23.10.2017 Справа № 904/8354/17
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСПОРТИР ФОРВАРДИНГ", м. Київ
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Дніпро
про стягнення грошових коштів у сумі 245 224,99 грн. за договором транспортно-експедиційного обслуговування
Суддя Назаренко Н.Г.
Секретар судового засідання Гриценко І.О.
Представники:
Від позивача: Шкред А.О. - представник за довіреністю № 1 від 28.08.2017
Від відповідача: не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю "ТРАНСПОРТИР ФОРВАРДИНГ" звернулось до Господарського суду з позовом в якому просить стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 245 224,99 грн. за договором транспортно-експедиційного обслуговування, з яких: 195 500,00 грн. - заборгованості за договором, 4 836,55 грн. - 3% річних, 23 306,15 грн. - інфляційних втрат, 21 582,29 грн. - штрафних санкцій.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору на транспортно-експедиційне обслуговування №122 від 31.08.2016, в частині оплати наданих позивачем послуг.
Позивач підтримав позовні вимоги у повному обсязі.
У судове засідання представник відповідача не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.
Від відповідача конверти з ухвалами повернулися на адресу господарського суду з відміткою поштового відділення "за закінченням терміну зберігання".
При цьому, судом здійснені всі можливі заходи щодо належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.
Крім того, суд наголошує на тому, що ухвали суду були надіслані відповідачу завчасно з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.
Слід зазначити, що в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду (пункт 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011).
Так, господарський суд прийшов до висновку, що незнаходження відповідача за його адресою реєстрації, що має наслідком неотримання кореспонденції суду про повідомлення щодо часу та місця розгляду даної справи, не може прийматися до уваги судом, оскільки свідчить, що неотримання ухвал суду відповідачем відбулося саме з його вини. Відповідач, у разі незнаходження за його адресою реєстрації, повинен був докласти зусиль про отримання поштових відправлень за цією адресою. Крім того, неотримання ухвал суду відповідачем у вказаному випадку не може бути причиною для порушення законного права позивача на розумний строк розгляду його справи.
Отже, суд приходить до висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, оскільки ухвали суду були надіслані на адресу відповідача та не отримані відповідачем внаслідок його недобросовісної поведінки, що полягає у незабезпеченні вчасного отримання поштової кореспонденції за своєю адресою реєстрації.
При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Крім цього, відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Крім того, представник позивача наполягав на тому, що причини для відкладення розгляду справи відсутні, оскільки матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення. Також, представником позивача у судовому засіданні повідомлено, що з моменту порушення провадження у даній справі відповідач жодних проплат не здійснював, а неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для розгляду справи.
Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні та вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача, оскільки останній повідомлений про час та місце судового засідання належним чином, а матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення. Крім того, представником позивача у судовому засіданні повідомлено, що з моменту порушення провадження у даній справі відповідач жодних проплат не здійснював, на підтвердження чого до матеріалів справи долучена виписка по рахунку відповідача.
Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.
У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина 1 статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою від 02.10.2017 розгляд справи відкладався на 23.10.2017.
Клопотання про використання засобів технічної фіксації судового процесу при розгляді цієї справи представниками сторін не заявлялись.
В судовому засіданні 23.10.2017 оголошені вступна та резолютивна частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд, -
31.08.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРАНСПОРТИР ФОРВАРДИНГ" (надалі - перевізник, позивач) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (надалі - експедитор, відповідач) укладено договір на транспортно-експедиційне обслуговування №122 (а.с.28-32).
За умовами п. 1.1. договору, даний договір регулює взаємовідносини між експедитором та перевізником, які пов'язані із здійсненням транспортно-експедиційного обслуговування (ТЕО) по організації експортно-імпортних і транзитних перевезень вантажів автомобільним, залізничним, морським та авіатранспортом по території України та інших держав з наданням інших послуг, узгоджені у заявках-договорах/доповненнях до даного договору, і які є невід'ємною частиною цього договору.
Відповідно до п. 2.2. договору, організація кожного міжнародного перевезення в межах даного договору, оформлюється окремою заявкою-договором на конкретне перевезення, що надсилається експедитором перевізнику відразу по узгодженню.
Доповнення та заявка-договір є невід'ємною частиною договору, якщо вони підписані і завірені фірмовими печатками (п. 2.3. договору).
Розділом 3 договору, передбачені права та обов'язки перевізника, а саме:
Організувати перевезення експортно-імпортних і транзитних вантажів автомобільним залізничним, морським та авіатранспортом по території України та за її межами відповідно до умов, визначених даним договором та заявками - договорами (п.3.1. договору).
Доставити вантаж в місце призначення в строк, зазначений в заявці-договорі (п. 3.12. договору).
З прибуттям автотранспорту в кінцевий пункт призначення, своєчасно передати уповноваженому представнику одержувача вантажу, або іншій особі, вказаній експедитором всі необхідні супроводжувальні документи, які стосуються виконаного перевезення (п. 3.13 договору).
У п. 3.14. договору встановлено, що перевізник зобов'язується приймати подані заявки-договори до виконання, підтверджувати їх круглою печаткою та відсилати експедитору протягом 4 робочих годин (факсом або електронною поштою), зазначивши в заявці-договорі необхідну інформацію (державний номер наданого під завантаження транспортного засобу, ПІБ водія, контактна особа з боку перевізника).
Пунктом 4.9. договору встановлено обов'язок експедитора виконати всі розрахунки з перевізником у строк, передбачений умовами договору.
Відповідно до п. 5.1. договору, вартість транспортно-експедиційного обслуговування та інших послуг встановлюється у окремих заявках-договорах, які є невід'ємною частиною даного договору.
Пунктом 5.3. договору встановлено, що оплата кожного окремого перевезення проводиться експедитором в національній грошовій одиниці України, у безготівковій формі на підставі рахунку та доданого пакету документів, таких як: акт виконаних робіт, податкова накладна, оригінал CMR, оригінал заявки-договору на перевезення.
Датою доставки (отримання) вважається дата підписання акту приймання-передачі виконаних робіт та/або дата відмітки у товарно-транспортній накладній про отримання вантажу вантажоодержувачем (п. 5.4. договору).
Пунктом 5.5. договору встановлено, що оплата вартості кожного ТЕО проводиться експедитором протягом 14 банківських днів, які відраховуються з наступного дня після отримання експедитором оригіналів документів передбачених пунктом 5.3. договору, якщо інше не зазначено в заявці-договорі.
Відповідно до п. 11.1. договору, договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2017. У разі, якщо за 30 календарних днів до закінчення строку дії цього договору жодна зі сторін письмово не повідомила іншу сторону про намір припинити дію договору, цей договір вважається продовженими на тих же умовах та на такий же строк. Аналогічний механізм пролонгації діє на всі наступні роки.
На виконання умов укладеного договору, позивач надав відповідачу послуги з транспортно-експедиційного обслуговування на загальну суму 195 500,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями заявок - договорів, копіями CMR, актами надання послуг, податковими накладними та рахунками на оплату (а.с.33-66).
Відповідач за надані позивачем послуги не розрахувався. Станом на час розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем складає 195 500,00 грн.
Причиною виникнення цього спору є неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором на транспортно-експедиційне обслуговування №122 від 31.08.2016.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позову на підставі наступного.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України, а саме цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що непередбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору (частина перша статті 193 Господарського кодексу України).
Згідно з частиною першою статті 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Матеріали справи свідчать про те, що між сторонами виникли правовідносини з перевезення вантажу за договором на транспортно-експедиторського обслуговування.
Відносини в галузі транспортно-експедиторської діяльності регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, законами України "Про транспорт", «Про зовнішньоекономічну діяльність", «Про транзит вантажів", цим Законом, іншими законами, транспортними кодексами та статутами, а також іншими нормативно-правовими актами, що видаються відповідно до них. (ч.1 ст. 3 Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність).
Статтею 2 Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність встановлено, що дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають при транспортному експедируванні вантажів усіма видами транспорту, крім трубопровідного. Положення цього Закону поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником.
Відповідно до ст. 908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Статтею 909 ЦК України встановлено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
В силу положень ст. 4 Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність транспортно-експедиторська діяльність здійснюється суб'єктами господарювання різних форм власності, які для виконання доручень клієнтів чи відповідно до технологій роботи можуть мати: склади, різні види транспортних засобів, контейнери, виробничі приміщення тощо. Експедитори для виконання доручень клієнтів можуть укладати договори з перевізниками, портами, авіапідприємствами, судноплавними компаніями тощо, які є резидентами або нерезидентами України. Транспортно-експедиторську діяльність можуть здійснювати як спеціалізовані підприємства (організації), так і інші суб'єкти господарювання.
Відповідно до положень статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 628 Кодексу визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
В силу ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 916 ЦК України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата. Плата за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти, що здійснюється транспортом загального користування, визначається за домовленістю сторін, якщо вона не встановлена тарифами, затвердженими у встановленому порядку. Пільгові умови перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти транспортом загального користування можуть встановлюватися організацією, підприємством транспорту за їх рахунок або за рахунок відповідного бюджету у випадках, встановлених законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідачем на час розгляду справи позовні вимоги належними та допустимими доказами не спростовані, суму боргу за надані послуги не сплачено.
Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення основного боргу у сумі 195 500,00 грн. є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.
За неналежне виконання відповідачем грошових зобов'язань, позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 4836,55 грн. - 3% річних, 23306,15 грн. - інфляційних втрат та 21 582,29 грн. - штрафних санкцій на підставі ч. 6 ст. 231 ГК України.
За своїм змістом заявлені до стягнення з відповідача штрафні санкції у сумі 21 582,29 грн. є пенею.
Суд зазначає, що вимога позивача про стягнення пені задоволенню не підлягає на підставі наступного.
В силу п.1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Як роз'яснено в абзацах 3,4 п.2.1 та п.2.2 постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.
При цьому, суд враховує, що відповідно до ст. 547 та п.1 ч.2 ст. 551 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання (в тому числі щодо неустойки) вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
З матеріалів справи не вбачається, та позивачем не доведено укладення між сторонами у справі письмового правочину щодо забезпечення виконання відповідачем грошового зобов'язання у вигляді неустойки (пені), а розмір пені договором або актом цивільного законодавства у спірних правовідносинах сторін також не встановлено, що виключає правові підстави для стягнення пені, нарахованої позивачем.
Разом з тим, згідно з ч.1 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Відповідно до ч.1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Умовами спірного договору не передбачено відповідальності відповідача за несвоєчасну оплату у вигляді а пені, тому вимоги позивача про стягнення пені в сумі 21 582,29 грн. не ґрунтуються на чинному законодавстві та задоволенню не підлягають.
Також, на підставі ст. 625 ЦК України, позивач нарахував до стягнення з відповідача 4836,55 грн. - 3% річних за період з 05.10.2016 по 28.08.2017 та 23306,15 грн. - інфляційних втрат за період з жовтня 2016 по липень 2017.
Згідно з ст. 625 ЦК України, Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши розрахунки 3% річних, судом встановлено, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних підлягають частковому задоволенню на суму 4 833,85 грн., оскільки позивачем не було враховано, що у 2016 році 366, а не 365 днів.
В частині стягнення 3% річних у сумі 2,70 грн. слід відмовити.
Щодо нарахування інфляційних втрат, суд зазначає наступне.
Так, п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Таким чином, застосований позивачем розрахунок інфляційних втрат суперечить вищевикладеним приписам Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".
З врахуванням викладеного, інфляційні втрати, що підлягають до стягнення за період з листопада 2016 по липень 2017 становлять 18 875,27 грн.
В частині стягнення інфляційних втрат у сумі 4 430,88 грн. слід відмовити.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. В силу вказаної норми обов'язок доведення обставин покладається на сторону, яка посилається на них як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
На підставі викладеного позовні вимоги підлягають частковому задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивача основного боргу у розмірі 195 500 грн., 3% річних - 4 833,85 грн. та суми інфляційних втрат - 18 875,27 грн.
В іншій частині позовних вимог слід відмовити.
Відповідно до ст. 49 ГПК України, судовий збір слід покласти на сторони, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 525, 526, 527, 530, Цивільного кодексу України, ст.ст. 32, 33, 34, 36, 38, 43, 49, 82-87 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСПОРТИР ФОРВАРДИНГ" (02068, м. Київ, вул. Архітектора Вербицького, буд. 1-п, код ЄДРПОУ 36558274) суму основного боргу у розмірі 195 500 грн. 00 коп. (сто дев'яносто п'ять тисяч п'ятсот грн. 00 коп.), суму 3% річних у розмірі 4 833,85 грн. (чотири тисячі вісімсот тридцять три грн. 85 коп.), суму інфляційних втрат у розмірі 18 875,27 грн. (вісімнадцять тисяч вісімсот сімдесят п'ять грн. 27 коп.), витрати по сплаті судового збору - 3 288,13 грн. (три тисячі двісті вісімдесят вісім грн. 13 коп.), про що видати наказ, після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційної скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Дата підписання рішення, оформленого
відповідно до вимог ст. 84 ГПК України, -
25.10.2017
Суддя Н.Г. Назаренко