповідають діючому законодавству України, а тому при вирішенні спорів між сторонами повинні також застосовуватися положення Договору № 00590 та додатків до нього. При підписанні спірного Договору позивачем було сплачено платіж за оформлення договору в розмірі 30000 грн., який сторони по договору визначили та закріпили шляхом підписання договору № 000590 від 05 серпня 2016 року, а сам як платіж за оформлення договору - першочерговий одноразовий платіж, який входить до складу першого платежу, що підлягає сплаті лізингоодержувачем на розрахунковий рахунок лізингодавця за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою, перевіркою, розглядом документів та укладанням договору, а також за здійснення необхідних дій лізингодавця. які пов'язані з передачею предмета лізингу. Розмір платежу за оформлення договору становить 10 відсотків від вартості предмета лізингу (Визначення термінів). Також, при підписанні договору позивач самостійно визначив предмет лізінгу, який сторони закріпили у договорі. Також, у п. 1.2. ст. 1 договору, в якому сторони визначили предмет лізингу, вказано, що «Предмет лізингу був самостійно та свідомо обраний Лізингоодержувачем та в повній мірі відповідає вимогам Лізінгоодержувача». Сторони погоджуються та визначають, а Лізингоодержувач підтверджує, що погоджена вартість предмета лізингу становить 300 000 (триста тисяч) грн. позивач, укладаючи договір, повністю усвідомлював всі його умови. Позивачем не доведено порушення принципу добросовісності та всіх чинників, що необхідні для кваліфікування договору як нікчемного. Також зазначив, що на споживачів послуги фінансового лізингу не поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів». На підставі викладеного вважає позов безпідставним та таким, що не підкріплений жодним належним доказом, даний правочин не підлягає визнанню нікчемним лише з підстав заперечення його дійсності позивачем (лізингоодержувачем). Укладений договір фінансового лізингу є дійсним в силу його укладення та досягнення згоди по всіх істотних умовах між сторонами.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений завчасно та належним чином, згідно поштового повідомлення про вручення, причини неявки не повідомив.
Розглянувши відомості про належне повідомлення відповідача про час, дату та місце розгляду справи, суд вважає за можливе провести судове засідання за відсутності представника відповідача.
Суд, дослідивши матеріали справи встановив наступні обставини і відповідні їм правовідносини.
Між позивачем та ТОВ «Соул-Україна» 05.08.2016 року був укладений договір фінансового лізингу № 00590 за умовами якого згідно із п. 1.1 лізингодавець ТОВ «Соул-Україна» взяв на себе зобовязання придбати у продавця визначений лізингоодержувачем у Додатку №1 до договору предмет лізингу за вартістю предмету лізингу, яка визначається продавцем, та передати даний предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на умовах, визначених Договором, а лізингоодержувач повинен сплачувати відповідні платежі, які передбачені договором. Лізингоодержувач користується предметом лізингу на умовах договору та згідно з положеннями чинного законодавства України.
Згідно з п.1.2 договору предметом фінансового лізінгу є транспортний засіб зазначений в даній статті та у додатку №1 до договору, а саме ЗA3 Vida Comfort, 1/5 МТ.
В установчій частині договору платіж за оформлення договору визначений як першочерговий одноразовий платіж, розмір якого погоджений між сторонами, та який входить до складу першого платежу, що підлягає сплаті лізингоодержувачем на розрахунковий рахунок лізингодавця за організаційні заходи пов'язані з підготовкою, перевіркою, розглядом документів та укладенням договору, а також за здійснення необхідних дій лізингодавця, які пов'язані передачею предмету лізингу лізингоодержувачу, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату.
Розмір платежу за оформлення договору становить 10% від погодженої вартості предмету лізингу.
Відповідно до положень п. 4.1. ст. 4 договору фінансового лізингу для купівлі предмета лізингу лізингоодержувач повинен сплатити обов'язкові платежі: платіж за оформлення договору; авансовий платіж; та інші обов'язкові платежі, за наявності.
Відповідно до п. 9.8. ст. 9 договору сторони дійшли згоди про те, що кошти, які сплачуються лізингоодержувачем до моменту купівлі предмета лізингу, незалежно від їх призначення, яке вказується у квитанції, зараховуються згідно з даним договором у такому порядку: платіж за оформлення договору; авансовий платіж; різниця до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п. 9.4. ст. 9 договору, або різниця до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п. 9.5. ст. 9 договору (за наявності).
Згідно з п. 12.1. ст. 12 договору фінансового лізингу лізингоодержувач, який сплатив платіж за оформлення договору та/або не сплатив чи частково або повністю сплатив авансовий платіж та не отримав транспортний засіб, має право протягом трьох днів, з моменту підписання договору, розірвати даний договір за власним бажанням, про що має повідомити лізингодавця у письмовій формі (заяві) з чітким волевиявленням щодо розірвання договору, шляхом направлення відповідного рекомендованого листа з повідомленням про вручення на адресу лізингодавця. У строк, встановлений чинним законодавством України, лізингодавець розглядає заяву лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки такого розірвання. В такому випадку поверненню підлягає сплачений лізингоодержувачем авансовий платіж та/або частина авансового платежу та 20 (двадцять) відсотків від сплаченого лізингоодержувачем платежу за оформлення договору. У разі якщо заява про розірвання договору подана з порушення строку, вказаного у даному пункті, платіж за оформлення договору в такому випадку, поверненню не підлягає.
Пунктом 8.1 договору встановлено вартість предмету лізингу на момент укладення Договору - 300000 грн.
На підставі наданих позивачем розрахункових документів про оплату встановлено, що в день укладення договору 05.08.2016 року позивачем на виконання умов договору на рахунок відповідача був сплачений перший платіж згідно умов договору фінансового лізингу в сумі 30000,00 грн.
З копії листа від 16.09.2016 року №390 ТОВ «СОУЛ-Україна» на адресу ОСОБА_2 вбачається, що заява ОСОБА_2 від 11.08.2016 року про розірвання договору фінансового лізингу №00590 задоволена, договір розірвано, повернення сплачених коштів відбувається на підставі п. 12.1 ст. 12 Договору фінансового лізингу та у строки визначені у п. 12.8 Договору. Сплачений позивачем платіж за оформлення договору поверненню не підлягає.
Позивач вважає укладений договір нікчемним, тому що він не відповідає вимогам законодавства України та укладений із порушенням Закону України «Про захист прав споживачів», тому звернувся до суду за поновленням свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та встановлюючи наявність порушеного права позивача з боку відповідача, суд зазначає наступне.
За змістом ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Ст.1 Закону України «Про фінансовий лізинг» від 16 грудня 1997 року № 723/97 фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг. Не є фінансовими установами (не мають статусу фінансової установи) незалежні фінансові посередники, що надають послуги з видачі фінансових гарантій в порядку та на умовах, визначених Митним кодексом України;
Згідно пункту 4 частини першої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії, яку видає Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, в межах своєї компетенції.
Послуга з фінансового лізингу є фінансовою послугою (пункт 5 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).
Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.
Відповідно до п. 2.1 Положення про надання послуг з фінансового лізингу затвердженого Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України 22.01.2004 N 21 , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 липня 2005 р. за N 761/11041 юридична особа має можливість надавати послугу з фінансового лізингу, якщо у предметі діяльності, визначеному установчими (засновницькими) документами, передбачено здійснення діяльності з надання послуг з фінансового лізингу та враховано вимоги законодавства щодо можливості суміщення фінансових послуг, а також за наявності: 1) внутрішніх правил з надання послуги з фінансового лізингу, затверджених уповноваженим органом юридичної особи, згідно
установчих документів; 2) кваліфікованих працівників, які безпосередньо здійснюють діяльність з фінансового лізингу (укладання, супроводження та виконання відповідних договорів), які мають вищу освіту за фінансовим, економічним або юридичним напрямами, та не мають
непогашеної або незнятої судимості за корисливі злочини; 3) довідки про взяття на облік юридичної особи (далі - Довідка), виданої Держфінпослуг та/або Нацкомфінпослуг
(додаток 1); 4) керівників (засновників), які не мають непогашеної або незнятої судимості за корисливі злочини; 5)документа, що підтверджує право власності або
користування приміщенням за місцезнаходженням юридичної особи.
З листа Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послу від 19.08.2017 року вбачається, що ТОВ «СОУЛ- Україна» внесено до Реєстру осіб, що не є фінансовими установами, але мають право надавати окремі фінансові послуги , довідка про взяття на облік юридичної особи від 29.12.2015 року серії ФЛ №558 з правом надання послуги з фінансового лізингу.
Отже, ТОВ «Соул-Україна» має право надавати послуги з фінансового лізингу.
Статтею 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» від 16 грудня 1997 року № 723/97 визначено фінансовий лізинг як вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.
Згідно до положень цієї статті зазначеного закону за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.
Предметом договору лізингу, згідно ст.3 цього ж Закону може бути неспоживча річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.
Ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлені вимоги до договору фінансового лізингу, за якими договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу визначені: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Стаття 18 Закону України "Про захист прав споживачів" містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.
За змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.
Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в частині другій статті 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.
Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).
Аналізуючи положення укладеного договору на їх відповідність чинному законодавству суд вважає, що сплата платежу за оформлення договору 30000,00 грн., тобто 10% від вартості предмету лізингу відповідно до лізингового договору, відповідно до параграфу «Визначення термінів» договору за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою, перевіркою, розглядом документів для укладення Договору, а також за здійснення необхідних дій лізингодавця, які пов'язані з передачею предмета лізингу лізингоодержувачу, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату, а також положення, передбачені п.12.1 ст.12 договору, де встановлено, що при розірванні договору в будь-якому випадку, навіть за невиконання зобов'язання відповідачем, цей платіж не повертається, є несправедливими тому що встановлена вартість послуг за оформлення договору в розмірі 10% від погодженої вартості предмета лізингу, що становить 30000,00 грн., які позивач оплатив відповідачеві, не відповідає обсягу робіт, які отримав споживач.
Суд вважає, що ця сума є значно завищеною, оскільки відповідач фактично не поніс інших витрат на організаційні заходи, пов'язані з підготовкою та укладенням даного договору, крім витрат на роздруківку тексту договору та заповнення декількох рядків та реквізитів лізингоодержувача у тексті договору рукописним текстом. Доказів понесення затрат на такі витрати на суму 30000,00 грн. відповідачем суду не надано. Відповідач не обґрунтував співмірність розміру платежу за організацію, підготовку та укладення даного договору виконаній послузі, яка не є лізинговим платежем. Такі умови договору є несправедливими. Також, цим положенням договору фактично забезпечено захист інтересів лише лізингодавця і вказане свідчить про очевидну дисбаланс між правами та обов'язками сторін.
Частиною 2 ст.16 ЗУ «Про фінансовий лізинг» визначено, що лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
З наведеного вбачається, що чинним законодавством не передбачено лізинговий платіж пов'язаний з укладенням самого Договору фінансового лізингу.
Крім того, положення п.8.2,8.3,10.13 договору №00590, також не відповідають нормам ст.18 ч.3 п.13 Закону України «Про захист прав споживачів», тому що зазначені умови договору дають право лізінгодавцю можливість збільшувати ціну без надання споживачеві права на розірвання договору в разі збільшення ціни порівняно з тою, що була погоджена на момент укладення договору.
В порушення ст.ст.6,12 Закону України « Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» відповідачем не було подано достовірної інформації про порядок сплати податків і зборів за рахунок фізичної особи, результаті отримання фінансової послуги та реквізити органу, який здійснює регулювання ринків фінансових послуг, а також реквізити органів з питань захисту прав споживачів.
Неузгодження з позивачем графіку лізингових платежів, неузгодження строків внесення та умови взаєморозрахунків, що порушує право позивача на отримання повної та достовірної інформації про фінансову послугу, в порушення п.15 Закону «Про захист прав споживачів», а ст.ст. 6,12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Також, відповідно до п. 1.3. оспорюваного договору лізингодавець разом із продавцем солідарно відповідають перед лізингоодержувачем, виключно за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмету лізингу.
Отже, ані продавець, ані лізингодавець не відповідають перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо.
За змістом статті 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобовязання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем (в даному випадку саме лізингодавець обирав продавця), продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодежувачем солідарну відповідальність за зобовязанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.
Таким чином, оскільки вибір продавця предмета лізингу за договором здійснює відповідач, так як в договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має завертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару, то пункт 1.3. договору суперечить положенням статті 808 ЦК України.
Аналіз змісту спірного договору фінансового лізингу укладеного між сторонами, дає підстави дійти висновку, що в договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, звужені обов'язки та значно розширені права лізингодавця.
Наведене повністю узгоджується з позиціями, висловленими Верховним Судом України у справах 6-3020цс15 від 11 травня 2016 року та №6-2766цс15 від 16 грудня 2015 року.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку що, умови укладеного з відповідачем договору фінансового лізингу є несправедливими по відношенню до позивача, як споживача послуг.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.
До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
За своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу або договору поставки.
Найм (оренда) транспортних засобів врегульовано параграфом 5 глави 58 ЦК України.
За загальним правилом, передбаченим ч. 1 ст. 799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі.
Якщо стороною у цьому договорі виступає фізична особа, то згідно з ч. 2 ст. 799 ЦК України договір підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню.
Згідно зі ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Нікчемний договір не породжує тих прав і обов'язків, настання яких бажали сторони, і визнання такого договору недійсним судом не вимагається.
Правові наслідки недійсності договору передбачені статтею 216 ЦК України.
Положення статті 216 ЦК України застосовуються також при вирішенні вимог про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
Така правова позиція викладена Верховним Судом України у справі за №6-648цс16 та згідно із ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Як вбачається з матеріалів справи, спірний договір лізингу нотаріально посвідчений не був.
Таким чином, на підставі досліджених доказів, судом встановлено, що укладений між сторонами договір фінансового лізингу №00590 від 05.08.2016 року є нікчемним.
Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (ч. 1 ст. 236 ЦК України).
Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
Згідно пункту 4 постанови Пленуму від 06.11.2009 року № 9 судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо).
Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.
Як вбачається з матеріалів справи, спірний договір лізингу нотаріально посвідчений не був, а отже є нікчемним, а оскільки нікчемний правочин не потребує визнання його таким судом, то суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог.
З урахуванням вищевикладеного належним та достатнім способом відновлення порушеного права позивача є стягнення з відповідача на користь позивача суми платежу за оформлення спірного договору в порядку застосування наслідків недійсності нікчемності правочину.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Оскільки позивач у спірних правовідносинах є споживачем послуг, відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», позивач звільнений від сплати судового збору, а позовні вимоги позивача задоволені частково, тому у відповідності до статті 88 ЦПК України з ТОВ «Соул-Україна» на користь держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 640,00 грн.
Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88, 208, 209, 212-215, 223, 294, 296 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «СОУЛ-УКРАЇНА» про встановлення правочину нікчемним та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину - задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СОУЛ-УКРАЇНА» (код ЄДРПОУ 40099841) на користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) сплачений платіж за оформлення договору №00590 від 05.08.2016 року укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «СОУЛ-УКРАЇНА» та ОСОБА_2 в сумі 30000 (тридцять тисяч) гривень 00 коп.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СОУЛ-УКРАЇНА» (код ЄДРПОУ 40099841) на користь держави судовий збір в розмірі 640 (шістсот сорок) грн. 00 коп. за такими реквізитами: отримувач коштів ГУК у м. Києві / м. Київ/ 22030106, код за ЄДРПОУ: 37993783, банк отримувача: Головне управління держаної казначейської служби України у м. Києві; код банку отримувача 820019; рахунок отримувача: 31215256700001, код класифікації доходів бюджету: 22030106 (стягувачем є Державна судова адміністрація України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Апеляційна скарга подається апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Повний текст рішення виготовлений 23 жовтня 2017 року.
Суддя Н.В. Коваленко