"19" жовтня 2017 р.Справа № 916/3694/16
Господарський суд Одеської області
У складі судді Желєзної С.П.
Секретаря судових засідань ОСОБА_1
За участю представників сторін:
Від прокурора: Тунік В.М. /посвідчення/;
Від позивачів:
- Великодальницької сільської ради: ОСОБА_2 за довіреністю від 15.08.2017р.;
- Новодолинської сільської ради: ОСОБА_3 за довіреністю №02-07/161 від 19.06.2017р.;
- Одеської обласної державної адміністрації: ОСОБА_4 за довіреністю №01/02-42/292 від 23.01.2017р.
Від відповідачів:
- Одеської міської ради: ОСОБА_5 за довіреністю №277/исх-гс від 26.12.2016р.;
- Департаменту міського господарства Одеської міської ради: ОСОБА_6 за довіреністю №1717 від 23.11.2016р.;
- товариства з обмеженою відповідальністю „Союз” : ОСОБА_7 за довіреністю від 10.01.2017р.;
Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Великодальницької сільської ради, Новодолинської сільської ради, Одеської обласної державної адміністрації до Одеської міської ради, Департаменту міського господарства Одеської міської ради, товариства з обмеженою відповідальністю „Союз” про визнання незаконним рішення, визнання недійсним договору оренди, -
Заступник прокурора Одеської області (далі по тексту - прокурор) звернувся до господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі Великодальницької сільської ради, Новодолинської сільської ради та Одеської обласної державної адміністрації до Одеської міської ради, Департаменту міського господарства Одеської міської ради (далі по тексту - Департамент), товариства з обмеженою відповідальністю „Союз” (далі по тексту - ТОВ „Союз”) про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки полігону ТПВ „Дальницькі кар'єри”, загальною площею 96,2 га, укладеного 14.06.2013р. між Одеською міською радою, Департаментом та ТОВ „Союз”, шляхом підписання удаваного правочину - інвестиційного договору на проведення робіт з будівництва сміттєпереробного заводу; про визнання незаконним рішення Одеської міської ради №3314-VI від 16.04.2013р., яким затверджено проект інвестиційного договору на проведення робіт з будівництва сміттєпереробного заводу.
Позовні вимоги обґрунтовані фактом порушення Одеською міською радою при прийнятті спірного рішення приписів чинного законодавства, якими врегульовані земельні правовідносини, а також порушенням відповідачами вимог чинного законодавства при укладанні спірного правочину, що мало наслідком неотримання плати за земельні ділянки бюджетами Великодальницької сільської ради та Новодолинської сільської ради.
19.09.2017р. прокурор звернувся до суду із заявою про зміну предмета позову, відповідно до якої просить суд визнати недійсним інвестиційний договір на проведення робіт з будівництва сміттєпереробного заводу, укладений 14.06.2013р. між Одеською міською радою, Департаментом та ТОВ „Союз”; визнати незаконним рішення Одеської міської ради №3314-VI від 16.04.2013р., яким затверджено проект інвестиційного договору на проведення робіт з будівництва сміттєпереробного заводу. З огляду на приписи ч. 4 ст. 22 та ст. 29 ГПК України заява про зміну предмета позову була прийнята до розгляду господарським судом.
Під час розгляду господарським судом позовних вимог прокурора, заявлених у межах даної справи, позивачі просили суд задовольнити позов у повному обсязі.
Одеська міська рада у відзиві на позовну заяву прокурора наголошувала про наявність правових підстав для визнання інвестиційного договору на проведення робіт з будівництва сміттєпереробного заводу від 14.06.2013р. недійсним. При цьому, даний відповідач наполягає на віднесенні земельної ділянки до земель комунальної власності територіальної громади м. Одеси.
ТОВ „Союз” заперечувало проти задоволення позову прокурора з мотивів його недоведеності та необґрунтованості. При цьому, ТОВ „Союз” наполягало на пропуску позивачами визначеного законом строку позовної давності для звернення до суду із даними позовними вимогами, у зв'язку з чим, просило господарський суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Департаментом письмових пояснень по суті заявлених прокурором вимог надано не було.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення учасників судового процесу, суд встановив наступне.
ОСОБА_8 Міністрів Української РСР №855-р від 25.12.1974р. було вирішено прийняти пропозиції про вилучення із користування колгоспів (за згодою загальних зборів колгоспників), радгоспів, лісгоспзагів та інших землекористувачів 2670,17 га земель на умовах і у розмірах згідно з додатками №1-31. З додатку №21 до розпорядження ОСОБА_8 Міністрів Української РСР №855-р від 25.12.1974р. вбачається, що з радгоспу „Дружба”, Одеського виробничого об'єднання будівельних матеріалів (по Біляївському району) було вилучено 35,8 га земель, з колгоспу імені Фрунзе, Одеського обласного міжколгоспного об'єднання по будівництву, Одеського міського шляхового ремонтно-будівельного тресту (по Овідіопольському району) було вилучено 60,4 га земель для їх передання в постійне користування для Одеської міськради під розміщення міського звалища.
Як вбачається з матеріалів справи, у 1990р. Біляївською районною радою народних депутатів було видано Одеській міській раді народних депутатів державний акт №033803 на право безоплатного та безстрокового користування земельною ділянкою, площа якої складає 35,8 кв. м., для розміщення звалища. Окрім того, Овідіопольською районною радою народних депутатів на підставі ОСОБА_8 Міністрів Української РСР №855-р від 25.12.1974р. було видано Одеській міській раді народних депутатів державний акт №033801 на право безоплатного та безстрокового користування земельною ділянкою, площа якої складає 60, 4 кв. м., для розміщення звалища.
16.04.2013р. Одеською міською радою було прийнято рішення №3314- VI „Про затвердження проекту інвестиційного договору на проведення робіт з будівництва сміттєпереробного заводу у м. Одесі”, відповідно до якого міською радою було вирішено, зокрема, затвердити проект договору та доручити виконавчому органу Одеської міської ради організувати від імені міської ради проведення державної реєстрації земельних ділянок загальною площею 96,2 га. у Державному земельному кадастрі та права власності територіальної громади міста ОСОБА_5 на них відповідно до умов договору, затвердженого даним рішенням.
14.06.2013р. між Одеською міською радою (Сторона 1), Департаментом (Сторона 2) та ТОВ „Союз” (Сторона 3) було укладено інвестиційний договір, відповідно до положень статті 1 якого за цим договором сторони встановлюють порядок здійснення будівництва сміттєпереробного заводу (надалі - завод) на території полігону ТПВ „Дальницькі кар'єри”, загальна площа якого складає 96,2 га. Під будівництвом заводу сторони розуміють будівництво сміттєпереробного комплексу з вузлом переробки ресурсоцінних компонентів твердих побутових відходів. Одеська міська рада зобов'язується надати права та згоду на будівництво заводу, а також надати ТОВ „Союз” земельну ділянку полігону ТПВ „Дальницькі кар'єри”, загальною площею 96,2 га. Департаментом були прийняті на себе зобов'язання зі здійснення контролю за інвестуванням в будівництво заводу. ТОВ „Союз” були прийняті на себе зобов'язання по інвестуванню грошових коштів у будівництво заводу, проведення будівельних робіт, введення заводу в експлуатацію та подальшу експлуатацію заводу відповідно до законодавства України.
Положеннями ст. 3 інвестиційного договору від 14.06.2013р. визначено, що Одеська міська рада зобов'язується виконати всі передбачені чинним законодавством дії, спрямовані на укладання ТОВ „Союз” договору оренди земельної ділянки, та надати на умовах оренди земельні ділянки полігону ТПВ „Дальницькі кар'єри”, загальною площею 96,2 га. для будівництва та експлуатації заводу.
Згідно з п. 4.1 інвестиційного договору від 14.06.2013р. строк будівництва заводу складає не більше чотирьох років з моменту отримання дозволу на початок робіт з будівництва.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради „Про впорядкування майна деяких комунальних підприємств” №486 від 30.12.2013р. було вирішено закріпити полігон „Дальницькі кар'єри”, загальною площею 96,2 га, який належить до комунальної власності територіальної громади м. Одеси, на праві господарського відання за комунальним підприємством „Одескомунтранс”.
Новодолинська сільська рада листом №329 від 09.07.2015р. та Великодальницька сільська рада листом №02-07/188 від 29.07.2015р. звернулись до Одеської міської ради із проханнями про необхідність сплати земельного податку за користування ТПВ „Дальницькі кар'єри”, загальною площею 96,2 га., який розташований на території Новодолинської та Великодальницької сільських рад. Проте зазначені у вказаних зверненнях вимоги сільських рад Одеською міською радою задоволені не були.
Посилаючись на порушення Одеською міською радою вимог земельного законодавства України при винесення спірного рішення та укладання відповідачами удаваного правочину - договору оренди землі, прокурор просить господарський суд визнати недійсним інвестиційний договір та незаконним рішення Одеської міської ради №3314-VI від 16.04.2013р.
Вирішуючи питання про правомірність та обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить із наступного.
Згідно зі ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень визначених законом приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Відповідно до ст. 10, п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 року N 280/97-ВР (з наступними змінами та доповненнями) сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.
Приписами п. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом влади Автономної ОСОБА_9 Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
У своєму рішенні від 16 квітня 2009 року N 7-рп/2009 у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини 14 статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) Конституційним Судом України було зазначено, що орган місцевого самоврядування має право приймати рішення, вносити до них зміни та/чи скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Даним рішенням Конституційним Судом України відзначено, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання.
У пункті 5 зазначеного рішення Конституційний Суд України також роз'яснив, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання. Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є “гарантією стабільності суспільних відносин” між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.
Правову позицію Верховного Суду України з цього питання було викладено, в тому числі, у постанові від №911/3285/14 (3-911гс16) від 05.07.2017р., якою встановлено, що рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред'являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (зокрема й права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.
Враховуючи вищевикладену правову позицію Конституційного та Верховного Судів України, господарський суд зауважує, що підставами для визнання акта незаконним може бути його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або перевищення встановленої законом компетенції органу, який видав цей акт. При цьому, обов'язковою умовою визнання акта незаконним є порушення, у зв'язку з його прийняттям, прав та охоронюваних законом інтересів позивача.
Відповідно до ст. 12 Земельного Кодексу України (в редакцій чинній на дату прийнятті рішення Одеської міської ради №3314-VI від 16.04.2013р.) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 122 Земельного Кодексу України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Господарський суд при вирішенні даного спору вважає за необхідне звернутись до приписів ст. ст. 15, 16 Земельного кодексу Української РСР (в редакції чинній на дату прийняття розпорядження ОСОБА_8 Міністрів Української РСР №855-р від 25.12.1974р.), якими встановлено, зокрема, наступне. Земля надається в безстрокове або тимчасове користування. Безстроковим (постійним) визнається землекористування без заздалегідь встановленого строку. Надання земельних ділянок у користування здійснюється в порядку відведення. Відведення земельних ділянок провадиться на підставі постанови ОСОБА_8 Міністрів УРСР або рішення виконавчих комітетів обласної, районної, міської, селищної і сільської ОСОБА_8 депутатів трудящих в порядку, встановлюваному законодавством Союзу РСР і Української РСР. У постановах або рішеннях про надання земельних ділянок вказується мета, для якої вони надаються, і основні умови користування землею.
Відповідно до ст. 23 Земельного кодексу Української РСР від 18 грудня 1990 року N 561-XII (в редакції чинній на дату видачі Одеській міській раді державних актів на право безоплатного та безстрокового користування земельними ділянками) право володіння або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, районними, міськими ОСОБА_4 народних депутатів. Форми державних актів встановлюються Верховною ОСОБА_8 Української РСР.
Слід зазначити, що ст. 92, п. 6 розділу X Прикінцевих та перехідних положень Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року N 2768-III визначено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності. Громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2005 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.
Проте, рішенням Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року у справі N 5-рп/2005 за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України та пункту 6 Постанови Верховної ОСОБА_8 України "Про земельну реформу" були визнані неконституційними та такими, що втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України даного рішення.
Згідно з положеннями ч. ч. 3-4, 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності” від 6 вересня 2012 року N 5245-VI з дня набрання чинності цим Законом, тобто з 01.01.2013р., землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій; ) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу. У державній власності залишаються: а) розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна державної власності; які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук; які належать до земель оборони; б) земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_8 України; в) землі зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; г) усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпункті "а" пункту 3 цього розділу. У разі якщо відомості про земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, не внесені до Державного реєстру земель, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок, а також її затвердження здійснюються: у межах населених пунктів - сільськими, селищними, міськими радами; за межами населених пунктів - органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють розпорядження такими земельними ділянками.
Викладені вище приписи чинного законодавства України, з урахуванням наданого Одеській міській раді права безстрокового та постійного користування земельними ділянками, що підтверджується державними актами №033803 та №033801, дозволяють господарському суду дійти висновку про належність земельної ділянки, загальною площею 96,2 га., до комунальної власності територіальної громади м. Одеси.
При цьому, господарським судом критично оцінюються доводи прокурора про неправомірність застосування при вирішенні даного спору приписів Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності” у зв'язку з наданням у користування Одеської міської ради земельної ділянки поза межами м. Одеси, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. ст. 2, 318 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи). Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, ОСОБА_9 Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права. Суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу. Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом.
Згідно з ч. 1 ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Положеннями ч. ч. 1-2, 5 ст. 83 Земельного кодексу України передбачено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування. Територіальні громади набувають землю у комунальну власність у разі: а) передачі їм земель державної власності; б) відчуження земельних ділянок для суспільних потреб та з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; в) прийняття спадщини або переходу в їхню власність земельних ділянок, визнаних судом відумерлою спадщиною; г) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; ґ) виникнення інших підстав, передбачених законом.
Господарський суд зауважує, що набуття права власності на будь-які об'єкти цивільного обігу на підставах, не заборонених законом, надано всім учасникам цивільних відносин, в тому числі і територіальній громаді, як одному із учасників.
Слід зазначити, що прокурором, який під час розгляду справи наполягав на неможливості передання до комунальної власності територіальної громади земельних ділянок, розташованих поза межами населеного пункту, було помилково інтерпретовано приписи Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності”, оскільки даною законодавчою нормою передбачена належність територіальним громадам на праві власності земельних ділянок, які знаходяться не лише на території даних територіальних громад, а і поза їх межами, в тому числі, у випадку наявності оформленого права постійного користування земельною ділянкою.
Викладене, з урахуванням відсутності встановлених у Законі України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності” обмежень щодо набуття права власності територіальною громадою на земельні ділянки поза межами населеного пункту; не віднесення спірної земельної ділянки до складу земель, які в силу даної законодавчої норми залишаються у державній власності та, навпаки, необхідність застосування при вирішенні даного спору приписів вказаного Закону щодо належності земельних ділянок, які знаходяться у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, на праві власності територіальним громадам, дозволяє суду дійти висновку про необґрунтованість та помилковість доводів прокурора.
Крім того, прокурор в обґрунтування власної правової позиції щодо належності земельної ділянки, загальною площею 96,2 га., до земель державної власності посилався на прийняте Одеською обласною державною адміністрацією (за клопотанням Одеської міської ради) розпорядження „Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), наданої у користування Одеській міській раді для розташування міського сміттєзвалища на території Овідіопольського району Одеської області” №1105/А-2013 від 23.10.2013р.
Господарський суд відхиляє доводи прокурора в цій частині, оскільки звернення Одеської міської ради із проханням про розгляд питання щодо надання дозволу на розробку документації, а також прийняття Одеською обласною державною адміністрацією розпорядження №1105/А-2013 від 23.10.2013р., відповідають вимогам п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності”, яким встановлено, що надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів, а також її затвердження здійснюється органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють розпорядження такими земельними ділянками.
Враховуючи вимоги Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності” факт прийняття Одеською обласною державною адміністрацією за результатами звернення Одеської міської ради розпорядження №1105/А-2013 від 23.10.2013р., свідчить лише про дотримання названими учасниками судового процесу встановленої законом процедури встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі, що втім не свідчить про належність такої земельної ділянки до земель державної власності, оскільки факт вчинення або не вчинення певних юридично значимих дій у жодному випадку не може бути ототожнений із підставами набуття права власності на земельну ділянку.
Належність земельної ділянки, загальною площею 96,2 га., до комунальної власності територіальної громади м. Одеси, свідчить про прийняття Одеською міською радою рішення №3314-VI від 16.04.2013р. із дотриманням вимог чинного законодавства України, оскільки однієї із правомочностей власника є розпорядження на власний розсуд та незалежно від волі інших осіб власним майном.
Підсумовуючи викладене вище, господарський суд доходить висновку про відсутність правових підстав для визнання рішення Одеської міської ради №3314-VI від 16.04.2013р. незаконним, що має наслідком необхідність відмови у задоволенні позовних вимог прокурора, заявлених в інтересах Великодальницької сільської ради, Новодолинської сільської ради та Одеської обласної державної адміністрації в названій частині.
Розглянувши позовні вимоги в частині визнання недійсним інвестиційного договору на проведення робіт з будівництва сміттєпереробного заводу, укладеного 14.06.2013р. між Одеською міською радою, Департаментом та ТОВ „Союз”, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. ст. 202, 203 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
У п. 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004р. № 18-рп/2004 по справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.
В силу положень ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання правочину недійсним.
Згідно зі ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності. Угода про відмову від права на звернення до господарського суду є недійсною.
Отже, істотною передумовою для реалізації особою наданого законом права на судовий захист є наявність у неї відповідного порушеного суб'єктивного права або охоронюваного законом інтересу, оскільки відсутність права або інтересу унеможливлює його судовий захист. З урахуванням викладеного, суд вважає за необхідне першочергово встановити факт наявності порушеного права або інтересу позивачів, що випливає із спірних правовідносин.
Враховуючи належність в силу закону земельної ділянки, загальною площею 96,2 га., до комунальної власності територіальної громади м. Одеси, господарський суд доходить висновку, що прокурором у встановленому законом порядку не було доведено факту порушення прав і законних інтересів Великодальницької сільської ради, Новодолинської сільської ради та Одеської обласної державної адміністрації, що, в свою чергу, свідчить про відсутність порушених прав визначених прокурором позивачів, а, отже, про неможливість їх захисту у судовому порядку.
Підсумовуючи вищевикладене, господарський суд доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог прокурора в частині визнання недійсним інвестиційного договору на проведення робіт з будівництва сміттєпереробного заводу, укладеного 14.06.2013р. між Одеською міською радою, Департаментом та ТОВ „Союз”, що має наслідком відмову у задоволенні позову прокурора у названій частині.
При цьому, у п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів” від 29 травня 2013 року N 10 (з наступними змінами та доповненнями) зазначено наступне. За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Керуючись приписами п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів” від 29 травня 2013 року N 10, господарський суд відмовляє у задоволенні позовних вимог прокурора, пред'явлених в інтересах Великодальницької сільської ради, Новодолинської сільської ради та Одеської обласної державної адміністрації, з підстав їх необґрунтованості.
Згідно вимог ст.ст. 32, 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. В свою чергу, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Разом з тим, ст. 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
Підсумовуючи вищевикладене, керуючись ст. 144 Конституції України, ст. ст. 12, 122 Земельного кодексу України, ст. ст. 10, 26 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні”, ст. ст. 15, 16, 21, 202, 203, 215 Цивільного кодексу України, рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004р. № 18-рп/2004, рішенням Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року у справі N 5-рп/2005, рішенням Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року N 7-рп/2009, ч. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності” від 6 вересня 2012 року N 5245-VI, позов заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Великодальницької сільської ради, Новодолинської сільської ради, Одеської обласної державної адміністрації до Одеської міської ради, Департаменту міського господарства Одеської міської ради, товариства з обмеженою відповідальністю „Союз” про визнання незаконним рішення та визнання недійсним договору оренди задоволенню не підлягає.
Судові витрати зі сплати судового збору розподіляються судом відповідно до приписів ст.ст. 44, 49 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 32, 33,35, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд, -
1. В позові відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.
Відповідно до ст. ст. 91, 93 ГПК України сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.
ОСОБА_6 рішення складено 24 жовтня 2017 р.
Суддя С.П. Желєзна