12 жовтня 2017 рокусправа № 808/1022/17
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Дурасової Ю.В.
суддів: Божко Л.А. Лукманової О.М.
за участю секретаря судового засідання: Сонник А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 21 червня 2017 року
у справі за позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного акціонерного товариства "Запорізький абразивний комбінат" про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені,-
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 21 червня 2017 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Постанова суду першої інстанції обґрунтована тим, що відповідачем вжиті усі необхідні заходи, передбачені діючим законодавством України, щодо недопущення правопорушення у сфері господарювання
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивачем (Запорізьким обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів) подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати оскаржувану постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позов в повному обсязі. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права. Посилається на те, що відповідачем не виконано норматив працевлаштування інвалідів.
Представником відповідача надано до суду апеляційної інстанції заперечення, згідно яких просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін. Зазначає, що ним у 2016 році було дотримано вимоги закону щодо забезпечення необхідної кількості робочих місць, передбачених для працевлаштування інвалідів, та організації їх заповнення (у межах наданих прав та покладених обов'язків).
Представник відповідача у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін. Надав пояснення аналогічні, викладеним в запереченнях проти апеляційної скарги.
Інші учасники процесу у судове засідання не з'явились. Про час, дату та місце судового засідання повідомленні належним чином.
Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що 31.12.1999 відповідачем на виконання Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ було видано Наказ від 31.12.1999 № 439 "Про організацію дільниці з виробництва засобів індивідуального захисту та тари", яким вжито заходи щодо виконання нормативу з працевлаштування інвалідів (т. 1, а.с. 185).
У період з січня 2016 року по грудень 2016 року (а саме 29.01.2016, 24.02.2016, 30.03.2016, 26.04.2016, 23.05.2016, 29.06.2016, 28.07.2016, 23.08.2016, 28.09.2016, 27.10.2016, 28.11.2016, 23.12.2016) відповідач направляв позивачу звіти за формою № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії) для працевлаштування осіб з інвалідністю" із детальними характеристиками вакансій та вимог до претендентів (т. 1, а.с. 40-184).
Також, у зазначений період з метою забезпечення належного інформування центрів зайнятості та безпосередньо населення м. Запоріжжя про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів відповідач надсилав до Управління праці та соціального захисту населення районної адміністрації по Шевченківському району м. Запоріжжя оголошення від 10.03.2016 № 9/716, від 10.03.2016 № 9/717, від 13.06.2016 № 9/1525, від 13.06.2016 № 9/1524, від 28.10.2016 № 9/2606, від 28.10.2016 № 9/2607 (т. 1, а.с. 194-199), опубліковував відповідні оголошення та звернення у засобах масової інформації, а саме: у газетах "Работа для всех", "Карьера", "Трудоустройство" (т. 1, а.с. 1-102).
Крім того, відповідач приймав участь у тематичних заходах, які проводились територіальними органами Державного центру зайнятості, зокрема Шевченківським районним центром зайнятості м. Запоріжжя, про що свідчать наявні у матеріалах справи оголошення відповідача, лист Шевченківського районного центру зайнятості м. Запоріжжя від 10.05.2016 № 915/01-21, протоколи проведення міні-ярмарку вакансій для осіб з обмеженою працездатністю від 15.06.2016, 13.07.2016, 14.09.2016 (т. 1, а.с. 188-192).
Протягом 2016 року територіальними органами Державної служби зайнятості для працевлаштування відповідачу було направлено 8 осіб-інвалідів, що підтверджується корінцями направлення на працевлаштування та довідками до актів огляду медико-соціальною експертною комісією (т. 1, а.с. 203-276). Як результат, із загальної кількості направлених осіб, які мають інвалідність, відповідач працевлаштував 3 особи; 8 осіб самостійно відмовились від працевлаштування або не з'явились на підприємство, що підтверджується власноруч написаними ними відмовами на розпорядженнях про прийом на роботу. 3 особи-інваліда відповідач працевлаштував самостійно.
На початку 2017 року відповідачем було подано позивачу Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2016 рік форми 10-ПІ річна-поштова (далі - Звіт), згідно з яким середньооблікова кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідачем згідно з вимогами ст. 19 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ, склала 45 осіб (т. 1, а.с. 5). При цьому, середньооблікова кількість штатних працівників, які працюють у відповідача та яким встановлена інвалідність, складає 55 осіб (т. 1, а.с. 4).
На підставі Звіту позивач розрахував суму адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2016 році, яку, на його переконання, необхідно стягнути з відповідача, у розмірі 588 820,96 грн., з яких: безпосередньо сума адміністративно-господарських санкцій - 588 526,70 грн., пеня - 294,26 грн. (т. 1, а.с. 4).
Судом апеляційної інстанції встановлено, що суд першої інстанції до даних правовідносин правильно застосував норми Господарського кодексу України, Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", Закону України "Про зайнятість населення", Закону України "Про реабілітацію інвалідів в Україні".
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Частиною 1 ст. 20 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.
Разом із тим, відповідно до ч.ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він ужив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Згідно зі ст. 18 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.
Законом України від 23.02.2006 № 3483-IV "Про внесення змін до деяких законів України щодо реалізації інвалідами права на трудову зайнятість" зазначену статтю було викладено в іншій редакції, а Закон України від 21.03.1991 № 875-ХІІ доповнено статтею 18-1, за змістом якої пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.
Таким чином, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.
Такий висновок міститься, зокрема у постанові Верховного Суду України від 16.04.2013 по справі № 21-81а13 (за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до комунального підприємства "Сєвєродонецьке тролейбусне управління" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, № 31073076 в Єдиному державному реєстрі судових рішень).
За приписами ч. 1 ст. 244-2 КАС України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Матеріалами справи підтверджено, що Наказом від 31.12.1999 № 439 "Про організацію дільниці з виробництва засобів індивідуального захисту та тари" відповідач вжив заходи щодо виконання підприємством нормативу з працевлаштування інвалідів та здешевлення засобів індивідуального захисту та тари (т. 1, а.с. 185). Протягом 2016 року відповідач щомісячно подавав позивачу звіти за формою № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії) для працевлаштування осіб з інвалідністю", публікував повідомлення про прийом на роботу інвалідів у засобах масової інформації (т. 1, а.с. 40-184).
У зазначений період територіальними органами Державної служби зайнятості для працевлаштування у позивача було направлено 11 інвалідів, з яких: 3 особи працевлаштовано, 8 осіб відмовились від такого працевлаштування. 3 особи-інваліда відповідач працевлаштував самостійно (т. 1, а.с. 203-276). Доказів, які б свідчили про те, що відповідач відмовив у прийнятті на роботу інвалідам, які безпосередньо зверталися до відповідача або які були направлені центром зайнятості, позивачем не надано.
Отже, враховуючи, що відповідач у 2016 році вживав усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та безпосередньо їх працевлаштування, таким чином суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач виконав обов'язок зі створення робочих місць для інвалідів та працевлаштування таких осіб. Відтак, у позивача відсутні правові підстави для стягнення з відповідача суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2016 році у розмірі 588 820,96 грн.
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу судового рішення, тому не можуть бути підставою для скасування постанови суду першої інстанції.
Керуючись п.1 ч.1 ст.198, 200, 205, 206 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення.
Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 21 червня 2017 року - залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів відповідно до ст. 212 та ч. 5 ст. 254 КАС України.
Головуючий: Ю.В. Дурасова
Суддя: Л.А. Божко
Суддя: О.М. Лукманова