м. Вінниця
17 жовтня 2017 р. Справа № 802/1416/17-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Дончика Віталія Володимировича,
за участю:
секретаря судового засідання: Медвідь І.О.,
представника позивача: ОСОБА_1,
представника відповідача: Плахотнюка О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії
21 серпня 2017 року ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3, позивач) звернулась в суд з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі - ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, відповідач ), про:
- визнання протиправною відмову ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області викладену в листі від 12 травня 2017 року №Т-6463/0-2944/6-17, у наданні ОСОБА_3 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 гектари на території Гибалівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області (за межами населеного пункту);
- зобов'язання ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області надати ОСОБА_3 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га на території Гибалівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області (за межами населеного пункту).
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що звернувшись до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області з заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 гектари на території Гибалівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області (за межами населеного пункту), отримала відмову у наданні такого дозволу, яка вмотивована відсутністю розробленої технічної документації про поділ земельної ділянки. Позивач вважає, що рішення відповідача є неправомірним та підлягає скасуванню, оскільки порядок надання земельних ділянок у власність із земель державної власності встановлений ст. 118 ЗК України, який не передбачає обов'язку позивача здійснювати розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок за попередньою згодою розпорядника.
Представник позивача у судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги, з підстав викладених у адміністративному позові, просив його задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечував щодо задоволення адміністративного позову, посилаючись на обставини викладенні в письмових запереченнях, які містяться в матеріалах справи (а.с. 26-29). Зокрема зазначив, що згідно даних державного земельного кадастру, ділянка, вказана у графічних матеріалах, які були подані позивачем до Головного управління, є частиною земельного масиву який вже сформований шляхом проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності за кошти державного бюджету у 2013 році та присвоєно кадастровий номер. Таким чином, в силу положень ст. 56, 79-1, 118, відведення земельної ділянки площею 2,0 га за рахунок уже сформованої земельної ділянки можливе лише після розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок у порядку, встановленому чинним законодавством України. З огляду на вищевикладене, Головне управління вважає відповідь від 12 травня 2017 року законною та обґрунтованою і такою що не підлягає скасуванню.
Суд дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення осіб, що беруть участь у справі, встановив наступне.
В квітні 2017 року ОСОБА_3 звернулась із заявою до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.
У відповідності до зазначених додатків, до заяви було подано:
- Копія паспорту;
- Копія ідентифікаційного номеру;
- Інформація про зарезервовані земельні ділянки станом на 01.02.2017;
- Есплікація земель, які зарезервовані для передання у власність;
- Викопіювання з Публічної кадастрової карти із зазначенням бажаного місця земельної ділянки;
- Викопіювання з Кадастрової карти;
- Інформація з ДЗК про право власності та речові права на земельну ділянку.
За наслідком розгляду клопотання, 12 травня 2017 року ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області надано відповідь №Т-6463/0-2944/6-17, яким позивачу повідомлено, що земельна ділянка на яку вона бажає отримати дозвіл на розробку документації, сформована шляхом проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності за кошти державного бюджету у 2013 році та присвоєно кадастровий номер. При цьому, формування земельних ділянок шляхом поділу чи об'єднання, які раніше сформовані, здійснюється за технічною документацією із землеустрою. Відтак, місце розташування об'єкта не відповідає схемі землеустрою наявній в технічній документації із землеустрою щодо інвентаризації земель Гибалівської сільської ради Шаргородського району, а також не містить обґрунтованих рішень організації раціонального використання та охорони земель.
Не погоджуючись з такою відмовою позивач звернувся до адміністративного суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, визначаючись щодо заявлених позовних вимог та заперечень відповідача, суд виходив з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Приписи ч. 2 ст. 4 ЗК України визначають, що завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
Згідно п. «а» ч. 2 ст. 22 ЗК України до земель сільськогосподарського призначення належать, зокрема, сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).
За правилами пункту «а» частини третьої статті 22 Земельного кодексу землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Згідно ч.ч. 3-5 ст. 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
З наведеного випливає, що законодавцем гарантовано право безоплатної передачі земельної ділянки громадянину у власність, зокрема, у межах норм безоплатної приватизації, порядок проведення якої регламентовано положеннями ст. 118 Земельного кодексу України.
Так, згідно ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
В абз. 1 ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу закріплено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Системний аналіз наведених норм дає підґрунтя для висновку, що підставами для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Відповідно до ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Згідно п. 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року №15 (далі - Положення №15) Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.
Приписи пп. 31 п. 4 Положення №15 визначають, що Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи.
Крім того, за правилами пп. 13 п. 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 року №333, головне управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.
Отже, саме до повноважень ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області належить питання надання дозволу з розробки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки поза межами населеного пункту.
Відповідно до ст. 18 Земельного кодексу України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).
Приписи ч. 5 ст. 79-1 Земельного кодексу визначають, що формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Разом з тим, за правилами ч.ч. 6, 7 ст. 79-1 ЗК України формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування.
Частинами 9-10 статті 79-1 Земельного кодексу передбачено, що земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.
Зі змісту наведених норм вбачається, що підставою для формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення, є технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню спеціальні норми Земельного кодексу України, викладені у ч. 6 ст. 79-1, якими прямо передбачено необхідність формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення, на підставі відповідної технічної документації із землеустрою.
Закон України «Про землеустрій» визначає правові та організаційні основи діяльності у сфері землеустрою і спрямований на регулювання відносин, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами із забезпечення сталого розвитку землекористування.
Приписи ч. 1 ст. 50 Закону України «Про землеустрій» визначають, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.
Отже, і положеннями Земельного кодексу України, і приписами Закону про землеустрій передбачено, що формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення, здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, зі змісту листа ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 12 травня 2017 року №Т-6463/0-2944/6-17, а також згідно експлікації земель, що зарезервовані для передачі у власність учасникам антитерористичної операції (а.с. 33), земельна ділянка площею 2,00 га, щодо якої ОСОБА_3 висловила бажання отримати дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо ведення особистого селянського господарства, входить до складу земельної ділянки площею 13,0 га в адміністративних межах Гибалівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області, яка сформована та має єдиний кадастровий номер НОМЕР_1.
Крім того, в матеріалах адміністративної справи міститься наданий відповідачем витяг з Технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності (за межами населених пунктів) на території Гибалівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області згідно даних якого також вбачається, що земельна ділянка, частину якої бажає отримати у власність позивач, запланована єдиним масивом.
Разом з тим, оскільки ОСОБА_3 звернулася до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а не із заявою про надання дозволу на розробку технічної документації щодо поділу та об'єднання земельних ділянок, відповідач правомірно відмовив позивачу у задоволенні вимог заяви.
За наведених обставин позовна вимога про зобов'язання відповідача надати ОСОБА_3 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га на території Гибалівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області (за межами населеного пункту), задоволенню не підлягає, позаяк є похідною від вимоги про скасування викладеного у листі від 12 травня 2017 року №Т-6463/0-2944/6-17 рішення.
При цьому, при ухваленні даного рішення судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та надані позивачем, суд доходить висновку, що мотивація, на яку посилається останній, не дає суду підстав для постановлення висновків, які б спростовували доводи відповідача, а відтак відсутні підстави для задоволення позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що відповідно до статті 94 КАС України, особі, що не є суб'єктом владних повноважень у разі відмови у задоволені позову - судовий збір не відшкодовуються.
В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Дончик Віталій Володимирович