Справа №636/1288/17
Провадження № 2-п/636/17/17
про повернення заяви у зв'язку з невиконанням
ухвали про залишення заяви без руху
20 жовтня 2017 року м. Чугуїв
Суддя Чугуївського міського суду Харківської області Оболєнська С.А., розглянувши заяву військової частини НОМЕР_1 про перегляд заочного рішення,
встановила:
26 вересня 2017 року військова частина НОМЕР_1 звернулася до суду із заявою про перегляд заочного рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 13.06.2017 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 польова пошта НОМЕР_2 про відшкодування матеріальних збитків, завданих злочином.
27 вересня 2017 року суддею виносилась ухвала про залишення заяви без руху через те, що вона не відповідала вимогам ст.229 ЦПК України, а саме: не було надано документ про сплату судового збору, та заявнику надавався термін для усунення недоліків заяви впродовж п'яти днів з дня отримання ним ухвали.
17 жовтня 2017 року від заявника надійшло клопотання про надання місячного терміну для сплати судового збору у зв'язку з відсутністю коштів на рахунку військової частини НОМЕР_1 .
Клопотання про відстрочення сплати судового збору не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Частиною 1 ст. 82 ЦПК України передбачено, що суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі.
Наведена норма кореспондується зі статтею 8 Закону України «Про судовий збір», згідно якої, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі.
З даної норми вбачається, що єдиною підставою для відстрочення, розстрочення від сплати судового збору є майновий стан заявника.
У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, у тому числі й органів державної влади.
Право на доступ до суду, тобто право кожного на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру є складовим елементом права на суд, передбаченого п. 1 ст. 6 Конвенції. Другим елементом права на суд є право розраховувати на розгляд спору судом по суті. Згідно до конвенційної практики Європейського суду право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням, які повинні також бути пропорційними, тобто щоб законна мета застосованого обмеження не зводила нанівець зміст конвенційного права на суд. Серед легітимних обмежень права на доступ до суду у практиці Європейського суду визнаються: необхідність сплачувати судовий збір за подачу заяви чи скарги (рішення по справі «Креуз проти Польщі», «Толстой-Мілославський проти Сполученого Королівства (Tolstoy Miloslavsky v. United Kingdom) від 13.07.1995р.).
Звертаючись до суду з даною заявою, заявником не зазначено належних та допустимих доказів, які б підтверджували його неспроможність сплатити судовий збір по даній цивільній справі на момент подання заяви, отже, відповідні докази у справі відсутні.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.ХІ.1950), Рекомендація щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя № R(81)7, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 14 травня 1981 року, та практика Європейського суду з прав людини під час застосування цієї Конвенції не визнають необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду.
Враховуючи положення пункту 1 статті 6 Конвенції та прецеденту практику Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland), сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету.
У зв'язку із цим при здійсненні правосуддя у цивільних справах суди повинні вирішувати питання, пов'язані з судовими витратами (зокрема, щодо відстрочення та розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення від їх сплати), у чіткій відповідності до Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК), Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI), а також інших нормативно-правових актів України, забезпечуючи при цьому належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справ, з одного боку, та інтересами позивача (заявника) щодо можливості звернення до суду, з другого боку.
Таким чином, враховуючи, що відстрочення судом сплати судового збору на певний строк є правом, а не обов'язком суду, в заяві не зазначено жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що майновий стан позивача перешкоджає йому сплатити судовий збір у встановленому законодавством порядку і розмірі на момент подання позовної заяви (зокрема, фінансові документи, на підтвердження відсутності коштів на рахунку в/ч НОМЕР_1 , тощо), заява про відстрочення сплати судового збору задоволенню не підлягає, оскільки законні підстави для відстрочення сплати судового збору відсутні.
Враховуючи вищевикладене, ухвалу від 27.09.2017 року заявником не виконано.
До неналежно оформленої заяви про перегляд заочного рішення застосовуються правила статті 121 ЦПК України.
Відповідно до ч.2 ст. 121 ЦПК України, якщо заявник відповідно до ухвали про залишення заяви без руху у встановлений строк не виконає вимоги, визначені статтею 229 ЦПК України, заява вважається неподаною і повертається заявникові.
Керуючись ч. 2 ст. 121 ЦПК України, суддя, -
постановила:
В задоволенні заяви військової частини НОМЕР_1 про відстрочення сплати судового збору відмовити.
Заяву військової частини НОМЕР_1 про перегляд заочного рішення повернути заявникові.
Роз'яснюю, що повернення заяви не позбавляє права повторного звернення до суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 5-денний строк з дня отримання ухвали апеляційної скарги.
Суддя : С.А. Оболєнська