Справа № 758/8304/15-ц
Категорія 4
23 вересня 2016 року Подільський районний суд міста Києва
в складі:
головуючого - судді - Неганової Н.В.
при секретарі - Савіцькому Я.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом
ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Міраклус», третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» про витребування квартири з чужого незаконного володіння, визнання права власності на квартиру,
Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що він з 07.05.2001 року був власником квартири АДРЕСА_1, де і проживає. 03.07.2015 року після дзвінка невідомої особи, яка виявилася співробітником ТОВ «Міраклус», йому стало відомо, що його квартира з 29.05.2015 року зареєстрована на праві власності за ТОВ «Міраклус», і це відбулося на підставі правочину з ТОВ «Кей-Колект», посвідченого приватним нотаріусом КМНО Єгоровою М.Є. Жодних правочинів з ТОВ «Міраклус» або ТОВ «Кей-Колект» позивач ніколи не укладав, будь-яких довіреностей щодо квартири нікому і ніколи не видавав. Будь-яких судових рішень щодо вказаної квартири судами не виносилося. Правоустановчий документ на квартиру знаходиться у позивача. Позивач зазначає, що квартира була відчужена без його відома, до неї не заходила жодна стороння особа або працівники БТІ для виготовлення техпаспорту. Квартира вибула з володіння не з волі позивача й опинилася у володінні інших осіб без відповідної правової підстави. Позивач просить витребувати з незаконного володіння ТОВ «Міраклус» квартиру АДРЕСА_1 та визнати за ним право власності на цю квартиру.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з тих же підстав, просив позов задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, просив відмовити в задоволенні позову.
Представник третьої особи в судовому засіданні з позовом не погодився, просив відмовити в задоволенні позову.
Вислухавши пояснення представників сторін та третьої особи, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про задоволення позову з наступних підстав.
Як встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_1 належала на праві власності квартира АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 07.05.2001 року державним нотаріусом Двадцять першої Київської державної нотаріальної контори Стець Н.М. і зареєстрованого в реєстрі за №1-1323 (а.с.7-копія договору).
30.07.2008 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту №11378257000, за умовами якого банк зобов'язувався надати позичальнику кредитні кошти в сумі 175 000 доларів США зі сплатою процентів за користування грошима в розмірі 15% річних на строк до 30.07.2018 року (а.с.59-66-копія договору з додатками).
В забезпечення виконання договору про надання споживчого кредиту №113782570000 від 30.07.2008 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 30.07.2008 року також було укладено договір іпотеки №91215 (а.с.67-69), відповідно до якого ОСОБА_1, як іпотекодавець, передав в іпотеку АКІБ «УкрСиббанк», як іпотекодержателю, квартиру АДРЕСА_1. Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В.
13.02.2012 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» було укладено договір факторингу №2 (а.с.70-74-копія витягу з договору та додатку №1 до договору, акту приймання-передачі прав вимоги), згідно з яким ПАТ «УкрСиббанк» передало ТОВ «Кей-Колект» права вимоги, зокрема за договором про надання споживчого кредиту №113782570000 від 30.07.2008 року, укладеним між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1
13.02.2012 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» було укладено договір відступлення прав вимоги за договорами іпотеки (а.с.75-77-копія витягу з договору та додатку №1 до договору), згідно з яким ПАТ «УкрСиббанк» передало, а ТОВ «Кей-Колект» прийняло права вимоги за договорами іпотеки, зазначеними у додатку 1 до цього договору, зокрема, за договором від 30.07.2008 року, укладеним з ОСОБА_1 Договір посвідчено приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Саєнко Е.В., зареєстровано в реєстрі за №649-650.
З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 29.05.2015 року (а.с.79) вбачається, що 29.05.2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Єгоровою М.Є. було зареєстроване право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «Кей-Колект» на підставі договору іпотеки №91215 (серія та номер 20051) від 30.07.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В.
29.05.2015 року між ТОВ «Кей-Колект» та ТОВ «Міраклус» був укладений договір купівлі-продажу квартири (з відкладальною умовою), згідно з яким ТОВ «Кей-Колект» передало у власність ТОВ «Міраклус» квартиру АДРЕСА_1, а ТОВ «Міраклус» зобов'язалось перерахувати не пізніше 29.05.2016 року на рахунок продавця грошові кошти в сумі 1 433 232 гривні (а.с.78, 80- копія договору та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності).
Представник позивача в судовому засіданні зазначає, що ТОВ «Кей-Колект» і ТОВ «Міраклус» були порушені пункти 5.2.1. і 5.2.2. договору іпотеки №91215 від 30.07.2008 року, оскільки окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя позивач не укладав з жодною юридичною особою, а тому у ТОВ «Кей-Колект» були відсутні правові підстави для реєстрації права власності на належну ОСОБА_1 квартиру за ТОВ «Кей-Колект», а відповідно останнє не мало права відчужувати спірну квартиру ТОВ «Міраклус». Крім того, договір про відступлення права вимоги за іпотечними договорами був укладений незаконно, оскільки юридична особа, якщо вона не є банком, не може бути іпотекодержателем за договором іпотеки, який забезпечує виконання зобов'язання за кредитним договором. Також ТОВ «Кей-Колект» не попереджало позивача про перехід до нього від ПАТ «УкрСиббанк» права вимоги.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав проводиться на підставі договорів, укладених у порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Статтею 572 ЦК України визначено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
В статті 24 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Іпотекодержатель зобов'язаний письмово у п'ятиденний строк повідомити боржника про відступлення прав за іпотечним договором і права вимоги за основним зобов'язанням. Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Частиною 1 статті 36 Закону України «Про іпотеку» визначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону (ч. 2 ст. 36 Закону України «Про іпотеку»).
Можливі способи звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку визначені частиною третьою статті 36 Закону України «Про іпотеку».
Так, за приписами ч. 3 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Пунктом 5.1. договору іпотеки №91215 від 30.07.2008 року передбачено, що сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.
Згідно з п.5.2. договору іпотеки №91215 позасудове врегулювання здійснюється одним з наступних способів звернення стягнення на предмет іпотеки: 5.2.1. Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку»; 5.2.2. Отримання іпотекодержателем права продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу від імені іпотекодавця на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку».
З урахуванням наведеного слідує висновок, що сторони за договором іпотеки дійшли згоди, що право власності на об'єкт заставленого майна виникає лише у певному випадку, а саме на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку».
Водночас, в матеріалах справи відсутні докази укладання договору між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, а в судовому засіданні представники сторін пояснили, що окремий договір про задоволення вимог іпотекодержателя не укладався.
Таким чином, право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «Кей-Колект» 29.05.2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Єгоровою М.Є. на підставі договору іпотеки №91215 (серія та номер 20051) від 30.07.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В., було зареєстроване неправомірно.
Статтею 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Згідно з ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
В пункті 21 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» зазначено, що у разі коли між особами відсутні договірні відносини, спір про повернення майна власнику підлягає вирішенню за правилами ст.ст. 387, 388 ЦК України. Якщо власник вимагає повернення свого майна з володіння особи, яка незаконно ним заволоділа, така позовна вимога підлягає розгляду та вирішенню також за правилами статей 387, 388 ЦК.
Згідно з пунктом 22 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 ЦК). Якщо в такій ситуації (саме так обґрунтовано підставу позову) пред'явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, суду під час розгляду справи слід мати на увазі правила, встановлені статтями 387, 388 ЦК. У зв'язку із цим суди повинні розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі статті 388 ЦК звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів. якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник на підставі ст.ст. 387, 388 ЦК України має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача, при цьому позивач не має обов'язку також заявляти вимоги про визнання договору про відчуження майна недійсним.
В пункті 26 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» роз'яснюється, що відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК.
В судовому засіданні встановлено, що спірна квартира вибула з володіння позивача не з його волі, а тому він має право витребувати з незаконного володіння відповідача цю квартиру.
З огляду на викладене, суд вважає, що позов в судовому засіданні доведений і підлягає задоволенню.
На підставі наведенного, ст. 387, 388 ЦК України, керуючись ст.ст. 10, 11, 88, 209, 213, 214, 215, 218 ЦПК України,
суд
Позов задовольнити.
Витребувати з незаконного володіння товариства з обмеженою відповідальністю «Міраклус» квартиру АДРЕСА_1, відновивши право власності ОСОБА_1 на цю квартиру.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва протягом десяти днів з дня проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.
Суддя Н. В. Неганова