2/130/943/2017
130/1806/17
"19" жовтня 2017 р. м. Жмеринка
Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Заярного А.М.,
за участі секретаря Буга Р.М.,
позивача ОСОБА_1,
представника позивача ОСОБА_2,
відповідача ОСОБА_3,
представника відповідача ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Жмеринці справу за цивільним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, -
Позивач звернулася в суд з цим позовом в якому просила поділити майно, набуте нею за час з шлюбу із відповідачем ОСОБА_3 виділивши їй з урахуванням інтересів малолітньої дитини: холодильник Самсунг вартістю 6201 грн., що підтверджується товарним чеком №100043 від 16.09.2012 року; диван Лондон вартістю 5215 грн., що підтверджується товарним чеком №020727 від 13.11.2013 року; пральну машину LG вартістю 3362 грн. 00 коп., що підтверджується товарним чеком №МЗ9-000244 від 16.01.2013 року, всього на загальну суму 14778 грн. та просила стягнути з відповідача на її користь судові витрати.
Свій позов аргументувала тим, що з 21.11.2010 року з відповідачем перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 04.11.2016 року розірвано. Від цього шлюбу мають неповнолітню дочку ОСОБА_5В, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка проживає з позивачем та перебуває на її утриманні. Згідно рішення Жмеринського міськрайонного суду від 20.09.2016 року на утримання дочки позивач отримує від відповідача аліменти в розмірі 1/5 частини заробітку (доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 30.06.2016 року до досягнення дитиною повноліття. За час сумісного життя у шлюбі ними було набуто (придбано) спільне майно, крім іншого, зокрема холодильник Самсунг вартістю 6201 грн. 00 коп., що підтверджується товарним чеком №100043 від 16.09.2012; диван Лондон вартістю 5215 грн., що підтверджується товарним чеком №020727 від 13.11.2013 року; пральну машину LG вартістю 3362 грн., що підтверджується товарним чеком №МЗ9-000244 від 16.01.2013 року; телевізор Філіпс, достеменна вартість якого на момент звернення до суду невідома Згоди про добровільний поділ майна між сторонами не досягнуто.
03.08.2017 ухвалою судді було відкрито провадження у справі.
В справі за клопотанням сторін неодноразово оголошувалась перерва (21.08.2017, 18.09.2017) для надання додаткових доказів, забезпечення особистої участі відповідача в судовому засіданні.
В судовому засіданні позивач підтримала заявлені позовні вимоги, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві та пояснила, що з відповідачем перебували в конфліктних відносинах, тому було вирішено шлюб розірвати. До офіційного розірвання шлюбу вона забрала дитину та особисті речі та перейшла жити до своїх батьків. В іншій день речей забрати з квартири не могла, так як замок вже був поміняний. Відповідач на телефонні дзвінки не відповідав. Добровільно майно відповідач не дав. Після розірвання шлюбу відповідач сам зателефонував до неї, щоб вона забрала свої речі. Квартира вже була пуста, він вивіз всі речі, не було ні холодильника, пральної машини, дивана. Проживали на найманій квартирі, власником якої була співробітниця відповідача. Спочатку в них було два ключа від квартири. Потім ключ був один, бо інший ключ в неї забрав відповідач. В грудні 2015 року після конфлікту вона пішла проживати до батьків, прожила місяць з ними, потім вони помирилася та вона повернулася до відповідача. З липня 2016 року вона вже в найманій квартирі не проживала, повернулася жити до батьків. Спірні речі - холодильник, пральну машину, диван купили за «дитячі» кошти, які вона отримувала, коли перебувала у декреті. Спочатку вона отримала 11000 грн., а потім щомісячно по 800-900 грн., всього отримала 27000 грн. Заробітна плата відповідача була різна, спочатку зовсім мала, а потім більша. Телевізор придбали за сімейні гроші, однак його вже немає, бо він його побив. Після досягнення дитиною трирічного віку, вона стала на облік в центрі зайнятості та протягом року отримувала кошти, а після того вже влаштувалася на роботу. Їй відомо, що відповідач вивозив вказані речі із найманої квартири, частину яких залишив у своєї матері, а іншу частину - до жінки, з якою він на теперішній час проживає. Просила позов задовольнити. В судових дебатах підтримала заявлені позовні вимоги, однак з урахуванням того, що не вияснено де знаходиться спірне майно, просила стягнути з відповідача кошти за це майно у вказаному розмірі
Представник позивача за довіреністю ОСОБА_2Б в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримала та просила позов задовольнити. В судових дебатах підтримала заявлені позовні вимоги, однак з урахуванням того, що не вияснено де знаходиться спірне майно, просила стягнути з відповідача кошти за це майно у вказаному розмірі.
Відповідач ОСОБА_3 заявлені позовні вимоги не визнав в повному обсязі та пояснив, що під час шлюбу з позивачем працював на станції швидкої медичної допомоги в м. Жмеринка та отримував заробітну плату приблизно 3500 грн. Все зазначене позивачем майно придбали в шлюбі. Телевізор був придбаний в кредит, залишок за нього він сплачував самостійно. Джерелом доходу була також допомога його батьків (грошима, продуктами). Зі сторони позивача ОСОБА_1 як прибуток була допомога після народження дитини. Під час шлюбу вони проживали на різних найманих квартирах. Ключ від квартири був в обох. Сімейний бюджет формували спільно. Перестали жити разом як одна сім'я 27.06.2016 року до розірвання шлюбу. Дружина пішла жити до батьків, а він залишився жити в квартирі. На той час проживали ІНФОРМАЦІЯ_2. Всі речі знаходилися в тій квартирі. Речі які є предметом позову з квартири не забирав. За телевізор кредит сплачував він, не дивлячись на те, що залишив його дружині. В один з днів прийшов додому, а речей немає, вирішив, що їх забрала дружина, оскільки слідів проникнення не було, пропали тільки ті речі, які були придбані спільно. Це він виявив в кінці липня 2016 року. Ключі йому дружина повернула, коли забирала дитяче ліжечко, приблизно в кінці вересня 2016 року. З нього стягуються аліменти в розмірі 1/5 частини від зарплати, це приблизно 1400 грн. Конфлікт з позивачем виник на ґрунті сімейної зради.
Представник відповідача ОСОБА_4, заявлені позовні вимоги не визнав та просив відмовити в задоволені позову з тих підстав, що позивачем не надано достовірних відомостей щодо наявності спірного майна у відповідача, а тому і немає предмету розгляду даного спору. Просив стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати за надання правової допомоги.
Заслухавши сторони та дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 21.11.2010, який рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 04.11.2016 року розірвано (а.с.10).
Згідно свідоцтва про народження від шлюбу мають неповнолітню дочку ОСОБА_5В, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.11), яка згідно довідки квартального комітету «Велика Жмеринка» проживає разом з матір'ю та перебуває на її утриманні (а.с.8). Позивач ОСОБА_1 працює на посаді продавця в споживчому товаристві «І.Р.А.-ОСОБА_1» м. Жмеринка (а.с.7).
Судом встановлені фактичні обставини, яким відповідають правовідносини, врегульовані нормами Сімейного кодексу України та ЦК України зокрема, в частині щодо права спільної сумісної власності подружжя, здійснення останнім цього права, способів та порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя.
Частиною 2 статті 60 Сімейного кодексу України передбачено, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до статей 68,69 Сімейного кодексу України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте під час шлюбу. Дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності незалежно від розірвання шлюбу.
Згідно з ч. 1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
За змістом частин 1,2,4,5 статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Відповідно до п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, зясовувати джерело та час його придбання.
Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, відповідно до частин 2,3 ст.325 Цивільного кодексу України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 Сімейного кодексу України та статті 372 Цивільного кодексу України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Під час шлюбу сторонами було придбано майно, а саме пральну машину LG вартістю 3362 грн., згідно товарного чека №25477 від 16.01.2013 року (а.с.12), холодильник Самсунг вартістю 6201 грн., що підтверджується товарним чеком №100043 від 16 вересня 2012 року (а.с.13), диван Лондон вартістю 5215 грн., згідно товарного чеку №020727 від 13 листопада 2013 року (а.с.14). Документи на вищезазначене майно були представлені суду позивачем, як додаток до позовної заяви.
Згідно кредитного договору від 04.01.2016 року укладеного між «Банк Михайлівський» та відповідачем ОСОБА_3, останньому був наданий споживчий кредит в сумі 10938,06 грн. на придбання товарів, одним з яких є телевізор «Філіпс» вартістю 10449 грн. (а.с.44-45).
Відповідно видаткової накладної№5841810 від 04.01.2016 року вартість телевізору «Філіпс» з налаштуванням становить 12098,06 грн. (а.с.47).
Згідно наданих відповідачем квитанцій, у першому - шостому місяці 2016 року ним сплачено 6660 грн. за кредитним договором (а.с.49), у сьомому - десятому місяці 2016 року 4485 грн. (а.с.50). Документи на телевізор «Філіпс» були представлені відповідачем.
Обставини щодо кількості та виду набутого за час шлюбу майна визнаються сторонами, тому у відповідності до ст.61 ЦПК України, не підлягають доказуванню.
Однак із свідчень відповідача вбачається, що майно, яке є предметом поділу і мало б бути поділене між сторонами, яке просить виділити їй позивачка, залишилось у її користуванні, на яке він із особистих міркувань не претендує. Доказів протилежного, позивачем суду не представлено.
Нормами ст.ст.10, 11 ЦПК України закріплено такі принципи цивільного судочинства, як змагальність сторін та диспозитивність цивільного судочинства, які полягають в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.57 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.58 ЦПК України).
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч.2 ст.59 ЦПК України).
Згідно із абзацом 1 ч.1 ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Згідно із частинами 2, 3, 4 ст.60 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд вважає, що позивачкою не надано належних та допустимих доказів, на підставі яких суд встановив би наявність у відповідача спільного майна подружжя, а саме: холодильника Самсунг вартістю 6201 грн., дивану Лондон вартістю 5215 грн., пральної машини LG вартістю 3362 грн., яке б в порядку ст. 71 СК України підлягало поділу, яке з урахуванням інтересів малолітньої дитини просила виділити (в натурі) їй позивачка, тому в задоволенні позову слід відмовити.
Окремо слід зазначити, що у відповідності до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Тобто судом розглянуто справу в межах позовних вимог, що є предметом позову.
В дебатах позивачка та її представник підтримала заявлені позовні вимоги, однак з урахуванням того, що не встановлено де знаходиться спірне майно, просили стягнути з відповідача кошти за це майно у вказаному розмірі, що за своєю суттю є зміною предмету позову, що у відповідності до ч. 2 ст. 31 ЦПК України може бути заявлено шляхом подання письмової заяви до початку розгляду судом справи по суті, а тому судом при ухваленні рішення до уваги не береться.
Відповідно ч.1 ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Згідно ст.1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» від 20.12.2011 року, розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.
На підставі наведеного, встановлено, що тривалість судових засідань по справі, за участю представника відповідача адвоката ОСОБА_4 не перевищили загалом двох з половиною годин, відсутні дії щодо ознайомлення з матеріалами справи, вчинення інших процесуальних дій, тому суд прийшов до висновку, що сума у розмірі 1600 гривень є обґрунтованою, законною та справедливою.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.3,4,6,8,10,11,57,58,59,60,209, 212-215 ЦПК України, ст.ст.325,372 ЦК України, ст.60,68,69-72, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 №11, ст.1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» від 20.12.2011 року суд,-
В задоволенні позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати в розмірі 1600 (тисячу шістсот) грн. 00 коп. за надання правової допомоги.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Вінницької області протягом десяти днів з дня його проголошення через Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області.
Суддя Жмеринського
міськрайонного суду ОСОБА_6