10 жовтня 2017 року Справа № 922/4117/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Рогач Л.І. - головуючого, Алєєвої І.В., Дроботової Т.Б.
розглянувши матеріали касаційних скаргфізичної особи-підприємця Деми Валерія Івановича та Харківської міської ради
на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 12.06.2017
у справі№ 922/4117/15 Господарського суду Харківської області
за позовомЗаступника військового прокурора Харківського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харкова
до - Харківської міської ради; - фізичної особи-підприємця Деми Валерія Івановича
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів
Харківська гарнізонна організація Товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України
провизнання недійсним договору
за участю представників:
прокурорКоркішко В.М.- посв. № 027484;
позивачів- Рудник Ю.М,- дов. від 26.12.2016; - не з'явився
відповідачів - не з'явився - Скриннік І.А.- адвокат дог. від 21.09.2017;
третьої особи- не з'явився
14.07.2015 Заступник військового прокурора Харківського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харкова звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсними пункту 15.2 додатку 2 рішення Харківської міської ради № 1473 від 26.02.2014 та договору оренди земельної ділянки від 29.09.2014 № 4575 за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6310137200:13:001:0193, укладеного Харківською міською радою та фізичною особою-підприємцем Демою Валерієм Івановичем, про вилучення у фізичної особи-підприємця Деми Валерія Івановича земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6310137200:13:001:0193. Позовні вимоги обґрунтовано неправомірним наданням в оренду Харківською міською радою земельної ділянки, яка належить до земель оборони та на якій розташоване військове майно, без згоди Міністерства оборони України та без зміни цільового призначення відповідної земельної ділянки всупереч статтям 20, 77, 84, 141 Земельного кодексу України, пункту 45 "Тимчасового положення про порядок отримання в користування земель для потреб Збройних Сил України та основні правила користування ними". Також позивач зазначив, що на спірній земельній ділянці знаходиться нерухоме майно, приналежність якого до військового майна підтверджується судовим рішенням.
Відповідачі відхилили позов, вказавши, що спірна земельна ділянка передана на підставі рішення виконавчого комітету Харківської міської ради депутатів трудящих від 08.12.1964 № 664-17 за згодою квартирно-експлуатаційної частини району гарнізонній раді Всеармійського військово-мисливського товариства Київського військового округу, яке не належало до складу чи структури Збройних Сил України; за спірними рішенням та договором Харківська міська рада розпорядилась землями територіальної громади міста Харкова з цільовим призначенням землі громадської та житлової забудови, відтак, прокурор не довів порушень закону при наданні в оренду спірної земельної ділянки, не навів правових підстав для недійсності укладеного договору та вилучення земельної ділянки; судові рішення, на які посилається прокурор, не містять преюдиціальних обставин в розумінні статті 35 Господарського процесуального кодексу України.
Справа розглядалась господарськими судами неодноразово.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 27.02.2017 (суддя Новікова Н.А.) у позові відмовлено; розподілено судові витрати.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12.06.2017 (судді: Слободін М.М. - головуючий, Сіверін В.І.., Терещенко О.І.) рішення місцевого господарського суду скасовано; прийнято нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі; визнано недійсним пункт 15.2 додатку 2 рішення Харківської міської ради від 26.02.2014 № 1473 та договір оренди земельної ділянки від 29.09.2014 № 4575 за адресою м. Харків, вул. Таборова (Лагерна), 2б, кадастровий номер 6310137200:13:001:0193, укладений Харківською міською радою та фізичною особою-підприємцем Демою Валерієм Івановичем, вилучено у фізичної особи-підприємця Деми Валерія Івановича земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6310137200:13:001:0193; розподілено судові витрати.
Не погоджуючись з апеляційним судом, фізична особа-підприємець Дема Валерій Іванович та Харківська міська рада подали до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення місцевого господарського суду. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення судом норм матеріального та процесуального права, а саме: суд неправильно застосував до спірних правовідносин положення статті 1 Закону України "Про підприємства, установи, організації союзного підпорядкування, розташовані на території України", постанови Верховної Ради України від 04.02.1994 № 3943, статтю 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", постанову Кабінету Міністрів України від 13.01.1995 № 18 "Про визначення органів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, оскільки цими нормативно-правовими актами не вказується на земельні ділянки, які перебували у користуванні підприємств, установ, організацій, загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, земельні ділянки не віднесені до військового майна також Законом України "Про правовий режим майна у Військових Силах України", застосованого апеляційним судом у спірних правовідносинах; за наявними у справі доказами спірна земельна ділянка сформована як об'єкт цивільних прав, віднесена до категорії земель житлової та громадської забудови, внесена до реєстру як об'єкт права власності Харківської міської ради та права користування ОСОБА_1 , дії державних реєстраторів не оскаржені; суд не застосував норми Земельного кодексу УСРР від 16.10.1922, який діяв на час прийняття рішення виконкому від 25.06.1951; суд порушив при прийнятті судового рішення положення статті 20 Закону України "Про державний земельний кадастр", статті 316, 317,319 Цивільного кодексу України; всупереч приписам статей 34, 36, 43 Господарського процесуального кодексу України висновки суду не ґрунтуються на належних та допустимих доказах щодо визначення меж спірної земельної ділянки в натурі та посвідчення прав щодо неї належним правовстановлюючим документом, доказах віднесення її до земель оборони; суд порушив приписи частини третьої статті 35 Господарського процесуального кодексу України, оскільки рішенням Господарського суду Харківської області від 02.12.2013 по справі № 5023/4224/12 обставин щодо ОСОБА_1 та Харківської міської ради; прокурор не довів порушення інтересів держави, на захист яких подано позов.
Прокурор та позивачі усно та у письмових відзивах заперечили проти вимог касаційних скарг, вважаючи висновки суду апеляційної інстанції законними та обґрунтованими.
Квартирно-експлуатаційний відділ міста Харкова, Харківська міська рада та третя особа не скористались процесуальним правом на участь у судовому засіданні касаційної інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора та представників учасників спору, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судовому рішенні, колегія суддів вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Загальні підстави визнання недійсними правочинів і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України. Відповідно до частин першої та третьої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першої-третьої, п'ятої, шостої статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Місцевий господарський суд встановив, що 26.02.2014 Харківська міська рада прийняла рішення № 1473/14 "Про надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд". Відповідно до пункту 15.2 додатку до вказаного рішення Приватному підприємцю Демі Валерію Івановичу надано в оренду строком до 01.02.2039 земельну ділянку, що належить територіальній громаді м. Харкова (кадастровий номер 6310137200:13:001:0193) за рахунок земель житлової та громадської забудови (код класифікації видів цільового призначення - 03.15), площею 5,0394 га, для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель стрілецько-стендового комплексу у м. Харкові, на вул. Таборовій (Лагерній), 2б.
На виконання зазначеного вище рішення 29.09.2014 Харківська міська рада (орендодавець) і Приватний підприємець Дема В.І. (орендар) уклали договір оренди землі, пунктом 1 якого погоджено, що на підставі, зокрема, рішення № 1473/14 "Про надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд" Харківської міської ради 6 скликання від 26.02.2014 орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення - землі житлової та громадської забудови, яка знаходиться в місті Харкові, вул. Таборова, (вул. Лагерна), 2-б.
Місцевий господарський суд вказав, що як на докази належності спірної земельної ділянки (кадастровий номер 6310137200:13:001:0193, площа 5,0394 га) до державного майна зі статусом оборонного, прокурор та позивачі посилаються на:
- рішення виконкому Харківської міської Ради депутатів трудящих № 19/244-с від 25.06.1951, в якому вказується на закріплення за КЕЧ Харківського району земельної ділянки площею орієнтовно 45 га на західних схилах Залютіного яру для використання під стрільбище згідно з доданим до цього планом;
- акт прийому-передачі будівель та споруд, майна товариства мисливських та рибальских господарств стенду Харківських мисливців "Залютин Яр" від 29.11.2000, згідно з яким Товариство військових мисливців та рибалок Збройних сил України здало, а Харківська КЕЧ прийняло на облік земельну ділянку площею 25,46 га, будівлі та споруди, розташовані на даній ділянці (прокурор зазначив, що у подальшому вказаному стрілецько-стендовому комплексу було надано статус військового містечка та присвоєно черговий порядковий номер - 258);
- рішення Господарського суду Харківської області від 02.12.2013 у справі №5023/4224/12, яким визнано недійсним договір купівлі-продажу майна цілісного майнового комплексу "Стрілецько-Стендовий комплекс Залютін Яр" № 01-10-2000 від 27.12.2000, укладений Спортивним товариством військових мисливців та рибалок Східного регіону Збройних сил України та ТОВ "Хантер".
В свою чергу відповідачі, як на докази належності спірної земельної ділянки (кадастровий номер 6310137200:13:001:0193, площа 5,0394 га) до земель комунальної власності, землі житлової та громадської забудови, посилаються на:
- витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (номер НВ- 6300891852014 від 13.02.2014) з кадастровим номером 6310137200:13:001:0193 за змістом якого здійснено державну реєстрацію земельної ділянки площею 5,0394 05.04.2012, форма власності - комунальна, власник - Харківська міська рада, категорія землі - землі житлової та громадської забудови;
- рішення Харківської міської ради від 17.04.2013 № 1102/13 "Про надання дозволу юридичним та фізичним особам на розробку технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки для експлуатації та обслуговування будівель і споруд", яким ФОП Демі В.І. надано дозвіл на розробку технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки із земель територіальної громади м. Харкова за рахунок земель житлової та громадської забудови площею 5,0394 га для обслуговування нежитлових будівель по вул. Таборовій (вул. Лагерна) 2-6 (Ленінський район);.
- інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (номер 55964589 від 25.03.2016), за змістом якої земельна ділянка з кадастровим номером 6310137200:13:001:0193 має реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 120877263101, цільове призначення - землі житлової та громадської забудови, форма власності - комунальна, власник - Харківська міська рада Харківської області, дата та час державної реєстрації права власності - 18.07.2013, підстава внесення запису - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 4561394 від 30.07.2013;
- рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 07.12.2012 у справі №2024/9266/2012, яким задоволено позов ОСОБА_1 до Харківської міської ради про визнання права власності за Демою В.І. на самочинно збудовані нежитлові будівлі літ. “АА-1”, літ. “АБ-1”, літ. “АВ-1”, літ. “АГ-1”, літ. “АД-1”, літ “АЄ-1”, літ. “АЖ-1”, літ. “АЗ-1”, літ. “АК-1”, літ. “АЛ-1”, літ. “АМ-1”, літ. “С-1”, літ. “Т-1”, літ. “У-1”, літ. “Ф-1”, літ. “Х-1”, літ. “Ц-1”, літ. “Ч-1”, літ. “Ш-1”, літ. Щ-1”, літ. “Ю-1”, літ. “Я-1”;
- ухвалу апеляційного суду Харківської області від 11.12.2013, якою задоволено заяву заступника прокурора Харківської області про відмову від апеляційної скарги на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 07.12.2012 року і закрито апеляційне провадження;
- витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права номер 31375706 від 22.12.2014, яким підтверджується про реєстрацію речового права (договір оренди), орендодавець (власник) - Харківська міська рада, орендар - Дема Валерій Іванович, на земельній ділянці розташовані об'єкти нерухомого майна - нежитлові будівлі літ. “АА-1”, літ. “АБ-1”, літ. “АВ-1”, літ. “АГ-1”, літ. “АД-1”, літ “АЄ-1”, літ. “АЖ-1”, літ. “АЗ-1”, літ. “АК-1”, літ. “АЛ-1”, літ. “АМ-1”, літ. “С- 1”, літ. “Т-1”, літ. “У-1”, літ. “Ф-1”, літ. Х-1”, літ. “Ц-1”, літ. “ 4-1”, літ. “Ш-1”, літ. Щ-1”, літ. “Ю-1”, літ. “Я-1” (стор. 2 Витягу).
- витяги про державну реєстрацію прав, виданих КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" 28 грудня 2012 року (том 5 аркуші справи 179-200) на об'єкти нерухомого майна (літ. “АА-1”, літ. “АБ-1”, літ. “АВ-1”, літ. “АГ-1”, літ. “АД-1”, літ “АЄ-1”, літ. “АЖ-1”, літ. “АЗ-1”, літ. “АК- 1”, літ. “АЛ-1”, літ. “АМ-1”, літ. “С-1”, літ. “Т-1”, літ. “У-1”, літ. “Ф-1”, літ. Х-1”, літ. “Ц- 1”, літ. “ 4-1”, літ. “Ш-1”, літ. Щ-1”, літ. “Ю-1”, літ. “Я-1”), власником яких є Дема Валерій Іванович.
Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд зазначив, що станом на час прийняття рішення виконкому Харківської міської Ради депутатів трудящих від 25.06.1951 № 19/244-с діяв Земельний кодекс УРСР, прийнятий 3 сесією Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету VI скликання 16 жовтня 1922 року, який унормовував, що усі землі в межах існуючої міської межі визнаються міськими землями, які знаходилися у віданні Міської Ради (статті 146, 147 Земельного кодексу Української РСР); до складу державного земельного майна входять всі ті землі, які залишаються в єдиному державному земельному фонді після надання з нього земель у безпосереднє користування трудових землекористувачів ті їх об'єднань, а також міст і селищ міського типу; до складу державного земельного майна не входять землі, які знаходяться під лісовими, гірничими виробками, залізничними дорогами, фортецями та іншими військовими спорудами; ці землі знаходяться в управлінні відповідного відомства; відвід земель спеціального призначення здійснюється за загальним правилом землевпорядного провадження (стаття 158 Земельного кодексу Української РСР); після кінцевого затвердження проектів землеустрою землевпорядними установами складається та, після державного запису створених землекористувань (земельної реєстрації), видаються учасникам землевпорядкування належні посвідчуючи документи; в цих документах повинні бути зазначені ознаки границь, місця розташування, простір і склад землекористувань, а також зазначені їх назви, найменування землекористувачів, час виконання землеустрою і його підстава, умови землекористування та інші істотні відомості, що містяться в ухвалі про затвердження проекту землеустрою (стаття 193 Земельного кодексу Української РСР); всякого роду плани та інші акти землеустрою, складені крім землевпорядних установ або належно ними не посвідчені, визнаються недійсними і не можуть служити доказами належного землекористування, що відбувається з ним (стаття 194 Земельного кодексу Української РСР). Оскільки належних доказів відводу земельної ділянки та належних посвідчуючих документів не надано, саме рішення виконкому Харківської міської Ради депутатів трудящих № 19/244-с від 25.06.1951 не може слугувати належним доказом відводу земель та правомірного землекористування.
Також суду не надано документів, які б посвідчували в порядку статті 20 Земельного кодексу Української РСР 1970 року право постійного користування спірною земельною ділянкою та підтверджували розмір і межі виділеної під стрільбище земельної ділянки; акт прийому-передачі будівель і споруд, майна товариства мисливських та рибальських господарств Стенд Харківських мисливців "Залютин Яр" від 29.11.2000 (площа земельної ділянки - 25,46) та відомості, які містяться в наданій прокурором Інформації про інвентаризацію земель Міністерства оборони України (військове містечко), приблизна площа 10,00 га, не підтверджують факт віднесення земельних ділянок до категорії земель оборони, як це передбачено статтею 4 Земельного кодексу України (1990 року), а також надання земельних ділянок по вул. Таборовій (Лагерна, 26) Квартирно-експлуатаційному відділу м. Харкова та Міністерству оборони України у користування та виникнення у позивачів права користування земельною ділянкою за вказаною адресою.
Таким чином, суд дійшов висновку, що жодних доказів віднесення спірної земельної ділянки до відповідної категорій, зокрема до категорії земель оборони, доказів встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право та взагалі доказів наявності правовстановлюючих документів на право постійного користування спірною земельною ділянкою, як в порядку положень Земельного кодексу Української РСР 1990 так і в порядку Земельного кодексу України 2001 року.
Враховуючи викладене вище, суд констатував, що в матеріалах справи відсутні документи, які б підтверджували надання статусу чи віднесення спірної земельної ділянки до категорії земель оборони у встановленому законодавством порядку (прийняття рішення органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування) станом на квітень 2012 року. Натомість, до матеріалів справи надано належні та допустимі докази того, що спірна земельна ділянка загальною площею 5,0394 га, яка розташована у м. Харкові, вул. Таборова (Лагерна), 2Б, і яка була передана в оренду, є комунальною власністю і відноситься до земель житлової та громадської забудови.
Переглядаючи справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції не погодився з висновками місцевого суду, вказавши, що Постановою Верховної Ради України від 04.02.1994 № 3943-ХІІ, Постановою Кабінету Міністрів України від 13.01.1995 № 18 "Про визначення органів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу PCP" до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого та території України, на Міністерство оборони України покладено повноваження органів управління цим майном, зокрема: мисливськими і риболовецькими господарствами, будинками мисливця-рибалки, туристичними базами, стрілецько-стендовими комплексами та ін. З метою реалізації наведених постанов, відповідними структурними підрозділами Міністерства оборони України (з одного боку) та Товариства військових мисливців та рибалок ЗС України (з іншого боку) було організовано процедуру прийому-передачі майна мисливських та риболовецьких угідь по Україні, в тому числі стрілецько-стендового комплексу "Залютін Яр" (стрілецько-стендовий комплекс Ради СТВМР Східного регіону ЗСУ) у м. Харкові, про що складено відповідний акт прийому-передачі земельної ділянки, будівель, споруд та майна стенду Харківських мисливців "Залютін Яр" від 29 листопада 2000 року, згідно з яким Товариство здало, а Харківська КЕЧ, як структурний підрозділ Міністерства оборони України, прийняла на облік земельну ділянку площею 25,46 гектар, будівлі та споруди, розташовані на даній ділянці, а саме 2 гуртожитки, 3 сховища, 2 сараї, майстерню, водонапірну вежу, літнє кафе, 4 стрілкових стенди, вбиральню, ТП, свердловину та погріб (згідно додатку № 1 до акту прийому-передачі), меблі та майно Товариства; акт прийому-передачі від 29 листопада 2000 року підписано Головою Товариства військових мисливців та рибалок Східного регіону ЗСУ та начальником Харківської КЕЧ району і завірено відповідними печатками.
Оскільки на виконання вимог діючого на той час законодавства нерухоме майно стрілецько-стендового комплексу "Залютін Яр" (стрілецько-стендовий комплекс Ради СТВМР Східного регіону ЗСУ) згідно з акту прийому-передачі від 29 листопада 2000 року, підписаного керівництвом спортивного товариства військових мисливців та рибалок Східного регіону ЗСУ (правонаступник - Харківська гарнізонна організація Товариства військових мисливців та рибалок ЗСУ), було передано Міністерству оборони України в особі Харківської КЕЧ району (на цей час квартирно-експлуатаційний відділ м. Харкова) та взято на облік останнім, це майно набуло статусу військового майна відповідно до статті З Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України". В подальшому стрілецько-стендовому комплексу було надано статус військового містечка та присвоєно черговий порядковий номер - № 258 (військове містечко - майновий комплекс будівель, споруд, іншого нерухомого військового майна разом з казарменим фондом, житловим фондом, об'єктами соціально-культурного призначення, комунальними спорудами та інженерними мережами, які використовуються для його обслуговування, розміщений на відокремленій земельній ділянці).
З моменту набуття вищезазначеним нерухомим майном стрілецько-стендового комплексу "Залютін Яр" (стрілецько-стендовий комплекс Ради СТВМР Східного регіону ЗСУ), яке розташоване на території військового містечка № 258, статусу військового майна, Міністерством оборони України подання щодо його відчуження не вносилось, Кабінетом Міністрів України рішення по відчуженню або вилученню цього майна, з метою передачі до сфери управління інших органів чи у комунальну власність, не приймалися, тобто, майно продовжує перебувати у державній власності.
Рішенням Господарського суду Харківської області у справі № 5023/4224/12 від 21.07.2014 встановлено, що цілісний майновий комплекс "Стрілецько-стендовий комплекс Ради СТВМР Східного регіону ЗСУ" (стрілецько-стендовий комплекс "Залютін Яр"), що знаходиться за адресою: Україна, м. Харків, вул. Лагерна, 2Б, було передано Міністерству оборони України в особі Харківської КЕЧ району та взято на облік останнім, а, відтак, це майно набуло статусу військового майна.
Ці обставини знайшли своє підтвердження також у ході розслідування кримінальної справи №12409009 від 25.02.2012 стосовно перевищення головою колишнього Спортивного товариства військових мисливців та рибалок Східного регіону Збройних Сил України Тищенком А.В. своїх службових повноважень, що спричинило тяжкі наслідки з приводу протиправного відчуження нерухомого майна стрілецько-стендового комплексу м. Харкові по вул. Лагерній, 2Б разом із земельною ділянкою, за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 365 Кримінального кодексу України, яку 05.04.2013 розглянуто Ленінським районним судом м. Харкова з підтвердженням характеру злочинних дій ОСОБА_2 , якого однак у зв'язку з закінченням строків давності звільнено від притягнення до кримінальної відповідальності.
Суд зазначив, що перебування на земельній ділянці будівель та споруд за літ. “С-1”, “Т-1”, “У-1”, “Ф-1”, “Х-1”, “Ц-1”, “Ч-1”, “III-1”, “Щ-1”, “Ю-1”, “Я-1”, “АА-1”, “АБ-1”, “АВ-1”, “АГ-1”, “АД-1”, “АЄ-1”, “АЖ-1”, “АЗ-1”, “АК-1”, “АМ-1”, “АЛ-1”, що належать на праві власності фізичній особі підприємцю та були самочинно збудовані останнім на місці демонтованих будівель літ. “А-1”, “Б-1”, “В-і”, “Г-1”, “Д-1”, “Е-I”, “Ж-1”, “К-1”, “Л-1”, “М-1”, “Н-1”, “ 0-1”, “П-1" підтверджено рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 07 грудня 2012 року по справі 2014/9266/2012; орендована ділянка площею 5,0394 га знаходиться в межах ділянки пл. 25,46 га військового містечка № 258 (стрілецько-стендового комплексу).
Відтак, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшла висновку про ідентичність спірної земельної ділянки стрілецько-стендового комплексу Ради Спортивного Товариства Військових мисливців та рибалок Східного регіону Збройних Сил України (стенд Харківських мисливців “Залютін Яр”) з земельною ділянкою наданою в оренду за спірним договором, поглинання останньої ділянкою пл. 4,3 га, правовий статус якої перевірявся рішенням Господарського суду Харківської області від 02.12.2013 у справі № 5023/4224/12, залишеним у силі постановою Вищого господарського суду України від 21.07.2014.
Відтак, суд апеляційної інстанції не погодився з правовою кваліфікацію місцевого господарського суду доказів, які надані сторонами, та з'ясованих обставин з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, вказавши, що належність спірних земель до земель оборони пов'язана зі знаходженням на ній військового майна, що зумовлює спеціальний характер її використання та здійснення розпорядження нею, а відсутність земельної технічної документації та правооформлюючих документів не може змінювати статус таких земель.
Також суд апеляційної інстанції вказав про помилковість посилання місцевого господарського суду на практику Європейського суду з прав людини без врахування відсутності у Харківської міської ради права розпоряджатися спірною земельною ділянкою та обізнаність обох відповідачів про дійсний статус земельної ділянки.
Судова колегія зазначає, що згідно із статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За приписами пунктів "а" та "в" статті 12 Земельного кодексу України до повноважень міських рад у галузі земельних відносин на території міст належать, зокрема, розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; при цьому перелік земель комунальної власності визначено статтею 83 Земельного кодексу України.
За частинами першою, другою, четвертою статті 77 Земельного кодексу України (в редакції на час прийняття спірного рішення) землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України; землі оборони можуть перебувати лише у державній власності; порядок використання земель оборони встановлюється законом.
Також за статями 1 та 2 Закону України "Про використання земель оборони" землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин установ, закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України (військові частини); військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються в постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.
Відповідно до пункту 3 частини п'ятої статті 20 Земельного кодексу України земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом "Про використання земель оборони".
Зміна цільового призначення земель оборони, припинення права користування такими земельними ділянками здійснюються уповноваженим на те органом в порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до приписів Законів України "Про оборону України" та "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" Міністерство оборони України є уповноваженим державою органом управління військовим майном. Частиною першою статті 10 Закону України "Про оборону України" передбачено, що Міністерство оборони України, як центральний орган виконавчої влади забезпечує проведення в життя державної політики у сфері оборони, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність і підготовку Збройних Сил України до здійснення покладених на них функцій і завдань. Положення "Про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями" затвержено Наказом Міністерства оборони України № 483 від 22 грудня 1997 року
При набутті самостійності Українською державою в 1991 році майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, визначено державною власністю України, відповідно до статті 1 Закону України від 10.09.1991 “Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України”.
Постановою Кабінету Міністрів України від 13.01.1995 № 18 “Про визначення органів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР” за Міністерством оборони України закріплено тимчасове право управління підприємствами, організаціями та об'єктами колишнього військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР, зокрема: мисливськими і риболовецькими господарствами, будинками мисливця-рибалки, туристичними базами, стрілецько-стендовими комплексами та ін. На виконання постанови начальником розквартирування військ і капітального будівництва Збройних Сил України - начальником головного Управління розквартирування військ і капітального будівництва Міністерства оборони України видано розпорядження № 12р від 25.10.2000 проведення інвентаризації та прийому майна Товариства військових мисливців та рибалок; начальником Головного квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України видано наказ № 137 від 31.10.2000 “Про проведення інвентаризації та прийому майна Товариств військових мисливців та рибалок”.
За змістом статті 3 Закону України “Про правовий режим майна у Збройних Силах України” відповідне майно з моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною (установою, організацією) Збройних Сил України набуває статусу військового майна.
Управління військовим майном, згідно зі статтею 2 Закону України “Про правовий режим майна у Збройних Силах України”, здійснюють відповідні органи державної виконавчої влади. Так, до компетенції Кабінету Міністрів України належить вирішення питань щодо забезпечення Збройних Сил України військовим майном, а також визначення порядку вилучення і передачі його до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям. Міністерство оборони України, як центральний орган управління Збройних Сил України, здійснює управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.
Рішення по відчуженню військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна, відповідно до вимог статті 6 вищезазначеного Закону, приймається виключно Кабінетом Міністрів України за поданням Міністерства оборони України.
Відповідно до пункту 4 “Порядку вилучення і передачі військового майна Збройних Сил України”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1282 від 29.08.2002, передача військового майна органам, уповноваженим управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність проводиться за рішенням Кабінету Міністрів України - щодо цілісних майнових комплексів та за рішенням Міноборони щодо іншого окремого індивідуально визначеного майна.
Статтею 4 Земельного кодексу України 1990 року, який діяв на момент прийняття спірної земельної ділянки стрілецько-стендового комплексу до земель державної власності категорії оборони, встановлено, що у державній власності перебувають всі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність. Суб'єктами права державної власності на землю виступають:
Верховна Рада України - на землі загальнодержавної власності України;
Верховна Рада Республіки Крим - на землі в межах території Республіки, за винятком земель загальнодержавної власності;
Обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів - на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності.
Статтею 70 Земельного кодексу України 1990 року визначено, що землями для потреб оборони визнаються землі, надані для розміщення та постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств і організацій Збройних Сил України, інших військових формувань та внутрішніх військ. Вилучення (викуп) земельних ділянок з метою передачі їх у власність або надання у користування громадянам, підприємствам, установам і організаціям провадиться за згодою власників землі і землекористувачів на підставі рішення Верховної Ради України, місцевих Рад народних депутатів (стаття 31 Кодексу).Вилучення земель на території району за межами населених пунктів для надання їх у тимчасове користування для сільськогосподарського використання в порядку, передбаченому статтями 77 і 79 цього Кодексу, а також для передачі у власність або надання у користування для ведення селянського (фермерського) господарства провадиться за рішенням районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів.
Частиною п'ятою статті 166 Земельного кодексу України встановлено, що надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом, а статтею 140 Земельного кодексу України передбачені підстави припинення права власності на земельну ділянку (добровільна відмова власника, відчуження за рішенням власника тощо).
Необхідною умовою передачі земель оборони є згода на це Міністра оборони України або, за його дорученням, начальника Головного управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України. За відсутності доказів зміни цільового призначення земельної ділянки, яка належить до земель оборони, така ділянка не може використовуватись у господарських цілях, у тому числі для житлової забудови, а укладені договори з визначеними умовами підлягають визнанню недійсними.
Суд апеляційної інстанції повно та достовірно з'ясував, що предметом спору є земельна ділянка стрілецько-стендового комплексу, розташованого по вул. Лагерна (Таборова), 2Б, кадастровий номер 6310137200:13:001:0193, що раніше іменувався як стрілецько-стендовий комплекс Ради СТВМР Східного регіону ЗСУ (стенд Харківських мисливців “Залютін Яр”), яка поглинає земельну ділянку, надану в оренду Харківською міською радою; земельна ділянка передана актом прийому-передачі земельної ділянки, будівель, споруд та майна Стенду Харківських мисливців “Залютін Яр” від 29.11.2000, та прийнята на облік Харківською КЕЧ. Вказаному стрілецько-стендовому комплексу разом з земельною ділянкою було надано статус військового містечка та присвоєно черговий порядковий номер - 258. (військове містечко - майновий комплекс будівель, споруд, іншого нерухомого військового майна разом з казарменим фондом, житловим фондом, об'єктами соціально-культурного призначення, комунальними спорудами та інженерними мережами, які використовуються для його обслуговування, розміщений на відокремленій земельній ділянці); докази волевиявлення уповноваженого органу на передачу майна військового містечка у комунальну власність та на припинення права державної власності на земельну ділянку відсутні.
Відповідно до статті 4 Закону України “Про оренду землі”, орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи.
Відтак, судова колегія погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що, приймаючи спірне рішення та укладаючи спірний договір, Харківська міська рада перевищила надані їй владні повноваження, фактично позбавивши Державу належного їй майна, тим самим завдавши Державі економічних та матеріальних збитків, що є належною підставою для представництва прокурором інтересів держави.
Також судова колегія погоджується з апеляційним судом, що відсутність правооформлюючої документації, реєстрації земельної ділянки як індивідуально визначеного об'єкта права, не змінює правового статусу земель відповідного цільового призначення, визначеного законодавчо, належності цих земель до державної власності, яке не припинялось у встановленому порядку, як земель оборони.
Здійснення Харківською міською радою державної реєстрації за собою речового права на спірну земельну ділянку, як вже зазначалося вище, не є підставою для припинення чинного права державної власності.
Посилання місцевого господарського суду та відповідачів на практику ЄСПЛ суперечить точному змісту рішень у справах “Україна-Тюмень проти України” від 22.11.2007, “Федоренко проти України” від 30.06.2006 та “Стретч проти Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ірландії” від 24.06.2003, оскільки за спірним рішенням та договором Харківська міська рада розпорядилася майном держави, позбавивши її відповідного майна і відновлення права держави є співмірним, пропорційним та обґрунтованим засобом захисту.
За статтею 21 Цивільного кодексу України суд визнає недійсним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси; згідно зі статтею 393 Цивільного кодексу України, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Отже, необхідною умовою задоволення позову про визнання відповідного акта є, зокрема, наявність факту порушення цивільних прав та інтересів певної особи.
За приписами статті 170 Цивільного кодексу України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом; статтею 2 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд порушує справи, у тому числі, за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Перевіривши у відповідності до частини другої статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що суд апеляційної інстанції повно та достовірно встановив обставини справи, надав наявним у справі доказам належну правову кваліфікацію, вірно застосував норми матеріального та процесуального права, розглянув та мотивовано відхилив доводи відповідачів, відтак, підстав для скасування постанови не вбачається з наведених у касаційних скаргах мотивів.
Доводи касаційних скарг ґрунтуються на помилковому визначенні спірної земельної ділянки як комунальної власності за ознакою проведеної реєстрації речових прав, що суперечить положенням земельного законодавства про порядок припинення права та обставинам знаходження на цій земельній ділянці майна військового містечка, встановленим постановою господарського суду.
Враховуючи відсутність доказів сплати судового збору, відстроченого Харківській міській раді ухвалою Вищого господарського суду України від 14.09.2017, зі скаржника - Харківської міської ради, підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 90619,20 грн за розгляд касаційної скарги.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 43, 49, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтями11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційні скарги фізичної особи-підприємця Деми Валерія Івановича та Харківської міської ради залишити без задоволення.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.06.2017 у справі №922/4117/15 Господарського суду Харківської області залишити без змін.
Стягнути з Харківської міської ради (61003, пл. Конституції, 7, м. Харків, код ЄДРПОУ 04059243) до Державного бюджету України (отримувач коштів: УДКСУ у Печерському районі м. Києва; код класифікації доходів бюджету: 22030104, код ЄДРПОУ 38004897, рахунок отримувача: №31211254700007, банк отримувача: ГУ ДКСУ у м. Києві, код банку 820019) 90619,20 грн (дев'яносто тисяч шістсот дев'ятнадцять гривень, 20 коп.) судового збору за розгляд касаційної скарги.
Доручити Господарському суду Харківської області видати наказ.
Головуючий Л. Рогач
Судді: І. Алєєва
Т. Дроботова