м. Вінниця
17 жовтня 2017 р. Справа № 802/1500/17-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дончика Віталія Володимировича, розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії,
04 вересня 2017 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі - ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, відповідач), про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправною бездіяльністю ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області щодо не надання згоди на вилучення на користь громадян: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 з користування ОСОБА_1 земельної ділянки цільове призначення якої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 51,4 га, що розташована на території Сабарівської сільської ради Оратівського району Вінницької області та знаходиться у його користуванні (оренді). Позивач, не погоджуючись із діями відповідача, звернувся до суду із адміністративним позовом та просить:
- визнати бездіяльність та зобов'язати ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, вилучити з користування (оренди) ОСОБА_1 земельної ділянки площею 51,4 га цільове призначення якої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Сабарівської сільської ради Оратівського району Вінницької області;
- зобов'язати ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області надати дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 51,4 га, що розташована на території Сабарівської сільської ради Оратівського району Вінницької області у власність ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 земельних ділянок орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства.
Позивач в судове засідання не з'явився, явку належного представника не забезпечив. Про дату, час та місце судового засідання повідомлений завчасно та належним чином. 17.10.2017 року представник позивача через канцелярію суду подав клопотання (вх. № 21928) про розгляд справи у його відсутність, зауваживши, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового засідання повідомлений завчасно та належним чином. 17.10.2017 надав суду заяву про розгляд справи без участі представника відповідача (вх. № 21941). В матеріалах справи містяться письмові заперечення відповідача на адміністративний позов.
Згідно з ч. 4 ст. 128 КАС України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Відповідно до ч. 6 ст. 128 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
З огляду на викладене та враховуючи достатність наявних у справі доказів, суд вважає можливим провести розгляд і вирішення справи у відсутності сторін в порядку письмового провадження.
Дослідивши докази, що містяться в матеріалах справи, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, виходячи з наступного.
Як слідує з матеріалів справи, ОСОБА_1, як орендар земельної ділянки цільове призначення якої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 51,4 га, що розташована на території Сабарівської сільської ради Оратівського району Вінницької області, нотаріально завіреною заявою від 30.03.2017 добровільно відмовився від права користування земельною ділянкою на користь громадян: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16
В подальшому, як свідчать матеріали справи, вищевказані особи звернулись до відповідача із заявами про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 2,00 га у власність для ведення особистого селянського господарства на території Сабарівської сільської ради Оратівського району Вінницької області.
Проте, ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області відмовило у задоволенні поданих клопотань мотивуючи відмову наступним.
У листах-відповідях від 05.05.2017, сформованих за наслідком розгляду клопотань ОСОБА_9, ОСОБА_8, ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_6 відповідач вказав, що оскільки запитувані земельні ділянки знаходиться в оренді іншої особи (ОСОБА_1 згідно діючого договору необхідне нотаріальне засвідчене погодження землекористувача на вилучення запитуваних земельних ділянок (а.с. 3-10, 12-13).
Також, у листі-відповіді від 19.06.2017, сформованому за наслідком розгляду клопотання ОСОБА_17, покликаючись на положення ч. 9 ст. 79-1 Земельного кодексу України, відповідач вказав, що оскільки запитувана земельна ділянка перебуває в оренді іншої особи, то орендарю необхідно звернутися до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області із клопотанням про надання згоди на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки.
На думку позивача, відповідач своїми діями, а точніше бездіяльністю зволікає у наданні фізичним особам земельних ділянок, що відобразилось у ненаданні до цього часу переліченим вище особам дозволів на розробку технічної документації, а також не вилучення у нього з користування земельної ділянки загальною площею 51,4 га, в зв'язку з чим звернувся до адміністративного суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, визначаючись щодо заявлених позовних вимог та заперечень відповідача, суд виходив з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Приписи ч. 2 ст. 4 ЗК України визначають, що завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
Згідно п. «а» ч. 2 ст. 22 ЗК України до земель сільськогосподарського призначення належать, зокрема, сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).
За правилами пункту «а» частини третьої статті 22 Земельного кодексу землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Водночас, підстави припинення прав на земельну ділянку визначені в Главі 22 Земельного кодексу України.
Так, в статті 141 ЗК України наведено вичерпний перелік підстав припинення права користування земельною ділянкою, а саме:
а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;
б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;
в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;
г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;
ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;
д) систематична несплата земельного податку або орендної плати;
е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;
є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.
Частиною 1 ст. 142 ЗК України встановлено, що припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки.
В свою чергу, власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації (ч. 4 ст. 142 ЗК України).
Таким чином, з аналізу вищенаведених правових норм слідує, що необхідною передумовою для припинення права користування земельною ділянкою є відповідне звернення землекористувача із заявою до власника земельної ділянки в якому вказується про такі наміри.
В контексті наведеного суд звертає увагу позивача на положення частини третьої статті 2 КАС України, які встановлюють, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
"На підставі" означає, що суб'єкт владних повноважень має бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України, зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
"У межах повноважень" означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх. Під встановленими законом повноваженнями прийнято розуміти як ті, на наявність яких прямо вказує закон - так звані "прямі повноваження", так і повноваження, які прямо законом не передбачені, але безпосередньо випливають із положень закону і є необхідними для реалізації суб'єктом владних повноважень своїх функцій (завдань) - так звані "похідні повноваження".
Враховуючи наведене, суб'єкт владних повноважень вчиняючи дії (приймаючи рішення) має діяти лише в межах своїх повноважень та згідно із законом.
Крім того варто зазначити, що згідно ч. 2 ст. 106 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, позивач надає докази, а в разі неможливості - зазначає докази, які не може самостійно надати, із зазначенням причин неможливості подання таких доказів.
Звертаючись до суду з даним адміністративним позовом позивач ставить у провину ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області протиправну бездіяльність, яка втілилась у не вилученні з його користування (оренди) земельної ділянки цільове призначення якої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 51,4 га, що розташована на території Сабарівської сільської ради Оратівського району Вінницької області.
При цьому, в підтвердження викладеної в адміністративному позові позиції, позивач не надає жодного доказу який би підтвердив його звернення до власника земельної ділянки, орендарем якої він являється, із заявою про намір припинити право користування вказаною земельною ділянкою, що чітко регламентовано приписами ст. 142 ЗК України. Також позивачем не вказано про неможливість надання таких доказів.
За наведених обставин суд зауважує, що із змісту позовної заяви та долучених до неї матеріалів судом не встановлено жодних доказів звернення позивача до власника (розпорядника) орендованої земельної ділянки із заявою про припинення права постійного користування земельною ділянкою (про розірвання договору оренди). Наведена обставина свідчить про недотримання позивачем порядку добровільної відмови від права постійного користування земельною ділянкою визначеного ст. 142 ЗК України.
З огляду на викладене, твердження позивача про існування в діях ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області протиправної бездіяльності щодо не вилучення з користування (оренди) ОСОБА_1 земельної ділянки цільове призначення якої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 51,4 га, що розташована на території Сабарівської сільської ради Оратівського району Вінницької області на користь третіх осіб не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, що безумовно свідчить про їх необґрунтованість.
Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам щодо зобов'язання ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області надати дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 51,4 га, що розташована на території Сабарівської сільської ради Оратівського району Вінницької області у власність ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 земельних ділянок орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, суд зазначає наступне.
В силу положень Земельного кодексу України, Закону України "Про землеустрій" саме відповідач, відповідно до покладених на нього завдань, розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.
Відтак, позовні вимоги, які стосуються зобов'язання суб'єкта владних повноваження прийняти певне рішення є втручанням у дискрецію (вільний розсуд) діяльності даного суб'єкта владних повноважень.
Згідно з Рекомендацією №R(80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 3 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.
Іншими словами, під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.
Таким чином, суд не може втручатись в дискреційні повноваження та виходити за межі завдань адміністративного судочинства.
Крім того суд наголошує на ту обставину, що самі заявники ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, про яких позивач вказує в позовній заяві, до суду щодо оскарження відмов у наданні їм дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок не звертались.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності вчинених дій, прийнятих рішень та надані позивачем, суд доходить висновку, що мотивація, на яку посилається останній, не дає суду підстав для постановлення висновків, які б спростовували доводи відповідача, а відтак відсутні підстави для задоволення позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що відповідно до статті 94 КАС України, особі, що не є суб'єктом владних повноважень у разі відмови у задоволені позову - судовий збір не відшкодовуються.
В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Дончик Віталій Володимирович