ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
23 жовтня 2017 року письмове провадження № 826/3038/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Арсірія Р.О., вирішив адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект"
до Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві
третя особа: ОСОБА_2
про визнання протиправною та скасування постанови,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" (далі - позивач, ТОВ "Кей-Колект") звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою в якій просить скасувати постанову, серія та номер: 515/6 від 06.06.2008 видана відділом державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у місті Києві в частині накладення арешту на майно, а саме на квартиру АДРЕСА_1.
Позовні вимоги мотивовано тим, що Відповідачем спірною постановою протиправно накладено арешт на майно. Протиправність , на думку позивача полягає в тому, що переважне право на задоволення вимог за рахунок заставленого майна ТОВ «Кей-Колект» не враховано при винесенні постанови.
Позивач в судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі та просив суд задовольнити позов.
Представник Відповідача у судове засідання не з'явився, письмово не виклав своєї позиції щодо заявлених позовних вимог.
Третя особа - ОСОБА_2, заперечував проти задоволення позовних вимог.
Суд, у судовому засіданні 30.05.2017 року, встановивши відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, керуючись частиною 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалив розглядати справу у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
03.04.2007 року ОСОБА_2 уклав з акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» кредитний договір № 11136745000.
В забезпечення належного виконання зобов'язання за кредитним договором укладено іпотечний договір №62431 від 03.04.2007 року, предметом якого є нерухоме майно: квартира АДРЕСА_1.
Обтяження згідно вищевказаного іпотечного договору відступлено ТОВ «Кей-Колект» та зареєстровано в Державному реєстрі іпотек.
Публічне акціонерне товариство «Укрсиббанк» 13.02.2012 року відступило Товариству з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» відповідно до договору факторингу № 2 свої права та вимоги за зобов'язаннями третьої особи по кредитному договору.
З матеріалів справи вбачається, що постановою державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві від 06.06.2008 року № 515/6 на майно третьої особи, у т.ч. на нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1, яка є предметом іпотеки за іпотечним договором №62431 від 03.04.2007 року, накладено арешт.
Позивач вважає, що Відповідачем в порушення вимог законодавства безпідставно винесено спірну постанову, а тому звернувся до суду з відповідним позовом.
Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент винесення спірної постанови), який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент винесення спірної постанови) передбачено, що виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.5 наведеного Закону державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець, зокрема, здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.
Згідно ч.1 ст.50 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент винесення спірної постанови) звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації.
Частиною 1 ст.55 наведеного Закону встановлено, що арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, якою накладається арешт на майно боржника та оголошується заборона на його відчуження; винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні в банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.
В силу вимог ч.2 ст.55 зазначеного Закону державним виконавцем за постановою про відкриття виконавчого провадження або за постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження може бути накладений арешт у межах суми стягнення за виконавчими документами з урахуванням витрат, пов'язаних з проведенням виконавчих дій на виконання на все майно боржника або на окремо визначене майно боржника. У разі потреби постанова, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, надсилається державним виконавцем до органу нотаріату та інших органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.
Частиною 6 ст.55 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент винесення спірної постанови) передбачено, що арешт застосовується: 1) для забезпечення збереження майна боржника, що підлягає наступній передачі стягувачеві або реалізації; 2) для виконання рішення про конфіскацію майна боржника; 3) при виконанні ухвали суду про накладення арешту на майно, що належить відповідачу і знаходиться у нього чи в інших осіб.
З наведених норм вбачається право державного виконавця накладати арешт на майно боржника з метою збереження майна останнього, що підлягає наступній передачі стягувачу або реалізації.
У відповідності до ст.1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно ст.33 вищезазначеного Закону у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
Таким чином, іпотека виконує забезпечувальну функцію виконання боржником основного зобов'язання та спрямована на гарантування іпотекодержателю права на задоволення його вимог за рахунок визначеного сторонами майна за наявності у боржника заборгованості перед кредитором переважно перед іншими кредиторами.
Згідно ч.1 ст.52 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.
Відповідно до ч.3 ст.52 вказаного Закону для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; коли вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.
З матеріалів справи вбачається, що право вимоги Позивача по договору про надання споживчого кредиту від 03.04.2007 року №11136745000 та договору іпотеки №62432 від 03.04.2007 року виникло на підставі договору факторингу №2 від 13.02.2012 року.
Приймаючи до уваги, що постанова відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві серії № 515/6, на підставі якої накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1, винесена до виникнення у позивача відповідного права вимоги на предмет іпотеки, суд вважає вимогу позивача по скасуванню зазначеної постанови необґрунтованою, а посилання позивача на неповідомлення ТОВ «Кей-Колект», як іпотекодержателя, про накладення арешту безпідставними. При цьому, жодних доказів щодо порушення прав АКІБ «Укрсиббанк», як іпотекодержателя на час винесення оскаржуваної постанови, та звернення останнього з вимогами щодо усунення таких порушень суду не надано.
Таким чином, з матеріалів справи не вбачається, що постанова відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві №515/6 від 06.06.2008 року, якою накладено арешт на нерухоме майно, винесена відповідачем з порушенням норм законодавства, чинного на момент її винесення, яке передбачало обов'язок державного виконавця вживати заходів примусового виконання рішень та його право накладати арешт на майно боржника.
Крім того, позивачем не надано суду доказів, наявності чи відсутності у третьої особи заборгованості за договором кредиту, її суми, чи сума цієї заборгованості є меншою або більшою, ніж вартість предмета іпотеки і чи дозволяє така сума задовольнити вимоги стягувача у виконавчому провадженні без шкоди потенційним інтересам ТОВ "Кей-Колект", та не навів жодних поважних причин їх ненадання.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що дії державного виконавця стосовно винесення постанови про накладення арешту на майно належать до його повноважень та відповідають вимогам Закону України «Про виконавче провадження».
Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
У відповідності до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновків про відмову в задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 128, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
В задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя Р.О. Арсірій