25 вересня 2017 року 17:35Справа № 808/2306/17 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Бойченко Ю.П., за участю секретаря судового засідання Печерикиної А.О.
позивача: ОСОБА_1
та представника
відповідача: Єлісеєва Д.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Мелітопольського міського відділу Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області
про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 (далі - позивач), звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Мелітопольського міського відділу Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач, з урахуванням уточнених позовних вимоги від 25.09.2017, просить суд:
1. Визнати неправомірними дії відповідача щодо відмови позивачу в оформленні та видачі паспорта;
2. Зобов'язати відповідача відновити процедуру оформлення та видачі паспорта на ім'я позивача;
3. Зобов'язати відповідача зробити перевірку приналежності позивача до громадянства України, у тому числі:
- перевірку факту набуття позивачем громадянства України за народженням, згідно норм ст. ст. 10,14 Закону України «Про громадянство» в редакції Закону №210/97-ВР від 16.04.1997, яка мала чинність на момент народження позивача (26.10.1998), на підставі народження позивача на території України від батьків (осіб без громадянства), які на момент народження позивача: постійно проживали в Україні (село Агаймани (Фрунзе) Іванівського району Херсонської області), не мали громадянства України, не належали до громадянства іноземної держави (Арменія),
- перевірку факту реєстрації позивача громадянином України за клопотанням одного з його законних представників (батьків позивача) на підставі ч. 3 ст. 8 Закону №2235-ІІІ
4. Визнати протиправними дії відповідача щодо неоформлення та невидачі позивачу тимчасового посвідчення на період оформлення паспорта.
5. Зобов'язати відповідача оформити та видати позивачу тимчасове посвідчення.
6. Зобов'язати відповідача оформити та видати позивачу паспорт громадянина України.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 26.10.1998 позивач народився в селі Агаймани (Фрунзе) Іванівського району Херсонської області від батьків: батько - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та мати - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.
З моменту народження позивач увесь час проживає на території України, а з грудня 2016 року проживає у місті Мелітополі Запорізької області.
Для оформлення паспорта громадянина України позивач неодноразово звертався до відповідача.
17.05.2017 відповідач відмовив позивачу в оформленні та видачі паспорта.
Вважаючи відмову відповідача протиправною позивач звернувся до суду із цим позовом.
У судовому засіданні позивач підтримав свої вимоги, зокрема зазначивши, що його батьки ще до народження позивача переїхали в Україну. На дату народження позивача його батьки були особами без громадянства.
Батько - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, в 2003 році набув громадянство України, паспорт громадянина України був виданий 13.12.2003 Іванівським РВ УМВС України в Херсонській області.
Мати - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, 23.03.2012 отримала посвідку на постійне проживання ДН №399/05-59.
До 2010 року позивач з батьками проживав в селі Агаймани (Фрунзе) Іванівського району Херсонської області. З 2010 року по 2015 рік позивач з батьками проживав у м. Амросіївка Донецької області. У 2015 році з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, разом з батьками, позивач вимушено виїхав до м. Мелітополя Запорізької області, де на теперішній час проживає з батьками.
На момент досягнення 16-річного віку (26.10.2014) позивач був позбавлений можливості отримати паспорт громадянина України, оскільки в цей час на території міста Амвросіївка Донецької області, де позивач проживав, органи державної влади України не здійснювали свої повноваження.
Позивач звертався до Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області з метою отримання статусу внутрішньо переміщеної особи, однак у наданні такого статусу йому було відмовлено через ненадання ним документа, що посвідчує особу.
З метою в подальшому отримати статус внутрішньо переміщеної особи, для одержання паспорта громадянина України позивач звернувся до відповідача.
Листом від 17.05.2017 №2318/39-К відповідач відмовив позивачу у видачі паспорта громадянина України.
Позивач вважає, що всупереч вимогам законодавства відповідачем не були вчинені дії щодо встановлення належності позивача до громадянства України, а відтак, вважає відмову відповідача протиправною, просить позов задовольнити у повному обсязі.
У судовому засіданні представник відповідача заперечив проти позову з підстав, викладених у письмових запереченнях, зокрема зазначивши, що позивач неодноразово звертався до відповідача з приводу отримання паспорта громадянина України, але у зв'язку з поданням не всіх необхідних документів, йому було тимчасово відмовлено у оформленні документів. Крім того, за наслідками розгляду зібраних для розгляду звернень позивача документів, позивачу надавались письмові відповіді на його письмові звернення з приводу оформлення йому паспорта громадянина України, в тому числі відповідь з цього приводу надавалась батьку позивача. Позивачу також була надана відповідь ДМС України від 07.06.2017 щодо його неналежності до громадянства України.
Відтак, за наслідками розгляду звернень позивача не було встановлено факту його належності до громадянства України, а тому дії відповідача були правомірні, через що у задоволенні позову просив відмовити.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог виходячи з наступного.
З заперечень відповідача судом встановлено, що батько позивача ОСОБА_3 мав в паспорті громадянина колишнього СРСР штамп постійної прописки на території України з 01.06.1994.
07.11.1997 Фрунзенською сільрадою Іванівського району Херсонської області був зареєстрований шлюб між батьками позивача - ОСОБА_3 та ОСОБА_4. В графі громадянство свідоцтва про одруження батьків позивача було зазначено, що вони є особами без громадянства, при цьому національність обох - вірмени, місце народження батька - м. Баку, матері - м. Ереван (а.с. 27).
28.07.1998 народився позивач, при цьому в свідоцтві про його народження не було зазначено громадянство його батьків, лише їх національність - вірмени (а.с. 25).
Згідно довідки Генерального консула Республіки Вірменія в Україні від 27.07.2017 позивач не був зареєстрований в базі даних автоматизованої інформаційної системи Паспортно-візового управління Поліції Республіки Вірменія та Державному реєстрі населення Республіки Вірменія, паспорт громадянина Вірменії йому не видавався (а.с. 20).
На підставі указу Президента України від 01.11.2003 №1247/2003, виданого згідно зі ст. 9 Закону України «Про громадянство», батько позивача ОСОБА_3 набув громадянство України, у зв'язку із чим 13.12.2003 Іванівським РВ УМВС України в Херсонській області йому був виданий паспорт громадянина України (а.с. 13, 34-35,38, 39, 52-53).
Відомості про набуття позивачем одночасно з батьком громадянства України в матеріалах справи відсутні.
До 10.06.2010 позивач з батьками проживав на території села Агаймани (Фрунзе) Іванівського району Херсонської області (а.с. 7, 8).
З червня 2010 року по позивач проживав із батьками в м. Амвросіївка Донецької області.
09.06.2011 мати позивача отримала паспорт Республіки Вірменія для виїзду за кордон (а.с. 77-82).
23.03.2012 ГУМВС України в Донецькій області матері позивача, на підставі вимог Закону України «Про імміграцію» була видана посвідка на постійне проживання.
09.04.2013 ДПІ у Амвросіївському районі Донецької області видало позивачу картку платника податків, якій був присвоєний реєстраційний номер з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків (а.с. 26).
На час досягнення 16-річчя (26.10.2014) позивач не звертався до органів Державної міграційної служби України за отриманням паспорта громадянина України.
З 2015 року позивач з батьками проживає в м. Мелітополі Запорізької області, зберігаючи місце реєстрації в м. Амвросіївка Донецької області.
В грудні 2016 року управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області батьки позивача були взяті на облік внутрішньо переміщених осіб (а.с. 9, 10).
З метою отримання статусу внутрішньо переміщеної особи позивач звертався до Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області, проте йому було відмовлено у видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи листом від 18.01.2017 (а.с. 14). Позивачу було роз'яснено, що для отримання такого статусу необхідно пред'явити документ, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, або документ, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус.
25.01.2017 позивач звернувся до відповідача з приводу отримання паспорта громадянина України, але на підставі п. 24 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302 (далі - Порядок), позивачу було відмовлено у прийнятті документів у зв'язку з поданням не всіх необхідних документів.
25.01.2017 позивач подав відповідачу письмове звернення про видачу паспорта громадянина України (а.с. 24) до якого додав: оригінал та копію власного свідоцтва про народження, копію посвідчення інваліда з дитинства до 18 років, копію сторінок паспорта батька, посвідчення дитини з багатодітної сім'ї, копію сторінок посвідки на постійне проживання в Україні своєї матері, копію паспорт громадянина Вірменії виданого на ім'я своєї матері (без перекладу), копію свідоцтва про одруження батьків, копію ідентифікаційного номеру позивача, копію листа роз'яснення з УСЗН Мелітопольської міської ради Запорізької області, копії довідок батьків про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб, згідно яких за ними збережене місце реєстрації на території Донецької області. В зверненні позивач зазначив, що проживав на території Донецької області та вважає себе громадянином України.
З метою перевірки належності до громадянства України позивача на підставі п. 35 Порядку відповідачем був направлений запит від 25.01.2017 №2318/937 до Іванівського РВ УДМС України в Херсонській області стосовно батька позивача (а.с. 42).
Відповідно до інформації, наданої Іванівським РВ УДМС України в Херсонській області 14.02.2017 №23/159 (а.с. 37-39) батько позивача набув громадянство згідно ст. 9 Закону України «Про громадянство» відповідно до Указу Президента України.
21.02.2017 від позивача до відповідача надійшла заява від 10.02.2017, в якій він просив повідомити про стан розгляду його питання про видачу паспорта та забезпечити його видачу у найкоротший термін (а.с. 45).
За наслідками розгляду заяви позивача від 25.01.2017 відповідачем був складений висновок від 22.02.2017 про відмову у оформленні паспорта громадянина України (а.с. 43), яким встановлено, що на момент народження позивача його батько не був громадянином України, а мати є громадянкою Республіки Вірменія. Також зазначено, що позивачем не надано в повному обсязі документи, необхідні для оформлення і видачі паспорта. Зазначеним висновком, на підставі п. 100 Порядку, позивачу було тимчасово відмовлено в оформленні паспорта громадянина України. Рекомендовано позивачу звернутися для оформлення довідки про реєстрацію громадянином України та видачі паспорта громадянина України до будь-якого територіального органу ГУ ДМС України в Донецькій області, який здійснює повноваження.
22.02.2017 мати позивача отримала лист відповідача від 22.02.2017 №2318/1850 (а.с. 44) про тимчасову відмову в оформленні паспорта громадянина України, в якому було зазначено як причина відмови: не надання в повному обсязі документів, необхідних для оформлення і видачі паспорта, а саме: у зв'язку з тим, що позивач звернувся з приводу оформлення паспорта вперше після досягнення 18-річного віку та не надав будь-якого діючого документа з фотозображенням, який би підтверджував особу позивача, довідку про реєстрацію громадянином України, оскільки на момент народження позивача його батьки не були громадянами України, та довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Рекомендовано позивачу для оформлення довідки про реєстрацію громадянином України та видачі паспорта громадянина України звернутися до будь-якого територіального органу ГУ ДМС України в Донецькій області, який здійснює повноваження.
Листом від 15.03.2017 №2318/2781 відповідач надав відповідь на звернення позивача від 21.02.2017, в якій зазначив, що для оформлення паспорта громадянина України позивачем не надані в повному обсязі необхідні документи, перелік яких наводився в листі від 22.02.2017 (а.с. 47).
05.05.2017 позивач звернувся до відповідача із повторною заявою щодо видачі паспорта громадянина України (а.с. 48).
Листом від 17.05.2017 №2318/39-к відповідач відповів на заяву позивача від 05.05.2017 так само, як відповідав у листах від 22.02.2017 та 15.03.2017 (а.с. 50).
25.05.2017 від батька позивача до відповідача надійшла заява про видачу паспорта громадянина України позивачу (а.с. 51).
Листом від 15.06.2017 №2318/47-Г відповідач надав відповідь на звернення батька позивача, в якій зазначив причини тимчасової відмови в оформленні паспорта громадянина України позивачу (а.с. 55).
Листом від 01.06.2017 №2301/01-Г-32/1 Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області надало відповідь на звернення позивача від 02.02.2017 щодо сприяння в оформленні паспорта громадянина України (а.с. 56-57). В цьому листі позивачу було додатково роз'яснено позивачу підстави відмови у видачі паспорта громадянина України, перелік документів необхідний для оформлення паспорта, а також роз'яснено до якого органу ДМС які документи необхідно подавати.
Листом від 07.06.2017 №Г-1984-17/6.1/1393-17 Державна міграційна служба України надала відповідь позивачу, відповідно до якої відсутні підстави вважати позивача громадянином України, роз'яснено, що позивач має право отримати дозвіл на імміграцію в Україну, з подальшим документуванням посвідки на постійне проживання в Україні (а.с. 12).
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), відповідно до яких у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Щодо наявності у позивача громадянства України суд зазначає наступне.
На теперішній час питання громадянства України регламентуються Законом України «Про громадянство України» від 18.01.2001 № 2235-III (далі - Закон №2235). Станом на дату народження позивача ці правовідносини регламентувалися Законом України «Про громадянство України» від 08.10.1991 № 1636-XII (далі - Закон №1636), який втратив чинність на підставі Закону №2235.
За приписами ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відтак, вирішуючи питання чи набув позивач громадянство України при народженні (26.10.1998) слід застосовувати чинний на цю дату нормативно-правовий акт - Закон №1636, в редакції яка діяла на цю дату, а саме в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про громадянство України»» від 16.04.1997 № 210/97-ВР.
За приписами ст. 2 Закону №1636, в редакції Закону №210/97, громадянами України є: 1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; 2) особи, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) постійно проживали в Україні, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, і які не є громадянами інших держав; 3) особи, які народилися або постійно проживали на території України, а також їх нащадки (діти, онуки), якщо вони на 13 листопада 1991 року проживали за межами України, не перебувають у громадянстві інших держав і до 31 грудня 1999 року подали у встановленому цим Законом порядку заяву про визначення своєї належності до громадянства України; 4) особи, які набули громадянства України відповідно до цього Закону.
Пункти 1 та 2 статті 2 Закону №1636 до позивача не можуть бути застосовані, оскільки він народився пізніше 1991 року.
Пункт 3 статті 2 Закону №1636 до позивача також не може бути застосований, оскільки судом не встановлено факту подання батьками до 31 грудня 1999 року заяви про визначення своєї належності до громадянства України.
Щодо набуття громадянства України за п. 4 ст. 2 Закону №1636 суд зазначає, що ст. 11 Закону №1636 визначено, що громадянство України набувається: 1) за народженням; 2) за походженням; 3) через прийняття до громадянства України; 4) через поновлення у громадянстві України; 5) за іншими підставами, передбаченими цим Законом; 6) за підставами, передбаченими міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Статтями 12-15 Закону №1636 обумовлюється набуття громадянства України дитиною при народженні. Проте до позивача ці норми не можуть бути застосовані, оскільки на момент його народження його батько не належав до громадянства України, а щодо матері позивачем не надано суду будь-яких доказів, з яких би вбачалось, що вона постійно проживала в Україні та на дату народження позивача була особою без громадянства. Позивачем також не надано суду доказів, що батьки позивача на момент його народження були невідомі.
Щодо прийняття позивача до громадянства України за ст. 15 Закону №1636 суд зазначає, що позивачем не надані докази подання ним, протягом періоду дії Закону №1636, на ім'я Президента України клопотання про прийняття до громадянства України та видання Президентом України рішення про прийняття позивача до громадянства України. Враховуючи те, що Закон №1636 втратив чинність 02.03.2001, то позивач і не міг, в силу свого малолітнього на той час віку, звернутися із відповідним клопотанням.
Щодо набуття позивачем громадянства України за ст. 23 Закону №1636, тобто у зв'язку з набуттям громадянства України його батьком, суд зазначає, що батько позивача набув громадянство на підставі норм Закону №2235, тобто нормативно-правового акту, який був чинним станом на 12.11.2003 (дата складання довідки про реєстрацію батька позивача громадянином України (а.с. 38) ч. 4 ст. 14 Закону №2235), а тому Закон №1636 в частині цієї норми, в силу приписів ст. 58 Конституції України, до спірних правовідносин не може бути застосований.
Відтак, судом встановлено, що позивач не набув громадянство України за Законом №1636.
Щодо набуття позивачем громадянства України за Законом №2235 суд зазначає наступне.
За приписами ст. 3 Закону №2235 громадянами України є: 1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; 2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав; 3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис «громадянин України», а також діти таких осіб, які прибули разом з батьками в Україну, якщо на момент прибуття в Україну вони не досягли повноліття; 4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.
Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада 1991 року, а у пункті 3, - з моменту внесення відмітки про громадянство України.
Пункти 1 та 2 частини 1 статті 3 Закону №2235 до позивача не можуть бути застосовані з тих саме причин, що й пункти 1, 2 статті 2 Закону №1636.
Пункт 3 частини 1 статті 3 Закону №2235 так само не може бути застосований до позивача оскільки він народжений в Україні і судом не встановлено, що його батьки мали в паспортах напис «громадянин України», внесений органами внутрішніх справ України.
Щодо набуття позивачем громадянства України за п. 4 ч. 1 ст. 3 Закону №2235 суд зазначає, що ст. 6 Закону №2235 визначено, що громадянство України набувається: 1) за народженням; 2) за територіальним походженням; 3) внаслідок прийняття до громадянства; 4) внаслідок поновлення у громадянстві; 5) внаслідок усиновлення; 6) внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування; 7) внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки; 8) у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини; 9) внаслідок встановлення батьківства; 10) за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.
Суд зазначає, що за визначенням наведеним у ст. 1 Закону №2235 дитиною є особа віком до 18 років. Отже, позивач станом на дату звернення до відповідача не був дитиною.
Як судом встановлено вище станом на дату народження позивача діяв Закон №1636, а тому в силу приписів ст. 58 Конституції України, позивач не набув громадянство України за народженням.
Проаналізувавши норми розділу ІІ «Набуття громадянства України» Закону №2235 з урахуванням обставин даної справи, судом встановлено, що єдиною підставою для набуття позивачем до досягнення 18-річного віку громадянства України могло бути клопотання його батька, після або під час набуття ним громадянства України, про реєстрацію позивача громадянином України.
Судом встановлено, що таких клопотань від батька позивача до органів Державної міграційної служби України не надходило, а тому позивач не набув громадянство України до досягнення 18-річного віку.
Так само позивач не набув громадянство України внаслідок його прийняття у таке громадянство, оскільки не звертався із відповідним клопотанням на ім'я Президента України та, як наслідок, стосовно нього не приймалось рішення про набуття громадянства України.
З урахуванням викладеного, судом встановлено, що позивач не набув громадянство України, тобто є особою без громадянства.
Стосовно вимог позивача про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови позивачу в оформленні та видачі паспорта, а також дій відповідача щодо неоформлення та невидачі позивачу тимчасового посвідчення на період оформлення паспорта суд зазначає наступне.
Суд зазначає, що позивач звертався до відповідача з приводу оформлення та видачі йому паспорта громадянина України.
Частинами 1-2, 4 статті 21 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 № 5492-VI (далі - Закон №5492) визначено, що паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України.
Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
Отже, паспорт громадянина України може бути виданий лише громадянину України.
Оскільки позивач не є громадянином України, то йому не може бути виданий паспорт громадянина України до набуття такого громадянства.
Частиною 1 статті 28 Закону №5492 визначено, що тимчасове посвідчення громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України і видається особі, яка досягла чотирнадцятирічного віку, набула громадянства України та взяла зобов'язання припинити іноземне громадянство протягом двох років з дня набуття громадянства України.
Відтак, враховуючи висновок суду щодо ненабуття позивачем громадянства України, тимчасове посвідчення громадянина України, так само як і паспорт громадянина України, йому не може бути видане.
На виконання частини другої статті 15 та абзацу другого частини другої статті 21 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» Кабінетом Міністрів України прийнята постанова від 25.03.2015 №302, якою був затверджений Порядок, яким чітко визначений порядок дій відповідача під час оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що відповідачем не було проведено ідентифікацію позивача та перевірка факту належності позивача до громадянства України.
З цього приводу суд зазначає, що п. 38 Порядку визначено, що після прийняття до розгляду заяви-анкети та доданих до неї документів працівник територіального підрозділу ДМС здійснює заходи з ідентифікації особи, на ім'я якої оформляється паспорт.
Частиною 1 пункту 20 Порядку встановлено, що документи для оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обміну паспорта подаються особою або її законним представником/уповноваженою особою (далі - заявники) до територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта за зареєстрованим місцем проживання особи.
Судом встановлено, що зареєстроване місце проживання позивача знаходиться в м. Амвросіївка Донецької області, де він проживав з батьками.
Частиною 5 пункту 20 Порядку визначено, що внутрішньо переміщена особа подає документи до територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта за місцем проживання, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Тобто, лише за наявності довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи відповідач зобов'язаний прийняти від позивача документи для оформлення набуття громадянства України з подальшим оформленням паспорта громадянина України.
Судом встановлено, що позивач не отримав довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи через відсутність у нього документа, який посвідчує особу та документа, що засвідчує факт проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення. В зв'язку із відсутністю у позивача довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, а також враховуючи те, що його зареєстроване місце проживання знаходиться в Донецькій області, то в силу вимог абз. 1 п. 20 Порядку для оформлення набуття громадянства йому необхідно звертатися до територіального підрозділу ДМС України в Донецькій області.
Судом встановлено, що при зверненні позивача 25.01.2017 відповідач відмовив йому у прийнятті документи для оформлення паспорта громадянина України.
За приписами п. 24 Порядку працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта під час приймання документів від заявника перевіряє повноту поданих заявником документів, зазначених у пунктах 35, 46 і 69 цього Порядку, відповідність їх оформлення вимогам законодавства.
У разі виявлення факту подання не всіх необхідних документів або подання документів, оформлення яких не відповідає вимогам законодавства, територіальний орган ДМС/територіальний підрозділ ДМС, уповноважений суб'єкт інформує заявника про відмову в прийнятті документів із зазначенням підстав такої відмови. За бажанням заявника відмова надається в письмовому вигляді.
Заявник має право повторно звернутися до територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта в разі зміни або усунення обставин, у зв'язку з якими йому було відмовлено в прийнятті документів.
Пунктом 35 Порядку визначено, що заявник для оформлення паспорта подає такі документи:
1) свідоцтво про народження або документ, що підтверджує факт народження, виданий компетентними органами іноземної держави (далі - свідоцтво про народження);
2) оригінали документів, що підтверджують громадянство та посвідчують особу батьків або одного з них, які на момент народження особи перебували у громадянстві України (для підтвердження факту належності особи до громадянства України).
У разі відсутності таких документів або у разі, коли батьки чи один із батьків такої особи на момент її народження були іноземцями або особами без громадянства, або у разі набуття особою громадянства України на території України подається довідка про реєстрацію особи громадянином України;
3) паспорт громадянина України для виїзду за кордон (для осіб, які постійно проживали за кордоном, після повернення їх в установленому порядку на проживання в Україну та для осіб, які набули громадянство України за кордоном);
4) посвідчення про взяття на облік бездомних осіб (для бездомних осіб);
5) довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (для внутрішньо переміщених осіб);
6) рішення суду про встановлення особи (для осіб, яких не було встановлено за результатами проведення процедури встановлення особи);
7) документ, що посвідчує особу законного представника/уповноваженої особи, та документ, що підтверджує повноваження особи як законного представника/уповноваженої особи;
8) документи, що підтверджують сплату адміністративного збору, або оригінал документа про звільнення від його сплати. Оригінал документа про звільнення від сплати адміністративного збору повертається заявнику, а до заяви-анкети додається його копія, засвідчена працівником територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта шляхом проставлення відмітки "Згідно з оригіналом" та підпису із зазначенням його посади, прізвища, ініціалів та дати;
9) документи, що підтверджують відомості для внесення додаткової змінної інформації до безконтактного електронного носія та у паспорт (за наявності таких документів):
про місце проживання - довідку органу реєстрації встановленого зразка;
про народження дітей - свідоцтва про народження дітей;
про шлюб і розірвання шлюбу - свідоцтво про шлюб, свідоцтво про розірвання шлюбу, рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили, або виданий компетентними органами іноземної держави документ, який згідно з її національним законодавством підтверджує відповідний факт;
про зміну імені - свідоцтво про зміну імені, свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб, свідоцтво про розірвання шлюбу, рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили, або виданий компетентними органами іноземної держави документ, який згідно з її національним законодавством підтверджує відповідний факт;
довідку про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків або повідомлення про відмову від його прийняття;
10) документ, виданий відповідним органом, установою, організацією, який містить фотозображення особи, - для осіб, які звертаються за оформленням паспорта вперше після досягнення 18-річного віку. У разі відсутності такого документа особа подає письмове звернення в довільній формі, в якому зазначається інформація про адресу місць проживання, навчання, роботи, установ виконання покарань та інша інформація, відомості про батьків або інших родичів, які будуть залучені до проведення процедури встановлення особи;
11) одну фотокартку розміром 10 х 15 сантиметрів для внесення відцифрованого образу обличчя особи шляхом сканування із застосуванням засобів Реєстру - для оформлення паспорта особі, яка не може пересуватися самостійно у зв'язку з тривалим розладом здоров'я, що підтверджується медичним висновком відповідного закладу охорони здоров'я, оформленим в установленому порядку, або особі, яка відбуває покарання в установах виконання покарань або перебуває на тривалому стаціонарному лікуванні в закладах МОЗ закритого типу (в разі потреби). Фотокартка повинна відповідати вимогам рекомендацій Міжнародної організації цивільної авіації (IКAO) Doc 9303.
Судом встановлено, що під час звернення до відповідача за отриманням паспорта громадянина України позивачем не були надані наступні документи: довідка про реєстрацію особи громадянином України (передбачена абз. 2 пп. 2 п. 35 Порядку), документ, виданий відповідним органом, установою, організацією, який містить фотозображення особи, - для осіб, які звертаються за оформленням паспорта вперше після досягнення 18-річного віку (передбачений пп. 10 п. 35 Порядку) та довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (для внутрішньо переміщених осіб) (передбачена пп. 5 п. 35 Порядку).
Відповідач в письмових відповідях на звернення позивача неодноразово зазначав про те, що для оформлення відповідачем позивачу паспорта громадянина України позивач повинен надати документи, визначені в абз. 2 пп. 2, пп. 5 та пп. 10 п. 35 Порядку.
Враховуючи приписи п. 24 Порядку через неподання позивачем всіх необхідних для оформлення паспорта громадянина України документів, суд дійшов висновку про правомірність дій відповідача під час відмови у прийнятті від позивача документів для оформлення паспорта громадянина України.
За приписами п. 38 Порядку після прийняття до розгляду заяви-анкети та доданих до неї документів працівник територіального підрозділу ДМС здійснює заходи з ідентифікації особи, на ім'я якої оформляється паспорт.
Отже, цією нормою встановлено, що ідентифікація особи, на ім'я якої оформляється паспорт здійснюється лише після прийняття до розгляду документів від заявника. Оскільки в даному випадку документи від позивача в силу приписів п. 24 Порядку не були прийняті, то і підстав для його ідентифікації, а тим більше прийняття рішення про оформлення паспорта громадянина України, не було, а тому суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання дій відповідача щодо непроведення ідентифікації позивача протиправними.
Судом встановлено, що відповідачем за зверненням позивача була проведена перевірка факту належності позивача до громадянства України, в ході якої було встановлено, що позивач не належить до громадянства України. В зв'язку із чим від позивача вимагалась довідка про його реєстрацію громадянином України. Відтак, твердження позивача, що така перевірка не проводилась є безпідставними, спростованими в ході судового розгляду.
Враховуючи те, що під час судового розгляду були спростовані твердження позивача, наведені в обґрунтування його вимог до відповідача, суд дійшов висновку про правовірність дій відповідача під час відмови у прийнятті від позивача документів для оформлення паспорта громадянина України, відмови в оформленні паспорта, відсутність станом на дату звернення позивача до відповідача правових підстав для видачі позивачу паспорта громадянина України та тимчасового посвідчення громадянина України, а відтак про відсутність правових підстав для зобов'язання відповідача вчиняти дії, про які просить позивач у позові.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Ю.П.Бойченко