05 жовтня 2017 рокусправа № 173/758/17(2-а/173/52/2017)
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Дурасової Ю.В.
суддів: Божко Л.А. Лукманової О.М.
за участю секретаря судового засідання: Сонник А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Кам"янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області
на постанову Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 26 червня 2017 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Кам"янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області з адміністративним позовом до Кам"янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії. Просив відновити йому виплату пенсії, як інваліду ІІІ групи загального захворювання, за періоди з 01.04.2015 по 31.12.2016 року та з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року.
Позов обґрунтовано тим, що позивач перебуває на обліку у відповідача з 16.12.2009 року та до 01.04.2015 року отримував пенсію по інвалідності ІІІ групи внаслідок загального захворювання в розмірі 50% пенсії за віком відповідно до ст. 33 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». З 01.04.2015 року йому було припинено виплату по інвалідності. 03.03.2017 року позивач звернувся до відповідача з заявою про поновлення виплати йому пенсії по інвалідності, однак йому відмовлено у зв'язку Законом № 213-VIII від 02.03.2015 року.
Постановою Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 26 червня 2017 року позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії відповідача відносно припинення виплати призначеної пенсії по інвалідності ОСОБА_1, передбаченої ст. 33 ЗУ Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 20.12.2016 по 31.12.2016 року та зобов'язано поновити виплату раніше призначеної пенсії по інвалідності згідно вимог ЗУ Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 20.12.2016 по 31.12.2016 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Свою позицію суд першої інстанції обґрунтував тим, що Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 року № 7-рп/2016 визнано неконституційними положення другого речення ч. 7 ст. 43, першого речення ч. 1 ст. 54 ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», відповідно до якого тимчасово у період з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року особам, які працюють на посадах та на умовах, передбачених ЗУ «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачується.
В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що вказане Рішення Конституційного Суду торкається осіб, яким пенсія призначена відповідно до ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб». Однак позивач у справі не відноситься до осіб, визначеним в ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб». Позивач є інвалідом ІІІ групи загального захворювання. Пенсія йому призначена згідно ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а не згідно ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб». Просить постанову суду першої інстанції скасувати, та в задоволенні позову відмовити.
Учасники процесу в судове засіданні не з'явилися, про час і місце судового засідання повідомлені належним чином. В силу ч.1 ст. 41 КАС України судове засідання не фіксувалося технічними засобами.
Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, постанову скасувати, внаслідок наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач перебуває на обліку у відповідача з 16.12.2009 року та до 01.04.2015 року отримував пенсію по інвалідності 3 групи внаслідок загального захворювання в розмірі 50% пенсії за віком відповідно до ст. 33 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Раніше позивач працював на посаді інспектора сектору оформлення автомобільного транспорту митного поста «Дніпродзержинськ», яка відноситься до посад державної служби. На теперішній час позивач працює на посаді завідувача сектору з питань захисту прав інтелектуальної власності та експертного контролю Управління організації митного контролю Дніпропетровської митниці ДФС, яка також відноситься до посад державної служби. З 01.04.2015 року позивачу припинено виплату пенсії по інвалідності та до цього часу не поновлена.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що до даних правовідносин слід застосовувати норми Конституції України, норми Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", «Про пенсійне забезпечення», норми Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Статтею 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
02 березня 2015 року прийнятий Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213-VIII, який набрав чинності з 01 квітня 2015 року.
Вказаним Законом внесено зміни до ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Так, абзац 2 частини 1 статті 47 цього Закону замінено п'ятьма абзацами такого змісту:
"Тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року:
у період роботи особи (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених законами України "Про статус народного депутата України", "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", пенсії, призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються;
у період роботи на інших посадах/роботах пенсія, призначена особі відповідно до цієї статті (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), розмір якої перевищує 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачується в розмірі 85 відсотків призначеного розміру, але не менше 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність.
Після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цього Закону поновлюється.
З 1 січня 2016 року пенсії виплачуються без урахування одержуваної заробітної плати (доходу) або пенсійних виплат з накопичувальної системи пенсійного страхування чи пенсійних виплат із системи недержавного пенсійного забезпечення".
Отже, зазначені норми не містять виключень щодо інваліда ІІІ групи загального захворювання. Зазначені норми містять виключення щодо інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Пунктом 5 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII внесено зміни до ст.37 Закону України «Про державну службу», зокрема, встановлено, що тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року:
особам, на яких поширюється дія цього Закону (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), у період роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії/щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених цим Законом, законами України "Про статус народного депутата України", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", пенсії, призначені відповідно до цієї статті, не виплачуються;
у період роботи на інших посадах/роботах пенсія, призначена особам відповідно до цієї статті (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), розмір якої перевищує 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачується в розмірі 85 відсотків призначеного розміру, але не менше 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність.
Після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цього Закону поновлюється.
Також пунктом 12 розділу І цього Закону № 213-VIII внесено зміни і до ч.1 ст.47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а саме: встановлено, що тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року:
у період роботи особи (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених законами України "Про статус народного депутата України", "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", пенсії, призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються;
у період роботи на інших посадах/роботах пенсія, призначена особі відповідно до цієї статті (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), розмір якої перевищує 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачується в розмірі 85 відсотків призначеного розміру, але не менше 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність.
Після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цього Закону поновлюється.
Відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Закону № 213-VIII порядок виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) працюючим пенсіонерам, встановлений цим Законом, поширюється на пенсіонерів (отримувачів щомісячного довічного грошового утримання) незалежно від часу призначення пенсії.
Таким чином, з аналізу положень наведених правових норм, в контексті даного спору, вбачається що у разі, якщо особа, якій призначено пенсію (незалежно від часу призначення), працює на посадах, які дають право на призначення пенсії у порядку та на умовах, передбачених спеціальними законами станом на 01.04.2015, починаючи з цієї дати до кінця 2015 року виплата пенсії їй не здійснюється.
Водночас, пунктом 5 Прикінцевих положень Закону № 213-VIII встановлено, що у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", "Про статус народного депутата України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про судову експертизу", "Про Національний банк України", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про дипломатичну службу", Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.
Відповідно до п. 2 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213-VIII порядок виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) працюючим пенсіонерам, встановлений цим Законом, поширюється на пенсіонерів (отримувачів щомісячного довічного грошового утримання) незалежно від часу призначення пенсії.
З аналізу наведених правових норм вбачається, що пенсія особам, які працюють на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених законами України «Про статус народного депутата України», «;Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», пенсії, призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються.
З 01.01.2016 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-УІІІ, яким внесене зміни до ст. 47 Закон України № 1058-ІV, що передбачає тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року: особам (крім інвалідів І та II груп інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії ї: соціального захисту"), які працюють на посадах та на умовах, передбаченні законами України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", призначені пенсії/щомісячне довічне грошове, утримання не виплачуються. З 1 січня 2017 року пенсії виплачуються без урахування одержуваної заробітної плати (доходу). Після звільнення з робот виплата пенсії відповідно до цього Закону поновлюється.
При цьому вказаний пункт не містить приписів щодо відновлення виплати пенсії, як такої, у тому числі, пенсії по інвалідності ІІІ групи внаслідок загального захворювання, призначеної на підставі Закот України № 1058-IV, а отже обмеження у виплаті пенсії для працюючі пенсіонерів продовжують діяти, відповідно позивачеві, працюючому і посаді державного службовця, правові підстави для поновлення виплат призначеної раніше пенсії, згідно вказаного закону - відсутні.
Тобто, визначено, що підставою для припинення виплати пенсії є саме факт роботи особи на посаді яка дає право на призначення пенсії відповідно зазначеним законам, при чому в даному випадку не має значення чи набула особа таке право (тобто чи наявні підстави визначені законом для її призначення - вік, інвалідність, тощо) чи ні.
Отже, позивач займаючи посаду завідувача сектору з питань захисту прав інтелектуальної власності та експертного контролю Управління організації митного контролю Дніпропетровської митниці ДФС, працює на державній службі, а отже має право (з урахуванням відповідних вимог Закону України «Про державну службу») на призначення пенсії відповідно до спеціального закону - Закону України «Про державну службу», а тому в даному випадку на нього розповсюджується дія ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в чинній редакції.
Отже, відповідач, відмовляючи позивачу у відновленні виплати пенсії ІІІ групи інвалідності загального захворювання з 01 квітня 2015 року та за 2016 рік, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним пенсійним законодавством України, зокрема, на виконання приписів Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213-VIII від 02.03.2015 та Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VІІІ.
Щодо рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 року № 7-рп/2016, яким визнано неконституційними положення другого речення ч. 7 ст. 43, першого речення ч. 1 ст. 54 ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», відповідно до якого тимчасово у період з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року особам, які працюють на посадах та на умовах, передбачених ЗУ «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачується.
Конституційний Суд України вважає, що норми-принципи частини 5 статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, у зв'язку, зокрема, з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені.
Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною 5 статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Конституційний Суд України вважає, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення першого речення частини 7 статті 43 Закону № 2262, згідно з якими „максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність".
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції ухвалено рішення з невірним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування постанови суду першої інстанції.
Керуючись п. 3 ч. 1 статті 198, статтями 202, 205, 207 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Кам"янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області - задовольнити.
Постанову Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 26 червня 2017 року - скасувати.
В задоволенні позову відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів відповідно до ст. 212 та ч. 5 ст. 254 КАС України.
Головуючий: Ю.В. Дурасова
Суддя: Л.А. Божко
Суддя: О.М. Лукманова