Головуючий у 1 інстанції - Коваленко В.В.
Суддя-доповідач - Шишов О.О.
24 жовтня 2017 року справа №415/4379/17
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Донецький апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі: головуючого судді Шишова О.О., суддів Сіваченка І.В., Чебанова О.О., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради на постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 06 вересня 2017 р. у справі № 415/4379/17 (головуючий І інстанції Коваленко В.В.) за позовом ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради про зобов'язання призначити щомісячну адресну допомогу для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, -
Постановою Лисичанського міського суду Луганської області адміністративний позов ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради Луганської області - задоволений.
Зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради призначити ОСОБА_2 щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, з дня звернення за її призначенням - з 02 лютого 2017 року.
З постановою суду першої інстанції не погодився відповідач та звернувся з апеляційною скаргою у якій вказав, що ОСОБА_2, зареєстрована в АДРЕСА_1, довідка від 14.11.2014 №924000437. На підставі наданої заяви ОСОБА_2 була призначена грошова допомога відповідно до Порядку надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженого постановою КМУ від 01.10.2014 № 505 (далі - Порядок). З 14.03.2015 виплати припинено, як не працевлаштованій на підставі п. 7 Порядку. Тому, на підставі п.7 та абз. 3 п.12 Порядку № 505 при повторному зверненні позивач втратив право на призначення адресної допомоги, навіть за умов подальшого працевлаштування. В заяві від 14.11.2014 про призначення грошової допомоги позивач вказала що не працює. Вважають, що позивач не має права на отримання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг.
Просили суд скасувати постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.
Всі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до п.2 ч.1 ст.197 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
Згідно довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 14.11.2014 р. №924000437 та №437 від 30.08.2017 року ОСОБА_2 перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа.
За заявою позивача їй була призначена грошова допомога відповідно до Порядку надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженогопостановою КМУ від 01.10.2014 № 505 (далі - Порядок), а саме: сину ОСОБА_3, з 14.11.2014 по 13.05.2015 - 884,00 грн. щомісячно; з 14.05.2015 по 13.11.2015 - 884,00 грн. щомісячно; з 11.01.2016 по 10.07.2016 - 884,00 грн. щомісячно; з 11.07.2016 по 10.01.2017 - 884,00 грн. щомісячно та ОСОБА_2, як працездатній особі, з 14.11.2014 по 13.01.2015 - 442,00 грн. щомісячно; з 14.01.2015 по 13.03.2015 - 221,00 грн. щомісячно і з 14.03.2015 припинено, як не працевлаштованій на підставі п. 7 Порядку.
В ході судового розгляду перелічені обставини були визнані сторонами, суд не має підстав для сумнівів у добровільності визнання цих обставин сторонами та їх достовірності, а тому ці обставини окремо перед судом не доказуються.
Отже, підставою для припинення адресної допомоги було, те що в установлений строк позивач не працевлаштувалася.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач 19.01.2016 року звернулася до Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради з проханням роз'яснити підстави відмови поновити їй виплати щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, вже як працевлаштованій особі.
Листом від 20.01.2017 року №507 Управлінням праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради їй було повідомлено, що оскільки згідно заяви від 14.11.2014 року про призначення щомісячної адресної допомоги ОСОБА_2 зазначила що не працюєте, їй з 14.11.2014 по 13.01.2015 було призначено допомогу у розмірі - 442,00 грн. щомісячно; з 14.01.2015 по 13.03.2015 - 221,00 грн. щомісячно.
З 14.03.2015 виплати було припинено, як не працевлаштованій на підставі п.7 Порядку.
Згідно із п.7 Порядку, якщо у складі сім'ї, якій призначено грошову допомогу, є особи працездатного віку, які не працевлаштувалися, протягом двох місяців з дня призначення виплати грошової допомоги, її розмір для працездатних членів сім'ї на наступні два місяці зменшується на 50 відсотків, а на наступний період - припиняється.
Позивач знов звернулася до Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради із заявою від 27.01.2017 року, додавши до неї довідку Луганського Державного Університету внутрішніх справ імені Е.О.Дідоренка від 27.01.2017 року №90. Вказана заява з довідкою були надіслані поштою та отримані відповідачем 02.02.2017 року згідно відмітки про вхідну кореспонденцію.
Згідно вказаної заяви позивач просила відновити призначення відповідних виплат ОСОБА_2 вже як працевлаштованій особі.
Як вбачається з копії довідки від 27.01.2017 року №90 виданої Луганським державним університетом внутрішніх справ ім. Е.О.Дідоренка, майор поліції ОСОБА_2 дійсно працює в Луганському державному університеті внутрішніх справ ім. Е.О.Дідоренка з 05.12.2012 року по теперішній час. З 14.11.2014 по 13.03.2015 перебувала на посаді інспектора відділу режимно-секретного та документального забезпечення ЛДУВС ім. Е.О.Дідоренка.
Листом від 16.02.2017 року №1392 Управлінням праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради їй було повідомлено, що 14.11.2014 позивач звернулась до УПСЗН з заявою про надання грошової допомоги, в якій зазначила, що не працевлаштована. З огляду на зазначене допомога була призначена як працездатній особі, яка не працює. Зміна категорії «працездатна особа, яка не працює» на «працездатна особа, яка працевлаштована», після припинення виплати допомоги відповідно до п. 7 Порядку, не передбачена.
Також, позивач ще раз 11.07.2017 року зверталася із заявою про призначення виплат щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, з 19.01.2017 року.
Листом від 01.08.2017 року №6897 Управлінням праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради їй було повідомлено, що необхідні роз'яснення по питанню припинення надання вказаної допомоги були надані в Листі від 20.01.2017 року № 507.
Перевіряючи вказані висновки відповідача на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.
Згідно ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 року № 1706-VII (далі-Закон № 1706-VII) встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до ч.1 ст. 4 «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12цього Закону.
Постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 505 затверджено Порядок надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг.
Цей Порядок визначає механізм надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг (далі - грошова допомога).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 505, грошова допомога надається внутрішньо переміщеним особам, які перемістилися з тимчасово окупованої території України, населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення, а також внутрішньо переміщеним особам, житло яких зруйновано або стало непридатним для проживання внаслідок проведення антитерористичної операції та які взяті на облік у структурних підрозділах з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органах з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - уповноважені органи), з дня звернення за її призначенням по місяць зняття з такого обліку включно, але не більше ніж на шість місяців.
Згідно з п.3 зазначеного Порядку грошова допомога особам, які переміщуються, призначається на сім'ю та виплачується одному з її членів за умови надання письмової згоди довільної форми про виплату грошової допомоги цій особі від інших членів сім'ї (далі - уповноважений представник сім'ї) у таких розмірах:
-для непрацездатних осіб (пенсіонери, діти) - 884 гривні на одну особу (члена сім'ї);
-для інвалідів - прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність;
-для працездатних осіб - 442 гривні на одну особу (члена сім'ї).
Загальна сума допомоги на сім'ю розраховується як сума розмірів допомоги на кожного члена сім'ї та не може перевищувати 2 400 гривень.
Якщо у складі сім'ї, якій призначено грошову допомогу, відбулися зміни, розмір грошової допомоги перераховується з місяця, наступного за місяцем виникнення таких змін, за заявою уповноваженого представника сім'ї або інформацією компетентного органу.
Для призначення грошової допомоги на наступний шестимісячний строк уповноважений представник сім'ї подає до уповноваженого органу або установи уповноваженого банку (у випадку, передбаченому пунктом 5 цього Порядку) заяву, в якій повідомляє про відсутність змін, що впливають на призначення грошової допомоги, а також пред'являє довідки всіх членів сім'ї про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб.
Особам працездатного віку, яким грошова допомога була припинена відповідно до пункту 7 цього Порядку, грошова допомога на наступний строк не призначається.
Відповідно до пункт 7 Порядку № 505 (в редакції чинній на час виникнення спірних правловідносин), якщо у складі сім'ї, якій призначено грошову допомогу, є особи працездатного віку (крім громадян, які доглядають за дітьми до досягнення ними трирічного віку; громадян, які доглядають за дітьми, що потребують догляду протягом часу, визначеного у медичному висновку лікарсько-консультативної комісії, але не більш як до досягнення ними шестирічного віку; громадян, які мають трьох і більше дітей віком до 16 років і доглядають за ними; громадян, які доглядають за інвалідами I групи або дітьми-інвалідами віком до 18 років, або інвалідами I чи II групи внаслідок психічного розладу, або особами, які досягли 80-річного віку; а також фізичних осіб, які надають соціальні послуги, та студентів денної форми навчання), які не працевлаштувалися, в тому числі за сприянням державної служби зайнятості, або перебувають в трудових відносинах з роботодавцями на тимчасово окупованій території України, в районах проведення антитерористичної операції чи населених пунктах, що розташовані на лінії зіткнення, але фактично не працюють, протягом двох місяців з дня призначення виплати грошової допомоги, її розмір для працездатних членів сім'ї на наступні два місяці зменшується на 50 відсотків, а на наступний період - припиняється.
Аналіз вищенаведених правових норм свідчить про те, що держава бере на себе обов'язок по наданню грошової допомоги особам, які переміщуються, якому кореспондує обов'язок останніх протягом двох місяців з дня призначення такої допомоги працевлаштуватися, крім випадків, якщо допомога призначається непрацездатній особі. У випадку відсутності факту працевлаштування протягом двох місяців допомога має бути зменшена на 50 відсотків на два місяці, після чого припинена.
Підстави для припинення виплати грошової допомоги визначаються також пунктом 12 Порядку № 505, згідно якого виплата грошової допомоги припиняється з наступного місяця у разі: подання уповноваженим представником сім'ї заяви про припинення виплати грошової допомоги; надання інформації державної служби зайнятості про те, що працездатні члени сім'ї протягом двох місяців не працевлаштувалися за сприянням державної служби зайнятості або перебувають в трудових відносинах з роботодавцями на тимчасово окупованій території України, в населених пунктах, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населених пунктах, що розташовані на лінії зіткнення, але фактично не працюють; зняття з обліку внутрішньо переміщеної особи; виявлення уповноваженим органом факту подання недостовірної інформації або неповідомлення про зміну обставин, які впливають на призначення грошової допомоги.
Вищезазначені норми містить вичерпний перелік підстав для припинення виплати грошової допомоги призначеної відповідно до Порядку.
Суд також зазначає, що вищезазначеним Порядком не заборонено звертатись позивачу з заявою саме про призначення адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам, після того, як вона вже отримувала її та підстав для відмови у призначені такої допомоги не має.
Таким чином, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що грошова допомога у разі її припинення відповідно до пункту 7 цього Порядку № 505 не призначається лише на наступний строк, тобто чергові шість місяців. Положення Порядку № 505 не містять норми, яка б у подібних правовідносинах назавжди позбавляла права особу працездатного віку, яка працевлаштувалась та як і раніше має статус внутрішньо переміщеної особи на отримання грошової допомоги. Чинним законодавством не встановлено чіткої заборони на признання такої допомоги особі в подальшому.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави.
Так, Конституційний суд України у своєму Рішенні 8-рп/2005 від 11 жовтня 2005 року (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) зазначив, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається.
Як вже зазначалось, відповідно до п. 3 Порядку № 505, для призначення грошової допомоги на наступний шестимісячний строк уповноважений представник сім'ї подає до уповноваженого органу або установи уповноваженого банку (у випадку, передбаченому пунктом 5 цього Порядку) заяву, в якій повідомляє про відсутність змін, що впливають на призначення грошової допомоги, а також пред'являє довідки всіх членів сім'ї про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб.
Отже, зазначеним Порядком відокремлено поняття, підстави та порядок призначення грошової допомоги, призначення допомоги на наступний шестимісячний строк та поновлення раніше припинених виплат.
Матеріалами справи підтверджено та не заперечувалось позивачем в ході розгляду справи, що при звернення у 2014 році до відповідача, вона зазначила себе як непрацюючу особу, проте в подальшому з'ясувавши, що її установа продовжує свою роботу на території підконтрольній органам влади України вона звернулася вже як працююча особа із заявою про поновлення щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, вже як працюючій особі.
Згідно послужного списку від 04.09.2017 року №728, виданого Луганським державним університетом внутрішніх справ ім. Е.О.Дідоренка, ОСОБА_2 безперервно працює в Луганському державному університеті внутрішніх справ ім. Е.О.Дідоренка з 01.11.2008 року по теперішній час.
При таких обставинах колегія суддів вважає що відповідач безпідставно відмовив у призначенні адресної допомоги позивачу як внутрішньо переміщеній особі з моменту звернення з вказаною заявою, оскільки остання є працевлаштованою внутрішньо переміщеною особою, надала докази цього та згідно вимог чинного законодавства має право на отримання вказаної допомоги.
Крім того, під час розгляду справи було встановлено, що адресна допомога була припинена позивачу з 14.03.2015 року, а позивач звернулась із заявою про призначення щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, вже як працевлаштованій особі 02.02.2017 року, тобто після спливу шестимісячного строку передбаченого Порядком № 505.
Враховуючи, що законодавством не заборонено звертатись особі з заявою щодо отримання адресної допомоги за умови працевлаштування, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно дійшов до висновку про задоволення позовних вимог з 02 лютого 2017 року.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатньо доказів правомірності своїх дій щодо не призначення позивачу з моменту звернення із заявою 02.02.2017 року щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг.
Статтею 200 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому при таких обставинах апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення а рішення суду без змін.
Керуючись статтями 24, 160, 167, 184, 195, 196, 197, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради на постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 06 вересня 2017 р. у справі № 415/4379/17 - залишити без задоволення.
Постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 06 вересня 2017 р. у справі № 415/4379/17 - залишити без змін.
Рішення набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.
Головуючий суддя О.О.Шишов
Судді І.В.Сіваченко
О.О.Чебанов