19 жовтня 2017 року Справа № 922/5389/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіГольцової Л.А.(доповідач),
суддів:Картере В.І., Козир Т.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Сбербанк"
на рішення Господарського суду Харківської області від 23.05.2017
та на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.07.2017
у справі№ 922/5389/15
Господарського судуХарківської області
за позовомПублічного акціонерного товариства "Сбербанк"
доПриватного акціонерного товариства "Термолайф"
третя особаПриватне акціонерне товариство "Харківський коксовий завод"
простягнення 44309645,32 грн
за участю представників:
позивача: Гей В.Г., дов. від 21.12.2016;
відповідача: Вавдійчик Б.П., дов. від 18.07.2017;
третьої особи: повідомлений, але не з'явився;
Рішенням Господарського суду Харківської області від 23.05.2017 у справі №922/5389/15 (суддя - Прохоров С.А.) в позові відмовлено повністю.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12.07.2017 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Тихий П.В., судді - Гетьман Р.А., Россолов В.В.) рішення Господарського суду Харківської області від 23.05.2017 у справі №922/5389/15 залишено без змін.
Не погоджуючись з судовими рішеннями попередніх інстанцій, ПАТ "Сбербанк" звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення, просить прийняті у даній справі оскаржувані судові рішення суду залишити без змін.
Відзив на касаційну скаргу від третьої особи не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові рішення.
Усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що між ПАТ "Харківський коксовий завод" та ПАТ "Дочірній банк Сбербанк Росії" (нове найменування ПАТ "Сбербанк") 04.09.2012 укладено договір про відкриття кредитної лінії №26-В/12/66/ЮО. В забезпечення виконання кредитного договору, між ПАТ "Термолайф" та ПАТ "Сбербанк" укладено договір поруки від 04.09.2012, за умовами якою ПАТ "Термолайф" поручилося за виконання ПАТ "Харківський коксовий завод" його кредитного зобов'язання перед ПАТ "Сбербанк" за кредитним договором від 04.09.2012 №26-В/12/66/ЮО.
Звертаючись до суду з позовом, як зазначають суди попередніх інстанцій, позивач посилається на те, що станом на 01.09.2015 за кредитним договором обліковується загальна заборгованість ПАТ "Харківський коксовий завод" в сумі 1627276,12 доларів США, яка складається з:
- простроченої заборгованості за кредитом - 1010000,00 доларів США, що в гривневому еквіваленті (за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку) становить 22023 473,19 грн;
- простроченої заборгованості по процентам за користування кредитом - 617276,12 доларів США, що в гривневому еквіваленті (за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку) становить 13459964,44 грн;
- пені за прострочення повернення заборгованості за кредитом - 3069849,39 грн;
- пені за прострочення сплати процентів за користування кредитом - 2878179,15 грн.
Оскільки, як зазначає позивач, ПАТ "Харківський коксовий завод" не виконало свої зобов'язання за кредитним договором належним чином, ПАТ "Сбербанк" звернулось з позовом до поручителя - ПАТ "Термолайф" про стягнення вищезазначених сум.
Приймаючи рішення у справі, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції дійшли висновку про відмову в задоволенні позову повністю та вважали вимоги ПАТ "Сбербанк" незаконними та безпідставними з огляду на те, що зобов'язання за договором поруки від 04.09.2012 припинились, що встановлено рішенням Господарського суду Харківської області від 05.12.2016 та постановою Харківського апеляційного господарського суду від 20.03.2017 у справі № 922/5729/15.
При цьому, суди при прийнятті рішення та постанови у даній справі про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, керувались ст. 35 ГПК України.
Згідно положень ч. 2 ст. 1115 ГПК України, касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.
Відповідно абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).
Згідно зі ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Так, судовими рішеннями у справі № 922/5729/15 Господарського суду Харківської області (рішення суду першої інстанції від 05.12.2016 та постанова апеляційного господарського суду від 20.03.2017) визнано припиненим договір поруки від 04.09.2012, укладений між ПАТ "Термолайф" та ПАТ "Сбербанк"; зокрема, припиненими солідарні зобов'язання ПАТ "Термолайф" за договором про відкриття кредитної лінії від 04.09.2012 №26-В/12/66/ЮО, укладеним між ПАТ "Харківський коксовий завод" та ПАТ "Сбербанк", що випливали з умов договору поруки від 04.09.2012.
Водночас, до прийняття рішення у справі, ПАТ "Сбербанк" зверталось до Господарського суду Харківської області з клопотанням про зупинення провадження у даній справі до вирішення Вищим господарським судом України справи № 922/5729/15. В задоволенні клопотання судом першої інстанції було відмовлено і подальший розгляд справи здійснювався з урахуванням обставин, встановлених під час розгляду справи № 922/5729/15 судами першої та апеляційної інстанцій.
ПАТ "Сбербанк" також і під час перегляду рішення в апеляційному порядку, зверталось з клопотанням про зупинення провадження у даній справі до вирішення Вищим господарським судом України справи № 922/5729/15. В задоволенні зазначеного клопотання судом було відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні зазначених клопотань, суди попередніх інстанцій виходили з відсутності підстав для застосування ст. 79 ГПК України.
Зазначене свідчить про те, що як місцевий господарський суд, так і суд апеляційної інстанції до прийняття оскаржених у даній справі процесуальних документів, фактично були обізнані про оскарження до Вищого господарського суду України судових рішень у справі №922/5729/15 та їх перегляд в касаційному порядку.
Таким чином, на момент прийняття рішення та постанови у даній справі, судові рішення у справі №922/5729/15 Господарського суду Харківської області були предметом перегляду в суді касаційної інстанції. Тобто, розгляд справи №922/5729/15 (касаційний перегляд) ще тривав, а тому суди попередніх інстанцій, передчасно поклали в основу рішення та постанови у даній справі обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій у справі №922/5729/15 з посиланням на норми ст. 35 ГПК України.
З огляду на те, що суди попередніх інстанцій відмовили в задоволенні клопотань позивача про зупинення провадження у справі до вирішення судом касаційної інстанції справи № 922/5729/15, що є правом суду, то, вирішуючи спір у даній справі, суди мали б виходити виключно з предмету та підстав позову, заявлених саме у даній справі, а тому колегія суддів касаційної інстанції не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог з тих підстав, які зазначені судами в оскаржуваних процесуальних документах.
Крім того, під час розгляду справи в суді першої інстанції позивачем заявлено клопотання про залучення до участі у справі ПАТ "Харківський коксовий завод" в якості солідарного співвідповідача.
Також, позивачем, в порядку ст. 22 ГПК України, подано заяву про збільшення позовних вимог, в якій він просив стягнути солідарно з ПАТ "Термолайф" та ПАТ "Харківський коксовий завод" заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії від 04.09.2012 №26-В/12/66/ЮО в сумі 8484130,91 доларів США та 105772667,04 грн, яка складається з:
- заборгованості за кредитом - 6425384,22 доларів США;
- процентів за користування кредитом - 2058746,69 доларів США;
- пені за прострочення повернення заборгованості за кредитом - 84996682,05 грн;
- пені за прострочення сплати процентів за користування кредитом - 20775984,99 грн.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 23.05.2017 повернуто ПАТ "Сбербанк" заяву про збільшення позовних вимог з підстав невідповідності заяви ч. 1 ст. 56 ГПК України, а саме, що позивачем до неї не було додано доказів направлення її копії ПАТ "Термолайф" та ПАТ "Харківський коксовий завод", до яких позивачем пред'явлено вимогу про солідарне стягнення коштів.
Враховуючи, що ухвалою від 23.05.2017 було повернуто без розгляду заяву позивача про збільшення позовних вимог, а тому, суд першої інстанції дійшов висновку, що підстави для залучення до участі у справі ПАТ "Харківський коксовий завод" в якості солідарного відповідача відсутні, у зв'язку з чим, суд відмовив в задоволенні вищезазначеного клопотання позивача.
Однак, колегія суддів Вищого господарського суду України не погоджується з такою позицією суду першої інстанції, а також апеляційного господарського суду, який, здійснюючи перегляд рішення в апеляційному порядку на підставі ст. 99, 101 ГПК України, погодився і не спростував зазначених висновків суду відносно розгляду вищевказаних клопотань.
Так, при винесені Господарським судом Харківської області ухвали від 23.05.2017, суд керувався нормами ч. 1 ст. 56, п. 6 ч. 1 ст. 63 ГПК України. Проте Законом прямо не передбачено можливості повернення заяв (клопотань) про збільшення розміру позовних вимог (ч. 3 ст. 22 ГПК України) з підстав, передбачених ч. 1 ст. 63 зазначеного Кодексу.
Однак з огляду на визначені законом засади рівності учасників процесу перед законом і судом та змагальності (відповідно ст. 42 і 43 ГПК України) господарський суд повинен вживати заходів до того, щоб усі учасники судового процесу одержали можливість ознайомитися з відповідними заявами (клопотаннями), повідомити свої доводи та можливі заперечення щодо них і за необхідності подати суду додаткові докази. З цією метою господарському суду слід, зокрема, зобов'язувати позивача надіслати копії заяви (клопотання) з доданими до неї документами іншим учасникам судового процесу та подати суду у визначений ним термін докази такого надіслання, одночасно відклавши розгляд справи або оголосивши перерву в засіданні. Якщо таку вимогу суду не буде виконано, позов у відповідній частині може бути залишений без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 81 ГПК України.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд, зважаючи на положення ст. 42, 43, 22 ГПК України, повинен був вжити всіх необхідних заходів для додержання рівності та змагальності сторін перед Законом і судом, проте ухилився від здійснення таких дій.
Що стосується відмови суду першої інстанції в задоволенні клопотання позивача про залучення до участі у справі ПАТ "Харківський коксовий завод" в якості солідарного відповідача з тих підстав, що ухвалою від 23.05.2017 повернуто без розгляду заяву останнього про збільшення позовних вимог, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що дане клопотання мало розглядатись окремо і незалежно, в даному випадку, від результатів розгляду клопотання про збільшення позовних вимог.
Вирішуючи питання щодо наведеного вище клопотання, суди мали б врахувати положення п.4.1 договору поруки від 04.09.2012, яким передбачено, що Боржник/ки та Поручитель відповідають перед Кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед Кредитором в тому ж обсязі, що і Боржник/ки. Поручитель та Боржник/ки залишаються зобов'язаними перед Кредитором до того моменту, поки всі зобов'язання за Основним договором/рами не будуть виконані повністю.
Крім того, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Попередні судові інстанції наведеного вище не врахували при розгляді клопотання позивача про залучення до участі у справі ПАТ "Харківський коксовий завод" в якості солідарного відповідача.
Таким чином наведене свідчить, що, під час розгляду справи місцевим господарським судом та апеляційного перегляду, господарськими судами попередніх інстанцій допущено порушення ст. 42, 43, 47, 43, 82, 99, 101 ГПК України, що є підставою для скасування прийнятих у цій справі судових рішень.
Оскільки, в силу приписів ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а лише на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду та постанова господарського суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.
Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги наведене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і, в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством, прийняти відповідне рішення.
Поряд з цим, Вищий господарський суд України, розглянувши вимоги касаційної скарги щодо відшкодування витрат заявнику скарги за її розгляд судом касаційної інстанції, вважає за необхідне зазначити наступне.
Пунктом 11 ч. 2 ст. 11111 ГПК України передбачено, що за наслідками розгляду касаційної скарги суд приймає постанову, у якій має бути зазначено новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.
Розподіл господарських витрат між сторонами здійснюється господарським судом за загальними правилами ст.49 ГПК України.
Відповідно до ст. 49 ГПК України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.
Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.
Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Пунктом 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013 № 7 визначено, що у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Отже, виходячи з системного аналізу вищенаведених норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що новий розподіл судових витрат суд касаційної інстанції здійснює лише у разі скасування чи зміни остаточного рішення, прийнятого по суті заявлених вимог. У разі ж, зокрема, скасування касаційною інстанцією рішення суду першої інстанції або постанови суду апеляційної інстанції і направлення справи на новий розгляд, судові витрати підлягають розподілу тим судом, який вирішує спір по суті за результатами нового розгляду, тобто, місцевим господарським судом або апеляційним господарським судом.
Враховуючи, що передача справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення спору зі справи, питання про розподіл судових витрат вирішується за результатами нового розгляду справи, відповідно до вимог чинного законодавства.
При новому розгляді спору місцевий господарський суд приймає рішення у відповідності до вимог ст. 82, 84 ГПК України, в якому вирішує, зокрема, питання розподілу судових витрат в залежності від результату вирішення спору з дотриманням вимог ст. 49 ГПК України.
Керуючись статтями 108, 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Сбербанк" задовольнити.
Рішення Господарського суду Харківської області від 23.05.2017 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.07.2017 у справі №922/5389/15 скасувати.
Справу №922/5389/15 направити на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.
Головуючий суддя Л.А. ГОЛЬЦОВА
Судді В.І. КАРТЕРЕ
Т.П. КОЗИР