Головуючий у 1 інстанції - Петунін І.В.
Суддя-доповідач - Компанієць І.Д.
24 жовтня 2017 року справа №226/1374/17
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача Компанієць І.Д., суддів Васильєвої І.А., Ястребової Л.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Мирноградської міської ради на постанову Димитровського міського суду Донецької області від 18 вересня 2017 року у справі № 226/1374/17 за позовом ОСОБА_3 до Управління соціального захисту населення Мирноградської міської ради про визнання дій неправомірними та зобов'язання здійснити нарахування та виплату,-
Позивач просила:
визнати неправомірними дії відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу недоотриманої допомоги при народженні дитини;
зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу недоотриманої допомоги при народженні дитини, згідно заяви від 13.03.2017 року.
Постановою Димитровського міського суду Донецької області від 18 вересня 2017 року позов задоволено.
Визнано неправомірними дії відповідача щодо відмови в призначенні і виплаті позивачу допомоги при народженні дитини.
Визнано неправомірними та скасовано Рішення Управління соціального захисту населення Мирноградської міської ради Донецької області від 26.04.2017 року про відмову в призначенні позивачу допомоги при народженні дитини.
Зобов'язано Управління соціального захисту населення Мирноградської міської ради Донецької області призначити та здійснити виплату позивачу недоотриманої допомоги при народженні дитини з 01.01.2015 року.
Не погодившись з судовим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що у відповідача відсутні правові підстави для призначення і виплати позивачу допомоги при народженні дитини у зв'язку з тим, що після отримання Управлінням електронної справи позивача виявлено, що державна допомога при народженні дитини була виплачена останній по 31.12.2014 року, тобто більше ніж за 12 місяців до моменту звернення позивача до Управління з заявою про призначення зазначеної допомоги. Зазначає, що позивачем пропущено строк, встановлений чинним законодавством для звернення із заявою про призначення допомоги при народженні дитини та вважає, що рішення Управління про відмову у виплаті допомоги при народженні дитини є законним і обґрунтованим.
Сторони в судове засідання не прибули, про час, дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, тому за приписами п. 2 ч. 1 ст.197 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги за матеріалами справи, розглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, встановила наступне.
Позивач, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянкою України та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_3 (а.с. 13-16).
ІНФОРМАЦІЯ_2 року позивач народила дитину - ОСОБА_4, що підтверджується копією свідоцтва про народження Серії НОМЕР_2, виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Київського районного управління юстиції у місті Донецьку області 06 червня 2014 року (а.с. 6).
Відповідно до довідок про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 22.12.2016 року № 0000074869, №0000074843 позивача та її малолітню доньку відповідачем взято на облік, як осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, з яких вбачається, що фактичним місцем проживання позивача та її дочки є: АДРЕСА_2 ( а.с. 7-8).
13 березня 2017 року позивач звернулась до відповідача із заявою про отримання допомоги при народженні другої дитини, надавши необхідний пакет документів, що не заперечується відповідачем.
26 квітня 2017 року відповідачем прийнято рішення про відмову у призначенні допомоги при народженні дитини.
В обґрунтування підстав для відмови позивачу у призначенні вищезазначеної допомоги Управління посилалось на п. 13 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми від 27.12.2001 року № 1751, що звернення за поновленням допомоги надійшло пізніше ніж через дванадцять календарних місяців після припинення виплати допомоги (а.с. 28).
Відповідно до інформації Управління (а.с.30-31) позивачу виплачена допомога при народженні дитини по 31.12.2014 року.
Спірним у справі є правомірність дій відповідача щодо відмови у продовженні (поновленні) виплати позивачеві недоотриманої суми допомоги при народженні першої дитини з січня 2015 року у зв'язку з пропуском строку звернення за призначенням такої допомоги.
Згідно ст. 12 Закону України «Прo державну допомогу сiм'ям з дітьми» (в редакції, чинній на день народження дитини ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 року, далі Закон №2811) допомога при народженні дитини нараховується виходячи з розміру прожиткового мінімуму для дітей віком до шести років, установленого на день народження дитини.
Допомога при народженні дитини, зокрема, надається у сумі кратній 30 розмірам прожиткового мінімуму, - на першу дитину.
Виплата допомоги здійснюється одноразово у десятикратному розмірі прожиткового мінімуму при народженні дитини, решта суми допомоги на першу дитину виплачується протягом наступних 24 місяців рівними частинами у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідачем по 31.12.2014 року включно виплачено позивачу допомогу при народжені першої дитини.
Отже, з 01.01.2015 року позивачу припинено виплату допомоги при народженні дитини - дочки ОСОБА_4.
Статтею 3 Конституції України визначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Згідно з частиною сьомою статті 7 Сімейного Кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
За приписами частини першої статті 1 Закону №2811 громадяни України, в сім'ях, яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України.
Статтею 10 Закону №2811 передбачено, що допомога при народженні дитини за цим Законом надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною. Одноразова допомога, призначена опікуну, вважається власністю дитини.
Частинами 7, 9 статті 11 Закону №2811 визначено, що допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини.
Виплата допомоги при народженні дитини припиняється у разі: позбавлення отримувача допомоги батьківських прав; відібрання дитини в отримувача допомоги без позбавлення батьківських прав; тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання; припинення опіки або звільнення опікуна від його повноважень щодо конкретної дитини; нецільового використання коштів і незабезпечення отримувачем допомоги належних умов для повноцінного утримання та виховання дитини; у разі виникнення інших обставин.
Відповідно до п. 54 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженому постановою КМУ від 27.12.2001 №1751 (далі Порядок №1751) у разі зміни місця проживання одержувача державної допомоги сім'ям з дітьми виплата її продовжується органом соціального захисту населення за новим місцем проживання або відбування покарання з місяця звернення.
За приписами п.55 Порядку №55 допомога, яка не отримана вчасно внаслідок невиконання її отримувачами умов, визначених цим Порядком, виплачується за минулий з моменту призначення час, але не більш як за шість місяців з місяця звернення за її одержанням, крім випадків, визначених у абзаці десятому пункту 35 цього Порядку.
Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Відповідач відмовив позивачеві у призначенні допомоги при народженні дитини, посилаючись на п.13 Порядку №1751.
Згідно п. 13 Порядку №1751 виплата допомоги поновлюється у випадках, передбачених абзацами двадцятим - двадцять сьомим, двадцять дев'ятим і тридцятим цього пункту, у разі, коли особа, що фактично здійснює догляд за дитиною (один з батьків дитини, опікун), звернулася протягом дванадцяти місяців після припинення виплати допомоги до органу, що призначив допомогу, з письмовою заявою.
Таким чином, вищенаведеним Порядком встановлено річний строк звернення за призначенням (поновленням) допомоги при народження дитини, а в даному випадку позивач зверталась до відповідача за продовженням виплати цієї допомоги, оскільки виплату допомоги вже було призначено в 2014 році та продовжено її виплату до 31.12.2014 року.
Тобто, фактично позивач звернулася до відповідача з заявою про продовження виплати допомоги при народженні дитини, а відповідач безпідставно відмовив у призначенні вже призначеного раніше такого виду допомоги.
За приписами пункту 8 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької і Луганської областей, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 595 (з наступними змінами), особам, які переміщені на контрольовану територію та взяті на облік відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014року №509, пенсії та інші соціальні виплати з бюджетів усіх рівнів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування виплачуються за заявами таких осіб до органів (установ), які здійснюють такі виплати протягом усього строку дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
З системного аналізу наведених норм Закону встановлено, що чинним законодавством не передбачені обмеження в часі щодо поновлення виплати допомоги при народженні дитини, припиненої не з вини одержувача.
Отже, враховуючи зазначене, обмеження в часі для звернення за поновленням виплати призначеної та частково виплаченої суми допомоги при народженні дитини відсутні.
Позивач та її дитина як громадяни України мають право на соціальний захист від держави, який передбачає комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на захист добробуту кожного члена суспільства. Забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, держава зобов'язується забезпечити дитині захист і піклування, які необхідні для її благополуччя. Позивач , в сім'ї якої виховуються та проживає малолітня дитина, має право на державну допомогу, яка надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною.
Таким чином, припинення виплати допомоги позивачу відбулось не з підстав передбачених цими нормами. Підставою для припинення виплати фактично стало те, що орган, де позивач отримувала допомогу, є розташованим у м. Донецьку. Отже, колегія суддів підтримує твердження суду першої інстанції, що на позивача не розповсюджується строк подання заяви на поновлення виплати допомоги, передбачений п. 13 Порядку.
Враховуючи вищезазначене, відповідач, відмовляючи позивачу у призначенні (поновленні) та виплаті допомоги при народженні дитини, діяв не на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені відповідним законодавством України, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Судова колегія не погоджується з запереченнями відповідача (із зазначених вище підстав) і вважає, що відповідач не довів правомірності свого рішення та законності підстав у відмові в призначенні (поновленні) виплат державної допомоги при народженні дитини.
Статтею 200 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, розглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду не вбачається.
Керуючись статтями 195, 197, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Мирноградської міської ради на постанову Димитровського міського суду Донецької області від 18 вересня 2017 року у справі № 226/1374/17 - залишити без задоволення.
Постанову Димитровського міського суду Донецької області від 18 вересня 2017 року у справі № 226/1374/17 - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду у письмовому провадженні набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі, і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.
Суддя-доповідач І.Д. Компанієць
Судді І.А. Васильєва
Л.В. Ястребова