Справа № 201/8673/17
Провадження № 2/201/2198/2017
12 жовтня 2017р. Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська
у складі: головуючого - судді - Ткаченко Н.В.
при секретарі - Карнаух І.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договорами позики, інфляційних нарахувань, трьох відсотків річних, пені,
16.06.2017р. ОСОБА_3 звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договорами позики, укладення яких підтверджується розписками (з урахуванням збільшених вимог від 12.10.2017р.).
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 21.05.2016р. відповідач позичив у нього 2500 доларів США зі строком повернення до 20.11.201р., з яких 23.11.2016р. повернув 1000 доларів США. Після повернення зазначеної суми договір позики було продовжено до 24.12.20116р. щодо повернення залишку в сумі 1500 доларів США.
12.07.2016р. із ОСОБА_2 був укладений ще один договір позики на суму 1 000 доларів США, на підтвердження чого останнім також надана розписка, в якій він зобов'язався повернути кошти до 20.12.2016р. 13.06.2017р. відповідач повернув лише частину боргу - в сумі 500 доларів США.
Станом на 16.06.2017р. залишок боргу за обома розписками не повернутий, вимоги позивача про повернення боргу не задоволені, що зумовило звернення до суду із даним позовом.
Враховуючи викладені обставини, позивач просив суд стягнути з відповідача (у перерахунку на національну валюту України на день винесення рішення) основний борг 52 635 грн., інфляційні нарахування 4 525,40 грн., три відсотки річних 1 267,58 грн., пеню в сумі 7 106,47 грн., а всього 65 534,45 грн.
Представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 (діє на підставі довіреності від 09.10.2017р.) 12.10.2017р. надала суду заяву, в якій позовні вимоги в уточненій 12.10.2017р. редакції підтримала, просила їх задовольнити, також в цій заяві просила справу розглядати без її участі.
Відповідач ОСОБА_2 також 12.10.2017р. надав суду заяву, в якій просив справу розглядати без його участі. Надав заяву про часткове визнання позовних вимог - в частині суми основного боргу, інфляційних нарахувань та трьох відсотків річних. Заяв про відкладення розгляду справи задля додаткового ознайомлення зі збільшеною 12.10.2017р. позовною заявою суду не надав, додаткового часу надати йому для підготовки до судового розгляду не просив.
Крім того, надав письмові заперечення на позов, в яких зазначив, що він дійсно укладав із ОСОБА_1 вказані останнім договори позики, про що надавав дві розписки на суму 2 500 доларів США та 1000 доларів США. 23.11.2016р. повернув позивачу 1000 доларів США, а 13.06.2017р. повернув 500 доларів США. Неможливість своєчасного повернення решти боргу пояснив тим, що в жовтні 2016р. він втратив роботу на ПАТ «Укрзалізниця», перестав отримувати заробітну плату, потрапив у скрутне матеріальне становище. Крім того, заперечував підстави нарахування необумовленої договором пені.
Враховуючі вищезазначені обставини та на підставі ст. 169, ч. 2 ст. 197 ЦПК України , суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами на підставі ч. 2 ст. 197 ЦПК України.
З урахуванням того,що суду відома позиція відповідача щодо часткового задоволення позовних вимог, суд розглянув цивільну справу на загальних засадах цивільного судочинства, встановлених главою 7 розділу III ЦПК України.
Суд, вивчивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 21.05.2016р. укладено договір позики із ОСОБА_2, відповідно до якого він передав останньому грошові кошти в сумі 2 500 доларів США із терміном повернення до 20.11.2016р.
23.11.2016р. відповідач повернув 1000 доларів США, про що зроблено відмітку у розписці, після чого договір позики було продовжено до 24.12.20116р. щодо повернення залишку в сумі 1500 доларів США до 24.12.2016р.
12.07.2016р. між сторонами був укладений ще один договір позики на суму 1 000 доларів США, на підтвердження чого відповідачем також надана розписка, в якій він зобов'язався повернути кошти до 20.12.2016р.
13.06.2017р. відповідач повернув лише частину боргу - в сумі 500 доларів США, про що також зазначено в розписці.
Станом на 16.06.2017р. залишок боргу в сумі 2 000 доларів США за обома розписками не повернутий, вимоги позивача про повернення боргу не задоволені, що зумовило звернення до суду із даним позовом. Дані обставини визнаються сторонами по справі.
Згідно вимог ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, яка викладена у постанові від 18.09.2013р. № 6-63цс13, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладання договору, але й факту передачі грошей.
Крім того, відповідач факт отримання грошових коштів за двома борговими розписками визнав, отже в силу ч. 1 ст. 61 ЦПК України ці обставини не підлягають доказуванню
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Приймаючи до уваги, що до теперішнього часу відповідач не виконав умови договорів позики і не повернув позивачу грошового боргу в сумі 2 000 доларів США, тому порушене право позивача підлягає захисту в судовому порядку шляхом стягнення зазначеної суми на користь позивача.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити йому суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Як вбачається з розрахунку суми боргу з урахуванням трьох процентів річних в позовній заяві, сума трьох відсотків річних становить 1 267,58 грн., з яких 946,44 грн. - за договором позики від 21.05.2016р. року за період з 24.12.2016р. по 11.10.2017р. та 321,14 грн. - за договором позики від 12.07.2016р. за період з 20.12.2016р. по 11.10.2017р.
Підстави нарахування та сума трьох відсотків річних не заперечується відповідачем. Визнання останнім позову в цій частині відповідно до положень ст. 174 ЦПК України приймається судом, оскільки таке визнання не суперечить вимогам чинного законодавства.
Щодо визнання відповідачем позову в частині, як суми так і підстав нарахування інфляційних витрат, то суд не може його прийняти і доходить висновку про відмову у задоволенні вимог про стягнення індексу інфляції, оскільки таке нарахування суперечить вимогам закону.
Як передбачено нормами Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991р. № 1282-ХІІ, індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті - гривні. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає (рішення Верховного Суду України від 28.03.2012р. у справі 6-36736вов10).
Тому норми ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, яке визначене у гривні.
Як встановлено, між сторонами укладено договори позики в іноземній валюті, тому суд не може застосувати до цих правовідносин положення закону, який регулює порядок сплати боргу, визначеного договором у гривні.
Так само, суд вважає безпідставним вимоги позивача щодо стягнення пені.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно зі ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. При цьому закон дозволяє сторонами домовитись про зміну розміру неустойки у бік її зменшення або збільшення, крім випадків, передбачених законом.
В обґрунтування розміру пені позивач не вказав, що розмір пені обумовлений договором. Більш того, борговими розписками пеня не визначена. Тому, за такого обґрунтування, суд не може задовольнити вимоги позову про стягнення пені.
Відповідно до п. 1 Постанови Правління Національного Банку України від 12.11.2003р. № 496 «Про затвердження Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, Національний банк України установлює офіційний курс гривні до іноземних валют, міжнародних рахункових та тимчасових грошових одиниць, а також офіційний (обліковий) курс банківських металів.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню залишок сума боргу за договорами позики, які оформлені борговими розписками в розмірі 2 000 (1500 + 500) доларів США, в перерахунку на національну валюту станом на 12.10.2017р., за умови вартості одного долару США за курсом НБУ 26,533 грн. становить 53 066 грн.
Підсумовуючи висновки суду, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню - в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 53 066 грн. та трьох відсотків річних в сумі 1 267,58 грн.
Обговорюючи питання розподілу судових витрат відповідно до положень ст. 88 ЦПК України, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог - в сумі 54 333,58 грн., суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача суму сплаченого при подачі позову судового збору в розмірі 640грн., що є мінімальною ставкою судового збору
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 526, 530, 549, 551, 625, 1048, 1049 ЦК України, Законом України «Про індексацію грошових доходів населення», Правовою позицією ВСУЦ, яка викладена у постанові від 18.09.2013р. по справі № 6-63цс13, ст. ст. 8, 10, 11, 57-60, ч. 1 ст. 61, 88, 169, 174, ч. 2 ст. 197, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договорами позики інфляційних нарахувань, трьох відсотків річних, пені - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором позики від 21.05.2016р. в розмірі 1 500 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 39 799,50 грн. та три відсотки річних в сумі 946,44 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором позики від 12.07.2016р. в розмірі 500 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 13 266,50 грн. та три відсотки річних в сумі 321,14 грн.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 640 грн.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів.
Суддя: Н.В. Ткаченко