ун. № 759/11090/16-ц
пр. № 2/759/828/17
23 жовтня 2017 року м. Київ
Святошинський районний суд м. Києва
у складі: головуючого судді Ул'яновської О.В.,
секретаря Чернишук К.О.,
за участю: позивача ОСОБА_1,
представника позивача ОСОБА_2,
представника позивача ОСОБА_3,
представника відповідача ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовними вимогами ОСОБА_1 до ОСОБА_5 в інтересах малолітнього сина ОСОБА_6 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
У серпні 2017 р. позивач звернулася до суду із зазначеним позовом, просить суд визнати неповнолітнього ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_3 та зняти його з реєстраційного обліку за вказаною адресою, посилаючись на ті підстави, що вона є власником зазначеної квартири, яку набула на підставі договору дарування від ОСОБА_3, однак у вказаній квартирі була незнята з реєстрації особа ОСОБА_5 повнолітня дочка колишнього власника, яку рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 08.12.2015 визнано такою, що втратила право користування житловим приміщенням та під час розгляду справи з'ясувалося, що ОСОБА_5 вагітна. Після чого позивач дізналася, що ОСОБА_5 зареєструвала у спірній квартирі свого малолітнього сина, а тому позивач вважає, що її права як власника квартири порушенні.
У судовому засіданні позивач та її представники заявлені вимоги підтримали у повному обсязі, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві, просили їх задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечувала, вважає, що позовні вимог не підлягають задоволенню надавши відповідні заперечення (а.с. 50).
Суд, всебічно з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні, вважає встановленими такі факти та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що на підставі договору дарування завіреного ПНКМНО Шабінською А.В. від 12.08.2015 ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_3 у власність двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 4-6).
Згідно довідки Форми №3 від 21.06.2016 №02/08-0-3657 у вказаному житлі зареєстровані ОСОБА_1 власник квартири, ОСОБА_5 дочка колишнього власника квартири та її малолітній син ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, який зареєстрований у спірній квартирі 01.03.2016 (а.с. 12).
Згідно рішення Святошинського районного суду м. Києва від 08.12.2015 ОСОБА_5 визнано такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 7-11).
Представник позивача ОСОБА_2 зверталася із вимогою від 25.04.2016 до відповідача про припинення правопорушення щодо перешкоджання з її боку користуванням спірним житловим приміщенням, оскільки остання 01.03.2016 зареєструвала за вказаною вище адресою свого сина ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2 знаючи про рішення Святошинського районного суду м. Києва від 08.12.2015 суду стосовно визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщенням (а.с. 13, 14).
Стаття 16 ЦК України передбачає способи захисту цивільних прав і інтересів осіб. Виходячи з загальних положень права власності, власнику належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Захисти права власності регулюється нормами Цивільного кодексу України.
Оскільки позивач є власницею спірної квартири, вона правомірно послалась на ст. 405 ЦК України, згідно якої визначено, що член сім'ї власника житла має право користуватися цим житлом. Однак це право користування втрачається у разі відсутності без поважних причин понад один рік.
Цивільне законодавство не передбачає збереження права користування житлом за громадянами, які хоча і правомірно вселилися у спірну квартиру власника, але на час розгляду справи не є членами його сім»ї. Тому, суд вважає, що в даному випадку, позивачка, як власник спірного житла, повинна була звертатися до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні правом власності. Проте, суд, захищаючи права власності позивача вправі усунути перешкоди у користуванні цією власністю шляхом визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням.
Доводи представника відповідача, що у відповідча відсутнє інше житло проживання спростовується суддею, оскільки згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідач є власником нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 15).
Посилання представника відповідача на неможливість виселення дитину без відповідного дозволу органу опіки та піклування не приймаються судом, оскільки позивачем заявлено вимогу саме про визнання відповідача таким, що втратив право на користування житловим приміщенням, а не вимогу щодо його виселення, враховуючи той факт, що не може бути виселена з приміщення та особа, яка в ньому не проживає.
Отже, жодні права дитини не порушуються.
За змістом абз. 1 п. 10 Постанови Пленуму ВСУ №2 від 12.04.1985 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового Кодексу України», у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст. 71 ЖК), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Виходячи із змісту ч. 1 ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
З урахуванням доказів, оцінку яким суд дав вище, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Згідно ст. 88 ЦПК України суд покладає на відповідача обов'язок відшкодувати позивачу суму сплаченого судового збору у розмірі 551 грн. 20 коп.
На підставі викладеного, керуючись, абз. 1 п. 10 Постанови Пленуму ВСУ №2 від 12.04.1985 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового Кодексу України»; ст.ст. 10, 11, 30, 57-61, 88, 179, 209, 212-215, 218, 223, 360-7 ЦПК України,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_5 в інтересах малолітнього сина ОСОБА_6 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням задовольнити.
Визнати малолітнього ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 та зняти його з реєстраційного обліку за вказаною адресою.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі у розмірі 551 грн 20 коп.
Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через районний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення, а особами, які не були присутні в судовому засіданні протягом десяти днів з дня отримання рішення суду.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.