19 жовтня 2017 рокуЛьвів№ 876/9725/17
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Носа С. П.,
суддів - Кухтея Р. В., Онишкевича Т. В.;
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Залізничного об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Львова на постанову Залізничного районного суду м. Львова від 29 серпня 2017 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Залізничного об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Львова про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити дії,-
01 серпня 2017 року Залізничним районним судом м. Львова зареєстровано позовну заяву ОСОБА_1 до Залізничного об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Львова про зобов'язання відповідача перерахувати та виплачувати призначену позивачу пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року № 3723-Х11, з урахуванням інших видів виплат (допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань), які вказані у поданій позивачем довідці Департаменту фінансів Львівської обласної державної адміністрації від 25.06.2013 року № 09-40/2, в розмірі 80 відсотків від суми середньомісячної заробітної плати державного службовця на яку нараховано та утримано страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, зі збереженням індексації пенсії з наростаючим підсумком за весь період, оскільки це є дорахування пенсії, а не перерахунок на підвищення пенсії у зв'язку з підвищенням заробітної плати працюючим державним службовцям (Постанова КМУ № 1078 від 17.07.2003 року, пункт 5 Порядку обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення проводиться з наростаючим підсумком, починаючи з березня 2003 року).
Постановою Залізничного районного суду м. Львова від 29 серпня 2017 року позов задоволено.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідачем - Залізничним об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України м. Львова, подано апеляційну скаргу до Львівського апеляційного адміністративного суду, в якій висловлено прохання скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні адміністративного позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказано, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Також вказано, що визначення заробітної плати для обчислення пенсії державним службовцям здійснюється в порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України «Про деякі питання вдосконалення визначення розмірів заробітку для обчислення пенсії» від 31.05.2000 року № 865, однак цією постановою не передбачено визначення розмірів заробітку для обчислення пенсії з урахуванням сум індексації та матеріальної допомоги, а Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та інше законодавство, на яке посилається позивач, не регулює питання призначення, перерахунку пенсії державним службовцям.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 197 КАС України, суд апеляційної інстанції здійснює розгляд справи в порядку письмового провадження, за наявними у справі матеріалами та на основі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не знаходить підстав для її задоволення.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 69 КАС доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Згідно із ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Статтею 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Встановлено, що ОСОБА_1 з 26 червня 2013 року перебувала на обліку в управлінні ПФ України у Залізничному районі м. Львова (на даний час назва органу змінена на Залізничне об'єднане управління Пенсійного фонду України м.Львова) як одержувач пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» та відповідачем не заперечується право позивача та отримання пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу».
Також встановлено, що позивач звернулася до Залізничного об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Львова із заявою про перерахунок пенсії, однак листом Залізничного об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Львова від 25 липня 2017 року № 4890/04-17 їй відмовлено у перерахунку пенсії, з мотивів того, що відсутні законні підстави для включення до заробітної плати при перерахунку пенсії матеріальної допомоги на оздоровлення та індексації заробітної плати.
Згідно із ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Судом апеляційної інстанції здійснено перевірку висновків суду першої інстанції щодо відповідності дій відповідача вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, внаслідок чого суд апеляційної інстанції погоджується з такими та вважає за необхідне зазначити наступне.
Встановлено, що для призначення пенсії позивач надала відповідачеві довідку Департаменту фінансів Львівської обласної державної адміністрації «Про складові заробітної плати за останні 24 календарні місяці роботи підряд перед зверненням за пенсією, що подається для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» № 09-40/2 від 25 червня 2013 року, з якої вбачається, що ОСОБА_1 з 01 січня 2009 року до 01 липня 2011 року отримувала, крім інших виплат, також матеріальну допомогу на оздоровлення, індексацію зарплати, на які нараховано страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Загальні засади діяльності, статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті, а також особливості правовідносин щодо призначення та перерахунку пенсій державним службовцям встановлені Законом України «Про державну службу».
За змістом ст.37 Закону України «Про державну службу» в редакції, що діяла на час призначення пенсії, пенсія державним службовцям призначається в розмірі 80 відсотків від сум їх заробітної плати, на які нараховується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування. За кожний повний рік роботи понад 10 років на державній службі пенсія збільшується на один відсоток заробітку, але не більше 90 відсотків заробітної плати.
Частиною 1 ст.1 Закону України «Про оплату праці» визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до ст.2 цього Закону структура заробітної плати складається з основної, додаткової та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Аналіз наведених норм чинного законодавства дає підстави для висновку, що матеріальна допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань входять до системи оплати праці державного службовця.
Згідно з ч.6 ст.95 КЗпП України заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.
Індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг (ст.1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення»).
Відповідно до ст.33 Закону України «Про оплату праці» у період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.
Суми виплат, пов'язаних з індексацією заробітної плати працівників, входять до складу фонду додаткової заробітної плати згідно з підпунктом 2.2.7 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13 січня 2004 року № 5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713. Згідно з ст. 2 Закону України «Про оплату праці» структуру заробітної плати складають: основна та додаткова заробітна плата, а також заохочувальні та компенсаційні виплати.
Згідно ст.66 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до заробітку для обчислення пенсії включаються всі види оплати праці (виплат, доходу), на які відповідно до Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» нараховується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, в межах максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу (граничної суми заробітної плати (доходу), з яких справляються страхові внески (збори) до соціальних фондів, що діяла на день одержання зазначеного заробітку (виплат, доходу).
Відповідно до ст.41 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії враховуються: суми виплат (доходу), отримуваних застрахованою особою після набрання чинності цим Законом, з яких згідно з цим Законом були фактично нараховані (обчислені) та сплачені страхові внески, суми виплат (доходу), отримуваних застрахованою особою до набрання чинності цим Законом, у межах сум, на які відповідно до законодавства, що діяло раніше, нараховувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування.
За змістом наведених норм отримувані застрахованою особою суми виплат, з яких були фактично нараховані та сплачені страхові внески або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, враховуються в заробіток (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, незалежно від того, чи входять вони до структури заробітної плати.
Аналогічна позиція щодо застосування норм права узгоджується з практикою Верховного Суду України, що відображена в його постановах від 20 лютого 2012 року (справа № 21-430а11),від 28 травня 2013 року (справа №21-97а13) та від 04 березня 2014 року (справа №21-3а14).
Узагальнюючи викладене, суд апеляційної інстанції переконаний, що судом першої інстанції надано належну оцінку наявним у справі доказам, а їх достатня кількість та взаємний зв'язок у сукупності дали змогу суду першої інстанції зробити вірний висновок про наявність підстав для задоволення позову.
Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції визнає, що судом першої інстанції, при вирішенні даного публічно-правового спору, правильно встановлено обставини справи та ухвалено законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції немає.
Керуючись ст. ст. 158-160, 183-2, 195, 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. ст. 200, 205, 206, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Залізничного об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Львова - залишити без задоволення, а постанову Залізничного районного суду м. Львова від 29 серпня 2017 року в справі № 462/3467/17 - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.
Ухвала є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий суддя ОСОБА_2
судді ОСОБА_3
ОСОБА_4