"19" жовтня 2017 р. м. Київ К/800/21313/16
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Головуючої судді - Калашнікової О.В.,
суддів: Горбатюка С.А., Гончар Л.Я.,
розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду справу за касаційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства „Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 3 березня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2016 року у справі № 813/6168/15 за позовом ОСОБА_2 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства „Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, -
У листопаді 2015 року ОСОБА_2 звернулась в суд з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства „Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича(далі - Уповноважена особа), в якому просила: зобов'язати Уповноважену особу включити ОСОБА_2 (реєстраційний номер платника податків НОМЕР_1, паспорт серії НОМЕР_2, виданий Шевченківським РВ ЛМУ УМВС України у Львівській області) до переліку вкладників ПАТ „Дельта Банк" стосовно здійснення останній виплати по відшкодуванню вкладу за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договором банківського вкладу (депозиту) від 11.02.2015 року № 007-13531-110215 в національній валюті України в розмірі 195000,00 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач набув статус вкладника ПАТ „Дельта Банк" та має право на отримання коштів в межах гарантованої суми. Проте, відповідач протиправно не виконав вимоги відповідача та повідомив його про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) № 007-13531-110215 від 11.02.2015 року, укладеного між ПАТ „Дельта Банк" та ОСОБА_2, згідно п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України „Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", не навівши при цьому підстав нікчемності".
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 3 березня 2016 року, залишеною без змін та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2016 року, позовні вимоги задоволені.
Не погоджуючись з ухваленими у справі рішенням судів першої та апеляційної інстанцій Уповноважена особа, звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції і ухвалу суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено, що 11 лютого 2015 року АТ „Дельта Банк" та ОСОБА_2 уклали договір № 007-13531-110215 банківського вкладу (депозиту) „Зростаючий" у гривнях. Відповідно до пункту 1.2 договору сума вкладу складає 195000,00 (сто дев'яносто п'ять тисяч гривень 00 копійок).
Відповідно до п.1.3, 1.4 цього договору вклад залучається на строк із моменту зарахування Вкладу на рахунок, вказаний у п.1.6 цього договору, та по 25 лютого 2015 року включно. Процентна ставка на суму вкладу становить 13 процентних річних. Проценти на вклад нараховуються від дня, наступного за днем внесення Вкладу на Рахунок, до дня, який передує його поверненню або списанню з Рахунку з інших підстав. Нарахування процентів на Вклад здійснюється за фактичну кількість днів у періоді (14) в останній робочий день цього періоду.
Згідно з п.1.6 договору Банк відкриває Вкладнику вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_3; зарахування вкладу на рахунок здійснюється з власного поточного або вкладного рахунку (депозитного) рахунку Вкладника, відкритого в Банку, або готівкою через касу Банку в день укладення сторонами цього договору. У разі, якщо в день укладення сторонами цього договору, Вкладник не здійснить перерахування коштів, що становлять суму вкладу, цей договір вважається таким, що не був укладений (пункт 1.8).
11 лютого 2015 року на вкладний рахунок № НОМЕР_1 (бенефіціар ОСОБА_2 переказано кошти у сумі 195000,00 грн. з рахунку НОМЕР_4 від ОСОБА_3 що підтверджується копією платіжного доручення № 45749816 з відміткою АТ „Дельта Банк" від 11 лютого 2015 року.
Постановою Правління Національного банку України № 150 від 02 березня 2015 року АТ „Дельта Банк" віднесено до категорії неплатоспроможних.
Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 51 від 02 березня 2015 року розпочато процедуру виведення АТ „Дельта Банк" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на три місяці з 03 березня 2015 року по 02 червня 2015 року включно та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації.
Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 71 від 08 квітня 2015 року внесено зміни до рішення № 51 від 02 березня 2015 року щодо строків запровадження в АТ „Дельта Банк" тимчасової адміністрації та вирішено запровадити таку строком на шість місяців з 03 березня 2015 року по 02 вересня 2015 року включно.
Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 147 від 03 серпня 2015 року продовжено строки здійснення тимчасової адміністрації в АТ „Дельта Банк" по 02 жовтня 2015 року включно.
Правлінням Національного банку України 02 жовтня 2015 року винесено Постанову № 664 „Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ „Дельта Банк".
На підставі цієї постанови виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб розпочала процедуру ліквідації АТ „Дельта Банк" та призначила уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ „Дельта Банк" ОСОБА_1 на два роки з 05 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2017 року включно.
Протоколом засідання Комісії з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями АТ „Дельта Банк" від 15 вересня 2015 року затверджено результати перевірки, якою виявлено правочини (договори) за вкладними операціями, що є нікчемними згідно з п.7 ч.3 ст.38 Закону України „Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", перелік яких міститься у Додатку № 1 до цього протоколу.
Відповідно до витягу з Реєстру договорів за порядковим № 1550 у Додатку № 1 включено також договір № 007-13531-110215 від 11 лютого 2015 року на суму 195000,00 грн. на ОСОБА_2
Тимчасовою адміністрацією АТ „Дельта Банк" 16 вересня 2015 року видано наказ № 813 „Щодо заходів, пов'язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів) за вкладними операціями".
Представник АТ „Дельта Банк" ОСОБА_4 23 вересня 2015 року направила ОСОБА_2 повідомлення № 8821/1452 про нікчемність договору № 007-13531-110215 банківського вкладу (депозиту) від 11 лютого 2015 року на підставі п.7 ч.3 ст.38 Закону України „Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та ст.216 Цивільного кодексу України, укладеного між АТ „Дельта Банк" та ОСОБА_2
У жовтні 2015 року позивач звернулась до відповідача із заявою, в якій просила повідомити її про причини відсутності в реєстрах та включити до переліку (реєстру) вкладників АТ „Дельта Банк", які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та виплатити гарантовану суму відшкодування за вкладом. Разом з тим, відповіді на вказану заяву позивач не отримала.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що в уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ „Дельта Банк" ОСОБА_1 не було правових підстав для не включення позивача до переліку вкладників, оскільки, згідно Договору банківського вкладу (депозиту) від 11.02.2015 року № 007-13531-110215, укладеного між ПАТ „Дельта Банк" та ОСОБА_2, позивач отримала статус вкладника ПАТ „Дельта Банк", натомість нікчемність цього договору відповідачем не доведена.
Колегія суддів вважає висновки судів попередніх інстанцій у цій справі передчасними з огляду на таке.
Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені Законом України „Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23.02.2012 № 4452-VI (далі - Закон № 4452-VI).
Відповідно до частин 1, 2 статті 4 Закону № 4452-VI основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. На виконання свого основного завдання Фонд у порядку, передбаченому цим Законом, здійснює такі функції: веде реєстр учасників Фонду; здійснює заходи щодо організації виплат відшкодувань за вкладами в разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; здійснює процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організовує відчуження активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.
Згідно із статтею 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000,00 грн. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.
Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, врегульований статтею 27 Закону № 4452-VI, відповідно до якої уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.
Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.
Протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах „Урядовий кур'єр" або „Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону.
З метою забезпечення прав Фонду, уповноважена особа, як зазначено в частині 2 статті 38 Закону № 4452-VI, забезпечує перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними.
За змістом частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність"; банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.
Загальне поняття нікчемності правочинів наведено в статті 228 Цивільного кодексу України, за змістом частини першої якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Викладене означає, що уповноважена особа наділена правом перевірки правочинів на предмет виявлення серед них нікчемних.
Разом з тим, за змістом наведених норм, дане право не є абсолютним, а кореспондується з обов'язком встановити перед прийняттям рішення обставини, з якими Закон пов'язує нікчемність правочину, тобто саме по собі твердження про нікчемність правочину недостатньо для визнання його таким, оскільки воно у даному випадку нівелюється протилежним твердженням вкладника про дійсність вкладу.
Таким чином, у розпорядчому рішенні належить вказувати передбачені Законом підстави визнання правочину нікчемним.
Отже, судам необхідно перевірити обґрунтованість підстав визнання правочину нікчемним, надавши оцінку вказаним обставинам у мотивувальній частині рішення.
Разом з цим, з метою відновлення прав позивача, про захист яких він просить, колегія суддів вважає за необхідне прийняти постанову відповідно до частини 2 статті 162 КАС України, згідно з якою у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі „Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності „небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути „ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі „Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Іншими словами, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет міжнародного договору за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права для вирішення конкретного спору.
Крім того, суди не врахували, що зарахування коштів на рахунок позивача відбулось після прийняття постанови Правління Національного банку України від 30.10.2014 року №692/БТ „Про віднесення публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії проблемних", про що зазначає представник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у письмових запереченнях на позовну заяву та апеляційній скарзі.
Також судами не надано належної правової оцінки доводам відповідачів відносно того, що позивач не є вкладником в розумінні Закону № 4452-VI, викладеним у письмових запереченнях представника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на позовну заяву та апеляційній скарзі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ „Дельта Банк", зокрема з тих підстав що згідно положення п. 10.19 „Інструкції про відкриття, використання та закриття рахунків у національній та іноземних валютах" №492 від 12.11.2003 року на вкладний (депозитний) рахунок зараховуються, зокрема, кошти, перераховані з поточного рахунку іншої фізичної особи, якщо це передбачено договором банківського вкладу.
Разом з тим, відповідно п. 5.11 Правил банківського обслуговування фізичних осіб у публічному акціонерному товаристві „Дельта Банк" затверджених рішенням ради директорів АТ „Дельта Банк" протоколом №14 від 20 березня 2013 року, зарахування на вкладний (депозитний) рахунок грошових сум для вкладника від третьої особи не допускається.
Частинами 4 та 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Проте, судами попередніх інстанцій в порушення вказаних норм процесуального права не було враховано всіх обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору.
Згідно ч.2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 220, 222, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства „Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича задовольнити частково.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 3 березня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.
Судді: