04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"12" жовтня 2017 р. cправа№ 910/8322/17
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Буравльова С.І.
суддів: Андрієнка В.В.
Власова Ю.Л.
секретар Ковальчук Р.Ю.;
за участю
представників: позивача - Сєров Є.І.;
відповідача - не з'явилися
розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта"
на рішення Господарського суду м. Києва від 20.07.2017 р.
у справі № 910/8322/17 (суддя - Привалов А.І.)
за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрнафта"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-інноваційний Союз"
про визнання недійсною заяви про зарахування вимог
У травні 2017 року Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" (далі - позивач) звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-інноваційний Союз" (далі - відповідач) про визнання недійсною заяви № 20/04/17 від 20.04.2017 р. про зарахування.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 25.05.2017 р. порушено провадження у справі № 910/8322/17.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 20.07.2017 р. у справі № 910/8322/17 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" подало апеляційну скаргу, у якій просить оскаржуване рішення суду скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а також порушено норми матеріального права.
Так, в апеляційній скарзі позивач вказує на те, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні неправильно застосовано ст. ст. 602, 215 та 203 ЦК України, а також норми Закону України «Про виконавче провадження» до правовідносин, що склалися між сторонами.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2017 р. апеляційну скаргу прийнято до провадження у складі колегії суддів: Буравльов С.І. (головуючий), Андрієнко В.В., Власов Ю.Л., та призначено до розгляду на 12.10.2017 р.
У засідання суду, призначене на 12.10.2017 р., представники Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-інноваційний Союз" не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення судового розгляду, що підтверджується наявним у матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення.
Колегія суддів зазначає, що неявка у судове засідання представників відповідача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги. Подальше відкладення може призвести до затягування розгляду скарги, а тому постанова приймається за наявними в справі матеріалами, яких достатньо для повного та об'єктивного розгляду.
Наведене також не суперечить п. п. 3.9.1, 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.
Як убачається з матеріалів справи та установлено судом першої інстанції, 26.04.2017 р. позивач отримав від відповідача заяву № 20/04/17 від 20.04.2017 р. про зарахування. У заяві зазначено, що Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" має зобов'язання перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Промислово-інноваційний Союз" по сплаті грошових коштів на загальну суму 84192,89 грн, що знаходить своє підтвердження у постанові Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2016 р. та постанові Вищого господарського суду України від 23.03.2017 р. у справі № 910/8315/16. У свою чергу, у відповідача існує зобов'язання перед позивачем по сплаті 10735,62 грн судового збору за розгляд касаційної скарги, що також підтверджується постановою Вищого господарського суду України від 23.03.2017 р. у справі № 910/8315/16.
Разом з цим, Публічне акціонерне товариство "Укрнафта", посилаючись на норми Закону України "Про виконавче провадження" та Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-інноваційний Союз" про визнання вказаної заяви недійсною, оскільки, на переконання позивача, остання суперечить нормам законодавства, та що припинення зобов'язання із судового рішення на стадії його примусового виконання чинним законодавством не передбачено.
Відповідно до ст. 202 ЦК України одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.
Тобто, оспорювана заява № 20/04/17 від 20.04.2017 р. про зарахування є одностороннім правочином, оскільки підпадає під визначення, викладене у ст. 202 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.
Згідно з ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства (ст. 207 ЦК України).
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.ч. 2, 3 ст. 215 ЦК Ураїни).
Відповідно до ст. 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Убачається, що постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2016 р. рішення Господарського суду м. Києва від 21.06.2016 р. у справі № 910/8315/16 скасовано та прийнято нове рішення. Зокрема, у абзаці 3 п. 2 резолютивної частини цієї постанови вирішено стягнути з Публічного акціонерного товариства "Укpнaфта" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-інноваційний Союз" 3% річних у розмірі 84192,89 грн та індекс інфляції у розмірі 595712,46 грн.
Постановою Вищого господарського суду України від 23.03.2017 р. постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2016 р. у справі № 910/8315/16 скасовано частково. При цьому, в частині стягнення з Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" 3% річних у розмірі 84192,89 грн постанова Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2016 р. залишена без змін. Окрім цього, Вищим господарським судом України постановлено також стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-інноваційний Союз" на користь Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" 10735,62 грн судового збору за розгляд касаційної скарги.
Господарським судом на виконання постанови Вищого господарського суду України від 23.03.2017 р. у справі № 910/8315/16 видано відповідний судовий наказ, а головним державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві 19.04.2017 р. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 53796325.
Предметом спірної заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог якраз і є суми, стягнуті зі сторін згідно вищезазначеної постанови Вищого господарського суду України.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що зарахування являє собою спосіб припинення зобов'язання і можливе за наявності умов зустрічності та однорідності вимог, настання строків виконання зобов'язання, а також відсутності спору відносно характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання тощо. Тобто, зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому). Також можливе часткове зарахування, коли одне зобов'язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого (меншого) зобов'язання. Таким чином, зарахування зустрічних однорідних вимог як односторонній правочин, є волевиявленням суб'єкта правочину, спрямованим на настання певних правових наслідків у межах двосторонніх правовідносин (правова позиція, висловлена Верховним Судом України у постанові від 24.06.2015 р. у справі № 914/2492/14).
Стаття 602 ЦК України містить перелік вимог, зарахування яких не допускається: про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; про стягнення аліментів; щодо довічного утримання (догляду); у разі спливу позовної давності; за зобов'язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом; в інших випадках, встановлених договором або законом.
Згідно з ч. 5 ст. 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
У даному випадку, відповідно до постанови Вищого господарського суду України від 23.03.2017 р. та постанови Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2016 р. у справі № 910/8315/16 у сторін спору виникли зустрічні однорідні зобов'язання, оскільки вони є грошовими, де позивач виступає кредитором відповідача на суму 10735,62 грн та одночасно боржником відповідача на суму 84192,89 грн. До того ж, строк виконання цих зобов'язань, тобто сплати заборгованості за судовим рішенням, настав.
При цьому, обставин, передбачених ст. 602 ЦК України, за яких зарахування зустрічних вимог не допускається, судом першої інстанції не встановлено, з чим погоджується і колегія суддів.
Посилання позивача на ту обставину, що застосування такого способу припинення зобов'язання, щодо якого існує рішення суду, яке набрало законної сили і перебуває на стадії примусового виконання, має відбуватись з урахуванням Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII від 02.06.2016 р., судом відхиляються, оскільки положення вказаного закону не містять заборони стосовно можливості проведення зарахування зустрічних однорідних вимог на стадії виконання судового рішення.
Статтею 32 ГПК України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Колегія суддів також враховує, що відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Таким чином, обов'язок доказування законодавчо покладено на сторони. Публічним акціонерним товариством "Укрнафта" не доведено обставин, наявність яких відповідно до положень чинного законодавства є підставою для визнання недійсною заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-інноваційний Союз" № 20/04/17 від 20.04.2017 р. про зарахування зустрічних однорідних вимог.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для зміни чи скасування рішення Господарського суду м. Києва від 20.07.2017 р.
У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 20.07.2017 р. у справі № 910/8322/17 - без змін.
2. Матеріали справи № 910/8322/17 повернути до Господарського суду м. Києва.
3. Копію постанови надіслати сторонам.
Головуючий суддя С.І. Буравльов
Судді В.В. Андрієнко
Ю.Л. Власов