Постанова від 19.10.2017 по справі 910/385/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" жовтня 2017 р. Справа№ 910/385/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гаврилюка О.М.

суддів: Тищенко А.І.

Гончарова С.А.

за участю представників сторін:

від позивача: Штогрин С.В. - представник, дов. б/н від 07.11.2016;

від відповідача: не з'явився;

від третьої особи: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фудмаркет"

на рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2017

у справі № 910/385/16 (суддя Босий В.П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фудмаркет"

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрно-Кредитний Центр»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Верповська Олена Володимирівна

про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.04.2017 у справі № 910/385/16 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фудмаркет" звернулось до Господарського суду міста Києва із апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2017 скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю, визнати виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською Оленою Володимирівною та зареєстрований в реєстрі за № 2107 від 20.04.2015, за договором застави від 14.09.2011, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П. та зареєстрованого в реєстрі за № 4872, таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2017 прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фудмаркет" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2017 у справі № 910/385/16 до розгляду та порушено апеляційне провадження; розгляд апеляційної скарги призначено на 11.07.2017.

У зв'язку з перебуванням суддів Суліма В.В., Майданевича А.Г. у відпустці, відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 10.07.2017 було визначено склад суддів: Гаврилюк О.М. (головуючий), Тищенко А.І., Гончаров С.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.07.2017 прийнято матеріали справи № 910/385/16 з розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фудмаркет" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2017 у справі № 910/385/16 до свого провадження.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.09.2017 прийнято матеріали справи № 910/385/16 з розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фудмаркет" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2017 у справі № 910/385/16 до свого провадження.

05.09.2017 через відділ документального забезпечення суду від ПАТ "Сбербанк" надійшла заява про винесення окремої ухвали.

Розглянувши зазначену заяву, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення, оскільки заявником не надано доказів, в розумінні ст.ст. 32, 33 ГПК України, причин і умов, що сприяли вчиненню злочину, також не надано доказів вчинення порушень норм закону.

На підставі ст.ст. 77, 99 ГПК України ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.09.2017 відкладено розгляд справи № 910/385/16 на 03.10.2017.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.10.2017 у справі № 910/385/16 замінено відповідача у справі № 910/385/16 з Публічного акціонерного товариства «Сбербанк» на Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрно -Кредитний Центр». Відкладено розгляд справи № 910/385/16 на 10.10.2017.

У судовому засіданні 10.10.2017 оголошено перерву у розгляді справи до 19.10.2017.

Представник позивача у судовому засіданні 19.10.2017 підтримав доводи апеляційної скарги, просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2017 у справі № 910/385/16 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю, визнати виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В. та зареєстрований у реєстрі за № 2107 від 20.04.2015, за договором застави від 14.09.2011, посвідчених приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Ковальчуком С.П. та зареєстрованого в реєстрі за № 4872 таким, що не підлягає виконанню.

Представники відповідача та третьої особи у судове засідання 19.10.2017 не з'явились, про місце та час судового засідання повідомлені належним чином. Після обговорення з представником позивача, судова колегія ухвалила розглядати апеляційну скаргу за відсутності представників відповідача та третьої особи.

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу; апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі; в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, що є у справі, перевіривши застосування норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, письмових пояснень, судова колегія апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.

Як вбачається із матеріалів справи, 14.09.2011 між позивачем та Публічним акціонерним товариством «Дочірній банк Сбербанку Росії», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Сбербанк», укладено договір застави в забезпечення виконання зобов'язань заставодавця, які випливають з укладеного між сторонами договору про відкриття кредитної лінії №115-Н/11/29/КЛ від 14.09.2011 з усіма змінами та доповненнями до нього.

Згідно із п. 3.1 договору застави предметом застави є основні засоби - торгівельне обладнання, яке належить заставодавцю на праві власності, згідно з переліком у додатку №1 до цього договору.

Договір застави посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П. та зареєстровано в реєстрі за №4872 від 14.09.2011.

15.09.2011 запис про реєстрацію застави рухомого майна за договором застави внесено до Державного реєстру обтяжень рухомого майна за № 11610266.

07.03.2013 сторонами укладено договір про внесення змін №1 до договору застави, яким викладено у новій редакції додаток 1 до договору застави та пункт 2.1 договору застави, а саме передбачено, що заставою забезпечуються зобов'язання за основним договором повернути заставодержателю кредит, наданий в гривні в межах кредитної лінії, відкритої строком до 08.12.2015 за основним договором з граничним лімітом кредитування в сумі 29 186 387,69 доларів США, в строки, визначені основним договором, а у випадках, передбачених законодавством України або договором, - достроково, а також зобов'язання сплачувати проценти за ставкою 10,5% річних та здійснювати інші платежі в розмірі, порядку та строки, передбачені основним договором.

Пунктами 6.1, 6.4 договору застави визначено, що за рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити свої вимоги, що забезпечені заставою, у повному обсязі, що визначається на момент фактичного відшкодування. У разі настання випадків, передбачених в п. п. 6.2-6.3 цього договору, звернення стягнення на предмет застави здійснюється або на підставі рішення суду в порядку, встановленому чинним законодавством України, або на підставі виконавчого напису нотаріуса.

20.04.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською Оленою Володимирівною за заявою банку від 17.04.2015 вчинено виконавчий напис (реєстровий №4872) про звернення стягнення на предмет застави за договором застави, а саме основні засоби - торгівельне обладнання, перелік якого зазначено у додатку №1 до договору про внесення змін №1 до Договору застави. Зі змісту виконавчого напису від 20.04.2015 вбачається, що загальна сума заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Фудмаркет» перед банком за Кредитним договором станом на 08.01.2015 становить 13 345 286,60 доларів США, з яких: 13 345 286,60 доларів США - прострочена заборгованість з повернення кредиту. Строк, за який проводиться стягнення, з 09.05.2014 по 26.12.2014.

16.10.2015 до Державного реєстру обтяжень рухомого майна внесено запис про реєстрацію звернення стягнення на предмет застави за Договором застави.

Постановою державного виконавця ВП № 49692485 від 18.12.2015 на підставі заяви банку від 14.12.2015 відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого напису №2107 від 20.04.2015, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською Оленою Володимирівною.

Статтею 1 Закону України "Про заставу", яка кореспондується зі ст.572 Цивільного кодексу України встановлено, що застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Правовим наслідком невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, відповідно до статті 589 Цивільного кодексу України є звернення стягнення на предмет застави. У ст. 574 Цивільного кодексу України визначено, що застава виникає на підставі договору.

Згідно із ст. 3 Закону України "Про заставу" заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо. Положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 590 Цивільного кодексу України визначено, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави у разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Спір у справі виник у зв'язку з наявністю підстав, на думку позивача, для визнання виконавчого напису від 20.04.2015 таким, що не підлягає виконанню у зв'язку з ймовірним вчиненням його пізнішою датою, без попередньої державної реєстрації відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження та без отримання нотаріусом документів, що підтверджують безспірність заборгованості.

Однак Київський апеляційний господарський суд погоджується із доводами господарського суду першої інстанції, враховуючи викладене та наступне.

Відповідно до статті 87 Закону України "Про нотаріат" та п. 1.1 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 р. №296/5 (далі - Порядок) для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 88 Закону України "Про нотаріат" нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» (далі - Перелік документів). Вказаний Перелік документів містить вичерпні підстави для вчинення виконавчого напису і розширювальному тлумачення не підлягає.

Для вчинення виконавчого напису необхідно здійснити перевірку наявності певних умов, за яких може бути вчинена ця нотаріальна дія.

Необхідно з'ясувати, чи передбачена заборгованість, щодо якої потрібно вчинити виконавчий напис, в Переліку документів.

Відповідно до п. 2.3. глави 16 Порядку вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця.

Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу.

Відповідно до п. 3.2 гл. 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України заборгованість боржника визнається безспірною, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи відповідають передбаченому Переліком документів. Чинним законодавством, що регулює нотаріальну діяльність, не надано визначення поняття «безспірна заборгованість», тому підтвердження наявності заборгованості боржника щодо виконання грошового зобов'язання стосовно юридичних осіб має ґрунтуватися на даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності контрагентів за договором.

Необхідно зазначити, що тлумачення ч. 1 ст. 88 Закону України «Про нотаріат», як обов'язок нотаріуса перед вчиненням виконавчого напису перевірити факт наявності чи відсутності спору щодо безспірності заборгованості, посилаючись на одноособовий розрахунок кредитора, без урахувань заперечень з боку боржника, є помилковим. Оскільки, законодавець у вищеназваній нормі не пов'язує наявність безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника з наявністю спору щодо розміру зобов'язань за кредитним договором, суми боргу за тілом кредиту, відсотків за користування кредитом і пені. Ця норма передбачає, що документи, які надаються нотаріусу, повинні підтверджувати безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника у відповідності з переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Тобто, нотаріус при вчиненні виконавчого напису не перевіряє безспірність заборгованості, не встановлює права та обов'язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність документів, за якими стягнення проводиться у безспірному порядку у відповідності з вищезазначеним Переліком.

Отже, вказаними приписами законодавства встановлено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком, нотаріус при вчиненні виконавчого напису не встановлює права та обов'язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність необхідних документів (вказане також підтверджується правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 20.05.2015 року у справі 6-158цс15).

Матеріали справи (описи вкладення у листи від 08.01.2015, касовий чек від 08.01.2015) свідчать, що 08.01.2015 банком було направлено на адресу реєстрації позивача (яку вказано також в Кредитному договорі та Договорі застави) повідомлення-вимогу позичальнику вих.№169/4/28-2 та повідомлення-вимогу заставодавцю вих.№171/4/28-2, в яких повідомлено Товариство з обмеженою відповідальністю «Фудмаркет», що станом на 08.01.2015 за Кредитним договором обліковується прострочена заборгованість за кредитом у сумі 13 345 286,60 доларів США, у зв'язку з чим висунуто вимогу оплатити вказану заборгованість протягом 30 днів з дня отримання вимоги, а також повідомлено про можливість звернення стягнення на заставлене майно, зокрема, шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса. Згідно з витягами з сайту Українського державного підприємства «Укрпошта» вказані повідомлення вручено адресату 09.01.2015.

Суд відзначає, що матеріали справи не містять доказів виконання позивачем зобов'язання зі сплати простроченої заборгованості, визначеної у направленій відповідачем вимозі від 08.01.2015, у тому числі, протягом 30 днів з дня отримання вказаної вимоги.

За змістом п. п. 3.2, 3.5 Порядку безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №1172 від 29.06.1999. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України №1172 від 29.06.1999.

Так, згідно з п. 1 вказаного Переліку у редакції, чинній на момент вчинення спірного виконавчого напису, при стягненні заборгованості за нотаріально посвідченими договорами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно (крім випадку, передбаченого пунктом 1-1 цього переліку), для одержання виконавчого напису на звернення стягнення на заставлене майно подаються оригінал нотаріально посвідченої угоди та документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Як вбачається з документів, які булі надані суду приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В. та на підставі яких вчинено спірний виконавчий напис, банком подавались нотаріусу, зокрема, розрахунок заборгованості за Кредитним договором, відповідно до якого прострочена заборгованість позивача перед банком з повернення кредиту становить 13 345 286,60 доларів США (що відповідає розміру заборгованості, вказаному банком у повідомленні-вимозі); виписки по особовим рахункам Товариства з обмеженою відповідальністю «Фудмаркет» за період з 14.09.2011 по 17.04.2015; меморіальні ордери №20161085 від 15.09.2011 на суму 120 133 980 грн. та №14654878 від 11.03.2013 на суму 14 532 286,60 доларів США, що еквівалентно 116 156 566,79 грн., на підтвердження факту видачі кредитних коштів.

При цьому, як вказав Верховний Суд України в постанові від 20.05.2015 у справі №6-158цс15 безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком, нотаріус при вчиненні виконавчого напису не встановлює права та обов'язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність необхідних документів.

Судом встановлено, що ПАТ "Сбербанк" були подані усі необхідні документи, встановлені Переліком, чим спростовуються доводи позивача про вчинення спірного виконавчого напису нотаріусом без отримання документів, що підтверджують безспірність заборгованості.

У пункті 8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 24.10.2011 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам» роз'яснено, що спори між боржниками і стягувачами, а також спори за позовами інших осіб, прав та інтересів яких стосуються нотаріальні дії чи акт, у тому числі про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, про повернення стягнутого за виконавчим написом, вирішуються господарським судом за позовами боржників або зазначених осіб до стягувачів, якщо суб'єктний склад сторін відповідного спору відповідає приписам статті 1 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, за змістом статей 1, 2, 18, 22, 27 Господарського процесуального кодексу України, статей 1 і 3 названого Закону нотаріус не може бути відповідачем у господарському процесі, а залучається до участі в ньому як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Водночас слід мати на увазі, що до господарського суду не можуть оскаржуватися дії нотаріуса щодо вчинення виконавчого напису, коли йдеться виключно про порушення нотаріусом правил вчинення відповідної нотаріальної дії і при цьому позивачем не порушується питання про захист права, заснованого на приписах цивільного чи господарського законодавства.

У господарських судах при вирішенні спору між боржниками і стягувачами про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, вирішується питання про захист права, заснованого на приписах цивільного чи господарського законодавства, тобто розглядається справа за наявності між боржниками і стягувачами спору про право.

Господарські суди при розгляді позову про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, перевіряють лише належність банку як кредитору права звернення стягнення на предмет іпотеки для задоволення його вимог за кредитним договором, правильність вимог, зазначених у виконавчому написі, а також встановлюють наявність (відсутність) об'єктивних обставин, при яких виконавчий напис втратив чинність та не підлягає виконанню.

Позивач, звертаючись із позовом у даній справі, зобов'язаний був довести шляхом подання відповідних доказів обставини відсутності (або інший розмір) заборгованості за кредитним договором, якщо ним оспорюється визначена у виконавчому написі нотаріуса сума боргу, зокрема, надати докази погашення заборгованості за Кредитним договором, зробити власний контррозрахунок належних до сплати сум, однак позивачем не спростовано належними та допустимими доказами, що сума заборгованості перед банком є іншою, ніж та, що зазначена в спірному виконавчому написі з урахуванням суми боргу, визначеної у повідомленні-вимозі банку, та вартості предмета застави за спірним виконавчим написом.

Київський апеляційний господарський суд не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.

Київський апеляційний господарський суд вважає посилання скаржника на норми Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", безпідставними, оскільки ні в Законі України "Про нотаріат", ні у Переліку документів не передбачено, як передумову вчинення виконавчого напису нотаріуса реєстрацію в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення не предмет обтяжень.

Разом з тим п. 6 ч. 2 ст. 27, ч. 2 ст. 28, інші норми Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" надають право боржнику (майновому поручителю) виконати вимоги кредитора чи заперечити проти них протягом 30 днів саме з моменту реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, що також свідчить про необгрунтованість позовних вимог в даній справі.

Крім того, Закон України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" не визначає порушення терміну реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження як підставу для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

За таких обставин господарським судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволені позову.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 16.01.2017 у справі №910/29733/15.

Разом з тим, Київський апеляційний господарський суд погоджується із висновком господарського суду про неприйняття в якості доказу висновку Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 6654/16-33/6655/16-34/6656/16-33 від 11.01.2017, оскільки зазначене у висновку слово "ймовірність" є оціночним судженням, крім того, внаслідок проведення експертизи не надано точних та повних відповідей на поставлені судом питання, а відповідно до норм ст. 42 ГПК України висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами встановленими статтею 43 цього Кодексу.

Посилання скаржника на судову практику 2013-2016р.р. не приймається Київським апеляційним господарським судом, оскільки нормами ГПК України не передбачене право суду апеляційної інстанції надавати перевагу висновкам, наведеним в одних постановах Вищого господарського суду України, перед висновками, наведеними в інших постановах Вищого господарського суду України.

Скаржником, на підтвердження доводів щодо неправильного застосування норм процесуального та матеріального права, не наведено обставин, які б свідчили про наявність таких порушень.

Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, скаржник не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли би бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43, 101 ГПК України.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги, згідно із ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фудмаркет" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2017 у справі № 910/385/16 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2017 у справі № 910/385/16 залишити без змін.

3. Справу № 910/385/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя О.М. Гаврилюк

Судді А.І. Тищенко

С.А. Гончаров

Попередній документ
69776667
Наступний документ
69776669
Інформація про рішення:
№ рішення: 69776668
№ справи: 910/385/16
Дата рішення: 19.10.2017
Дата публікації: 30.10.2017
Форма документу: Постанова
Форма судочинства: Господарське
Суд: Київський апеляційний господарський суд
Категорія справи: Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Невиконання або неналежне виконання зобов’язань; зберігання