18 жовтня 2017 р.Справа № 820/26/17
Харківський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Яковенка М.М.
суддів: Лях О.П., Старосуда М.І.
секретарі судового засідання: Дорошенко Д.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27 липня 2017 року по справі № 820/26/17 за позовом ОСОБА_1 Салех до Державної міграційної служби України третя особа Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 Салех, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної міграційної служби України третя особа Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області в якому просив скасувати Рішення Державної міграційної служби України від 16.12.2016 року № 645-16; зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 Салех про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 27 липня 2017 року задоволено позов.
Скасовано рішення Державної міграційної служби України від 16.12.2016 року № 645-16.
Зобов'язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 Салех про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідач, Державна міграційна служба України, не погодившись з постановою суду першої інстанції, посилаючись на незаконність та необґрунтованість судового рішення, прийняття з порушенням норм матеріального та процесуального права, просив постанову скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі (а.с. 31-35). Апелянт наголошує на тому, що рішення Державної міграційної служби України від 16.12.2016 року № 645-16 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту приймалось з урахуванням та дослідженням усіх обставин справи.
Розгляд справи здійснювався з урахуванням приписів ст. 41 КАС України. Від сторони позивача надійшли письмові заперечення на апеляційну скаргу. Клопотання представника позивача про відкладення розгляд справи, задоволенню не підлягає з огляду на безпідставність. Колегія суддів вважає, що розгляд та вирішення справи можливо у відсутність представника позивача за наявними у справі документами.
Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що рішення Державної міграційної служби України від 16.12.2016 № 645-16 прийнятим без повного та всебічного дослідження фактичних обставин особової справи позивача та таким, що підлягає скасуванню. З такими висновками погоджується суд апеляційної інстанції виходячи з наступного.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 Салех 22.06.2015 року звернувся до Головного Управління Державної міграційної служби України в Харківській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Проте, 18.02.2016 року позивач отримав повідомлення від Головного управління ДМС у Харківській області №8 від 17.02.2016 року, про те що відповідно до ст. 6 ЗУ "Про біженців та осіб, що потребують додаткового або тимчасового захисту" позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, так як відсутні умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 вказаного Закону на підставі рішення ДМС України від 30.12.2015 року №909-15.
Також встановлено, що постановою Харківського окружного адміністративного суду від 12.04.2016 р. по справі №820/791/16 за позовом ОСОБА_1 Салех до Державної міграційної служби України, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення, скасовано рішення Державної міграційної служби України від 30.12.2015 року №909-15 та зобов'язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 Салех про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
На виконання постанови Харківського окружного адміністративного суду від 12.04.2016 р. по справі №820/791/16 відповідачем видано рішення від 24.05.2016 року №45-16, яким зобов'язано Головне управління ДМС У Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 Салех про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Позивачем 28.12.2016 року отримано повідомлення від Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області №90 від 28.12.2016 р. зі змісту якого встановлено, що відповідно до абз. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” з урахуванням постанови Харківського окружного адміністративного суду від 12.04.2016 ОСОБА_1 Салех відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі стосовно якої встановлено, що умови передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього закону відсутні, на підставі рішення Державної міграційної служби України від 16.12.2016 року № 645-16.
З огляду наявної в матеріалах справи копії оскаржуваного позивачем рішення Державної міграційної служби України від 16.12.2016 року № 645-16, колегією суддів встановлено, що рішення прийнято з підтриманням висновку Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області та з врахуванням постанови Харківського окружного адміністративного суду від 12.04.2016 року №820/791/16.
Зі змісту висновку у справі №2015КН0028 щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину ОСОБА_2 Арабської Республіки ОСОБА_1 Салех, складеного Головним управлінням ДМС у Харківській області 01.12.2016 року, колегією суддів встановлено, що при винесенні спірного рішення Державна міграційна служба України виходила з тих підстав, що за результатами оцінки матеріалів справи щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина, встановлено, що заявнику не існує об'єктивних підстав побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, віросповідання, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а також встановлено, що при поверненні до країни громадянської належності, життю, безпеці чи свободі заявника не буде загрожувати смертна кара або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширене насильство в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини.
Правовідносини з приводу визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, унормовані Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
Відповідно до статті 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, жодна людина не може бути піддана катуванням, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати чи позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначається Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", який набув чинності 04.08.2011 року.
Згідно з положеннями пункту 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до пункту 13 статті 1 Закону особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Згідно з частиною 2 статті 13 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка звернулася за наданням статусу біженця чи додаткового захисту і стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язана подати відповідному органу міграційної служби відомості, необхідні для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року визначено, що поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність ґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження наслідок таких побоювань.
Також суд зазначає, що залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту.
За таких обставин, підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 вересня 2011 року №649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації, а також з інформаційних носіїв, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.
Колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об'єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.
Так, міграційною службою не прийнято до уваги Рекомендації Управління Верховного комісара ООН у справах біженців з питання міжнародного захисту щодо осіб, які покидають Сирійську Арабську Республіку (редакція ІІ) від 27 жовтня 2014 року, в яких зазначено, що ситуація щодо захисту прав людини в Сирії погіршується, і в країні вчиняються порушення, рівносильні злочинам проти людяності, що підкріплюються повною відсутністю відповідальності. До групи ризику належать, зокрема, противники сирійського уряду та особи, які такими вважаються, учасники протестів, активісти та інші особи та їх родичі, яких вважають прихильниками опозиції; цивільні особи та їх родичі, які проживають в міських районах, селах та селищах, які вважаються противниками уряду.
Також, у доповіді незалежної міжнародної комісії Ради з прав людини з розслідування подій в Сирійській Арабській Республіці від 12 лютого 2014 року зазначено, що урядові війська і проурядові ополченці продовжують здійснювати масштабні напади на цивільних осіб, та систематично скоюють злочини проти людяності у формі вбивств, тортур, зґвалтувань і насильницьких зникнень.
Окрім того, у доповідях Генерального секретаря від 18.02.2015 року, 21.01.2016 року, 11.12.2015 року, 11.11.2015 року про виконання резолюцій 2139(2014), 2165(2014), 2191(2014), 2258(2015) Ради Безпеки ООН вказується, що на всій території Сирійської Арабської Республіки триває конфлікт і відзначається високий рівень насилля. Зокрема, відзначаються військові дії у муфахазі Алеппо та у муфахазах Дамаск, Латакія.
Згідно офіційної позиції УВКБ ООН державам - членам ООН рекомендовано ввести тимчасовий мораторій на всі повернення до Сирії до моменту, коли ситуація в країні дозволятиме безпечне та гідне повернення. Згідно іншої інформації УВКБ ООН за червень 2012 року з початку безладів в Сирії в березні 2011 року, надійшли повідомлення серйозних, широко розповсюджених та систематичних порушеннях прав людини, свавільних арештах великої кількості людей та поганому поводженні, а загальна кількість загиблих перевищує 9000 осіб. Міжнародний комітет Червоного Хреста кваліфікував бойові дії в районах Хомса та Ідліба, як локальні громадські війни.
Отже, існують загальновизнані офіційні документи, які підтверджують обґрунтованість загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження, в якій існує військовий конфлікт.
Європейський суд з прав людини у справі "Суфі і Елмі проти Сполученого Королівства" (8319/07 та 11449/07) зазначив, що повернення особи у ситуацію громадянської війни може складати загрозу тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання (п.п. 217-241). Суд зазначив, що критеріями для оцінки інтенсивності/напруженості загального насилля в країні з військовим конфліктом є: чи сторони конфлікту використовують методи або тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення або які були безпосередньо спрямовані проти цивільного населення; чи використання таких методів та/або тактик застосовувались усіма сторонами конфлікту; чи конфлікт був локалізованим чи всеохоплюючим; кількість осіб, яких було вбито, поранено або які буди переміщені в результаті боротьби.
Отже, ситуація в Сирії за інтенсивністю та напруженістю становить ризик для людини, яку висилають в цю країну.
Суд зазначає, що ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в Україні, через деякий час після від'їзду з країни походження (тобто, ситуація в країні походження змінилася після від'їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від'їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним. Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно бути на цей час.
Аналогічна позиція викладена у постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року № 1 "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні", зі змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 червня 2011 року № 3.
Відповідно до пункту 10 вказаної Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України, суди можуть використовувати інформацію про країни походження, розміщену на офіційних сайтах Державної міграційної служби України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, а також на інформаційних носіях, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні, та інших носіях.
При розгляді справ щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту, примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні, необхідно враховувати, що інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації.
Відповідно до частини другої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, визнані судом загальновідомими, не потрібно доказувати.
Відповідно до Керівництва УВКБ ООН із процедур та критеріїв визначення статусу біженців згідно Конвенції 1951 року і протоколу 1976 року, що стосуються статусу біженця (п.43) побоювання стати жертвою переслідувань не повинні обов'язково ґрунтуватися на особистому досвіді заявника. Те, що, наприклад, сталося з його друзями, родичами та іншими членами тієї ж расової або соціальної групи, може бути свідченням того, що його побоювання стати рано чи пізно жертвою переслідувань цілком обґрунтовані.
Державна міграційна служба України, приймаючи спірне рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не прийняла за належне той факт, що за час відсутності позивача у країні його походження змінилися соціально-економічна, гуманітарна та військова ситуації.
Відповідно до частини 5 статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
У позовній заяві позивач зазначив, що у Сирії він жив в місті Дейр-ез-Зор. Він приїхав в Україну у 2010 році на навчання. Позивач навчався на підготовчому факультеті та 3,4 курсі у Харківському Національному універсітеті міського господарювання. Через війну у Сирії батьки позивача втратили змогу надсилати гроші на оплату навчання.
На даний час позивач не може повертатися до Сирії оскільки там іде громадянська війна та масштабні військові дії. Як вказано позивачем більша частина міста Дейр-ез-Зор контролюється терористичним угрупуванням «Ісламська держава», представники якого вбивають усіх кого вони запідозрять у нелояльності до них або порушенні встановлених ними правил поведінки. Батько позивача, перебуває на території охопленою цим угрупованням та не може нікуди виїхати. Інші родичі позивача втікли з Сирії. Брат позивача та 5 сестер перебувають у Туреччині, інший брат у Катарі. У Сирії у великій кількості гине мирне населення. У Сирії відбуваються невибіркові напади на цивільних осіб та цивільні населені пункти (у тому числі з використанням балістичних ракет), незаконно використовуються касетні боєприпаси, також відбуваються страти без суду, насильницькі зникнення і застосовуються тортури, хімічна зброя.
При цьому як вказано третьою особою у висновку від 01.12.2016 року щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину ОСОБА_2 Арабської Республіки ОСОБА_1 Салех, враховуючи, що не вся територія Сирії охоплена конфліктом, а тому позивач має можливість безперешкодно повернутися до міст, які не знаходяться під контролем терористичних угрупувань: Дамаск, Хама, Хомс, Латакія, Тартус.
Однак позивачем в адміністративному позові вказано, що він не хоче служити в армії президента ОСОБА_3, щоб не вбивати своїх співгромадян. Його у Сирії можуть переслідувати проурядові сили через його небажання брати участь у війні.
Колегія суддів зазначає, що за інформацією Департаменту імміграційних питань Великобританії (Методичні рекомендації з розгляду справ шукачів притулку із Сирії. Січень 2013 року. United Kingdom: Home Office, Operational Guidance Note: Syria, 15 January 2013, Syria OGN v 8, доступно за адресою: http://www.refworld.org/docid/50f55c8d2.html [accessed 21 May 2013]) враховуючи ситуацію в Сирії та рішучість влади утримувати контроль над усією країною, альтернатива внутрішнього переміщення в основному не вважається реальним способом уникнути переслідувань, які підтримуються владою чи які дозволяються владою. Переміщення також не буде раціональною опцією в тих регіонах, де вираження народного незадоволення вирішується із застосуванням сили із смертельним результатом. Також все частіше з'являються дані про порушення прав людини з боку озброєних опозиційних груп, включаючи тортури та страти; є повідомлення про використання опозиційними групами смертоносної сили, в тому числі й в житлових районах.
Щодо посилань третьої особи у висновку від 01.12.2016 року щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину ОСОБА_2 Арабської Республіки ОСОБА_1 Салех, з якими погодився і відповідач шляхом видання оспорюваного в даній справі рішення, на продовження позивачем дії свого національного паспорту №005730311 в посольстві Сирії в Україні (м. Київ) з травня 2012 року - до вересня 2016 року, а отже забезпечення його країною походження необхідними правами, колегія суддів зазначає, що вказані обставини не може свідчити про можливість безпечного повернення позивача у країну громадянської належності, оскільки у цій країні змінилася соціально-економічна, гуманітарна та військова ситуації.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що в даному випадку відносно позивача відповідачем не встановлено об'єктивно та в повному обсязі наявність або відсутність конвенційних ознак, які дають право останньому на отримання статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту.
Отже, при прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем не досліджено в повному обсязі підстави та обставини, з яким Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" пов'язує надання статусу особи, яка потребує додаткового захисту.
За таких обставин, колегія суддів вважає рішення Державної міграційної служби України від 16.12.2016 № 645-16 прийнятим без повного та всебічного дослідження фактичних обставин особової справи позивача та таким, що підлягає скасуванню.
Колегія суддів, з урахуванням фактичних обставин справи погоджується з висновками суду першої інстанції у повному обсязі.
Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Жодні доводи апелянта не спростовують правильності прийнятого судом першої інстанції рішення.
Таким чином, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст. ст.2, 11, 159, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211-212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України - залишити без задоволення.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27 липня 2017 року по справі № 820/26/17 - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів, - з дня складення в повному обсязі.
У повному обсязі буде складена 19 жовтня 2017 року.
Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_4
Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_5 ОСОБА_6