18 жовтня 2017 року Чернігів Справа № 825/1262/15-а
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді - Д'якова В.І.,
суддів - Житняк Л.О., Скалозуба Ю.О.,
за участю секретаря - Лазаренко В.Г.,
позивача - ОСОБА_1,
представника позивача - ОСОБА_2,
представників відповідачів - Сергієнко Т.С.,
- Андросович Г.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Запорізької митниці Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з позовом про:
- визнання протиправним та скасувати наказу Міністерства доходів і зборів України № 140-о від 12 березня 2015 року про звільнення ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1) з посади першого заступника начальника Запорізької митниці Міндоходів;
- поновлення ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1) на посаді першого заступника начальника Запорізької митниці Міндоходів;
- стягнення з Міністерства доходів і зборів України на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 12 березня 2015 року та до моменту фактичного поновлення на роботі;
- вилучення з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", відомості про ОСОБА_1.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивача звільнено з посади першого заступника начальника Запорізької митниці Міндоходів лише за формальними ознаками, в силу зайняття ним посади у певний період часу. Його вина у сприянні узурпації влади не встановлена, а отже і застосування індивідуальної відповідальності до позивача неможливе. Також, позивач наголошує на тому, що коли він обіймав посаду першого заступника начальника Запорізької митниці Міндоходів, Закон України «Про очищення влади» не діяв, (набув чинності 16 жовтня 2014 року, тому встановлені ним заборони не можуть бути розповсюджені на факти, що мали місце у минулому.
Таким чином, позивач не може нести відповідальність у вигляді заборони, встановленої у ч. 3 ст. 1 Закону України «Про очищення влади», лише на підставі самого факту зайняття ним у минулому посади першого заступника начальника Запорізької митниці Міндоходів і зборів України, що саме по собі не містить (і не може містити) складу жодного правопорушення.
Також, позивач наголошує на тому, що з 10.03.2015 по 24.04 2015 перебував у відпустці. Не зважаючи на це, листом вих. №38/12/08- 70-04 від 17.03.2017 позивача було повідомлено про звільнення, а у відповідності до ч. 3 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці.
За таких обставин, позивач вважає оскаржуваний наказ протиправним, таким, що підлягає скасуванню, а як наслідок скасування наказу про звільнення є поновлення його на займаній посаді та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В судовому засіданні 20.09.2017 ухвалою суду без виходу суду до нарадчої кімнати, занесеною секретарем судового засідання до журналу судового засідання, у зв'язку із правонаступництвом було замінено відповідачів Міністерство доходів і зборів України на Державну фіскальну службу України, а Запорізьку митницю Міндоходів - на Запорізьку митницю Державної фіскальної служби.
Позивач та його представник у судовому засіданні 18.10.2017 позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити в повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві.
Представники відповідачів у судовому засіданні 18.10.2017, в режимі відеоконференції, проти адміністративного позову заперечували, посилаючись на обставини, викладені в письмових запереченнях (а.с. 66-71). По суті позовних вимог зазначали, що доводи позивача щодо порушення його прав при звільненні на підставі Закону України "Про очищення влади" спростовуються цим Законом, який є спеціальним законом, що визначає правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації), а його норми мають імперативний характер та підлягають безумовному виконанню уповноваженими органами та їх посадовими особам. З огляду на те, що Закон України "Про очищення влади", який є спеціальним, прийнято для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні, слід мати на увазі, що його дія розповсюджується без обмежень на всіх осіб, які обіймають (обіймали) посади (перебувають на службі) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування (крім виборних посад), на підставі критеріїв, визначених у статті 3 Закону. Також, звертає увагу на те, що повноваження визнавати закон чи окремі його положення такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) та не можуть застосовуватись в Україні, наділений єдиний орган - Конституційний Суд України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача, його представника та представників відповідачів, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.
Судом встановлено, ОСОБА_1 11.06.2013 наказом Міністерства доходів і зборів України № 1289-о призначено у порядку переведення на посаду першого заступника начальника Запорізької митниці Міндоходів і зборів України, як такого, що пройшов стажування (а.с. 18).
У відповідності до наказу Запорізької митниці Міндоходів від 14.06.2013 № 92-о ОСОБА_1 вважається таким, що з 17.06.2013 приступив до виконання обов'язків першого заступника начальника Запорізької митниці Міндоходів (а.с. 73)
10.03.2015 наказом Запорізької митниці Міндоходів № 24-ов про надання відпустки ОСОБА_1 (а.с. 26), позивачу надано:
- додаткову оплачувану відпустку з 10.03.2015 року по 12.03.2015 року;
- додаткову оплачувану відпустку з 13.03.2015 року по 27.03.2015 року;
- основну щорічну відпустку з 28.03.2015 року по 24.04.2015 року.
У відповідності до довідки про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі та/або трудовій книжці встановлено, що ОСОБА_1, який працював на посаді першого заступника начальника Запорізької митниці Міндоходів, за період 22.11.2013 по 22.02.2014 обіймав посаду, щодо якої встановлена заборона: з 17.06.2013 (наказ від 11.03.2013 № 189-о) по теперішній час (10.03.2015) обіймав посаду, щодо якої здійснюються заходи з очищення влади (люстрація), а саме посаду першого заступника начальника Запорізької митниці Міндоходів (а.с. 75).
Як вбачається з матеріалів справи, доповідною запискою директора Департаменту персоналу Державної Фіскальної служби України Пригаровського В.М. встановлено, що на підставі особистої заяви ОСОБА_1 про проведення перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади» та відомостей, наявних в особовій справі та/або трудовій книжці ОСОБА_1, проведено перевірки достовірності відомостей, зазначених ОСОБА_1 у його заяві, щодо застосування заборон, передбачених частинами 3 та 4 статті 1 Закону України «про очищення влади». За результатами вказаної перевірки встановлено факт належності ОСОБА_1 до переліку осіб, щодо яких застосовуються заборони, передбачені частиною 3 статті 1 Закону України «Про очищення влади», на основі критеріїв, визначених пунктами 4 частини 2 статті 3 Закону, а саме: у період з 17.06.2013 по теперішній час (10.03.2015) він обіймав посаду першого заступника начальника Запорізької митниці Міндоходів (а.с. 25, 80).
На підставі довідки про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі позивача від 10.03.2015 та доповідної записки директора Департаменту персоналу Державної Фіскальної служби України Пригаровського В.М., в якій зроблено висновок про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади», наказом Міністерства доходів і зборів України від 12.03.2015 № 140-о ОСОБА_1 звільнено із займаної посади першого заступника начальника Запорізької митниці Міндоходів з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади», пункту 72 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України (у зв'язку з припиненням трудового договору) (а.с. 19, 74).
Вважаючи оскаржуваний наказ протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.
Так, у відповідності до частин 1, 2 статті 1 Закону України від 16.09.2014 № 1682-VII "Про очищення влади" (далі - Закон № 1682-VII) очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування. Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_7, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.
На виконання пункту 10 частини 1 статті 2 Закону № 1682-VII заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо посадових та службових осіб (крім виборних посад) органів державної влади, органів місцевого самоврядування.
Згідно з ч. 3 ст. 1 Закону України «Про очищення влади» (далі - Закон) протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, визначені ч. ч. 1, 2, 4 та 8 ст. 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені ч. 1 ст. 4 цього Закону.
На виконання частин другої та третьої статті 5 Закону № 1682 Кабінет Міністрів України постановою від 16 жовтня 2014 року № 563 «Деякі питання реалізації Закону України «Про очищення влади» затвердив Порядок проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади» (далі - Порядок), і перелік органів, що проводять перевірку достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади» та розпорядженням від 16 жовтня 2014 року № 1025-р «Про затвердження плану проведення перевірок відповідно до Закону України «Про очищення влади».
Пунктом 2 Порядку визначено перелік посад, стосовно яких проводиться перевірка достовірності, відомостей, що подаються посадовими і службовими особами. Це, зокрема, Голова Державної фіскальної служби України, його перший заступник та заступник, посадові та службові особи апарату Державної фіскальної служби України, керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури, СБУ, МВС, Міндоходів, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, міст Києві та Севастополі, районах у м. Києві.
Частиною 1 статті 4 Закону № 1682 встановлено, що особи, на яких поширюються встановлені вказаним Законом заборони, подають керівнику або органу, зазначеному частині четвертій статті 5 цього Закону власноручно написану заяву, або повідомляють про те, що до них не застосовуються відповідні заборони, та про згоду на проходження перевірки, згоду на оприлюднення відомостей щодо них відповідно до цього Закону.
10.03.2015 ОСОБА_1 подано заяву про надання згоди на проведення перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади», у якій також вказано, що заборони, визначені частинами 3 або 4 статті 1 Закону № 1682, до позивача не застосовуються.
Проте, перевіркою встановлено, що ОСОБА_1 у період з 21.11.2013 по 22.02.2014, (а саме: з 17.06.2013 по 10.03.2015 - дату підготовки довідки про результати перевірки, та по день звільнення 12.03.2015) обіймав посаду першого заступника начальника Запорізької митниці Міндоходів (заступника керівника територіального (регіонального) органу Міндоходів, яка передбачена п. 4 ч. 2 ст. 3 Закону № 1682) та не був звільнений з неї за власним бажанням (п. 3 ч. 2 ст. 3 Закону № 1682), у зв'язку із чим до нього застосовується заборона, передбачена частиною 3 статті 1 Закону № 1682.
Висновок про наявність підстав для звільнення ОСОБА_1 ґрунтується на результатах вивчення його особової справи в частині перебування на посаді, яку віднесено до категорії «заступника керівника територіального (регіонального) органу Міндоходів» (п. 4 ч. 2 статті 3 Закону № 1682).
У відповідності до Положення про Запорізьку митницю Міндоходів, затвердженого наказом від 17.04.2013 № 50, яке діяло на момент виникнення спірних правовідносин, Запорізька митниця Міндоходів була територіальним органом Міндоходів і зборів України, який підпорядковувався Міндоходів і зборів України.
Враховуючи вимоги пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1682, впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині 3 статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених ч. 1 ст. 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб, звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів
Законом не передбачено заборону звільнення на підставі пункту 72 частини 1 статті 36 КЗпП України після спливу встановленого 10-денного терміну осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині 3 статті 1 Закону № 1682.
З урахуванням зазначеного та на підставі частини 2 статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, дійшов висновку про правомірність звільнення ОСОБА_1 з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади», пункту 72 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України (у зв'язку з припиненням трудового договору) та видання наказу «Про звільнення ОСОБА_1.» від 12.03.2015 № 140-о.
Крім того, суд критично оцінює посилання позивача як на додаткову підставу для скасування наказу про його звільнення на той факт, що ОСОБА_1 під час прийняття спірного наказу перебував у відпустці.
При цьому, суд вказує, що відповідно до частини 2 статті 40 Кодексу законів про працю України, не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
Трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірні правовідносини, або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Як встановлено судом вище, наказ Міністерства доходів і зборів України № 140-о від 12 березня 2015 року про звільнення ОСОБА_1 прийнятий відповідно до п. 7-2 ст. 36 КЗпП України.
Частиною 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до статті 4 Прикінцевих та Перехідних положень Закону № 1682-VІІ, внесені зміни до статті 36 Кодексу законів про працю України, а саме частину першу доповнено пунктом 7-2 такого змісту: з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади», частину другу доповнено словами «а у випадку, передбаченому пунктом 7-2, особа підлягає звільненню з посади у порядку, визначеному Законом України «Про очищення влади».
Таким чином, оскільки позивача було звільнено за пункту 72 частини 1 статті 36 з підстав передбачених Законом України №1682-VІІ, тому суд вважає, що Міндоходів і зборів України не виявлено ініціативи щодо звільнення ОСОБА_1, а лише виконувало вимоги Закону України № 1682-VІІ.
До того ж, судом звертається увага на той факт, що у зв'язку із звільненням з позивачем було проведено повний розрахунок та виплачено йому грошове забезпечення включно по березень 2015 року (місяць, в якому було звільнено), в тому числі за невикористані відпустки.
Вказані обставини сторонами у судовому засіданні не заперечувались, а отже у відповідності до ст. 72 КАС України, доказуванню не підлягають.
Також, судом не приймаються до уваги доводи позивача щодо невідповідності Закону України «Про очищення влади» Конституції України, оскільки повноваженнями визнавати закон чи окремі його положення такими, що не відповідають Конституції України, наділений єдиний орган - Конституційний Суд України.
На момент прийняття оспорюваного наказу та на дату звернення позивача до суду Конституційним Судом України не було визнано Закон України «Про очищення влади» від 16 вересня 2014 року № 1682-VІІ чи окремі його положення неконституційними.
Враховуючи наведене, вимога позивача про скасування наказу Міністерства доходів і зборів України № 140-о від 12 березня 2015 року про звільнення ОСОБА_1 є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Вимоги позивача, щодо поновлення його на посаді та стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 12 березня 2015 року та до моменту фактичного поновлення на роботі, також задоволенню не підлягають, так як є похідними від першої вимоги у задоволенні якої позивачу було відмовлено.
Що стосується вимоги позивача про вилучення відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частини 3 статті 1 Закону України «Про очищення влади», суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 5 розділу II Положення про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 16.10.2014 № 1704/5 підставою для вилучення з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену ч. 3 або ч. 4 ст. 1 Закону, є надходження до Держателя від органу, який проводив передбачену Законом перевірку, обґрунтованого рішення про скасування результатів перевірки, яке свідчить про відсутність підстав для застосування до особи, яка проходила перевірку, заборон, визначених ст. 1 Закону, відповідне судове рішення, а також випадки, визначені законом.
Враховуючи наведене, вимога позивача про вилучення відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частини 3 статті 1 Закону України «Про очищення влади», також не підлягає задоволенню, за відсутності, вказаних у пункті 5 розділу II Положення про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», підстав для такого вилучення.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За таких обставин, суд, перевіривши наявні у справі докази, дійшов висновку про не обґрунтованість позовних вимог та про відмову у їх задоволенні повністю.
Керуючись статтями 122, 122-1, 158 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Постанова суду набирає законної сили в порядку статей 167, 186 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання її копії.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Головуючий суддя В.І. Д'яков
Судді Л.О. Житняк
Ю.О. Скалозуб