04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"19" жовтня 2017 р. Справа№ 910/11188/17
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Михальської Ю.Б.
суддів: Тищенко А.І.
Отрюха Б.В.
За участю представників:
від позивача: не з'явився
від відповідача: Гуйван І.М. - за дов.
розглянувши апеляційну скаргу Первинної профспілкової організації Управління Національного банку України в Тернопільській області
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.09.2017
у справі №910/11188/17 (суддя Лиськов М.О.)
за позовом Первинної профспілкової організації Управління Національного банку України в Тернопільській області
до Національного банку України
про стягнення 72 273,6 грн.
Первинна профспілкова організація Управління Національного банку України в Тернопільській області (далі, позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Національного банку України (далі, відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 72 273,60 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.09.2017 за клопотання відповідача припинено провадження у справі №910/11188/17 на підставі пункту 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвала суду мотивована тим, що спірні правовідносини не мають характеру господарських, оскільки спір у даній справі виник із колективного договору, вирішення якого у судовому порядку передбачено приписами частини 7 статті 20 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».
Не погодившись з прийнятою ухвалою, Первинна профспілкова організація Управління Національного банку України в Тернопільській області звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.09.2017 у справі №910/11188/17 та направити справу на розгляд до суду першої інстанції.
Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвала суду першої інстанції є необґрунтованою, незаконною, винесеною з порушенням норм матеріального та процесуального права, порушує права та законні інтереси апелянта, а тому підлягає скасуванню.
За твердженнями скаржника, спір підлягає вирішенню в господарському суді, оскільки встановлене статтею 250 Кодексу законів про працю України та статтею 44 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» зобов'язання щодо відрахування профспілкам коштів на культурно-масову, фізкультурну та оздоровчу роботу спрямоване на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов функціонування профспілок та безпосередньо стосується господарчого забезпечення діяльності профспілки як негосподарюючого суб'єкта.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями апеляційну скаргу позивача було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Отрюх Б.В., Тищенко А.І.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2017 апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження та розгляд справи призначено на 19.10.2017.
18.10.2017 представник відповідача подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просив суд у задоволенні апеляційної скарги відмовити, оскаржену ухвалу суду залишити без змін. Відповідач зазначив, що спірні правовідносини не мають характеру господарських, а тому даний спір підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.
Представник позивача у судове засідання, призначене на 19.10.2017, не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується наявним у матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення.
Оскільки неявка представника позивача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку оскарженої ухвали в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника позивача.
Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги позивача заперечував, просив залишити оскаржену ухвалу суду без змін.
Суд, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представника відповідача, дійшов висновку, що оскаржена ухвала суду першої інстанції підлягає залишенню без змін з наступних підстав.
Як вбачається із матеріалів справи, предметом заявленого позову у даній справі є стягнення з Банку на підставі статті 250 Кодексу законів про працю України та статті 44 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» заборгованості з відрахування коштів на культурно-масову, фізкультурну та оздоровчу роботу.
Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземній громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів спрямованих на запобігання правопорушенням.
У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницьке і діяльності.
У відповідності до статті 21 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі є позивач і відповідач.
Позивачами є підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.
Відповідачами є юридичні особи та у випадках, передбачених цим Кодексом, - фізичні особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Із аналізу наведених норм слід дійти висновку, що спір підвідомчий господарському суду, якщо склад його учасників відповідає приписам статей 1, 21 Господарського процесуального кодексу України, а спірне правовідношення носить господарський характер.
У підпункті 3.1. пункту 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 № 10 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам» зазначено, що господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов:
- участь у спорі суб'єкта господарювання;
- наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин;
- наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом;
- відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Підвідомчість справ господарським судам визначена приписами статті 12 Господарського процесуального кодексу України, за нормою пункту 1 частини першої якої господарським судам підвідомчі, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім:
- спорів про приватизацію державного житлового фонду;
- спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов;
- спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін;
- спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів;
- інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесена до відання інших органів.
Відповідно до частин 1-3 статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).
Діяльність негосподарюючих суб'єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб'єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб'єктів.
Згідно зі статтею 4 Господарського кодексу України не є предметом регулювання цього Кодексу, зокрема, трудові відносини.
Трудові відносини - це врегульовані законодавством, а також колективними трудовими договорами відносини, що виникають у зв'язку з трудовим процесом у суспільному виробництві, у конкретному трудовому колективі.
Відповідно до статей 1, 2 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» професійна спілка (профспілка) - добровільна неприбуткова громадська організація, що об'єднує громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання); первинна організація профспілки - добровільне об'єднання членів профспілки, які, як правило, працюють на одному підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності і виду господарювання або у фізичної особи, яка використовує найману працю, або забезпечують себе роботою самостійно, або навчаються в одному навчальному закладі.
Професійні спілки створюються з метою здійснення представництва та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки.
Відповідно до статті 44 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» роботодавці зобов'язані відраховувати кошти первинним профспілковим організаціям на культурно-масову, фізкультурну і оздоровчу роботу в розмірах, передбачених колективним договором та угодами, але не менше ніж 0,3 відсотка фонду оплати праці з віднесенням цих сум на валові витрати, а у бюджетній сфері - за рахунок виділення додаткових бюджетних асигнувань.
Згідно з приписами статті 1 Закону України «Про колективні договори і угоди» колективний договір, угода укладаються на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів працівників та роботодавців.
Відповідно до приписів частини сьомої статті 20 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» профспілки, їх об'єднання здійснюють контроль за виконанням колективних договорів, угод. У разі порушення роботодавцями, їх об'єднаннями, органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування умов колективного договору, угоди профспілки, їх об'єднання мають право направляти їм подання про усунення цих порушень, яке розглядається в тижневий термін. У разі відмови усунути ці порушення або недосягнення згоди у зазначений термін, профспілки мають право оскаржити неправомірні дії або бездіяльність посадових осіб до місцевого суду.
Позивач зазначає, що на даний час колективний договір не укладено через неузгодженість позиції первинних профспілкових організацій, які діють у Національному Банку України, щодо створення спільного представницького органу для ведення переговорів і укладення колективного договору, а тому суму відрахувань профспілці на культурно-масову, фізкультурну і оздоровчу роботу за період з 2015 до квітня 2017 року (стягнення якої є предметом спору в даній справі) позивач визначав, виходячи із розміру, встановленого статтею 44 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» (0,3 відсотка фонду оплати праці).
Відповідно до приписів частини перини статі 15 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Колегія суддів, враховуючи вищевказані норми права, зазначає, що вимоги позивача у даній справі спрямовані на захист трудових прав працівників, виникають із трудових правовідносин, а тому то вони підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, незалежно від того, що сторонами у справі є юридичні особи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 13.06.2017 у справі №904/3120/16.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.
Провадження у справі підлягає припиненню з посиланням на пункт 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України, якщо при розгляді справи буде встановлено, що справа зі спору непідвідомча господарському суду (стаття 12 Господарського процесуального кодексу України).
З огляду на викладені положення чинного законодавства, враховуючи суть спору, та те, що спірні правовідносини не мають характеру господарських, Господарський суд міста Києва дійшов правильного висновку, що даний спір підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства, а провадження у даній справі підлягає припиненню на підставі пункту 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки даний спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.
Згідно з частиною 2 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, у випадках припинення провадження у справі повторне звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав не допускається.
Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
З огляду на вищевикладене, заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.
Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.09.2017 у справі №910/11188/17 обґрунтованою та такою, що відповідає чинному законодавству, підстав для її скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Первинної профспілкової організації Управління Національного банку України в Тернопільській області є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 99, 101, 103, 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -
Апеляційну скаргу Первинної профспілкової організації Управління Національного банку України в Тернопільській області на ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.09.2017 у справі №910/11188/17 залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.09.2017 у справі №910/11188/17 залишити без змін.
Матеріали справи №910/11188/17 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.
Головуючий суддя Ю.Б. Михальська
Судді А.І. Тищенко
Б.В. Отрюх