ун. № 759/17764/16-ц
пр. № 2/759/1990/17
24 жовтня 2017 року м. Київ
Святошинський районний суд м. Києва
у складі: головуючого судді Ул'яновської О.В.,
секретаря Чернишук К.О.,
за участю: позивача ОСОБА_1,
представника відповідача ОСОБА_2,
представника відповідача ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовними вимогами ОСОБА_1 до ОСОБА_4, Головного управління Національної поліції України у м. Києві, третя особа: Святошинське управління поліції Головного управління Національної поліції України в м. Києві про стягнення моральної шкоди, завданої внаслідок оприлюднення неправдивої інформації,
У грудні 2016 р. позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому після зменшення позовних вимог, просить визнати неправдивою поширену інформацію наступного змісту: «в серпні 2013 ОСОБА_1 умисно, зловживаючи довірою, заволодів майном ОСОБА_4 і завдав останній збиток на суму 150000 доларів США, що становить особливо великий розмір» та «проти ОСОБА_1 порушено кримінальне провадження», зобов'язати Головне управління Національної поліції України в м. Києві відкликати витяг з кримінального провадження №12016100080005959 від 09.06.2016, шляхом виключення з ЄРДР та інформаційної системи АРМОР, як недостовірної інформації про те, що «в серпні 2013 ОСОБА_1 умисно, зловживаючи довірою, заволодів майном ОСОБА_4 і завдав останній збиток на суму 150000 доларів США, що становить особливо великий розмір», стягнути з ОСОБА_4 моральну шкоду в сумі 83000 грн 00 коп., обґрунттовуючи тим, що за заявою відповідача, яка містила неправдиву інформацію, а саме, обвинувачення відносно позивача у скоєнні особливо тяжкого злочину, слідчим внесено відомості до ЄРДР за №12016100080005959 від 09.06.2016 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України. про те, що «в серпні 2013 ОСОБА_1 умисно, зловживаючи довірою, заволодів майном ОСОБА_4 і завдав останній збиток на суму 150000 доларів США, що становить особливо великий розмір». Вказані відомості також внесені до системи АРМОР. Відповідач розповсюдила зазначені відомості стороннім особам. Позивач зазначає, що поширена інформація є недостовірною, містить відомості про події, які не існували взагалі. Інформація створює негативну соціальну оцінку позивача для оточуючих стосовно його особистості, дискредитує його як публічну людину, що є професіоналом своєї справи з великим досвідом роботи, підриває його авторитет серед кола партнерів та опонентів у повсякденній роботі, негативно впливає на суспільну поведінку при здійсненні ним трудових, службових, громадських та інших обов'язків. Слідчим, в ході проведення досудового розслідування, не вчинено жодну процесуальну дію для встановлення дійсних обставин справи, позивач більше ніж 6 місяців перебуває під слідством, постійно знаходиться в пригніченому стані, що негативно впливає не стан його здоров'я та завдало моральної шкоди.
У судовому засіданні позивач заявлені вимоги підтримав, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечував, надавши заперечення у письмовому вигляді, позовні вимоги вважає безпідставними, зазначивши, що повідомлення слідчому інформації щодо злочину, скоєного позивачем, відомості про яке в подальшому було внесено у ЄРДР, мало місце з метою захисту майнових інтересів позивача. Вимогами КПК саме на слідчого покладені обов'язки щодо перевірки достовірності, правдивості інформації, яка міститься в реєстрі, що в силу п. 16 Постанови пленуму Верховного суду України від 27.02.2009 №1, не може бути підставою для задоволення позову, оскільки має місце реалізація особою конституційного права на захист, а не поширення неправдивої інформації.
Представник співвідповідача Головного управління Національної поліції України у м. Києві у судовому засіданні проти позовних вимог заперечував, вважаючи, що є неналежним співвідповідачем.
Суд, всебічно з'ясувавши обставини, на які позивачка посилається як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні, вважає встановленими такі факти та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ч. 3 ст. 10, ч.ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено, що 09.06.2016 Святошинським УП ГУ НП у м. Києві за заявою ОСОБА_5 внесено до ЄРДР відомості за №12016100080005959, фабула якого містить інформацію наступного змісту: «в серпні 2013 наглядно знайомий на ім'я ОСОБА_1, перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1, умисно, шляхом зловживання довірою ОСОБА_5 заволодів майном останньої, чим своїми діями завдав останній матеріального збитку на суму 150000 доларів США, що становить особливо великий розмір» за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України (а.с. 7).
28.03.2017 листом Головного слідчого управління Національної поліції України позивачу повідомлено, що в ЄРДР відсутні відомості про підозру ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення в кримінальному провадженні №12016100080005959 від 09.06.2016 (а.с. 60).
Відповідно до листа Київської місцевої прокуратури №8 від 17.05.2017 №37-590-16, зазначено, що в кримінальному провадженні №12016100080005959 від 09.06.2016, внесеному до ЄРДР за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, ОСОБА_1 не має жодного процесуального статусу, відомостей стосовно вчинення ОСОБА_6 кримінальних правопорушень в ЄРДР не відображається, досудове розслідування триває, остаточного рішення не прийнято (а.с. 57).
21.09.2016 Святошинським УП ГУ НП у м. Києві до ЄРДР внесено відомості за №12016100080009383 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 383 КК України, про те, що ОСОБА_4 подала завідомо неправдиве повідомлення про те, що в серпні 2013 ОСОБА_1 умисно заволодів її майном на суму 150000 доларів США, а саме, у вчиненні в особливо тяжкого злочину. За даним фактом відомості внесено до ЄРДР та розпочато досудове розслідування відносно ОСОБА_1 (а.с. 74).
Відповідно до висновку соціально-психологічного дослідженння №08-08-17 від 08.07.2017, ОСОБА_1 завдано моральної шкоди внаслідок розповсюдження ОСОБА_4 неправдивої письмової інформації. Висновком встановлено, що позивач міг об'єктивно відчувати себе особою, що перебуває під слідством по обвинуваченню в особливо тяжкому злочині у зв'язку з оприлюдненням даної інформації. Розмір компенсації, яка рекомендується для застосування суду як розумна та справедлива з урахуванням індивідуальних психічних особливостей піддослідної особи, в сукупності її соціального оточення, моральних цінностей та судової практики становитиме в загальному розмірі 83000 грн. (а.с. 39-49).
При вирішенні спору, суд керується наступним.
Відповідно до ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Конституцією України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (ст. 34).
Разом з тим, відповідно до ст. 68 Конституції України, кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, ратифікованої Україною, передбачено право кожного на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки для запобігання заворушенням чи злочинам для охорони здоров'я чи моралі для захисту репутації чи прав інших осіб для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду. Таким чином, обмеження цього права допускається у виняткових випадках та за обов'язковою відповідністю умовам: а) передбачуваності законом конкретного втручання; б)відповідності втручання легітимній меті; та в) за умови необхідності втручання в демократичному суспільстві.
Аналіз зазначеного національного законодавства та ст. 10 Конвенції й практики її застосування свідчить про те, що межі свободи вираження думок залежать від їх змісту та від того, чим займається особа, стосовно якої ці думки висловлені.
Зміст статті 10 Конвенції розвинутий у прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції, яка поряд з Конвенцією є джерелом права в Україні згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», національні суди мають використовувати практику Європейського суду.
Свобода вираження поглядів становить одну з основних підвалин демократичного суспільства. За умови додержання п. 2 ст. 10, вона стосується не лише тієї «інформації» або тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначущі, а й тих, що викликають образу, обурення чи збурення: такими є вимоги плюралізму, терпимості і відкритості, без яких не існує «демократичного суспільства» (рішення Європейського суду у справі «Хендісайд проти Сполученого Королівства» від 07.12.1976, і в справі «Йєрсілд проти Данії» від 23.09.1994).
Інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді (ч. 1 ст. 200 ЦК України). Особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров'я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім'я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством. Відповідно до Конституції України життя і здоров'я людини, її честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю (ст. 201 ЦК України).
Статтею 275 ЦК України передбачено, що фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленимиглавою 3цього Кодексу. Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення.
За змістом ст. ст. 94, 277 ЦК України, ч. 4 ст. 32 Конституції України, ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод кожному гарантується право на захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації особою, яка поширила таку інформацію.
ст. 277 ЦК України зазначено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію (ч. 4 ст. 277 ЦК України). Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом (ч. 6 ст. 277 ЦК України).
Пунктом 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 N 1, роз'яснено, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації. Спростування поширеної недостовірної інформації повинно здійснюватись незалежно від вини особи, яка її поширила.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 29.03.2005 (заява № 72713/01) у справі «Українська Прес-Група проти України» зазначено: «У своїй практиці суд розрізняє факти та оціночні судження. Якщо існування фактів може бути підтверджене, правдивість оціночних суджень є- нездійсненною і порушує свободу висловлення думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється статтею 10 Конвенції про захист прав і основних свобод людини. Однак навіть якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя».
Пунктами 18, 19 зазначеної Постанови передбачено, що згідно з положеннями статті 277 ЦК і статті 10 ЦПК обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Відповідно до ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, їх посадових і службових осіб, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Суди повинні мати на увазі, що у випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації (п. 16 Постанови).
Право на недоторканність ділової репутації та честь і гідність публічної особи підлягають захисту лише у випадку, коли політичний, державний або громадський діяч доведе, що інформація поширена «з явним злим умислом», тобто з нехтуванням питання про їх правдивість чи неправдивість, а не з метою доведення до громадськості тверджень про наміри і позицію політичних лідерів, інших публічних осіб та сформувати про них свою думку (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» від 08.07.1986).
Під час судового розгляду встановлено, що правоохоронними органами за заявою ОСОБА_4 від 08.06.2016 у рамках кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016100080005959 міститься фабула про те, що «в серпні 2013 наглядно знайомий на ім'я ОСОБА_1, перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1, умисно, шляхом зловживання довірою ОСОБА_5 заволодів майном останньої, чим своїми діями завдав останній матеріального збитку на суму 150000 доларів США, що становить особливо великий розмір» за що передбачена відповідальність за ч. 4 ст. 190 КК України.
Пунктом 1.2 розділу ІІ Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого наказом Генерального прокурора України №139 від 06.04.2016 встановлено, що відомості про кримінальне правопорушення, викладені у заяві, повідомленні чи виявлені з іншого джерела, повинні відповідати вимогам пункту 4 частини п'ятої статті 214 КПК України, зокрема мати короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення.
Враховуючи наведені положення законодавства, відомості до ЄРДР вносяться, якщо відомості про кримінальне правопорушення, викладені у заяві, повідомленні чи виявлені з іншого джерела відповідають вимогам пункту 4 частини 5 статті 214 КПК України, тобто в заяві повинна міститися попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення та короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення.
Пунктом 14 підрозділу 2 розділу 2 вказаного Положення передбачено, що при внесенні до Реєстру фабули кримінального правопорушення в обов'язковому порядку відображаються дата, час, адреса, місце, спосіб, знаряддя, засоби та інші особливості вчинення кримінального правопорушення, розмір збитків, прізвище фізичної особи (осіб) або дані про юридичну особу (осіб), яка (які) є потерпілими, дані про осіб, які вчинили кримінальні правопорушення, інші необхідні відомості.
При цьому тягар доведення можна вважати покладеним на органи влади, адже саме вони мають надати задовільні та переконливі пояснення (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Рібіч проти Австрії» від 04.12.1995 і рішення у справі «ОСОБА_2 проти Туреччини» від 27.06.2000).
Позивач просить спростувати, визнати неправдивою інформацію, що викладена в заяві відповідача від 08.06.2016 за наслідком розгляду якої Святошинським управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві внесено відомості до ЄРДР за фактом шахрайства, вчиненого в особливо великих розмірах за ч. 4 ст. 190 КК України. На даний момент підозру у вчиненні злочину нікому не пред'явлено, позивач у даному кримінальному провадженні не має жодного процесуального статусу, досудове розслідування триває, остаточного рішення не прийнято.
З урахуванням вищевикладених обставин справи та наведених норм права, розповсюдження відповідачем інформації, викладеної в заяві від 08.06.2016 за наслідком розгляду якої Святошинським управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві внесено відомості до ЄРДР за ознаками правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, мало місце з метою перевірки компетентним правоохоронним органом фактів, які викладені в заяві, доведення та надання задовільних та переконливих пояснень, в разі встановлення таких, що не суперечить положенням КПК України. Інформація, що міститься у фабулі ЄРДР від 09.06.2016, досудове розслідування яке на даний момент триває, не може розцінюватись як поширення інформації відповідно до положень ст. 40 Конституції України, оскільки мало місце реалізація свого конституційного права, передбаченого ст. 40 Конституції України, а не поширення недостовірної інформації. А тому, в даному випадку, відсутній фактор поширення недостовірної, неправдивої та такої, що порушує особисті немайнові права позивача, інформації, а саме про наявність кримінального провадження, що також стверджується відсутністю у вказаному кримінальному провадженні у позивача будь-якого процесуального статусу (підозрюваного, обвинуваченого, засудженого). Наявні відомості також не підлягають виключенню з ЄРДР та інформаційної системи Армор, оскільки має місце проведення досудового розслідування по вказаному факту та відсутності такого поняття в КПК та Положенні про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого наказом Генерального прокурора України №139 від 06.04.2016 як «відкликання витягу» та «виключення відомостей» з ЄРДР.
Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду у позадоговірних відносинах передбачені ст. ст. 23 і 1167 ЦК України. За загальним правилом така відповідальність наступає за наявності протиправності і вини особи, яка її завдала.
Відповідно до вимог ст. 280 ЦК України, якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.
Оскільки позовна вимога щодо відшкодування моральної шкоди є похідною від вимог про визнання неправдивою оприлюдненої інформації, тому ця вимога задоволенню не підлягає.
Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також їх достатності та взаємному зв'язку суд вважає, що у позовних вимогах слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст.10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. ст. 3, 32, 34, 68 Конституції України, ст. ст. 23, 200, 201, 275, 277, 280, 299, 1167 ЦК України, п.п. 15, 16, 18, 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 N 1, ст.ст. 10, 11, 30, 57-61, 79, 88, ч. 4 ст. 169, 179, 209, 212-215, 218, 223, 360-7 ЦПК України,-
У позовних вимогах ОСОБА_1 до ОСОБА_4, Головного управління Національної поліції України в м. Києві, третя особа: Святошинське управління поліції Головного управління Національної поліції України в м. Києві про стягнення моральної шкоди, завданої внаслідок оприлюднення неправдивої інформації відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через районний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення, а особами, які не були присутні в судовому засіданні протягом десяти днів з дня отримання рішення суду.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя: