23 жовтня 2017 рокуЛьвів№ 876/9773/17
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого Шинкар Т.І.,
суддів Пліша М.А.,
Ільчишин Н.В.
секретаря судового засідання Чигер І.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_2 представника ОСОБА_3 на постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 червня 2017 року у справі №607/6642/17 за позовом ОСОБА_3 до Управління соціальної політики Тернопільської міської ради про визнання дій протиправними та стягнення недоплаченої щорічної разової грошової допомоги як інваліду війни,-
25.05.2017 ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 звернулась в суд з позовом до Управління соціальної політики Тернопільської міської ради (далі - Управління), просила визнати неправомірними дії Управління щодо виплати щорічної разової грошової допомоги як інваліду ІІІ групи у розмірі 2310 грн. у 2016 році та невиплати такої допомоги в розмірі 5600 грн.; зобов'язати Управління здійснити перерахунок щорічної разової грошової допомоги інваліду війни ІІІ групи відповідно до ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та виплатити різницю в розмірі 5600 грн.
Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13.06.2017 в задоволені позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2, представник ОСОБА_3, подала апеляційну скаргу, просить скасувати постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13.06.2017 та прийняти нову, якою позов задовольнити повністю. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що за загальними засадами пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової допомоги учасникам бойових дій, інвалідам війни у 2016 році слід застосовувати не постанову Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 №141, а Закон №3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», який має вищу юридичну силу. Також, вказує, що положення п.26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України» є такими, що звужують обсяг передбачених законом та гарантованих Конституцією України прав позивача.
В судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав, Управління подало заперечення на апеляційну скаргу в якому просить розгляд справи проводити за відсутності представника відповідача.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні в справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи,ОСОБА_3 є інвалідом війни ІІІ групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, що підтверджується посвідченням Серії НОМЕР_1 від 18.07.2014 (а.с.9).
24.04.2017 ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 звернулась в Управління соціальної політики Тернопільської міської ради із заявою щодо перерахунку разової грошової допомоги як інваліду війни відповідно до ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (а.с.11)
Згідно з листом Управління соціальної політики Тернопільської міської ради від 28.04.2017 №2123/13.8 (а.с.12) та довідки від 28.03.2017 №2824 (а.с.13) у 2016 році ОСОБА_3 виплачена одноразова грошова допомога, як інваліду війни третьої групи, в розмірі 2310 грн., відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 №141.
Вважаючи, що Управлінням неправомірно здійснено виплату допомоги ОСОБА_3 у меншому розмірі, ніж це встановлено законом, ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 звернулась із позовом до суду.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Згідно з ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.
Правовий статус ветеранів війни визначено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII (далі - Закон №3551-XII).
Відповідно до положень ст.13 Закон №3551-XII (в редакції Закону №367-XIV від 25.12.1998) щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком.
Згідно з ч.1 ст.17 Закону №3551-XII фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів.
Статтею 17-1 Закону №3551-XII встановлено, що щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.
Особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.
Пунктом 26 розділу VІ «Прикінцеві і перехідні положення» Бюджетного кодексу України (в редакції Законом №79-VIII від 28.12.2014, який набрав чинності 01 січня 2015 року), встановлено, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Ця норма Закону №79-VІІІ нечинною або неконституційною не визнавалась та підлягає застосуванню.
З метою забезпечення виплати разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» Кабінетом Міністрів України винесено Постанову від 2 березня 2016 року № 141 «Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», відповідно до якої у 2016 році виплату разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» здійснює Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій (далі - органи соціального захисту населення), які через відділення зв'язку або через установи банків перераховують їх на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання), у таких розмірах: інвалідам війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, ґетто та інших місць примусового тримання, визнаним інвалідами загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: I групи - 2975 гривень; II групи - 2600 гривень; III групи - 2310 гривень.
Розміри виплати в цій постанові встановлені в конкретному розмірі і є незмінними.
Як встановлено з матеріалів справи та не заперечується позивачем, у 2016 році позивачу виплачено одноразову допомогу до 5 травня як інваліду війни третьої групи в сумі 2310 грн.
Повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.
Конституційний Суд України неодноразово вирішував питання про те, чи має право держава змінювати порядок і розміри існуючих соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України та чи є обов'язковими для застосування судами України нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України з питань соціального захисту громадян, видані на виконання вимог Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 зазначено, що одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень. Передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною 1 статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
У рішенні Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року №3-рп/2012 зазначено, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.
Однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.
Суд апеляційної інстанції також зауважує, що згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні «Великода проти України» від 03.06.2014 зазначив, що законодавчі норми щодо пенсійного забезпечення можуть змінюватися. Суд також зазначає, що зменшення пенсії заявниці очевидно було обумовлено міркуваннями економічної політики та фінансових труднощів, з якими зіткнулася держава. За відсутності будь-яких доказів щодо протилежного та визнаючи, що держава-відповідач має широке поле свободи розсуду щодо досягнення балансу між правами, що є предметом спору, та економічною політикою, Суд не вважає, що таке зменшення було непропорційним переслідуваній легітимній меті або що воно поклало надмірний тягар на заявницю.
Отже, у 2016 році у відповідача не було правових підстав для нарахування інвалідам війни щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів.
Враховуючи те, що щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2016 рік нараховано та виплачено позивачу у розмірі 2310 грн. відповідно до положень Бюджетного кодексу України та Постанови Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року №141 «Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», суд апеляційної інстанції вважає вірним висновок суду першої інстанції, щодо відсутності правових підстав для задоволення позову.
Частиною 2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з ст.159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Керуючись статями 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 представника ОСОБА_3 залишити без задоволення, а постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 червня 2017 року у справі №607/6642/17 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Т. І. Шинкар
судді М. А. Пліш
Н. В. Ільчишин
Повний текст Ухвали складено 23.10.2017