17 жовтня 2017 р. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі:
головуючого - Усика Г.І.
суддів - Пікуль А.А., Ратнікової В.М.
при секретарі - Слободяник Ю.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 25 липня 2017 р. у справі за заявою ОСОБА_1, заінтересована особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Родеко» про встановлення факту виходу зі складу учасників господарського товариства,
У липні 2017 р. ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про встановлення факту виходу зі складу учасників господарського товариства.
Зазначав, що він був співвласником (співзасновником) ТОВ «Родеко», володіючи часткою 33,33 % статутного капіталу. 18.04.2017 р. він направив нотаріально посвідчену заяву про вихід зі складу товариства до ТОВ «Родеко» у зв'язку з тим, що він ні особисто, ні через представників не реалізовував свої права учасника ТОВ «Родеко» та не має інтересу щодо подальшого перебування у складі засновників товариства.
Посилаючись на те, що відповіді про розгляд його заяви він не отримав, зміни до Державного реєстру не внесено, жодних претензій майнового характеру до товариства він не має просив суд встановити факт, що має юридичне значення, а саме: факт виходу ОСОБА_1 зі складу учасників товариства з обмеженою відповідальністю.
Ухвалою Дніпровського районного суду від 25.07.2017 р. відмовлено у відкритті провадження у цивільній справі за заявою ОСОБА_1, заінтересована особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Родеко» про встановлення факту виходу зі складу учасників господарського товариства.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив зазначену ухвалу скасувати, та постановити нову ухвалу, якою відкрити провадження у справі та направити справу для продовження розгляду до Дніпровського районного суду м. Києва, посилаючись на те, що вона постановлена з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Зазначав, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що з поданої заяви убачається спір про право, оскільки у заяві ОСОБА_1 зазначив, що не має жодних претензій майнового характеру до товариства.
Вказував на те, що суд у своїх висновках фактично підмінив поняття встановлення юридичного факту, а саме: встановлення дати виходу учасника із складу учасників товариства та поняття зобов'язання товариства до державної реєстрації змін в установчих документах товариства у зв'язку із зміною у складі учасників товариства, проте він не має наміру звертатися до суду з позовом про зобов'язання товариства вчинити зазначені дії.
Крім того, зазначив, що суд першої інстанції не урахував роз'яснень викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України №5 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про встановлення фактів що мають юридичне значення», в якій зазначено, що перелік фактів, які встановлюються судом не є вичерпним.
У судовому засіданні представник ОСОБА_1 просив задовольнити апеляційну скаргу з викладених у ній підстав.
Представник ТОВ «Родеко» у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи зазначена юридична особа була повідомлена належно.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що встановлення факту виходу із учасників господарського товариства не підлягає розгляду в порядку окремого провадження, оскільки встановлення таких обставин не відноситься до переліку справ, які розглядаються судом про встановлення фактів, що мають юридичне значення, перелік яких визначений у ст. 256 ЦПК України.
Такий висновок суду ґрунтується на матеріалах справи та вимогах закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 234 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Частиною 2 статті 256 ЦПК України передбачено, що в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
За змістом п.п. 2, 3 постанови Пленуму Верховного суду України №5 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про встановлення фактів що мають юридичне значення» при вирішенні питання про підвідомчість справи, суди мають право враховувати норми законодавчих актів, якими передбачено несудовий порядок встановлення певних фактів або визначено факти, які в даних правовідносинах можуть підтверджуватися рішенням суду.
Вирішуючи питання про прийняття заяв про встановлення фактів, що мають юридичне значення суддя зобов'язаний перевірити підвідомчість даної заяви суду. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у прийнятті заяви, а коли справу вже порушено - закриває провадження в ній.
За змістом ст. 116 ЦК України та ст. 10 Закону України «Про господарські товариства» учасники товариства, зокрема мають право вийти у встановленого порядку з товариства.
Справа № 755/307/17
№ апеляційного провадження:22-ц/796/10855/2017
Головуючий у суді першої інстанції: Савлук Т.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Усик Г.І.
Згідно ст. 148 ЦКУ учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, повідомивши товариство про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом.
З наведеного убачається, що право на вихід є безумовним правом учасника товариства з обмеженою відповідальністю, а відтак учасник має право у будь-який час вийти з товариства з обмеженою відповідальністю незалежно від згоди інших учасників чи самого товариства з обмеженою відповідальністю.
Отже, законом урегульовано процедуру виходу учасника із господарського товариства, що у розумінні ч. 2 ст. 256 виключає можливість встановлення зазначеного факту судом в порядку окремого провадження, а відтак і посилання в апеляційній скарзі на неурахування судом положень постанови Пленуму Верховного суду України №5 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про встановлення фактів що мають юридичне значення» є безпідставними.
Крім того, відповідно до п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.02.2008 р. № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» при вирішенні спорів, пов'язаних із виходом учасника з товариства, господарські суди повинні керуватися тим, що відповідно до ЦК та Закону «Про господарські товариства» учасник ТОВ чи ТДВ вправі у будь-який час вийти з товариства незалежно від згоди інших учасників та самого товариства. Вихід зі складу учасників товариства не пов'язується ні з рішенням зборів учасників, ні з внесенням змін до установчих документів товариства. У зв'язку з цим моментом виходу учасника з товариства є дата подачі ним заяви про вихід відповідній посадовій особі товариства або вручення заяви цим особам органами зв'язку. Положення установчих документів, які обмежують чи забороняють право на вихід учасника з товариства, є незаконними. У разі, якщо товариство не вчиняє дії у зв'язку з поданням учасником заяви про вихід з товариства (не вирішується питання про внесення змін до установчих документів товариства, про їх державну реєстрацію), учасник товариства вправі звернутися до господарського суду з позовом про зобов'язання товариства до державної реєстрації змін в установчих документах товариства у зв'язку зі зміною у складі учасників товариства на підставі статті 7 Закону про господарські товариства.
Суд першої інстанції при вирішенні питання про встановлення факту, що має юридичне значення правильно встановив, що законом передбачено порядок виходу учасника із господарського товариства та відмовив у відкритті провадження у справі. При цьому, ураховуючи доводи поданої ОСОБА_1 заяви, яка серед іншого містить посилання на невнесення ТОВ «Родеко» змін до Державного реєстру, роз'яснив заявнику право звернутися з відповідним позовом в порядку позовного провадження.
Колегія суддів зазначає, що такий спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, долучені до апеляційної скарги копії судових рішень не є судовою практикою, яка у розумінні ст. 360-7 має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції.
Ураховуючи наведене та керуючись ст.ст. 303, 307, 312-315 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 25 липня 2017 р. залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.
Головуючий: Судді: