19 жовтня 2017 рокуЛьвів№ 876/8200/17
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Глушка І.В.,
суддів: Большакової О.О., Коваля Р.Й.,
за участю секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Ужгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 липня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ужгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області, з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Великолазівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
03 травня 2017 року позивач - ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до відповідача - Ужгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області, у якому просила визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення форми “Ф” від 29.12.2016 №197-13, форми “Ф” від 29.12.2016 №198-13, форми “Ф” від 29.12.2016 №199-13, форми “Ф” від 29.12.2016 №200-13.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на 2015 рік на території Великолазівської сільської ради встановлені рішенням №530 29 сесії 6 скликання від 20 січня 2015 року, відтак застосування контролюючим органом його положень з метою оподаткування може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року. Встановлення податковим органом податкових зобов'язань із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не відповідають положенням Податкового кодексу України, є протиправними та підлягають скасуванню.
Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 липня 2017 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Ужгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області: № 197-13 від 29.12.2016 про визначення суми податкового зобов'язання за податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 15825,47 грн; № 198-13 від 29.12.2016 про визначення суми податкового зобов'язання за податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 20956,91 грн; №199-13 від 29.12.2016 про визначення суми податкового зобов'язання за податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 10489,42 грн; № 200-13 від 29.12.2016 про визначення суми податкового зобов'язання за податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 4283,71 грн.
Постанова мотивована тим, що 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року № 71 “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи”, яким було внесено зміни до податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а саме був розширений об'єкт оподаткування - крім житлової нерухомості було запроваджене оподаткування нежитлової нерухомості. Отже, лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов»язку щодо встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Відповідно, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення такого податку. При цьому, виходячи з неможливості збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом, в 2015 році не можна було визначити плановим періодом 2015 рік. Плановим відповідно до норми пп.12.3.4 п.12.3 ст.12 ПК України є період після того, в якому приймається відповідне рішення ради.
Враховуючи норми пп.12.3.4 п.12.3 ст.12 ПК України рішення місцевих рад стосовно податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, прийняті в 2015 році та опубліковані протягом січня-лютого 2015 року, не могли бути застосовані в 2015 році. Такі рішення могли передбачати плановим лише 2016 рік, і саме з цього періоду податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, міг вважатися встановленим місцевою радою.
При цьому факт прийняття Верховною ОСОБА_2 України і набрання чинності Закону щодо реформи, а так само обов'язковість для місцевих рад впровадити податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не може заперечувати необхідність встановлення цього податку саме рішенням місцевих рад, оскільки встановлення місцевих податків є виключною компетенцією саме місцевих рад, як це визначено п.10.2 ст.10 ПК України. Тобто, Верховна Рада України не може підміняти власними повноваженнями компетенцію місцевих рад щодо встановлення місцевих податків.
Застосування контролюючим органом положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів Законом України щодо податкової реформи» та рішення органу місцевого самоврядування з метою оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік є передчасним і протиправним.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, зокрема, покликається на те, що відповідно до пп.12.3.5 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України у разі, якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються, виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок. Відповідно Закону України від 28.12.2014 № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» Великолазівська сільська рада Ужгородського району Закарпатської області рішенням 29 сесії VI скликання від 20.01.2015 №530 «Про місцеві податки і збори» встановила на території Великолазівської сільської ради податок на майно, який складається, зокрема, з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Вказаним рішенням встановлено та затверджено розміри ставок податку на нерухоме майно, відмінене від земельної ділянки, для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебуває у власності фізичних та юридичних осіб, у відсотках до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої станом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв.м бази оподаткування. Так, пунктом 4.2 рішення сільської ради для всіх об'єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб затверджено ставку у розмірі 1% розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного податкового року за 1 кв.м бази оподаткування (1218 грн х 1%=12,18 грн). Відповідно до ст. 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» зазначене рішення сільської ради є обов'язковим для виконання громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.
Відповідно до пп.266.1.1 п.266.1 , пп.266.2.1 п. 266.2, пп 266.3.1, пп. 266.3.2 п. 266.3, пп.266.4.1 п. 266.4, пп.266.7.1 п.266.7 ст. 266 ПК України (із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 28.12.2014 № 71-VIII, чинними у 2015 році), рішення Великолазівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області 29 сесії VI скликання від 20.01.2015 №530 «Про місцеві податки і збори» та даних Реєстру платників податків на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відділення у м. Ужгороді Ужгородської ОДПІ обчислило суми податку з об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності ОСОБА_1 та нарахувала за 2015 рік платнику податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку. Відділення в м. Ужгороді Ужгородської ОДПІ ГУ ДФС у Закарпатській області 29.12.2016 року прийняла податкові повідомлення-рішення, якими ОСОБА_1 визначила суми податкового зобов'язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в розрізі кожного об'єкта нерухомого майна.
Крім того, покликаючись на рішення Європейського Суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року, прийнятому в справі «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/-6), зазначає, що розширення бази оподаткування у 2015 році за рахунок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, щодо об'єктів нежитлової нерухомості на підставі Закону України від 28.12.2014 № 71-VIII є «законним втручанням» держави у мирне володіння майном особи.
В судове засідання сторони не з'явились, хоча були повідомлені належним чином про час та місце розгляду справи у суді, а тому суд вважає за можливе розглянути справу без їх участі та відповідно до вимог ч.1 ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що 29 грудня 2016 року відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення форми “Ф”: №197-13, відповідно до якого ОСОБА_1 визначено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за податковий період - 2015 рік в розмірі 15825,47 грн; №198-13, відповідно до якого ОСОБА_1 визначено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за податковий період - 2015 рік в розмірі 20956,91 грн; №199-13, відповідно до якого ОСОБА_1 визначено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за податковий період - 2015 рік в розмірі 10489,42 грн; №200-13, відповідно до якого ОСОБА_1 визначено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за податковий період - 2015 рік в розмірі 4283,71 грн, граничним строком для сплати яких зазначено 60 днів з дня вручення (а.с.8-11).
Позивач, вважаючи податкові повідомлення рішення Ужгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області неправомірними, звернулась до суду з вимогою про їх скасування.
Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України (далі - ПК України) цей Кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Пунктом 4.3 статті 4 ПК України передбачено, що податкові періоди та строки сплати податків та зборів установлюються, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів, з урахуванням зручності виконання платником податкового обов'язку та зменшення витрат на адміністрування податків та зборів.
Згідно із пунктом 4.4 статті 4 ПК України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною ОСОБА_2 України, а також Верховною ОСОБА_2 Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.
Відповідно до статті 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
01 січня 2015 року з набранням чинності Закон України від 28 грудня 2014 року №71-VIII “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи” (далі - Закон № 71-VIII), внесено зміни щодо оподаткування нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки, яке відповідно до пп.10.1.1 п.10.1 ст.10 ПК України належить до місцевих податків.
Відповідно до пп. 265.1.1. п.265.1 ст.265 ПК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, з податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, входить до складу податку на майно.
У розумінні ст.266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
Згідно з пп.266.5.1 п.266.5 ст.266 ПК України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.
Відповідно до пп.266.6.1 п.266.6 ст.266 ПК України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що Законом № 71-VIII було запроваджено низку правових норм, що врегулювали питання справляння місцевих податків.
Згідно із п. 1 ст. 10 ПК України місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно.
Відповідно до п.12.3 ст.12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Зі змісту наведених законодавчих норм випливає, що встановлення податку на майно, зокрема в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є безумовним обов'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.
Одночасно пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Наведеною нормою передбачено обов'язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення.
Водночас зазначена норма розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період, (тобто період, який є наступним за плановим). Кожен із цих періодів має самостійне правове значення. При цьому такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому було прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради.
Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.
Відтак, виконуючи рекомендацію Закону №71-VІІІ та приймаючи рішення про встановлення місцевих податків та зборів, орган місцевого самоврядування зобов'язаний дотримуватись обов'язкових приписів статті 12 ПК України. Водночас підпунктом 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України визначено принцип стабільності, вимоги якого передбачають, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.
Відповідні норми Закону щодо реформи набрали чинності з 01.01.2015. Отже, лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов'язку щодо встановлення податку на майно. Відповідно, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Судом встановлено, що 20 січня 2015 року Великолазівською сільською радою Ужгородського району Закарпатської області прийнято рішення за № 530 «Про місцеві податки і збори», пунктом 2 якого відповідно до вимог Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Бюджетного кодексу України вирішено встановити на території Великолазівської сільської ради, зокрема, податок на майно. Пунктом 4.2 даного рішення для всіх об»єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб затверджено ставку у розмірі 1,00 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року за 1 кв. метр бази оподаткування (а.с.12).
При цьому, виходячи з неможливості збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом, в 2015 році не можна було визначити плановим періодом 2015 рік.
Плановим відповідно до норми пп.12.3.4 п.12.3 ст.12 ПК України є період після того, в якому приймається відповідне рішення ради.
Отже, рішення місцевих рад щодо місцевих податків, прийняті у 2015 році, могли встановлювати плановим лише 2016 рік.
Крім того, факт прийняття Верховною ОСОБА_2 України і набрання чинності Закону щодо реформи, а так само обов'язковість для місцевих рад впровадити місцеві податки, не може заперечувати необхідність встановлення цих податків саме рішенням місцевих рад, оскільки їх встановлення є виключною компетенцією саме місцевих рад, як це визначено п.10.2 ст. 10 ПК України.
Тобто, Верховна Рада України не може підміняти власними повноваженнями компетенцію місцевих рад щодо встановлення місцевих податків.
Підтвердженням цього може слугувати п. 4 Прикінцевих положень Закону щодо реформи. Цим пунктом було рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.
Отже, Прикінцеві положення Закону щодо реформи рекомендували встановити місцевим радам податок на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості на 2015 рік у 2015 році. Проте така рекомендація не може розглядатися як скасування чинної норми пп. 12.3.4 п. 12.3 ст.12 ПК України, яка імперативно врегульовує порядок опублікування і застосування рішення місцевої ради про встановлення місцевого податку.
Таким чином, навіть прийняті на рекомендацію Верховної ОСОБА_2 України рішення місцевих рад не можуть застосовуватися інакше, ніж це передбачено пп.12.3.4 п.12.3 ст.12 ПК України.
Водночас згідно із ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд апеляційної інстанції, здійснивши перевірку дій відповідача щодо відповідності вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, вважає за необхідне зазначити наступне.
Підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України визначено, що податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
Колегією суддів встановлено, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення, якими позивачу визначено суми податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за податковий період - 2015 рік винесені відповідачем 29.12.2016, тобто з порушенням строку надіслання (вручення) податкового повідомлення-рішення платнику податку, встановленого пп.266.7.2 п.266.7 ст. 266 ПК України.
На підставі аналізу норм законодавства та обставин справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про протиправність нарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, відповідно до статті 266 ПК України, оскільки оскаржувані податкові повідомлення-рішення форми “Ф” від 29.12.2016 №197-13, форми “Ф” від 29.12.2016 №198-13, форми “Ф” від 29.12.2016 №199-13, форми “Ф” від 29.12.2016 №200-13 прийняті Ужгородською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Закарпатській області з порушенням вимог податкового законодавства та принципів, передбачених ч.3 ст.2 КАС України, що має наслідком їх скасування.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що у другому абзаці резолютивної частини постанови суду першої інстанції має місце допущення описки в частині зазначення визначеної у податковому повідомленні-рішенні №199-13 від 29.12.2016 суми податкового зобов'язання за податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, «10489,42,42» замість вірної «10489,42», що підлягає виправленню відповідно до вимог ст. 169 КАС України.
Відповідно до частини першої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.
Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.
Керуючись частиною 3 статті 160, статтями 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Ужгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області залишити без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 липня 2017 року у справі № 807/581/17 - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.
Головуючий суддя ОСОБА_3
судді ОСОБА_4
ОСОБА_2
Ухвала складена в повному обсязі 20.10.2017.