12 жовтня 2017 року м. Київ К/800/28078/15
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді: Шведа Е.Ю.,
суддів: Мороза В.Ф.,
Черпіцької Л.Т.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за
касаційною скаргою Державної фінансової інспекції у Волинській області
на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2015 року
у справі № 2а/0370/400/12
за позовом Державної фінансової інспекції у Волинській області
до Управління агропромислового розвитку Горохівської районної державної адміністрації
про зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
Державна фінансова інспекція у Волинській області (далі - ДФІ) звернулась з позовом до Управління агропромислового розвитку Горохівської районної державної адміністрації (далі - Управління), в якому просила зобов'язати виконати законні вимоги, викладені у листі від 18 липня 2011 року № 310-11/294 щодо повернення до державного бюджету коштів в загальній сумі 622270,00 грн.
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2012 року позов задоволено. Зобов'язано Управління виконати вимоги Контрольно-ревізійного управління у Волинській області, викладені у листі Контрольно-ревізійного управління у Волинській області від 18 липня 2011 року № 310-11/294.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове - про відмову у позові.
У касаційній скарзі ДФІ, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення цього суду скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції. Доводи касаційної скарги мотивовані серед іншого тим, що законні вимоги ДФІ, викладені у листі від 18 липня 2011 року № 310-11/294, не скасовані та є обов'язковими до виконання.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, суд дійшов наступного висновку.
Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах касаційної скарги відповідно до ст. 220 КАС України.
Судами встановлено, що Контрольно-ревізійне управляння у Волинській області провело ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Управління за період з 01 квітня 2008 року по 01 квітня 2011 року, за наслідками якої складений акт від 30 червня 2011 року №070-22/7.
У вказаному акті зафіксовано порушення п. 7 Порядку використання коштів стабілізаційного фонду для державної підтримки виробництва продукції рослинництва, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 вересня 2010 року № 897, а саме: чотирьом господарствам Горохівського району надано фінансову підтримку у розмірі 622270 грн. за вирощені у 2010 році цукрові буряки, які підтверджено сертифікатами відповідності, а не сертифікатами на насіння цукрового буряка або сертифікатами на насіння України, зокрема: ПП «Агро-Експерт-Сервіс» - 137270 грн., ФГ «Бристровиця» - 105000 грн., ТзОВ «Волинь-Захід» - 280000 грн. та ТзОВ «Городище» - 100000 грн.
На підставі акта ревізії позивач на адресу відповідача надіслав лист від 18 липня 2011 року № 310-11/294 з вимогою вжити заходів щодо повернення до державного бюджету коштів на загальну суму 622270 грн., а саме: ПП «Агро-Експерт-Сервіс» - 137270 грн., ФГ «Бристровиця» - 105000 грн., ТзОВ «Волинь-Захід» - 280000 та ТзОВ «Городище» - 100000 грн., як таких, що не подали повного пакету документів на одержання дотації на посів цукрових буряків в межах квоти «А», у зв'язку з чим не мали права на отримання фінансової підтримки. Про вжиті заходи зобов'язано повідомити до 12 серпня 2011 року. Проте, вимоги згаданого листа КРУ у Волинській області, відповідачем не виконані.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що лист-вимога Контрольно-ревізійного управління у Волинській області від 18 липня 2011 року № 310-11/294 відповідач в установленому законом порядку не оскаржив, зазначений лист-вимога не скасований і є чинним. А тому суд першої інстанції не взяв до уваги заперечення відповідача щодо неправомірності висновків ревізії та листа-вимоги.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції і відмовляючи у позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позовні вимоги ДФІ про зобов'язання відповідача виконати вимоги від 18 липня 2011 року № 310-11/294, які вказують на виявлені збитки, їхній розмір та їх відшкодування, задоволенню не підлягають, оскільки такі збитки стягуються у судовому порядку за відповідним позовом органу державного фінансового контролю.
Суд касаційної інстанції погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції та зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України від 26 січня 1993 року № 2939-XII «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2939-XII) здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Президентом України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.
Положенням про Державну фінансову інспекцію України, затвердженим Указом Президента України від 23 квітня 2011 року № 499/2011 (далі - Положення, Держфінінспекція відповідно), визначено, що Держфінінспекція є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.
Держфінінспекція здійснює свої повноваження безпосередньо та через територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах або міжрайонні, об'єднані в районах та містах територіальні органи, головних інспекторів у районах та містах (п. 7 Положення).
Відповідно до п. 6 Положення Держфінінспекція має право в установленому порядку, зокрема: пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства (п-п. 15); у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства (п-п. 18); при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України (п-п. 21).
Положенням установлено, що Держфінінспекція відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб і, у разі якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, має право звернутися до суду в інтересах держави.
Зазначені норми узгоджуються з положеннями ст. 10 Закону № 2939-ХІІ, якою визначено права органу державного фінансового контролю. Зокрема, п. 7 передбачено право пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.
Згідно з п. 10 ст. 10 Закону № 2939-ХІІ органу державного фінансового контролю надано право звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а відповідно до пункту 13 цієї норми - при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону № 2939-XII законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що контролюються.
Таким чином, орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного і місцевих бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства має право пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.
При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.
На підставі наведеного суд дійшов висновку про наявність у органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.
У справі, що розглядається, позивач пред'явив вимоги від 18 липня 2011 року за № 310-11/294, які вказують на виявлені збитки, їхній розмір та їх відшкодування.
Зважаючи на те, що збитки стягуються у судовому порядку за відповідним позовом органу державного фінансового контролю, вони не можуть бути стягнуті за адміністративним позовом про зобов'язання вчинити певні дії.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 28 жовтня 2014 року № 21-462а14.
Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 244-2 КАС України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції правильно відмовив у задоволенні позову про зобов'язання Управління виконати вимоги, викладені у листі від 18 липня 2011 року № 310-11/294, щодо повернення до державного бюджету коштів в загальній сумі 622270,00 грн.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції прийняв обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позову, яке постановлене з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням викладеного, доводи касаційної скарги спростовуються викладеними вище нормами права та встановленими обставинами справи, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Касаційну скаргу Державної фінансової інспекції у Волинській області залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2015 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та не підлягає оскарженню, проте може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: