ун. № 759/5600/15-ц
пр. № 2/759/2931/17
18 жовтня 2017 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:
головуючої, судді: Т.О. Величко
при секретарі: В.В. Скляренко А.В. Забела
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за основним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про вселення, усунення перешкод у користуванні власністю та виселення, та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права користування квартирою суд, -
Позивач звернувся із позовом до відповідачки посилаючись на те, що він є власником квартири АДРЕСА_1, яка була набута ним за рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 20.08.2012 року та зареєстрована у Державному реєстрі прав на нерухоме майно. Позивач зазначав, що згідно довідки форми№3, в спірній квартирі зареєстрована відповідачка ОСОБА_3. Позивач зазначав, що відповідачка проживає у цій квартирі, не утримує її, не несе комунальні витрати, перешкоджає йому у користування його власністю. Позивач зазначав, що надсилав відповідачці листа, де повідомляв про своє право на спірну квартиру, отримання дублікату ключів від квартири. Позивач вказував, що відповідачка на його листи не відповідала, дублікати ключів на надала, а примусово потрапляти у спірну квартиру він не міг, оскільки у цій квартирі знаходилися речі відповідачки. А тому просить суд позов задовольнити, з урахуванням заяви про зміну предмету спору (а.с.51-56) вселити його у квартиру АДРЕСА_1, усунути перешкоди в користуванні житлом та здійсненні права власності на квартиру, шляхом виселення відповідача з вказаної квартири, стягнути з відповідача суму коштів в розмірі 6199,78 грн, та понесені судові витрати.
У судовому засіданні представник позивача підтримала заявлені позовні вимоги та просила суд позов задовольнити.
Відповідач у судовому засіданні проти позову заперчувала, вказувала, що позивач у спосіб не передбачений законом набув право власності на спірну квартиру, в якій вона зареєстрована, вказувала, що спадкову справу після смерті ОСОБА_4, у Дванадцятій Київській державній нотаріальній конторі не закрито, в спадковій справі наявний заповіт, докази про видачу свідоцтва про право власності на спадкове майно відсутне, позивач не прийняв спадкове майно, неправомірно проведено державну реєстрацію права власності на підставі рішеня Свчятошинського районного суду м. Києва від20.08.2012 року по справі №2608/613/12 Реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві, а тому відсутні підстави для задоволення позову.
В судовому засіданні відповідач за основним позовом подала зустрічний позов до ОСОБА_2 про визнання права користування житловим приміщенням ( а.с.148-154 т.2).
В обгрунтування зустрічного позову позивач за зустрічним позовом вказувала, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року після смерті ОСОБА_4 у Дванадцятиій Київській державній нотаріальній конторі було відкрито спадщину, яку відповідач ОСОБА_2 не прийняв (ЦК редакції 1963 року),свідоцтво про право на спадщину не видавалось, спадкова справа відкрита, також вказувала, що згідно редакції ЦК України 1963 року не передбачено набуття права власності на спадкове майно за рішенням суду. Позивач вказував, що з 1997 року постійно мешкала спільно із спадкодавцем, вела спільно господарство, сплачувала комунальні послуги, займалася похованям бабусі, дбала про спадкове майно, та є такою, що фактично прийняла спадщину та вступила в правління та володіння спадковим майном до набрання чинності ЦК України 2003 року, првовіднсини виникли до набрання чинності ЦК України 2003 року й не мають продовжувального характеру, спадщина фактично прийнята ОСОБА_3, до набрання чинності ЦК 2003 року, тому застосуванню на думку позивача до спірних правовідносин після смерті ОСОБА_4, ЦК України редакціії 1963 року. Вважає, що відповідач ОСОБА_2, вважається такий, що не прийняв спадщину не вступив у фактичне володіння спадковим майном, не отримав свідоцтво на спадщину і як наслідок не вправі розпоряджатися спадковим майном, поки не буде ним одержано свідоцтво про право на спадшину у відповідності до ст. 552 ЦК України у редакції 1963 року в нотаріальній конторі. Позивач вважає, що основний позов поданий особою, яка не має встановлене і підтверджднене свідоцтво про право на спадщину і правоздатністю у цивільному процесі не володіє. Позивач вказує, що единим власником нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1 є спадкодавець ОСОБА_4 на підставі Свідоцтва про право власності на житло, від 26.09.1994 року. Вказувала , що вступила в управління та володіння спадковим майном, а тому просить визнати за ОСОБА_3 право користування жилим приміщенням у спірній квартирі, як член сім"ї власника (спадкодавця) і такою, що фактично прийняла і вступила в управління і володіння спадковим майном після смерті ОСОБА_4
Суд заслухавши пояснення сторін у справі, дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, встановив наступне.
Згідно ч.3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Судом встановлено, що згідно рішення Святошинського районного суду м. Києва від20.08.2012 року ( а.с.44,45 т.1) за ОСОБА_2 визнано право власності в порядку спадкування за заповітом на квартиру АДРЕСА_1.
Судом встановлено, що власником квартири АДРЕСА_1 яка була за рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 20.08.2012 року та зареєстрована у Державному реєстрі прав на нерухоме майно належить ОСОБА_2 ( а.с.6-8).
Судом встановлено, що докази про неправомірне набуття позивачем за основним позовом права власності на спадкове майно, або доказів про недійснисть запису про реєстрацію спадкового майна суду не надано, а також не повідомлено про підстави звільнення від доказування.
Судом встановлено, що згідно довідки форми №3 від 10.06.2015 року, в спірній квартирі з 03.07.1997 року зареєстрована ОСОБА_3 (а.с.23).
Судом встановлено, що по вказаній квартирі АДРЕСА_1, позивачем сплачено заборгованість за житлово-комунальні послуги згідно квитанцій від 30.08.2014 року,30.04.2015 року, 30.04.2015 року,13.06.2015 року,13.06.2013 року ( а.с.57-60) на загальну суму 6199,78 грн.
Правовідносини, що виникли між сторонами регулюються нормами Цивільного кодексу України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР (далі - Конвенція), зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 р.) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено й у вітчизняному законодавстві. Так, відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу (ст. 16 Цивільного кодексу України; далі - ЦК).
Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.Правомочність володіння розуміють як передбачену законом (тобто юридично забезпечену) можливість мати (утримувати) в себе певне майно (фактично панувати над ним, зараховувати на свій баланс і под.).Правовомочність користування означає передбачену законом можливість використовувати, експлуатувати майно, отримувати від нього корисні властивості, його споживання.Правомочність розпорядження означає юридично забезпечену можливість визначення і вирішення юридичної долі майна шляхом зміни його належності, стану або призначення (відчуження за договором, передача у спадщину, знищення, переробка і т. ін.).
У сукупності ці правомочності вичерпують усі надані власнику можливості. Причому інколи всі разом або деякі з них можуть належати і не власнику, а іншому володільцю майна, наприклад, довірчому власнику майна, орендатору тощо. На відміну від прав власника, правомочності іншого законного володільця, навіть зі схожими правомочностями власника, не тільки не виключають прав самого власника на це майно, а й зазвичай виникають із його волі і в передбачених ним межах (наприклад, договір найму, договір управління майном).
Згідно з нормою ст. 319 ЦК власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто правомочності власника не є безмежними, закон може встановлювати певні обмеження здійснення права власності. Такі обмеження встановлюються з метою забезпечення рівноваги в суспільстві та здійснення майнових прав усіма суб'єктами права.Отже, правомочності власника та межі здійснення ним прав встановлені законом.Через категорії «межі здійснення суб'єктивних цивільних прав» та «обмеження здійснення суб'єктивних цивільних прав» у законі встановлюється така поведінка власника, яка не суперечить актам цивільного законодавства. Власник майна повинен враховувати межі та обмеження цивільних прав.
Згідно ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва. Власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого,- за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.
Позивач за основним позовом не надав суду доказів, та не повідомив про підстави звільнення від доказування у порядку ст. 61 ЦПК України, що він користувався спірною квартирою, та був неправомірно виселений з неї, а тому відсутні підстави для його вселення, у порядку ст. 391 ЦК України.
В решті позовних вимог за основним позовом. позов доведений та підлягає задоволенню, оскільки відповідачка зареєстрована у спірній квартирі АДРЕСА_1, не визнає право власності позивача на спірну квартиру, вважає себе належним спадкоємцем, на листи позивача щодо звільнення вказаної квартири не відповідає, у зв»язку із чим позивач не може безперешкодно потрапити у спірну квартиру, не порушуючи право відповідача на її особисті речі, які залишилися у спірній квартирі, а тому своїми діями або бездіяльністю чинить позивачу перешкоди у володіння, розпорядженні та користуванні власністю, та підлягає виселенню.
Судом встановлено, що відповідачка за основним позовом дійсно зареєстрована у спірний квартирі АДРЕСА_1, комунальні витрати нараховувались на одну зареєстровану особу, та фактично сплачені не були відповідачем,( а.с.57-60) у зв»язку із чим позивачем надано суду копії квитанцій про оплату в оригіналах про сплату боргу у розмірі 6199,78 грн, які підлягають стягненню з відповідача у порядку ст. 64 ЖК України. Докази, які подані відповідачем за основним позовом про сплату комунальних послуг ( а.с.103-108 т.1) свідчать про утримання спірної квартири, докази про особу, яка сплачувала відсутні.
Судом встановлено, що позивач за зустрічним позовом просить суд визнати за ОСОБА_3 право користування жилим приміщенням у спірній квартирі, як член сім"ї власника (спадкодавця) і такою , що фактично прийняла і вступила в управління і володіння спадковим майном після смерті ОСОБА_4
Відповідно до ст.405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. 2. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Нормами ЦК України не передбачено право користування житлом осіб, які не є членами сім"ї власника житла, які не визнають право власносності належен власникові, вважають себе спадкоємцями спірного майна, не утримують місцк свого проживання, чинять перешкоди у користування власником належним йому майном, і лише власник житла може володіти, розпоряджатися та користуватися належним йому на праві власності житлом.
А тому твердження позивача за зустрічним позовом, що відповідач за зустрічним позовом е неналежним власником, та позивач за зустрічним позовом має право на користування спірною квартирою, не грунтується на нормах законодавства України, з урахуванням встановлених вище обставин, а тому зустрічний позов задоволенню не підлягає.
Судові витрати у порядку ст. 88 ЦПК України відшкодуванню підлягають судові витрати з відповідача.
На підставі наведеного, аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, та надані позивачем пояснення по справі, відповідно за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об»єктивному та безпосередньому досліджені наявних у справі доказів, керуючись ст.ст.383,391,405ЦК України, ст.ст.10, 11, 60, 88, 208, 209, 212- 218, 294, ЦПК України, суд, -
Основний позов задовольнити частково.
Усунути ОСОБА_2 перешкоди у здійсненні права власності квартирою АДРЕСА_1, яка належить йому на праві власності, за рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 20.08.2012 року, та зареєстрована у Державному реєстрі прав на нерухоме майно за № НОМЕР_2, від 09.01.2013 року, шляхом виселення відповідача ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1 з вказаної квартири.
Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка зареєстрована АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер не відомий на користь ОСОБА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, кошти у розмірі 6199 ( шість тисяч сто дев»яносто дев»ять) грн.78 коп.
В решті позовних вимог за основним позовом відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка зареєстрована АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер не відомий на користь ОСОБА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 судові витрати пропорційно до розміру задоволеної частини позовних вимог у розмірі 243 ( двісті сорок три) грн. 60 коп.
У задоволенні зустрічного позову по ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права користування квартирою - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва протягом п»яти днів з часу проголошення, у разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, з часу отримання копії рішення суду.
Суддя Т.О. Величко