ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
0,2
про повернення позовної заяви
23.10.2017Справа № 910/18333/17
Суддя Літвінова М.Є., розглянувши позовну заяву Публічного акціонерного товариства «Златобанк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Златобанк» Славкіної Марини Анатоліївни
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФРОСБІ-М»
про стягнення 32 837 979, 41 грн.
Публічне акціонерне товариство «Златобанк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Златобанк» Славкіної Марини Анатоліївни звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФРОСБІ-М» про стягнення 32 837 979, 41 грн.
Подана Публічним акціонерним товариством «Златобанк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Златобанк» Славкіної Марини Анатоліївни позовна заява про стягнення 32 837 979, 41 грн. не відповідає вимогам розділу VIII Господарського процесуального кодексу України, а тому підлягає поверненню з посиланням на ст. 63 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на наступне.
Так, судовий захист прав суб'єктів господарювання передбачає їх звернення до відповідного судового органу з метою поновлення чи визнання прав зазначених суб'єктів, якщо ці права порушені, не визнаються чи оспорюються. Втім, таке звернення до суду обумовлене дотриманням вимог процесуального закону, що надає можливість доступу особи до правосуддя та отримання нею судового захисту, гарантованого статтею 55 Конституції України.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Як свідчить прецедентна практика Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
При цьому, слід враховувати, що право на справедливий суд охоплює не лише стадію розгляду справи по суті, але також дотримання всіх процедур, що передбачені національним законодавством і повинні відбуватися до порушення провадження у справі.
В рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України", від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України", зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
Тим не менш, обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, що залишається для особи, у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть права була порушена. Більш того, обмеження не відповідає п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну ціль та якщо немає розумного співвідношення між засобами, що застосовуються та ціллю, якої прагнуть досягти (п. 31 рішення Європейського суду з прав людини від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України").
Відтак, механізм реалізації вищевказаного права, яке закріплене в Основному Законі, включає в себе необхідність дотримання вимог процесуального законодавства при зверненні до суду, зокрема, сплату судового збору.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, Рекомендація щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя № R (81) 7, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 14.05.1981, практика Європейського суду з прав людини щодо застосування цієї Конвенції не визнають саму по собі необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду.
Враховуючи положення пункту 1 статті 6 Конвенції, який гарантує кожному право на звернення до суду позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру, практику Європейського суду з прав людини (як наведену вище, так і рішення від 19.06.2001 у справі "Креуз проти Польщі"), сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права та має переслідувати законну мету.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.
Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат (стаття 1 Закону України «Про судовий збір»).
Статтею 2 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.
Згідно з приписами частини 1 статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до п.п 1, 2 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру розмір судового збору складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Отже, позивач при зверненні до суду з даним позовом повинен був сплатити судовий збір у розмірі 240 000, 00 грн.
Проте, позивачем до позовної заяви не надано доказів сплати судового збору у встановлених законом порядку та розмірі.
При цьому, у пункті 2 прохальної частини позовної заяви позивачем викладено клопотання про відстрочення сплати судового збору до вирішення справи по суті.
Розглянувши означене клопотання про відстрочення сплати судового збору, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі.
Відповідно до п. 3.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", єдиною підставою для вчинення господарським судом дій, зазначених у статті 8 Закону, є врахування ним майнового стану сторін.
Клопотання про відстрочення (розстрочення) сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати може бути викладене в заяві чи скарзі, які подаються до господарського суду, або окремим документом. Особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому порядку і розмірі.
При цьому обґрунтування пов'язаних з цим обставин та подання доказів, котрі свідчать про неможливість або ускладнення в здійсненні оплати судового збору у встановлених законом розмірах і в строки, покладається на зацікавлену сторону.
Виходячи з вищевикладеного, суд може відстрочити, розстрочити або звільнити від сплати судового збору при врахуванні майнового стану позивача, який останній повинен довести суду, надавши відповідні докази в розумінні статті 36 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно зі статтею 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
В даному випадку позивачем є Публічне акціонерне товариство "Златобанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Златобанк" Славкіної М.А.
Частинами 1-3 ст. 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Фонд є суб'єктом управління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії (у тому числі відчуження, передача в оренду, ліквідація), що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду. Фонд є економічно самостійною установою, має самостійний баланс, поточний та інші рахунки в Національному банку України, а також рахунки в цінних паперах у депозитарних установах - державних банках. Фонд є установою, що не має на меті отримання прибутку.
Згідно зі ст. 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Статтею 129 Конституції України як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
З огляду на викладене, сама лише обставина, пов'язана з важким фінансовим становищем та недостатністю коштів, призначених для сплати судового збору, не може вважатися підставою для відстрочення сплати судового збору, враховуючи при цьому, що уповноважена особа Фонду призначається у будь-якому банку саме у зв'язку з виведенням неплатоспроможного банку з ринку.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивачем не додано жодних належних доказів на підтвердження наявності обставин, які мали б виключний характер та свідчили б про наявність достатніх підстав для надання позивачу відстрочки сплати судового збору.
Крім того, позивачем не надано доказів на підтвердження того, що його матеріальне становище зміниться протягом визначеного ст. 69 ГПК України строку розгляду справи, і він зможе сплатити судовий збір, враховуючи, що відповідно до приписів ч. 1 ст. 8 Закону України "Про судовий збір" суд може відстрочити сплату судового збору не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі.
Оскільки відстрочення від сплати судового збору є правом господарського суду, яким суд користується за наявності виключних обставин, яких у даному випадку позивачем не доведено, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання про відстрочення сплати судового збору.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем при зверненні з даним позовом до суду порушено приписи чинного законодавства та не надано доказів сплати судового збору у встановлених порядку та розмірі.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України, суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо не подано доказів сплати судового збору у встановлених порядку та розмірі.
Оскільки судом встановлено ненадання позивачем доказів сплати судового збору за подання даного позову у встановленому порядку та розмірі, позовна заява підлягає поверненню позивачу без розгляду з посиланням на п. 4 ч. 1 ст. 63 ГПК України.
Так, відповідно до п. 3.5. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» наголошено, що недодержання вимог статті 56 та пунктів 2 і 3 частини першої статті 57 ГПК тягне за собою наслідки, передбачені статтею 63 ГПК України.
Враховуючи вищевикладене та керуючись п. 4 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва -
Клопотання Публічного акціонерного товариства «Златобанк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Златобанк» Славкіної Марини Анатоліївни про відстрочення сплати судового збору залишити без задоволення.
Позовну заяву повернути без розгляду.
Звернути увагу позивача, що після усунення недоліків, які стали підставою повернення позовної заяви без розгляду, він може повторно звернутися до господарського суду міста Києва з позовом.
Ухвалу може бути оскаржено в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.
Суддя М.Є. Літвінова