Справа: № 368/1131/17 Головуючий у 1-й інстанції: Кириченко В.І.
Суддя-доповідач: Бужак Н.П.
24 жовтня 2017 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Бужак Н. П.
Суддів: Костюк Л.О., Троян Н.М.
За участю секретаря: Івченка М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні (без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу) апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Кагарлицької районної державної адміністрації на постанову Кагарлицького районного суду Київської області від 21 вересня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Управління соціального захисту населення Кагарлицької районної державної адміністрації про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_3 звернувся до Кагарлицького районного суду Київської області з адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення Кагарлицької районної державної адміністрації про визнання дій відповідача щодо відмови в наданні статусу інваліда війни неправомірними та зобов'язання відповідача встановити статус інваліда війни та видати посвідчення інваліда війни.
Постановою Кагарлицького районного суду Київської області від 21 вересня 2017 року адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідач Управління соціального захисту населення Кагарлицької районної державної адміністрації подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів відповідно до ч.4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.
Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідча, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії та інвалідом II групи, що підтверджується відповідним посвідченням, серія НОМЕР_1 та вкладкою до нього НОМЕР_2.
З 02.06.2017 року позивачу довічно було встановлено 2 групу інвалідності, причиною якої є захворювання, пов'язане з роботами на ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Зазначена обставина підтверджується довідками до акта огляду МСЕК, довідками про результати визначення ступеню втрати професійної праценздатності у відсотках та експертним висновком.
17.08.2017 року позивач звернувся до відповідача з метою встановлення йому статусу інваліда війни та видачу посвідчення інваліда війни.
Проте, Управління соціального захисту населення Кагарлицької районної державної адміністрації листом від 21.08.2017 року №622, відмовило ОСОБА_3 у задоволенні заяви посилаючись на те, що соціальний захист населення встановлює статус інваліда війни на підставі довідки, яка є витягом з розпорядження начальника Цивільної оборони Київської області і містить інформацію про залучення особи до формувань Цивільної оборони та документів про роботу, яку виконував громадянин під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також довідки про встановлення інвалідності захворювання, пов'язаного з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Довідка №01.1-14/1318-7 від 16.08.2017 року видана Департаментом з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської ОДА носить інформаційне роз'яснення Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки з 09.07.2015 року ліквідована постійно діюча комісія з питань розгляду звернень громадян щодо підтвердження їм участі в ліквідації наслідків чорнобильської катастрофи у складі формувань Цивільної оборони. В даних довідках відсутнє документальне підтвердження залучення до складу формувань Цивільної оборони. Цей документ має містити дані про таке залучення з посиланням на наказ чи розпорядження штабу Цивільної оборони та інформацію, яку виконував громадянин під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. У зв'язку з тим, що План Цивільної оборони в період аварії на ЧАЕС не вводився (не було відповідного доручення уряду СРСР) працівники, які залучалися для ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи від інших міністерств і відомств і стали інвалідами внаслідок пов'язаних з цим захворювань, не можуть бути віднесені до осіб, що підпадають під дію вимог п.9 ч.2 ст. 7 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем підтверджено участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони, що є підставою для отримання статусу інваліда війни та відповідного посвідчення.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України від 22.10.1993 року № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон № 3551-XII) визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни Чорнобильської катастрофи, гарантії їх соціального захисту» до інвалідів війни належать також інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС.
Пунктом 2 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків інвалідів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 року № 302, передбачено, що посвідчення є документом, що підтверджує статус осіб, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Згідно з пунктом 10 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 року № 302, посвідчення інваліда війни видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причини інвалідності.
Як вбачається із копії витягу з наказу №12 від 02 травня 1986 року, водій автомобіля КАМаЗ - 5320 ОСОБА_3 направлений у відрядження для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильської АЕС в період з 02 травня 1986 року по 05 травня 1986 року.
З довідки до Акту огляду МСЕК серії АВ № 0769749 від 08 червня 2017 року та експертного висновку № 45 від 04 травня 2017 року, встановлено, що інвалідність позивачем була отримана саме внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС.
Проте, у наданих позивачем документах відсутні відомості про залучення його до складу формувань Цивільної оборони, тобто позивач документально не підтвердив своєї участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі формувань Цивільної оборони, що є однією з обов'язкових умов для отримання статусу інваліда війни відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Таким чином, оскільки в ході розгляду справи встановлено, що позивачем не було надано відповідачу та до суду усіх необхідних документів, які дають йому право на отримання статусу інваліда війни відповідно до статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про зобов'язання управління соціального захисту населення надати ОСОБА_3 статус інваліда війни та видати посвідчення відповідно до п.9 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Аналогічну позицію було висловлено Вищим адміністративним судом України у судовому рішенні від 23.03.2017 року у справі № 676/4127/16-а (К/800/8542/17).
Довідка від 04.07.2017 року 14-29/188 видана Відділом містобудування та архітектури, капітального будівництва і цивільно захисту не може бути доказом участі позивача у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі формувань Цивільної оборони, оскільки не підтверджує факт залучення позивача до складу формувань Цивільної оборони.
Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року №1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 6 червня 1975 року №90, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в т.ч. і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.
У справі, що розглядається, містяться докази участі позивача у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, а також настання інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов»язаним з участю у ліквідації цих наслідків.
Проте, ці обставини свідчать про те, що на позивача як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом №796-ХІІ, тоді як для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених п.9 ч.2 ст.7 Закону №3551-ХІІ, окрім факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків на ЧАЕС Закон №3551-ХІІ містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.
Утім, належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі або ж участі як працівника Кагарлицького РТП, де позивач працював у 1986 році, у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі формувань Цивільної оборони позивач не надав.
Маршрутний лист учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, ксерокопія якого долучена до матеріалів справи, колегія суддів не може взяти до уваги як доказ, оскільки даний документ не є первинним, тобто таким, що виданий у 1986 році, не містить посилань на первинний документ. У даному маршрутному листі зазначено, що позивач має паспорт, який видано 28 березня 1998 року, що свідчить, що даний маршрутний лист було видано вже після 1998 року, тоді як спірним є питання роботи позивача у складі формувань Цивільної оборони у травні 1986 року.
Наказ №12 від 2 травня 1986 року Кагарлицького ремонтно-тракторного підприємства про направлення водія КАМаЗ - 5320 ОСОБА_3 для ліквідації аварії на ЧАЕС з 2 травня по 5 травня 1986 року, також не містить даних про направлення позивача у відрядження у складі формувань Цивільної оборони.
Довідка відділу містобудування та архітектури, капітального будівництва і цивільного захисту від 04.07.2017 року про залучення позивача до складу формувань Цивільної оборони Кагарлицького РТП, також не може бути визнана судом належним доказом у справі, оскільки містить посилання на підставу її видачі - виписку з наказу №12, яким не передбачено, що позивача було залучено до складу формувань Цивільної оборони Кагарлицького РТП, а маршрутний лист, як вище зазначено судом, виданий після 1998 року, тобто він не є первинним документом.
Колегія суддів звертає увагу, що суд першої інстанції зобов'язав відповідача встановити ОСОБА_3 статус інваліда війни та видати посвідчення інваліда війни, що суперечить вимогам чинного законодавства з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 18 "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" ветеранам війни, до яких належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни, вручаються посвідчення та нагрудні знаки. Порядок виготовлення та видачі посвідчень і знаків встановлюється Кабінетом Міністрів України та міжнародними договорами, в яких бере участь Україна.
Разом з цим, пунктом 2 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №302 від 12 травня 1994 року, передбачено, що посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації.
Пунктом 7 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року № 302 (далі - постанова КМУ №302) "Посвідчення інваліда війни" видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності (пункт 10 постанови КМУ №302).
Отже, право встановлювати статус "інваліда війни" та видавати посвідчення відноситься до повноважень відповідних органів праці та соціального захисту населення.
Зобов'язуючи відповідача надати позивачу статус інваліда війни та видати відповідне посвідчення, суд першої інстанції по суті перебрав на себе повноваження органів праці та соціального захисту населення, чим допустив порушення норм права.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.
Колегія суддів також звертає увагу на висновки постанови Вищого адміністративного суду України від 21.10.2010 року № П-278/10, якою встановлено, що з огляду на положення Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Отже, адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Таким чином, вирішуючи спір, суд першої інстанції фактично перебрав на себе повноваження органів праці та соціального захисту населення. Суд не може зобов'язувати, щоб позивачам встановили зазначений статус, оскільки такі повноваження відносяться до компетенції інших органів, а тому колегія суддів приходить до висновку про скасування в цій частині рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про зобов'язання відповідача розглянути питання щодо встановлення позивачу статусу інваліда війни.
Вказана правова позиція викладена в рішенні Верховного Суду Україн від 07 липня 2017 року у справі № 676/4127/16-а.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було помилково прийнято постанову про задоволення позовних вимог, оскільки відсутнє документальне підтвердження участі позивача у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у складі формувань Цивільної оборони, а тому постанова суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає за необхідне постанову суду скасувати та ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 41, 160, 195, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Кагарлицької районної державної адміністрації задовольнити.
Постанову Кагарлицького районного суду Київської області від 21 вересня 2017 року скасувати.
Ухвалити у справі нову постанову, якою у задоволенні позовних ОСОБА_3 до Управління соціального захисту населення Кагарлицької районної державної адміністрації про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її проголошення, проте на неї може бути подано касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України у порядку та в строки, визначені ст. 212 КАС України.
Головуючий суддя: Бужак Н.П.
Судді: Костюк Л.О.
Троян Н.М.
Повний текст виготовлено: 24 жовтня 2017 року.