Справа: № 744/701/17 Головуючий у 1-й інстанції: Смага С.В. Суддя-доповідач: Безименна Н.В.
Іменем України
17 жовтня 2017 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Безименної Н.В.
суддів Аліменка В.О. та Кучми А.Ю.
за участю секретаря Цюпка Б.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Семенівського районного суду Чернігівської області від 23 серпня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Новгород-Сіверського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Чернігівської області про визнання нечинним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
У липні 2017 року позивач звернувся в Семенівський районний суд Чернігівської області з позовом до Новгород-Сіверського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Чернігівської області про визнання нечинним рішення та зобов'язання вчинити певні дії.
Постановою Семенівського районного суду Чернігівської області від 23 серпня 2017 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду вмотивовано тим, що період роботи/проживання позивача в зоні безумовного (обов'язкового) відселення не дає йому права на призначення пенсії.
Не погоджуючись із вказаною постановою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та прийняти нову постанову. На думку апелянта, оскаржувана постанова винесена судом першої інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. В обгрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що має право на призначення пенсії незалежно від часу проживання або роботи в зоні безумовного (обов'язкового) відселення.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.
Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.
З матеріалів справи вбачається, що позивач є громадянином, потерпілим від чорнобильської катастрофи 3 категорії, що підтверджується копією посвідчення від 02.04.1994 серії Б № 615627 (а.с. 4).
14 червня 2017 року позивач звернувся в Семенівський районний суд Чернігівської області з заявою про призначення пенсії .
Рішенням Семенівського відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій Новгород -Сіверського об'єднаного управління Пенсійного фонду України № 1 від 23.06.2017 відмовлено в призначенні пенсії за віком ОСОБА_2 (а.с. 5-6). В обґрунтування відмови, орган Пенсійного фонду зазначив, що позивач набуде право на призначення пенсії після досягнення віку, визначеного ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» - у 60 років.
Надаючи правову оцінку вищевикладеним обставинам, колегія суддів виходить з наступного.
Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
Згідно ч. 3 ст. 14 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи:
потерпілі від Чорнобильської катастрофи (не віднесені до категорії 2), які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - категорія 3.
Частиною 2 статті 55 вказаного Закону встановлено, що особи, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування":
особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні безумовного (обов'язкового) відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 2 років, на 4 роки та додатково 1 рік за кожний рік проживання, роботи, але не більше 9 років.
Колегія суддів звертає увагу органу Пенсійного фонду на те, що наявність у позивача вищевказаного посвідчення громадянина потерпілого від чорнобильської катастрофи 3 категорії, є достатнім підтвердженням того, що він не менше 2-х років проживав або працював саме у зоні безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, що на думку колегії суддів свідчить про те, що останній має право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на 4 роки.
Така ж сама правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 07.12.2016 у справі № 556/335/15-а (К/800/28324/15) та від 01.03.2017 у справі № 556/5/15-а (К/800/38442/15).
Таким чином, позивач має право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку у 56 років, що не було враховано відповідачем під час розгляду заяви позивача.
Разом з цим, колегія суддів звертає увагу на те, що вищевикладене, не спростовує правомірності відмови органу Пенсійного фонду у призначенні пенсії позивачу зі зниженням пенсійного віку на підставі його заяви від 14.06.2017, оскільки позивачем не надано суду належних доказів наявності у нього права на зменшення пенсійного віку додатково на 2 роки (на 1 рік за кожний рік проживання).
Враховуючи вищевикладене, а також те, що на момент звернення позивача з заявою про призначення пенсії, останньому виповнилося повних 54 роки, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для призначення позивачу пенсії зі зниженням пенсійного віку на 6 років на підставі його заяви від 14.06.2017.
Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Постанову Семенівського районного суду Чернігівської області від 23 серпня 2017 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Повний текст ухвали виготовлено 23 жовтня 2017 року.
Головуючий суддя Н.В. Безименна
Судді А.Ю Кучма
В.О. Аліменко