19 жовтня 2017 рокуЛьвів№ 876/8131/17
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Богаченка С. І.,
суддів - Рибачука А. І., Старунського Д. М.,
з участю секретаря судового засідання - Болюк Н. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної казначейської служби України на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 червня 2017 року у справі № 809/338/17 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності незаконною та зобов'язання до вчинення дій,-
27 лютого 2017 року ОСОБА_1 звернулася в суд з адміністративним позовом до Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківської області, в якому просила визнати незаконною бездіяльність відповідача щодо невиконання постанови Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 14 вересня 2011 року в справі 2а-13125/11 та зобов'язати відповідача у місячний строк з моменту набрання судовим рішенням законної сили виплатити їй заборгованість у розмірі 840,72 грн на підставі вказаного рішення суду.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що всупереч вимогам Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» відповідачем не виплачено їй підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком як дитині війни відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у розмірі 840,72 грн, нарахованого на підставі рішення суду.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 червня 2017 року замінено неналежного відповідача ОСОБА_2 управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківської області на належного - Державну казначейську службу України.
Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 червня 2017 року позов задоволено частково. Зобов'язано Державну казначейську службу України у місячний строк з моменту набрання рішенням законної сили виплатити ОСОБА_1, заборгованість у сумі 840,72 грн за судовим рішенням - постановою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 14 вересня 2011 року у справі № 2-а-13125/11 про нарахування та виплату недоплаченого підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком як дитині війни відповідно до статті 6 Закону України Про соціальний захист дітей війни за період з 01 березня 2011 року по 22 липня 2011 року включно, з врахуванням статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із вказаною постановою суду першої інстанції, Державна казначейська служба України подала апеляційну скаргу на неї, в якій просила постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не враховано тієї обставини, що відповідач відповідно до наданих повноважень здійснює виконання рішень виключно у межах коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду та в порядку черговості надходження виконавчих документів.
Особи, які беруть участь в справі, в судове засідання не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про дату, час і місце його проведення, тому відповідно до частини першої статті 41 та частини четвертої статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за їхньої відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.
Відповідно до статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Враховуючи вказану норму, а також те, що Державною казначейською службою України подано апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, суд переглядає оскаржуване рішення в цій частині.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що постановою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 14 вересня 2011 року у справі № 2-а-13125/11, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2013 року, визнано неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в м. Коломия Івано-Франківської області щодо ненарахування та невиплати щомісячної доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком як дитині війни у відповідності до вимог статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в м. Коломия Івано-Франківської області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 недоплачене підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком як дитині війни відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 01 березня 2011 року по 22 липня 2011 року включно, з врахуванням статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та виплачених сум.
06 червня 2013 року Коломийським міськрайонним судом Івано-Франківської області видано виконавчий лист № 2-а-13125/11, на виконання якого Відділом державної виконавчої служби Коломийського міськрайонного управління юстиції відкрито виконавче провадження № 38443905.
Листом від 26 червня 2013 року № 9494/06 Управління Пенсійного фонду України в м. Коломиї та Коломийському районі Івано-Франківської області повідомило Відділ державної виконавчої служби Коломийського міськрайонного управління юстиції, що на виконання постанови про відкриття виконавчого провадження № 38443905 позивачу здійснено нарахування до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком як дитині війни відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 01 березня 2011 року по 22 липня 2011 року включно, однак вказана сума не була виплачена у зв'язку з відсутністю фінансування.
У відповідь на заяву ОСОБА_1 від 07 грудня 2015 року щодо виконання рішення суду, листом Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області від 09 грудня 2015 року № 12-12/7-40 повідомлено її про те, що виконавчий лист від 06 червня 2013 року № 2-а-13125/11 переданий Управлінням Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області до Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області згідно з актом приймання-передачі від 20 січня 2015 року. Зазначено, що погашення заборгованості здійснюється Державною казначейською службою України в межах бюджетних асигнувань, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік та в порядку черговості згідно з Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції керувався тим, що відповідачем не було допущено бездіяльності щодо виконання рішення, однак з метою захисту прав позивача відповідач зобов'язаний здійснити його виконання.
Суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Частиною 2 статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження», та особливості їх виконання встановлені Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року, який набрав чинності з 01 січня 2013 року.
Згідно з частиною першою статті 2 Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державний орган.
Відповідно до частини першої статті 3 Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Частиною четвертою статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» встановлено, що перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.
Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (далі - Порядок).
Згідно з абзацом 2 пункту 2 Порядку безспірним списанням є операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання рішень про стягнення коштів Казначейством та його територіальними органами без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів.
Відповідно до пункту 3 вказаного Порядку рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).
Підпунктом 2 пункту 4 Порядку визначено, що органи Казначейства вживають заходів до виконання виконавчих документів протягом установленого строку.
Аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що особа, якій належить виконати судове рішення, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
З огляду на викладені норми чинного законодавства, у спірних правовідносинах саме на Державну казначейську службу України покладено обов'язок виконувати рішення суду про стягнення коштів з державного чи місцевого бюджету шляхом їх безспірного списання.
Стосовно доводів відповідача з приводу того, що ним відповідно до наданих повноважень виконання рішень здійснюється виключно у межах передбаченої законом про Державний бюджет України на відповідний рік коштів та у порядку черговості надходження виконавчих документів, то такі суд не бере до уваги з огляду на наступне.
Так, у рішенні від 15 жовтня 2009 року у справі "ОСОБА_3 проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
При цьому, суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення, що узгоджується з позицією Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15.
Враховуючи викладене, суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для зобов'язання Державної казначейської служби України здійснити ОСОБА_1 виплату заборгованості на виконання постанови Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 14 вересня 2011 року в справі № 2-а-13125/11.
За наведених обставин, суд вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, що відповідно до частини першої статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду першої інстанції - без змін.
Керуючись статтями 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення.
Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 червня 2017 року у справі № 809/338/17 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя ОСОБА_4
судді ОСОБА_5
ОСОБА_6